65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"08" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1618/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.,
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" за вх. ГСОО № 2-604/26 від 30.03.2026 про розподіл судових витрат у справі № 916/1618/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (проспект Соборності, 15, м. Київ, 02160)
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктус Тім" (вул. Бугаївська, 21, офіс 508/1, м. Одеса, 65005) 2) фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 1534414,42 грн,
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.03.2026 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" було задоволено частково: стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача основний борг в сумі 907402 грн 32 коп, пеню в сумі 80203 грн 83 коп, відсотки річних в сумі 100397 грн 46 коп та штраф в сумі 85068 грн 97 коп. Також рішенням суду був здійснений розподіл судового збору.
03.03.2026 позивачем були подані до суду письмові пояснення до судових дебатів, в яких останній, зокрема, повідомив, що позивачем розрахунок судових витрат на правничу допомогу буде подано протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду у цій справі.
27.03.2026 позивач подав до суду заяву, в якій останній просить суд стягнути з відповідачів на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 600000,00 грн. До заяви позивачем долучені додаткові докази.
Ухвалою суду від 31.03.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" про розподіл судових витрат у справі № 916/1618/25 було прийнято до розгляду; постановлено розгляд заяви здійснити без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; запропоновано відповідачам подати суду до 08.04.2026 письмові пояснення щодо заяви позивача.
07.04.2026 відповідачами були подані суду письмові заперечення на заяву позивача, які зводяться до наступного: позивач фактично заявив до стягнення з обох відповідачів витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 1200000,00 грн, тоді як докази надає на суму 660000,00 грн; позивачем у першій заяві по суті спору не було повідомлено суду, що він очікує понести витрати на правничу допомогу; надані позивачем докази датовані до дати ухвалення судового рішення у справі, натомість позивач не вказав поважності причин їх подання протягом 5 днів після ухвалення рішення судом; позивачем не надано договору про надання правової допомоги, актів виконаних робіт, а самі по собі платіжні документи не підтверджують обсягу виконаних робіт адвокатом; відповідач-2 наголошує, що позовну заяву було подано адвокатом Великою О.І., а тому відсутні підстави включення вартості послуг з підготовки позову адвокатом Мацкевичем Д.А.; відповідач-2 вважає, що розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та не відповідає рівню кваліфікації адвоката, яким здійснювалось представництво інтересів позивача при розгляді цієї справи.
Так, статтею 221 ГПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
За змістом частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ч. ч. 3 - 6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, зважаючи на наведені вище положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони (аналогічні висновки викладені у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Згідно з ч.ч.7, 9 ст.129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічна за змістом позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19).
Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Отже, випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №873/108/20, від 31.08.2022 у справі № 912/2171/18.
В цей же час, у постанові від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, пославшись на постанову Касаційного цивільного суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, зробив висновки щодо застосування статті 246 Цивільного процесуального кодексу України (є аналогічною статті 221 ГПК України; ці норми однаково регулюють порядок подання доказів розміру понесених судових витрат, зокрема, в разі пропуску встановленого строку (до закінчення судових дебатів у справі) та наголосив:
- якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, вона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі;
- у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
У справі № 285/5547/21 Верховний Суд урахував, що рішення суду першої інстанції було ухвалене 27 грудня 2022 року, при цьому позивач звернувся із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу, до якої додав докази їх понесення, протягом п'яти днів після його ухвалення (03 січня 2023 року). Докази були датовані за період з 09 грудня 2021 року до 03 серпня 2022 року, тобто до моменту ухвалення рішення суду першої інстанції; погодився з позицією суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки її зміст не містив обґрунтування поважних причин неподання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі.
При цьому, Верховний Суд неодноразово посилався на вказані висновки (постанови від 14.01.2026 у справі № 910/11614/24, від 25.09.2024 у справі № 910/1007/22, від 12.12.2024 у справі № 911/826/23, від 28.01.2025 у справі № 910/5810/24, від 16.04.2025 у справі № 910/14752/23).
Як встановлено судом, позовну заяву від імені позивача у цій справі було подано адвокатом Великою Оксаною Ігорівною, повноваження якої були підтверджені ордером про надання правничої допомоги від 24.04.2025 № 1153285 (а.с. 8, т.1), виданого на підставі договору про надання правничої допомоги від 10.01.2024 № б/н, при цьому ордер містить відомості про те, що адвокат здійснює діяльність індивідуально. У позовній заяві позивач не навів орієнтовного розрахунку суми судових витрат, які він поніс та очікував понести у зв'язку з розглядом справи, а у заяві про усунення недоліків позовної заяви позивач вказав, що ним не очікується понесення витрат, окрім суми сплаченого судового збору (а.с. 66-67, т.). Натомість у відповіді на відзив (а.с. 219-223, т.1), позивачем було зазначено, що він на той час вже поніс витрати на правничу допомогу в сумі 210000,00 грн.
Далі інтереси позивача при розгляді цієї справи представляв адвокат Мацкевич Д.А., при цьому при дослідженні судом у судових засіданнях за участі сторін наявних у справі доказів щодо повноважень адвоката, судом було встановлено, що останні підтверджені поданою до матеріалів справи довіреністю від 05.05.2025 № 05-05/25 (а.с. 16, т.3) та свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 20.09.2011 № 2358 (а.с. 25, т.3).
За результатом вирішення спору у справі судом 23.03.2026 було постановлено судове рішення.
27.03.2026 позивач подав до суду заяву про розподіл судових витрат у цій справі. У вказаній заяві позивач просить суд стягнути з відповідачів судові витрати позивача на правничу допомогу, а саме: з відповідача-1 - 600000,00 грн; з відповідача-2 - 600000,00 грн. На підтвердження обставини понесення витрат на правничу допомогу позивачем долучені наступні докази: лист позивача від 25.03.2026 № 12, в якому зазначено, що між позивачем та адвокатом Мацкевичем Д.А. 05.05.2025 був укладений договір про надання правової допомоги № ЮО-79, в процесі виконання якого, на момент ухвалення рішення судом, позивачем були сплачені адвокату кошти на загальну суму 660000,00 грн; платіжні інструкції на загальну суму 660000,00 грн, які містять посилання у призначені платежу на договір від 05.05.2025 № ЮО-79 та містять інформацію щодо наступних дат проведення платежів: 12.03.2026; 05.02.2026; 13.01.2026; 24.12.2025; 19.12.2025; 18.12.2025; 04.09.2025; 05.08.2025; 08.07.2025; 12.06.2025; 13.05.2025.
Суд наголошує, що статті 129, 221 ГПК України наділяють учасників процесу правом на подання доказів, які підтверджують розмір понесених витрат на правничу допомогу, після ухвалення рішення судом, разом з цим, вищевказані положення процесуального закону визначають, зокрема, що причини неможливості подання стороною відповідних доказів до судових дебатів мають бути поважними. При цьому поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від сторони, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій, при цьому докази, які це підтверджують, подаються стороною і оцінюються господарським судом за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України.
Разом з цим, позивач, надавши суду на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу вищевказані докази, які датовані до 23.03.2026 (дати, коли суд перейшов на стадію судових дебатів), не обґрунтував та не довів суду обставини поважності причин неможливості подання цих доказів до закінчення судових дебатів, що є окремою підставою для відмови у задоволенні заяви позивача.
В цей же час, відповідно до вимог процесуального закону, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Натомість, як встановлено судом, позивачем не подано до матеріалів справи: договору про надання правової допомоги, укладеного з адвокатом, з якого можна встановити, зокрема, вид оплати гонорару адвоката (фіксований розмір чи погодинна оплата), погоджений розмір гонорару тощо; детального опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); доказів прийняття робіт позивачем на відповідну суму тощо. В цей же час, суд зазначає, що самі лише платіжні документи про перерахування коштів адвокату не є достатніми доказами, з яких можливо встановити обсяг фактично наданої правової допомоги та її вартість. При цьому навіть подані позивачем платіжні документи не підтверджують безумовно, що понесені позивачем витрати пов'язані з розглядом саме цієї судової справи, оскільки не містять відповідної інформації ні про судову справу, ні про боржника.
Отже, з урахуванням того, що позивачем не обґрунтовано поважності причин подання доказів на понесення витрат на правничу допомогу після судових дебатів, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів, які підтверджують фактичний обсяг наданої адвокатом правової допомоги, її вартість тощо, враховуючи, що позивачем не виконаний процесуальний обов'язок щодо подання з першою заявою по суті спору орієнтовного розрахунку суми витрат, які позивач очікував понести у зв'язку з розглядом справи, а також враховуючи заперечення відповідачів, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" за вх. ГСОО № 2-604/26 від 30.03.2026 про розподіл судових витрат у справі № 916/1618/25 слід відмовити.
Керуючись ст. 123, 126, 129, 221, 240, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" за вх. ГСОО № 2-604/26 від 30.03.2026 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повний текст рішення складено 08.04.2026.
Суддя Д.О. Бездоля