номер провадження справи 5/26/26
08.04.2026 Справа № 908/241/26
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Валері 2016" (пр. Ювілейний, буд. 54-А, офіс 232, м. Харків, 61153; код ЄДРПОУ 43296559)
До відповідача: Фізичної особи-підприємця Юрійчук Зінаїди Анатоліївни (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про стягнення 38 700,00 грн.,
Без участі представників сторін
03.02.2026 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Валері 2016" до фізичної особи-підприємця Юрійчук Зінаїди Анатоліївни про стягнення 38 700,00 грн.
03.02.2026 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/150/25 розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 12.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/241/26 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Вирішено розгляд справи по суті розпочати з 10.03.2026, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 23.01.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Валері 2016" та фізичною особою-підприємцем Юрійчук Зінаїдою Анатоліївною укладений договір купівлі-продажу деталі «Редуктор 1347 2.39» до вантажного автомобіля у спрощений спосіб за рахунок-фактурою № 1317 від 23.01.2026 на суму 38 700,00 грн. Відповідно до умов договору, продавець зобов'язався поставити покупцю товар, саме: Редуктор 1347 2.39 у кількості 1 (одна) одиниця на суму 38 700,00 грн. Сторони домовились, що оплата за вказану деталь здійснюється в розмірі 100 %. ТОВ "Валері 2016" зобов'язання щодо оплати товару за договором виконав у повному обсязі, перерахувавши на користь ФОП Юрійчук З.А. грошові кошти на загальну суму 38 700,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 736 від 23.01.2026 у розмірі 25 800,00 грн. та № 737 від 24.01.2026 у розмірі 12 900,00 грн. Проте товар, що зазначений у рахунок-фактурі № 1317 від 23.01.2026 відповідачем на адресу позивача не був поставлений. На телефонні дзвінки та повідомлення ФОП Юрійчук З.А. не відповідала та заблокувала усі відомі засоби зв'язку. 29.01.2026 позивачем на електронну адресу відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено вимогу про повернення сплачених грошових коштів у розмірі 38 700,00 грн. Проте, вказана вимога залишена ФОП Юрійчук З.А. без відповіді та задоволення. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 202, 205, 525, 526, 610, 638, 639, 640, 642, 693, 712 Цивільного кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з ФОП Юрійчук З.А. суму попередньої оплати у розмірі 38 700,00 грн.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до даних "Діловодство спеціалізованого суду" Господарського суду Запорізької області у фізичної особи-підприємця Юрійчук Зінаїди Анатоліївни (РНОКПП НОМЕР_1 ) відсутній зареєстрований електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС.
У п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" зазначено, що місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Перевіривши в мережі Інтернет на сайті https://opendatabot.ua/ адресу реєстрації фізичної особи-підприємця Юрійчук Зінаїди Анатоліївни (РНОКПП НОМЕР_1 ) судом встановлено, що місцем реєстрації відповідача є: АДРЕСА_1 .
За результатами запиту щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, згідно відповіді № 2307740 від 04.02.2026 у Юрійчук Зінаїди Анатоліївни (РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 1 довідка ВПО, фактична адреса проживання з 12.06.2023: АДРЕСА_2 .
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали суду від 12.02.2026 № 908/241/26 направлена судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштової кореспонденції на вказані адреси місцезнаходження відповідача.
В матеріалах справи містяться копії ухвал господарського суду Запорізької області від 12.02.2026 № 908/241/26, які направлені судом на адресу реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення та повернулась до суду з відміткою АТ "Укрпошта" причина повернення - «адресат відсутній», та на фактичну адреса проживання: АДРЕСА_2 , рекомендованим листом з повідомленням про вручення та повернулась до суду з відміткою АТ "Укрпошта" причина повернення - «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, відповідач був належним чином повідомлений про розгляду справи № 908/241/26 в суді.
Станом на 08.04.2026 відповідач запропонований ухвалою суду від 12.02.2026 № 908/241/26 письмовий відзив на позовну заяву та додані до нього документи на адресу суду не надіслав, а також й доказів повної або часткової оплати суми, заявленої позивачем до стягнення, отже своїми правами, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, не скористався.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
08.04.2026 судом прийнято рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд
23.01.2026 фізичною особою-підприємцем Юрійчук Зінаїдою Анатоліївною виставлено рахунок-фактуру № 1317 - «редуктор 1347 2.39» у кількості 1 (одна) одиниця на суму 38 700,00 грн.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Валері 2016" на користь фізичної особи-підприємця Юрійчук Зінаїди Анатоліївни перераховані грошові кошти на загальну суму 38 700,00 грн. відповідно до платіжних інструкцій № 736 від 23.01.2026 у розмірі 25 800,00 грн. та № 737 від 24.01.2026 у розмірі 12 900,00 грн. Призначення платежу - редуктор 1347 2.39. Рахунок-фактура № 1317 від 23.01.2026, редуктор 1347 2.39. Доплата до рахунок-фактури № 1317 від 23.01.2026.
Як зазначено у позовній заяві, ФОП Юрійчук З.А. (Продавець) зобов'язалась поставити ТОВ "Валері 2016" товар, а саме - «Редуктор 1347 2.39» до вантажного автомобіля у кількості 1 (одна) одиниця на суму 38 700,00 грн.
Таким чином, між ТОВ "Валері 2016" та ФОП Юрійчук З.А. укладений договір поставки у спрощений спосіб.
ТОВ "Валері 2016" зобов'язання щодо оплати товару за договором на суму 38 700,00 грн. виконав у повному обсязі. Проте товар, який зазначений у рахунок-фактурі № 1317 від 23.01.2026 ФОП Юрійчук З.А. на адресу ТОВ ""Валері 2016" не поставлений.
29.01.2026 позивачем на електронну адресу відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено вимогу про повернення сплачених грошових коштів у розмірі 38 700,00 грн.
Проте, вказана вимога залишена ФОП Юрійчук З.А. без відповіді та задоволення, попередня оплата в добровільному порядку не повернута, у зв'язку з чим позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 38 700,00 грн.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини 2 цієї ж статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочином згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між сторонами склались правовідносини поставки товару.
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Як зазначив Верховний Суд України у своїх висновках, викладених в п. 7.12-7.13 постанови від 08.02.2019 по справі № 909/524/18: «Припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням».
Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Валері 2016" зобов'язання щодо оплати товару за договором на суму 38 700,00 грн. виконав у повному обсязі. Проте товар, який зазначений у рахунок-фактурі № 1317 від 23.01.2026 ФОП Юрійчук З.А. на адресу ТОВ "Валері 2016" не поставлений, у зв'язку з чим позивач 29.01.2026 на електронну адресу відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслав вимогу про повернення сплачених грошових коштів у розмірі 38 700,00 грн. Тому у відповідача виник обов'язок повернути суму попередньої оплати відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.
Контррозрахунку спірної суми як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі або частково відповідачем суду не надано.
За таких обставин, на час розгляду справи в суді сума заборгованості складає 38 700,00 грн., яка підтверджена матеріалами справи.
На підставі вищевикладеного, позовні вимоги ТОВ "Валері 2016" щодо стягнення з ФОП Юрійчук З.А. суми попередньої оплати у розмірі 38 700,00 грн. є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Підсумовуючи викладене суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд відзначає, що у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, наголосив на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам. Отже, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі..
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача у розмірі 2 662,40 грн.
Крім цього, позивачем орієнтовно заявлено до стягнення 17 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач не надав заперечень щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено судом після надання ТОВ "Валері 2016" відповідних доказів у встановленому законом порядку.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Юрійчук Зінаїди Анатоліївни (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Валері 2016" (пр. Ювілейний, буд. 54-А, офіс 232, м. Харків, 61153; код ЄДРПОУ 43296559) грошові кошти у розмірі 38 700 (тридцять вісім тисяч сімсот) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.