01.04.2026 року м. Дніпро Справа № 904/3494/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.,
при секретарі судового засідання: Кишкань М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАРФІЛД-2"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Назаренко Н.Г.) від 03.11.2025р. у справі № 904/3494/25
за позовом Шахтарської окружної прокуратури, м Шахтарське, Дніпропетровська область в інтересах держави в особі Межівської селищної ради, смт. Межова, Синельниківський район, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАРФІЛД-2", смт. Межова, Синельниківський район, Дніпропетровська область
про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, -
Керівник Шахтарської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Межівської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАРФІЛД-2", в якому просило суд:
-розірвати договір оренди земельної ділянки № б/н від 16.12.2019, укладений між Межівською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛАРФІЛД-2" розташованої на території Межівської селищної ради Синельниківського району (Межівська селищна об'єднана територіальна громада), площею 29,9949 га, кадастровий номер 1222687700:01:002:0466;
-зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛАРФІЛД-2" повернути Межівській селищній раді Синельниківського району земельну ділянку, розташовану на території Межівської селищної ради (Межівська селищна об'єднана територіальна громада), площею 29,9949 га, кадастровий номер 1222687700:01:002:0466.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору оренди земельної ділянки № б/н від 16.12.2019 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025р. у справі № 904/3494/25:
- позов задоволено;
- розірвано договір оренди земельної ділянки № б/н від 16.12.2019, укладений між Межівською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛАРФІЛД-2" розташованої на території Межівської селищної ради Синельниківського району (Межівська селищна об'єднана територіальна громада), площею 29,9949 га, кадастровий номер 1222687700:01:002:0466;
- зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛАРФІЛД-2" повернути Межівській селищній раді Синельниківського району земельну ділянку, розташовану на території Межівської селищної ради (Межівська селищна об'єднана територіальна громада), площею 29,9949 га, кадастровий номер 1222687700:01:002:0466;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАРФІЛД-2" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 844,80 грн.
Приймаючи вказане рішення суд зазначив, що наявність заборгованості зі сплати орендних платежів з 2024 року по теперішній час, систематична несплата орендної плати у розумінні ст. 141 Земельного кодексу України є підставою для розірвання договору оренди землі № б/н від 16.12.2019 та повернення земельної ділянки власнику.
Не погодившись з вказаним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛАРФІЛД-2", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025р. у справі № 904/3494/25 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог прокурора відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тими обставинами, що прокурор не довів наявність підстав для здійснення представництва, у даному випадку прокурор не наділений повноваженнями для звернення до суду з позовною заявою.
Суд першої інстанції безпідставно кваліфікував допущене відповідачем порушення як істотне. Суд не встановив, якої саме "значної шкоди" завдано орендодавцеві; у чому полягає неможливість досягнення цілей договору; причинно-наслідкового зв'язку між простроченням платежів і неможливістю використання земельної ділянки селищною радою. Позивач не надав доказів збитків; не довів втрати економічного інтересу; не підтвердив реальних негативних наслідків; не обґрунтував, що не отримав того, на що розраховував.
Суд не врахував, що земельна ділянка розташована у регіоні, що належить до території можливих бойових дій. Це створює об'єктивні перешкоди для ведення господарської діяльності. Саме це призвело до тимчасового невиконання апелянтом окремих умов договору, тоді як відповідач має намір продовжити господарську діяльність на орендованій земельній ділянці.
Суд першої інстанції не встановив фактичний стан спірної земельної ділянки, можливість її фактичного використання та можливість досягнення сторонами цілей договору оренди.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.12.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, її розгляд призначено в судове засідання на 01.04.2026р. о 14:15 год.
Прокурор проти задоволення позову заперечує та зазначає, що інтереси держави полягають у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, проте направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та спосіб, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
Прокурор зазначає, що систематична (два і більше разів) несплата орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, в тому числі сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов'язання), є підставою для розірвання такого договору. Сам факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору.
Невиконання відповідачем обов'язків за договором завдає шкоду правам Межівської селищної ради - власника земельної ділянки, яка полягає в ненадходженні коштів до місцевого бюджету та нераціональному використанні земельної ділянки.
Сам по собі факт запровадження воєнного стану в країні не дає орендарям земельних ділянок права не сплачувати орендну плату, тоді як форс-мажорних обставин відповідач не доводить.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, явку у судове засідання не забезпечив. Про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що апеляційним судом не визнавалася явка учасників справі в судове засідання обов'язковою, а їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності позивача та прокурора.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, рішенням 26 сесії VII скликання Межівської селищної ради №1730-26/ VII від 16.12.2019 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "СОЛАРФІЛД-2" для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об'єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський (Межівський) район, Межівська селищна рада (Райпільська сільська рада) кадастровий номер 1222687700:01:002:0466.
На підставі вказаного рішення №1730-26/ VII від 16.12.2019 між Межівською селищною радою та ТОВ "СОЛАРФІЛД-2" 16.12.2019 укладено договір оренди земельної ділянки № б/н (далі - договір), кадастровий номер 1222687700:01:002:0466, площею 29,9949 га, із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель та споруд об'єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій.
Відповідно до пункту 6 договір оренди укладено строком на 49 років.
Реєстрація права оренди ТОВ "СОЛАРФІЛД-2" на земельну ділянку відбулась 27.12.2019, номер запису про речове право 34967847, про що свідчать дані Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Пунктом 4 договору оренди, який міститься в електронній реєстраційній справі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, визначено розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка на момент укладення договору становить 907375,72 грн.
Згідно із умовами п. 9 договору оренди, орендна плата сплачується Орендарем щомісячно протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного місяця по 6049 грн. 17 коп.
Відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №25732/5/04-36-04-05-11 від 29.05.2025 встановлено, що ТОВ "СОЛАРФІЛД-2" не виконує обов'язки, передбачені договором, щодо своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого станом на 30.12.2024 утворилась заборгованість у розмірі 264852,01 грн, яка підлягає стягненню на користь Межівської селищної ради. Окрім того зазначено, що у 2025 році орендна плата ТОВ "СОЛАРФІЛД-2" не сплачувалась. Можливість надання інформацію щодо заборгованості з орендної плати по кожній земельній ділянці окремо відсутня. При цьому відносно ТОВ "СОЛАРФІЛД-2" вживається комплекс заходів щодо погашення податкового боргу, передбачений чинним законодавством України. Зокрема винесено рішення про стягнення грошових коштів з банківських рахунків боржника, а також майно боржника описано у податкову заставу.
Згідно з листом Межівської селищної ради від 12.06.2025 заборгованість ТОВ "СОЛАРФІЛД-2" зі орендної плати за користування земельною ділянкою 1222687700:01:002:0466, яка утворилась за період з листопада 2024 року по травень 2025, та станом на 01.05.2025 складає 43107,60 грн.
Пунктом 27 договору визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
Відповідно до п. 14 Договору, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянки у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Відповідно до п. 31 договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.
На підставі вищевикладеного, прокурор вважає, що договір оренди підлягає розірванню за рішенням суду, а земельну ділянку необхідно повернути у розпорядження Межівської селищної ради.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" говорять, що земля як основне національне багатство, перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки незаконне використання земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.
Отже, правовідносини, пов'язані з користуванням землями державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.
Звертаючись з цим позовом до суду в інтересах держави, прокурор визначив уповноваженим органом у спірних правовідносинах Межівську селищну раду.
Статтею 140 Конституції України та частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в України").
Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України, частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
Згідно з частинами 1, 2 статті 5 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.
Недоотриманням коштів бюджетом підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, якими згідно зі статтею 142 Конституції України є доходи і кошти місцевих бюджетів, що у свою чергу завдає шкоди інтересам держави, яка згідно із статтею 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування.
За приписами ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" орган місцевого самоврядування має право звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Межівська селищна рада є орендодавцем за спірним договором та уповноважена вживати заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, а тому є належним позивачем. Отже, рада є компетентним органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
З матеріалів справи вбачається, що Шахтарською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" направлено на адресу Межівської селищної ради листи (запити) за № 64/1-556вих-25 від 14.05.2025, № 64/1-551вих-25 від 23.05.2025 щодо виявлених порушень інтересів держави та вжиття заходів реагування.
На вказані запити Межівською селищною радою надано відповіді № 48 від 19.05.2025 та № 579/01-61 від 12.06.2025, згідно з яких встановлено, що селищною радою належні заходи щодо розірвання договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку у судовому порядку не вживалися.
Про прийняте рішення, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", окружною прокуратурою листом № 64/1-636вих-25 від 13.06.2025 повідомлено Межівську селищну раду.
Враховуючи, що Межівською селищною радою будь-які заходи щодо захисту інтересів держави не прийнято, вказане свідчить про бездіяльність компетентного органу.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність законних підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі визначеного ним позивача.
Статтями 11, 629 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договір. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як зазначено у статті 206 Земельного кодексу України та статті 270 Податкового кодексу України, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.
Плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу).
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За приписами статті 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Положеннями статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов'язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі та зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Частиною 1 ст. Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Стаття 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 деталізувала та диференціювала питання систематичної несплати орендної плати як підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.
Так, у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в її ж постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, шляхом його конкретизації та вказала, що:
- п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України як спеціальна норма права передбачає самостійну і достатню підставу для розірвання договору оренди землі у разі систематичної повної несплати орендної плати. У цьому випадку немає потреби оцінювати істотність порушення та застосовувати загальне правило, передбачене в ч. 2 ст. 651 ЦК України, оскільки законодавство передбачає додаткову (до загальних) підставу розірвання договору оренди землі;
- якщо орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, то застосуванню підлягає загальне правило ч. 2 ст. 651 ЦК України, а не припис п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України. Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, укладаючи такий договір, то такий договір має бути розірваний саме на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.
До того ж у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що поняття "несплата", вжите у п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, потрібно розуміти саме як повна несплата орендної плати, у строки, визначені договором, що відповідатиме дотриманню принципу збереження договору та забезпечення справедливого балансу інтересів сторін договору оренди землі.
Окрім того, наголосила, що факт того, що на момент розгляду справи орендар погасив заборгованість за орендною платою, не впливає на право орендодавця вимагати розірвання договору як на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати).
У контексті ч. 2 ст. 651 ЦК України систематична несплата може підтверджувати ненадійність контрагента і те, що кредитор не може бути впевнений у належному виконанні договору в майбутньому, і такий висновок не спростовується подальшим погашенням заборгованості. У п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України йдеться про факт систематичної повної несплати, і такий факт уже завершився в минулому, тому підстава для пред'явлення позову (і для його задоволення) продовжує існувати.
У цій справі, яка розглядається, звертаючись до суду із позовом прокурор підставою для розірвання договору оренди зазначав саме факт систематичної несплати орендарем (відповідачем) орендної плати.
При цьому встановлено, що станом на травень 2025 року за відповідачем обліковувався борг з орендної плати, який утворився у 2024-2025 роках.
Наведене свідчить про те, що у відповідача обліковувалася заборгованість за спірним договором оренди. Ці обставини щодо розміру заборгованості за орендною платою та періодів її виникнення відповідач не спростовував.
Підставою розірвання договору оренди землі згідно з п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною й достатньою, і звертатися до більш загального правила ч. 2 ст. 651 ЦК України - з метою оцінки істотності порушення договору його стороною - немає потреби.
З огляду на те, що відповідач неодноразово порушував умови договору оренди та систематично (два та більше випадки) не сплачував орендну плату в повному розмірі, у строки, визначені договором, суд першої інстанції правильно виснував, що вказане порушення умов договору підпадає під дію п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України та є самостійною і достатньою підставою для розірвання договору, а тому позовні вимоги про розірвання договору оренди землі від 16.12.2019 є правомірними й обґрунтованими та як наслідок підлягають задоволенню.
При цьому за наявності в матеріалах справи доказів систематичної (два і більше випадки) повної несплати орендної плати за договором оренди та неспростування цих обставин відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди від 16.12.2019 відповідно до п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, а тому і не вдавався до оцінки істотності порушення умов договору згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23. Вказане спростовує посилання відповідача на неврахування викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/391/23 висновків.
Також наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені у ст. 34 Закону України "Про оренду землі". Так, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
У наведеній вище постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вимога про повернення земельних ділянок є похідною від вимоги про розірвання договорів оренди. Тож за наявності правових підстав (у цій справі - п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України) для розірвання договорів оренди неодмінним є обов'язок орендаря повернути земельні ділянки, що були у його користуванні. Ураховуючи встановлені обставини щодо наявності підстав для розірвання договорів оренди землі та перебування спірних земельних ділянок у фактичному користуванні орендаря, суд касаційної інстанції вказав, що ефективним та правомірним способом захисту порушеного права територіальної громади буде повернення їй спірних ділянок у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому відповідач отримав їх в оренду. Як і розірвання договорів оренди землі, таке повернення прямо передбачене законом, переслідує легітимну мету і є пропорційним цій меті.
З огляду на наведене, враховуючи установлені в цій справі обставини щодо систематичної несплати відповідачем орендної плати за земельну ділянку, що є підставою для розірвання договору оренди на підставі п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, суд дійшов правильного висновку, що позов в частині повернення земельної ділянки кадастровий номер 1222687700:01:002:0466, площею 29,9949 га, яка є предметом договору у комунальну власність органу місцевого самоврядування є обґрунтованим, тому підлягає задоволенню.
Оскільки орендар, який тривалий час не сплачував повністю орендну плату, є недобросовісним і недисциплінованим контрагентом, а тому збереження договірних відносин з таким орендарем не відповідатиме інтересам територіальної громади як власника земельної ділянки, які визначаються доцільністю та ефективністю використання майна.
Підставою позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі ради, було те, що орендар протягом тривалого часу належно та добросовісно не виконував свої обов'язки, визначені договором оренди, хоча, укладаючи договір оренди землі, відповідач зобов'язувався сплачувати орендну плату в установленому розмірі та у строк, передбачений умовами договору, а також був обізнаний з негативними для нього наслідками в разі порушення ним зобов'язань.
За загальним правилом, розірвання договору та повернення у власність територіальної громади земельної ділянки у випадку встановлення протиправної поведінки самого орендаря здійснюється на підставі закону та укладеного з ним договору, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до суспільних інтересів у тому, щоб така передача в оренду землі сприяла досягненню максимального економічного ефекту від оренди об'єктів комунальної власності, оскільки ненадходження до бюджету плати за оренду землі створює перешкоди для утворення та використання фінансових ресурсів, потрібних для забезпечення функцій та повноважень органів місцевого самоврядування.
Також задоволення позовних вимог не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, оскільки таке втручання є прогнозованим наслідком недобросовісних дій самого орендаря, який свідомо допустив систематичне неналежне виконання договірних зобов'язань у повному обсязі.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахуванням судом обставин того, що земельна ділянка розташована у регіоні, що належить до територій можливих бойових дій. Тоді як це створює об'єктивні перешкоди для ведення господарської діяльності.
Підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України визначає, що починаючи з 1 січня 2023 року, за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території.
Тобто вказана норма ПК України передбачає вичерпний перелік умов звільнення від обов'язку сплачувати плату за землю, серед яких визначальним є перебування земельної ділянки на територіях активних бойових дій або тимчасової окупації.
Відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, Межівська селищна територіальна громада починаючи з 02.09.2024 по 31.05.2025 входила до територій можливих бойових дій.
Також, суд відхиляє посилання скаржника на форс-мажорні обставини. Введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Відповідач не надав доказів в підтвердження наявності причино-наслідкового зв'язку неможливості виконання ними зобов'язань за договором із фактом військової агресії. Сертифікат Торгово-промислової палати України, який би підтвердив, що обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов'язання, відповідачем надано не було. Відповідачами не додано до матеріалів справи і інших належних та допустимих доказів наявності форс-мажору саме для виконання зобов'язання за Договором.
Отже, викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача.
У даній справі суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на викладене, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, сплачений за її подання судовий збір слід покласти на апелянта.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАРФІЛД-2" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025р. у справі № 904/3494/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025р. у справі № 904/3494/25 - залишити без змін.
Витрати з оплати судового збору, понесені у суді апеляційної інстанції, віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛАРФІЛД-2".
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена та підписана 07.04.2026 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов