02.04.2026 Справа № 914/310/26
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглянув апеляційну скаргу Львівської обласної ради
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.02.2026 (суддя Бортник О.Ю.) про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
у справі № 914/310/26
за позовом Львівської обласної ради, м. Львів,
до відповідача Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, м. Жовква,
про витребування майна з чужого незаконного володіння
Представники сторін не з'явились
Господарський суд Львівської області в ухвалі від 02.02.2026 у справі № 914/310/26 постановив відмовити у задоволенні заяви Львівської обласної ради про забезпечення позову.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням місцевого господарського суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.02.2026 в справі № 914/310/26, задоволити заяву про забезпечення позову, а саме: вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту та заборони суб'єктам владних повноважень, відповідачу, іншим фізичним та юридичним особам вчиняти будь-які дії (шляхом поділу, об'єднання, виділу часток, реєстрації права власності, відчуження на користь третіх осіб) щодо об'єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення площею 721,8 кв.м., за адресою: м. Жовква, вул. Воїнів УПА, 13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3204061846060).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026, склад колегії по розгляду справи № 914/310/26 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської обласної ради, поданою на ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.02.2026 у цій справі.
При ухваленні оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд виходив із того, що заявником не доведено наявності обставин, які свідчать про ризик істотного ускладнення або неможливості виконання майбутнього рішення суду чи ефективного захисту прав, як цього вимагає ч. 2 ст. 136 ГПК України; при цьому, суд визнав необґрунтованими посилання заявника на рішення у справі № 914/3228/24, оскільки воно стосується іншого об'єкта нерухомого майна з відмінними характеристиками (площа та реєстраційний номер), що спростовує доводи про їх тотожність і релевантність як доказу ризиків. Додатково встановлено, що подані інформаційні довідки не підтверджують зв'язку між зазначеними об'єктами, а право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем на іншій правовій підставі. Також суд врахував, що позивач має інші передбачені процесуальним законом способи захисту своїх прав (зокрема щодо виправлення помилок у рішенні чи заміни сторони), що виключає необхідність застосування заходів забезпечення позову.
Апелянт вважає оскаржувану ухвалу суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою. Зокрема зазначив, що:
- суд першої інстанції безпідставно вимагав від заявника доведення фактичних дій щодо відчуження майна або наявності беззаперечних доказів майбутнього порушення. Водночас, ч. 2 ст. 136 ГПК України передбачає інший стандарт - достатність обґрунтованого припущення (ризику), що невжиття заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення. Таким чином, суд підмінив превентивну природу забезпечення позову вимогою доказування вже вчинених порушень, що суперечить закону;
- наявність у відповідача права власності на спірне майно створює реальну можливість його відчуження, зміни характеристик або реєстраційних даних, що може ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення. Невжиття заходів забезпечення призведе до необхідності нових судових спорів, що суперечить принципам процесуальної економії та ефективного захисту прав;
- суд безпідставно ототожнив різницю у площі та реєстраційних номерах із різними об'єктами нерухомості. Водночас, спір стосується однієї і тієї ж будівлі за однаковою адресою та призначенням, а відмінності зумовлені технічною інвентаризацією. Реєстраційний номер має технічний характер і не визначає існування нового об'єкта. Таким чином, суд першої інстанції фактично здійснив оцінку доказів по суті спору на стадії розгляду заяви про забезпечення позову, що є процесуально неприпустимим.
Процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази в сукупності з апеляційною скаргою, судова колегія встановила наступне:
Львівська обласна рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про витребування з чужого незаконного володіння Жовківської міської ради Львівської області нежитлової будівлі - будинку загальною площею 721,8 кв. м, що розташований за адресою: м. Жовква, вул. Воїнів УПА, буд. 13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3204061846060).
Одночасно із поданням позовної заяви Львівською обласною радою подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони суб'єктам владних повноважень, відповідачу, іншим фізичним та юридичним особам вчиняти будь-які дії (шляхом поділу, об'єднання, виділу часток, реєстрації права власності, відчуження на користь третіх осіб) щодо об'єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення площею 721,8 кв. м, за адресою: м. Жовква, вул. Воїнів УПА, будинок 13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3204061846060).
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/3228/24 було витребувано з чужого незаконного володіння Львівської районної ради Львівської області на користь Львівської обласної ради нежитлову будівлю - будинок загальною площею 718,2 кв. м, розташований за адресою: м. Жовква, вул. Воїнів УПА, 13 (реєстраційний номер майна 13294600). У зазначеному рішенні також встановлено, що вказане нерухоме майно було безоплатно передане державою до комунальної власності Львівської обласної ради народних депутатів, правонаступником якої є Львівська обласна рада.
Жовківська міська рада брала участь у розгляді справи № 914/3228/24 як третя особа на стороні відповідача - Львівської районної ради Львівської області, надавала письмові пояснення та висловлювала свою правову позицію в судах першої та апеляційної інстанцій.
У процесі здійснення моніторингу відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Львівською обласною радою встановлено, що 28.08.2025 державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Львівської області без належних правових підстав було здійснено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю «Будинок офіцерів» А-1, розташовану за адресою: м. Жовква, вул. Воїнів УПА, буд. 13, загальною площею 721,8 кв. м, за Жовківською міською радою Львівської області.
Заявник зазначає, що Жовківська міська рада, будучи обізнаною з результатами розгляду справи № 914/3228/24 у суді першої інстанції та подаючи апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 03.06.2025, умисно та свідомо здійснила державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт за собою всупереч встановленим у справі обставинам.
На думку Львівської обласної ради, наведені обставини є достатніми підставами для обґрунтованого припущення, що подальше відчуження Жовківською міською радою зазначеного нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Жовква, вул. Воїнів УПА, 13, може ускладнити або зробити неможливим ефективний розгляд позовної заяви у справі № 914/310/26, у зв'язку з чим заявник вважає, що заявлені ним заходи забезпечення позову є належними, співмірними та ефективними способами забезпечення позову.
Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків:
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У відповідності до ст. 137 ГПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з врахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є матеріально-правова вимога Львівської обласної ради про витребування з чужого незаконного володіння Жовківської міської ради Львівської області нежитлової будівлі - будинку загальною площею 721,8 кв. м, що розташований за адресою: м. Жовква, вул. Воїнів УПА, буд. 13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3204061846060).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з врахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанова Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч.11 ст.137 ГПК України).
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду (постанова Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Сам по собі факт наявності у відповідача зареєстрованого права власності на спірне майно, без встановлення конкретних обставин, які б свідчили про намір чи реальну можливість його відчуження або зміни правового статусу, не є достатньою підставою для висновку про існування ризиків, передбачених ст. 136 ГПК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.
Апелянтом не надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про існування обставин, з якими процесуальний закон пов'язує необхідність застосування заходів забезпечення позову, зокрема - реальної ймовірності істотного ускладнення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду або ефективного захисту порушеного права у разі їх невжиття. Самі лише припущення про можливість вчинення відповідачем дій щодо відчуження чи зміни правового режиму спірного майна, без належного фактичного підґрунтя, не можуть вважатися достатнім обґрунтуванням для застосування такого виняткового процесуального інструменту.
Посилання апелянта на рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/3228/24 обґрунтовано відхилені місцевим господарським судом, оскільки зазначене судове рішення стосується об'єкта нерухомого майна, який відрізняється як за площею, так і за реєстраційним номером, що унеможливлює висновок про їх тотожність та, відповідно, про релевантність такого рішення як доказу наявності ризиків у даній справі. Подані заявником інформаційні довідки з державних реєстрів також не підтверджують зв'язку між вказаними об'єктами та, навпаки, свідчать про набуття відповідачем права власності на спірне майно на іншій правовій підставі.
Доводи апелянта щодо технічного характеру відмінностей у характеристиках об'єкта нерухомості та можливості їх ототожнення фактично зводяться до оцінки обставин, які становлять предмет доказування у справі по суті спору, що не може бути предметом дослідження при вирішенні питання про забезпечення позову. При цьому жодних доказів на підтвердження наявності помилки у відповідному судовому рішенні чи інших обставин, які б свідчили про ідентичність об'єктів, заявником не надано.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, актуальних правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.
Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування постановленої ухвали.
Питання розподілу судових витрат буде вирішено судом першої інстанції після розгляду справи по суті.
Керуючись ст. 269, 270, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні апеляційної скарги Львівської обласної ради відмовити.
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.02.2026 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 914/310/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню.
Справу повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови складено 07.04.2026
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік