Справа № 303/1144/25
2/303/341/25
27 березня 2026 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої-судді Гутій О.В.
за участю секретаря судових засідань Зарева А.Ю.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житловим приміщенням,-
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 зареєстрований адресою: за АДРЕСА_1 з 2001 року.
Позивачу ОСОБА_1 належить 1/2 частка квартири по АДРЕСА_2 , а саме: 1/6 частка квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.01.2025 року, зареєстрованого в реєстрі за № 60, 1/3 частка квартири на підставі свідоцтва про право власності від 21.12.2006 р. та рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.03.2024 р., справа № 303/773/24, що підтверджується Витягом із Державного реєстру речових прав від 21.01.2025 року.
Відповідачу ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , належить 1/2 частка квартири по АДРЕСА_1 , а саме: 1/6 частка квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.01.2025 року, зареєстрованого в реєстрі за № 60, 1/3 частка квартири на підставі свідоцтва про право власності від 21.12.2026 року та рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.03.2024 р., справа № 303/773/24. Відповідач є рідним братом позивача.
Квартира складається з двох окремих ізольованих кімнат жилою площею 10,3 кв.м. та 11,30 кв. м. Загальна площа квартири складає 64,40 кв.м.
Між позивачем та відповідачами не досягнуто згоди з приводу користування квартирою, позивач не має можливості користуватися своєю часткою квартири, не має письмової домовленості щодо сплати комунальних послуг.
У зв'язку з вищезазначеним, позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить встановити порядок користування квартирою по АДРЕСА_1 , що належить їм на праві спільної часткової власності.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 24.02.2025 року провадження у справі відкрито та призначено справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 18.03.2025 року прийнято до розгляду зустрічний позов та призначено справу за правилами загального позовного провадження, замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 08.05.2025 року справу призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 24.02.2025 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення від права спадкування за законом, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом залишено без розгляду.
Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, просив відмовити в його задоволенні.
Заслухавши пояснення позивача, його представника, заперечення представника відповідача, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 належить 1/2 частка квартири по АДРЕСА_1 , 1/6 частка квартири належить на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.01.2025 року, зареєстрованого в реєстрі за № 60, 1/3 частка квартири на підставі свідоцтва про право власності від 21.12.2006 р. та рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.03.2024 р., справа № 303/773/24, що підтверджується Витягом із Державного реєстру речових прав від 21.01.2025 року.
ОСОБА_4 належить 1/2 частка квартири по АДРЕСА_1 , а саме: 1/6 частка квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.01.2025 року, зареєстровано в реєстрі за №60, 1/3 частка квартири на підставі свідоцтва про право власності від 21.12.2026 року та рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.03.2024 р., справа № 303/773/24.
Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб сторони зареєстровані у спірній квартирі.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показала, що ОСОБА_4 є її сусідом, якого вона часто бачила за місцем проживання своєї квартири, а ОСОБА_1 вона не бачила з 2016 року по теперішній час. На даний час за казаною адресою проживають теща ОСОБА_4 та його донька. ОСОБА_4 виїхав за кордон.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що сторони є його сусідами. Йому відомо, що між ними існує спір щодо квартири. ОСОБА_1 він знав, але з 2017 року не бачив його. До дня смерті матері, ОСОБА_7 , його дружина та донька проживали у спірній квартирі.
Свідок ОСОБА_8 показала, що вона є тещею ОСОБА_4 . З 2019 року коли мати ОСОБА_4 захворіла та потребувала допомоги, вони з чоловіком переїхали за адресою її проживання: АДРЕСА_2 , щоб доглядати та піклуватись про неї, оскільки її син та невістка перебували за кордоном. ОСОБА_1 не допомагав матері.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що вона та сторони по справі є сусідами. Вона спілкувалася з їх матір'ю та батьком. В квартирі проживав ОСОБА_10 з сім'єАю, ОСОБА_11 пішов на війну.
Свідок ОСОБА_12 дала покази аналогічні показам ОСОБА_9 .
Свідок ОСОБА_13 показала суду, що сторони по справі їй знайомі. ОСОБА_14 вона знає давно, він спілкувався з матір'ю, проживав з нею, однак по роботі змушений був жити окремо. ОСОБА_15 в 2019 році поїхав на заробітку. На день смерті у квартирі ніхто не проживав.
Свідок ОСОБА_16 показав суду, що сторони по справі йому знайомі. В них зараз конфліктна ситуація за квартиру. Йому відомо, що там постійно проживав ОСОБА_10 , ОСОБА_11 військовий час був відсутній. На даний час ОСОБА_10 знаходиться за кордоном. Часто бачить батьків дружини ОСОБА_10 , які проживали з його мамою до її смерті.
Свідок ОСОБА_17 дала покази аналогічні показам ОСОБА_16 .
Свідок ОСОБА_18 показала суду, що вона є дружиною ОСОБА_19 з 2021 році, з того часу вони проживають в Ужгороді, але 2022 року він поїхав на війну. До того час вони постійно навідували маму ОСОБА_14 , допомагали їй.
Таким чином, позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що між сторонами не досягнуто згоди з приводу користування квартирою, а тому між сторонами виник спір з приводу зазначених позовних вимог.
У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється під час розгляду справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Звертаючись до суду із позовною заявою, позивач зазначає, що вони не можуть дійти згоди про спільне проживання та користування квартирою, а тому позивач просить, зокрема встановити порядок користування квартирою по АДРЕСА_3 , яка належить сторонами на праві спільної часткової власності, а саме:
у користування ОСОБА_1 , виділити: житлову кімнату(6) площею 10,3 кв.м.
-у користування ОСОБА_4 , виділити: житлову кімнату(8) площею 11,3 кв.м.
в загальному користуванні залишити: прихожу(1) площею 6,8 кв.м., комору(2) площею 0,5 кв.м., ванну(3) площею 2,7 кв.м., вбиральня (4) площею 1,3 кв.м., кухню(5) площею 8,6 кв.м., кімнату(7) площею 16,2 кв.м., комору(9) площею 1,7 кв.м
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтями 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
За змістом статей 355, 356, 358 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Відповідно до статті 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
За змістом статей 47, 48 ЖК Української РСР жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі. Норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що позивач та відповідач є співвласниками спірної квартири.
Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.
Судом встановлено, не спростовано матеріалами справи, що відповідач тривалий час не проживає у спірній квартирі, будь-які докази про те, що відповідачем чиняться перешкоди в користуванні квартирою матеріали справи не містять, а відтак позивачем не доведено порушення своїх прав та обґрунтованості заявлених вимог.
Умовою захисту права особи, зокрема усунення перешкод у користуванні майном, є його порушення іншою особою протиправне вчинення дій /бездіяльності, що унеможливлює вільну реалізацію права власника на користування його майном (частина перша статті 15).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Згідно із ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).
З огляду на викладене, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що будь-яких протиправних дій, вчинених відповідачем щодо належної сторонам на праві спільної часткової власності квартири матеріалами справи не встановлено, а відтак позовні вимоги про встановлення порядку користування житловим приміщенням є недоведеними та безпідставними.
Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З врахуванням вищевикладених обставин, оцінюючи належність, допустимість та достовірність кожного доказу як окремо, так і в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житловим приміщення слід відмовити з наведених вище підстав.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 41 Конституції України,ст.ст. 316, 317, 376, 382 ЦК України, ст.ст. 2, 12, 18, 76-77, 81, 141, 247, 274-279, 263-265, 268 ЦПК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житловим приміщення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення суду виготовлено 07 квітня 2026 року.
Головуюча О.В.Гутій