Справа № 504/272/22
Номер провадження 2/504/277/26
18.03.2026с-ще Доброслав
Доброславський районний суд Одеської області у складі:
судді Литвинюк А.В.
за участю секретаря судового засідання Данько Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовною заявою керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області Москаленко-Федоркової Оксани Дмитрівни в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради до ОСОБА_1 про відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення, -
встановив:
24.01.2022 року керівник Доброславської окружної прокуратури Одеської області Москаленко-Федоркова Оксана Дмитрівна в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради звернулася до суду з позовом про відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення, в якому просила суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради р/р НОМЕР_1 код ОКПО 01998526 МФО 328845 в АТ Ощадбанк № 10015/0574, призначення платежу - інші надходження: відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину) кошти, які витрачені Комунальним закладом «ООКЛ» на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_2 за період з 26.08.2021 року по 03.09.2021 року в сумі 17 438,70 грн, а також судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог керівник прокуратури вказала, що вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 21.10.2021 року у справі № 504/3789/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, по відношенню до ОСОБА_2 , а саме умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
У позовній заяві зазначено, що згідно довідки Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради (надалі - КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» ООР), розрахунок вартості лікування ОСОБА_2 , який знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» ООР з 26.08.2021 року по 03.09.2021 року у відділенні ВІТ та у відділенні загальної хірургії (6 л/дня) становить 17 438,70 грн.
Як вказує керівник прокуратури, у зв'язку з тим, що КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» ООР є бюджетною установою, кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_2 , виділені з бюджету та в добровільному порядку обвинуваченим ОСОБА_1 не відшкодовані.
Джерелом фінансування КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» ООР є кошти обласного бюджету Одеської області, у зв'язку з чим вбачається порушення державних інтересів, а тому мають місце підстави для звернення прокурора до суду в межах своєї компетенції, передбаченої ст. 131-1 Конституції України, в інтересах держави, в особі КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» ООР.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2022 року справу розподілено судді Доброву П. В.
Ухвалою судді Доброва П. В. від 25.01.2022 року справу прийнято до провадження та призначено судове засідання.
16.10.2024 року повідомлено про рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16.10.2024 року про тимчасове відсторонення судді ОСОБА_3 від здійснення правосуддя.
Розпорядженням в.о. керівника апарату суду Гузя О. В. № 273 від 23.01.2025 року призначено повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2025 року справу розподілено судді Литвинюк А. В.
25.04.2025 року, набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів» № 4273-IX. Додатком до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII встановлено заміну найменування Комінтернівського районного суду Одеської області на Доброславський районний суд Одеської області.
Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 31.07.2025 року матеріали справи прийнято до провадження судді Литвинюк А. В., розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 08.10.2025 року о 09:00 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2).
Судове засідання у справі, призначене на 08.10.2025 року о 09:00 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2), не відбувалось у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному та було відкладено на 05.12.2025 року о 09:00 годині.
Судове засідання у справі, призначене на 05.12.2025 року о 09:00 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2), не відбувалось у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному та було відкладено на 18.03.2026 року о 14:30 годині.
У судове засідання у справі, призначене на 18.03.2026 року о 14:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2), учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи учасники повідомлялися належним чином, у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, що підтверджується матеріалами судової справи.
Разом з тим, позивач звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.
В свою чергу, відповідач причини своєї неявки суду не повідомив, своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву в установлені строки не скористався.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки належним чином повідомлений відповідач, ОСОБА_1 , не з'явився у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, про поважність причини неявки суду не повідомив, не надав відзив на позовну заяву, а позивач, керівник прокуратури, заперечень щодо заочного розгляду справи не висловив, суд вважає за доцільне у даній справі провести заочний розгляд.
Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 21.10.2021 року у справі № 504/3789/21, який набрав законної сили 22.11.2021 року, затверджено угоду про визнання винуватості, що укладена між підозрюваним ОСОБА_1 та прокурором Артвіх Артемом Ігоровичем від 18.10.2021 року про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 12021162330000635 від 26.08.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 121 КК України.
Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі стрАоком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 1 (один) рік та 6 (шість) місяців.
На підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Змінено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов'язання до набрання вироком законної сили.
Покладено на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язок повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 КПК України звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти в залі суду негайно.
У ході судового розгляду справи № 504/3789/21 Комінтернівським районним судом Одеської області встановлено, що 26.08.2021 року, приблизно о 17:00 годині, більш точний час у ході досудового розслідування не встановлений, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у кімнаті домоволодіння останнього за адресою: АДРЕСА_1 , де між ними виникла сварка.
У ході конфлікту, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, у ОСОБА_1 виник умисел, спрямований на протиправне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 .
З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_1 взяв з тумбочки у кімнаті вищевказаного будинку кухонний ніж до руки та завдав один удар в область живота потерпілого ОСОБА_2 , в результаті чого спричинив останньому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Відповідно до висновку експерта, при дослідженні ОСОБА_2 виявлені ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення живота в проекції лівої клубової ділянки, проникає в черевну порожнину, з ушкодженням тонкої кишки та брижі кишківника. Вказані ушкодження у ОСОБА_2 , призвели до розвитку загрозливих для його життя явищ та відповідно до п. п. 2.1.3.й/ «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року, по критерію небезпеки для життя відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Таким чином, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України, - умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Частиною другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів.
Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.
З огляду на викладене, вирок Комінтернівського районного суду Одеської області від 21.10.2021 року у справі № 504/3789/21, який набрав законної сили 22.11.2021 року, є обов'язковим для суду у цій справі про правові наслідки дій ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч. 2 ст. 1191 ЦК України, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього кримінального правопорушення.
Згідно ст. 1206 ЦК України, особа, що вчинила злочин зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину. Частиною 3 цієї статті визначено, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.
Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебуває на лікуванні. До справи може бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.
Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.
У відповідності до п. 3 постанови пленуму Верховного суду України № 11 від 07.07.1995 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» (зі змінами та доповненнями), питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16.07.1993 року (надалі - Порядок).
Пункт 1 Порядку вказує, що згідно із статтею 1206 Цивільного кодексу України кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат.
Згідно п. 3 Порядку, визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я або прокурора. У разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами.
Пункт 2 Порядку передбачає, що сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого (форма 003/у) або інших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонарного лікувального закладу.
Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.
У фактичні витрати лікарні входять такі видатки:
-заробітна плата працівників;
-нарахування на оплату праці;
-видатки на придбання предметів, матеріалів, обладнання та інвентарю, медикаментів та перев'язувальних матеріалів, продуктів харчування;
-оплата всіх послуг, в тому числі і комунальних;
-інші поточні витрати лікарні.
Кожен місяць фактичні витрати лікарні - різні, кількість ліжко-днів різна, тому і сума вартості за один ліжко-день кожного місяця змінюється.
Згідно з п. 4 Порядку, стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.
Потерпілий ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» ООР з 26.08.2021 року по 03.09.2021 року, що становить 6 ліжко-днів, у відділенні ВІТ (з/п) та відділенні загальної хірургії з діагнозом: Проникаюча колото-різана рана живота, з пораненням тонкого кишечника, гемоперітонеум. Вартість лікування згідно калькуляції становить: 17 438,70 грн.
Наведене підтверджується копією Довідки-розрахунку вартості лікування № 01/01-07/343-6 від 10.11.2021 року та копією Калькуляції вартості лікування.
Як вбачається з матеріалів справи, заходи щодо відшкодування витрат понесених на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_2 не вживалися.
Цивільний позов про відшкодування витрат на лікування потерпілого в межах кримінального провадження не заявлявся.
Виходячи з викладеного, ОСОБА_1 зобов'язаний у відповідності до вимог ст. 1206 ЦК України відшкодувати 17 438,70 грн витрат, понесених закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення, які надані з державного бюджету України.
Відсутність відшкодування коштів, витрачених закладом охорони здоров'я з вини ОСОБА_1 на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 негативно впливають на фінансування витрат на лікування інших хворих, внаслідок чого порушуються інтереси держави у сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій, що і є підставою для звернення прокурора в межах своєї компетенції до суду на захист державних інтересів.
Суд вважає, що прокурор є уповноваженою особою на звернення до суду із цим позовом, виходячи з наступного.
11.11.2021 року КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» ООР листом № 01/01/-07/3466 звернулася до Доброславської окружної прокуратури із заявою про захист інтересів держави в особі КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» ООР (в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру») шляхом подання позову в її інтересах до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 56 ЦПК України передбачено, що прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 вказано, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, тому прокурор у кожному конкретному випадку з посиланням на законодавство самостійно визначає, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Поняття «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до норм Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Правовідносини, пов'язані із використанням бюджетних коштів та наповнюваністю бюджетів становлять суспільний інтерес, а несвоєчасність і неповнота повернення коштів до бюджету цьому суспільному інтересу не відповідає.
Відповідно до вимог ст. 89 Бюджетного кодексу України витрати, які спрямовуються на заклади охорони здоров'я, які належать відповідним територіальним громадам, здійснюються з місцевого бюджету.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.
Кошти державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм щодо охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.
Ненадходження коштів до відповідного бюджету призводить до порушень діяльності зазначеного лікувального закладу щодо безоплатного надання медичних послуг населенню та порушує інтереси держави.
Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.
Відповідно до абз. 2 п. 3 Порядку, у разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться у порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб.
Згідно п. 4 Порядку, стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.
В даному випадку встановлено порушення інтересів держави, яке полягає в невідшкодуванні відповідачем коштів, витрачених закладом охорони здоров'я на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, внаслідок чого до бюджету не надійшли кошти в сумі 17 438,70 грн.
Ненадходження коштів до відповідних бюджетів призводить до порушень діяльності зазначених лікувальних закладів щодо безоплатного надання медичних послуг населенню та порушує інтереси держави, внаслідок чого виникає передбачене законом право прокурора на звернення до суду з позовом для їх захисту.
Відповідно до п. 5.6 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 910/3486/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, про що вказується в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020 року вказано, що прокурор, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» надає можливість такому органу відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.
Держава може вступати як в адміністративні (публічні), так і цивільні (господарські) правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками таких правовідносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Тому поведінка органів, через які вона діє у цивільних відносинах, розглядається як відповідна поведінка держави в них.
Отже, у суспільних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Метою участі держави в особі відповідних органів у цивільних (господарських) правовідносинах є насамперед задоволення приватного інтересу держави.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у п. п. 82-84 постанови від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц дійшла до висновку, що незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (у тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб'єкта процесуальних правовідносин.
Змістом правовідносин за участю держави є права, обов'язки та інтереси самої держави, які вона реалізує через відповідного суб'єкта, а не приватні права, обов'язки та інтереси цього суб'єкта, який бере безпосередню участь у певних правовідносинах від імені держави.
Наведене кореспондується з правовим висновком Верховного Суду у справі № 910/18605/19, викладеним у постанові від 25.08.2022 року, за яким, визначаючи одним із позивачів суб'єкта, через якого держава бере участь у правовідносинах, прокурор не здійснює захисту його інтересів, а захищає порушені інтереси держави, які тісно пов'язані з діяльністю або повноваженнями такого суб'єкта.
Тож, фактичним позивачем у позові, поданому в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор, а отже, судовому захисту підлягає порушений інтерес держави, а не приватний інтерес суб'єкта, через якого держава діє в цивільних правовідносинах.
Таким чином, враховуючи, що затрати лікарні не відшкодовані, що свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави уповноваженими органами, виникає законне право прокурора на звернення із даною позовною заявою до суду на захист державних інтересів, оскільки вказана бездіяльність призводить до ненадходження коштів, які мали б поступити до міського бюджету.
За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позову керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області Москаленко-Федоркова Оксана Дмитрівна в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради до ОСОБА_1 про відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Судові витрати, в силу приписів ст. 133 ЦПК України, складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 12 ЦПК України, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Положеннями ч. 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що позивач, на користь якого ухвалено рішення, звільнений від сплати судового збору на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2481 грн (який був встановлений на час пред'явлення позовних вимог).
Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 56, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 141, 259, 265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 1166, 1191, 1206 Цивільного кодексу України, суд, -
вирішив:
Позовну заяву керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області Москаленко-Федоркової Оксани Дмитрівни в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради до ОСОБА_1 про відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення - задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради р/р НОМЕР_1 код ОКПО 01998526 МФО 328845 в АТ Ощадбанк № 10015/0574, призначення платежу - інші надходження: відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину) кошти, які витрачені Комунальним закладом «ООКЛ» на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_2 за період з 26.08.2021 року по 03.09.2021 року в сумі 17 438,70 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 2481 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя : Литвинюк А. В.