Справа № 523/539/26
Номер провадження 2-о/504/198/26
27.02.2026с-ще Доброслав
Суддя Доброславського районного суду Одеської області Литвинюк А. В., попередньо розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Пересипський відділ державної реєстрації актів цивільного стану м. Одеси, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
встановив:
08.01.2026 року ОСОБА_1 звернулася до Пересипського районного суду м. Одеси із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 12.01.2026 року цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Пересипський відділ державної реєстрації актів цивільного стану м. Одеси, про встановлення факту, що має юридичне значення передано за підсудністю до Доброславського районного суду Одеської області (67500, Одеська область, с-ще. Доброслав, вул. Першотравнева, буд. 51).
20.02.2026 року на адресу Доброславського районного суду Одеської області надійшли матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Пересипський відділ державної реєстрації актів цивільного стану м. Одеси, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2026 року, справу розподілено судді Литвинюк А. В.
Перевіривши матеріали цивільної справи № 523/539/26, суд дійшов таких висновків.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У ч. 1 ст. 13 ЦПК України також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо передбачає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Окреме провадження - це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право.
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
Статтею 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження.
Зазначений у частині першій ст. 315 ЦПК України перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не є вичерпним, за змістом частини другої ст. 315 ЦПК України суд може встановлювати факти, які тягнуть для заявника певні правові наслідки, а саме, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 1, 3 постанови від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. У тому разі, коли буде виявлено, що з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Отже, заява про встановлення факту повинна відповідати загальним вимогам ст. 175 ЦПК України з урахуванням особливостей, передбачених ст. 318 ЦПК України.
За ч. 1 ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК України, позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Відповідно до ч. 7 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
За змістом ст. 62 ЦПК України, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреність фізичної або юридичної особи; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Згідно ч. 1, 2 ст. 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
Враховуючи наведене, обов'язок суду перевірити належність доказів наявності у представника права вчиняти конкретну процесуальну дію зумовлений, головним чином тим, що такий представник виступає самостійно в суді від імені довірителя (особи, яка відмовилася захищати в суді свої права в порядку самопредставництва) і виконує процесуальні дії виключно в інтересах довірителя, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для нього права та обов'язки.
Крім того, суд зобов'язаний перевірити щонайменше дві складових представництва, а саме факт наявності повноважень на представництво інтересів певної особи та обсяг таких повноважень, зокрема право на звернення з відповідним процесуальним документом до суду у конкретний момент часу.
Зі змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з метою: встановлення юридичного факту, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є однією і тією ж особою, її сином; анулювання (скасування) актового запису про народження, складеного на ім'я ОСОБА_2 , як помилкового та такого, що дублює інший актовий запис; визнання дійсним актового запису про народження, складеного на ім'я ОСОБА_3 ; зобов'язання Пересипського відділу ДРАЦС внести відповідні зміни до державного реєстру актів цивільного стану.
Звернення до суду із відповідною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, мотивовано заявницею створенням істотних перешкод для реалізації прав її сина, зокрема щодо оформлення документів, соціальних виплат та правового статусу.
До вказаної заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, заявницею було долучено копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , повторно виданого Пересипським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 07.01.2026 року.
Згідно відомостей вказаного свідоцтва про народження ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 10.08.2005 року було складено відповідний актовий запис № 1017.
На підставі викладеного суд доходить висновку, що станом на дату звернення до суду ОСОБА_3 виповнилося 20 років, що вказує на його здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у зв'язку з досягненням повноліття.
Згідно ч. 1 ст. 47 ЦПК України, здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Частиною 1 ст. 34 ЦК України передбачено, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
Натомість, зі змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, та доданих до неї документів не вбачається наявність у Лук'янової Лілії Іванівни повноважень на представництво інтересів ОСОБА_3 , зокрема, довіреності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_1 , яка підписала та подала до суду від імені ОСОБА_3 заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, повноважень на її підписання та подання.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Пересипський відділ державної реєстрації актів цивільного стану м. Одеси, про встановлення факту, що має юридичне значення, слід залишити без розгляду.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 13, 34, 47, 62, 64, 175, 177, 257, 293, 294, 315, 318 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
постановив:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Пересипський відділ державної реєстрації актів цивільного стану м. Одеси, про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без розгляду.
Роз'яснити заявнику, що у відповідності до ч. 7 ст. 185 ЦПК України, залишення заяви без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до суду з такою заявою за умови наявності у заявника повноважень. Також, у даному випадку залишення заяви без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до суду з такою заявою заінтересованою особою особисто.
Ухвала суду, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦПК України, набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Литвинюк А. В.