Справа №591/8603/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/597/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Крадіжка
26 березня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
потерпілої - ОСОБА_8
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Суми, кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 24 вересня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючого, раніше судимого вироком Дружківського міськрайонного суду Донецької області від 03 квітня 2024 року за ч.1 ст. 263 КК України, з призначенням покарання, з застосуванням ст. 58, 69 КК України, у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 роки з відрахуванням грошового забезпечення 20 відсотків в дохід держави,
визнано винуватим за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 182, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 361, ч. 2 ст. 361 КК України,-
До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 , в якій останній просить змінити вирок Зарічного районного суду м. Суми від 24 вересня 2025 року та призначити йому більш м'яке покарання, ніж передбачено санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, з застосуванням ст. 69,75 КК України.
Даним вироком ОСОБА_7 визнано винним за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 182, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 361, ч. 2 ст. 361 КК України та призначено йому покарання:
-за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190 КК України - у виді позбавлення волі строком на 1 рік;
-за ч. 2 ст. 190 КК України - у виді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців;
-за ч. 1 ст. 182 КК України - у виді обмеження волі строком на 1 рік;
-за ч. 2 ст. 182 КК України - у виді обмеження волі строком на 3 роки;
-за ч. 4 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі строком на 5 років;
-за ч. 1 ст. 361 КК України - у виді обмеження волі строком на 1 рік;
-за ч. 2 ст. 361 КК України- у виді обмеження волі строком на 1 рік 2 місяці.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Згідно ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Дружківського міськрайонного суду Донецької області від 03 квітня 2024 року у виді трьох місяців службового обмеження для військовослужбовців, з розрахунку, відповідно до ст. 72 КК України, що одному дню позбавлення волі відповідає 3 дні службового обмеження для військовослужбовців, а саме у виді одного місяця позбавлення волі та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць .
Строк відбування покарання ОСОБА_7 обраховувати з моменту затримання для відбування покарання у виді позбавлення волі за цим вироком.
Цивільний позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в сумі 30053 грн.00 коп. та заподіяну моральну шкоду в сумі 50000 грн. 00 коп.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги, обвинувачений посилається на те, що при призначенні йому покарання, судом першої інстанції не було врахованого того, що санкціями інкримінованих йому злочинів передбачено і більш м'які покарання, а саме, у вигляді штрафу, виправних робіт та пробаційного нагляду. Так, за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190 КК України та ч. 2 ст. 190 КК України, йому було призначено покарання у виді позбавлення волі, хоча санкція даної статті передбачає цілий ряд альтернативних покарань, з тому числі і обмеження волі до 5 років, що свідчить про те, що суд діяв з обвинувальним уклоном, оскільки таке покарання, на його думку, є занадто суворим та не відповідає принципу доцільності покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нових злочинів.
Також, апелянт зазначає, що в якості пом'якшуючих покарання обставин було враховано визнання ним вини у скоєному та активне сприяння розкриттю злочину, обставин, що обтяжують покарання, встановлено не було, однак, суд врахував не всі обставини, що знижують ступінь його суспільної небезпеки, які є підставою для призначення суворого покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст.185 ч.4 КК України. Він повністю визнав свою вину, щиро розкаявся в тому, що сталося, ніколи не намагався уникнути відповідальності, завжди давав правдиві покази, допомагаючи таким чином у розкритті злочинів, в повному обсязі визнав заявлений потерпілою позов, і як тільки будуть розблоковані його банківські картки, завдану останній шкоду відшкодує і у матеріалах справи відсутні дані, які характеризують його з негативного боку.
Крім того, апелянт зауважує, що у даному випадку, суду першої інстанції, при призначенні покарання, слід було врахувати і те, що з потерпілою він проживав однією сім'єю з 2011 року, у них є спільна донька 2018 року народження, на утримання якої він надає матеріальну допомогу у добровільному порядку. Також, необхідно було врахувати і стан його здоров'я, який є незадоволеним, що перебуваючи на військовій службі, він отримав акубаротравму, був неодноразово контужений, що призвело до погіршення слуху та часткової втрати зору, а довідкою гарнізонної військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 від 21 грудня 2022 року підтверджується наявність у нього і інших хвороби, пов'язаних з перебуванням на службі, через які він неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні в різних медичних закладах, а також проходив медичну реабілітацію в медичному реабілітаційному центрі. Через ці хвороби, він має постійний больовий синдром та потребує стаціонарного лікування та проведення операції, що прямо зазначено в медичній документації.
При цьому, апелянт наголошує, що потерпіла не наполягала на призначенні йому такого суворого покарання, і вони між собою домовились про погашення заподіяної їй шкоди та про суму відшкодування, однак, якщо він буде перебувати в місцях позбавлення волі, то відшкодування буде проблематичним.
Крім того, апелянт зауважує, що з висновків суду у вироку не вбачається, чому його виправлення неможливе без реального відбування покарання у вигляді позбавлення волі, і в оскаржуваному судовому рішенні відсутнє обґрунтування, чому йому було призначено покарання у такому виді та розмірі без застосування ст.ст.69,75 КК України, за наявності декількох встановлених судом першої інстанції пом'якшуючих обставин.
Інші учасники даного кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду відносно ОСОБА_7 не подавали.
Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_7 проживав разом із цивільною дружиною ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_1 .
У мобільному телефоні, який належить ОСОБА_7 були встановлені мобільні додатки «SenseBank» АТ «Сенс Банк» та «іzibank» АТ «Таскомбанк» з прив'язкою до банківських рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_8 , і йому були відомі паролі для входження до вказаних мобільних додатків, однак дозволу на це ОСОБА_7 не мав.
15 грудня 2024 року, у точно невстановлений під час досудового розслідування час, ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем свого мешкання, з метою вчинення крадіжки грошових коштів з банківського рахунку ОСОБА_8 , діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи мету на незаконне збагачення, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, використовуючи власний мобільний пристрій, за допомогою всесвітньої мережі «Інтернет», через веб-браузер, перейшов на сторінку автоматизованої системи віддаленого доступу WEB-банкінгу «SenseBank» та без дозволу ОСОБА_8 , здійснив несанкціонований вхід до облікового запису WEB-банкінгу «SenseBank» потерпілої та збільшив кредитний ліміт її банківської картки, після чого з карткового банківського рахунку, відкритого в АТ «Сенс Банк», який належить ОСОБА_8 , на картковий банківський рахунок, відкритий в АТ «Акцент-банк» на його ім'я, о 16:12:24 год. 16 грудня 2024 року перерахував грошові кошти на загальну суму 4853 грн. , якими розпорядився на власних розсуд.
Крім того, 25 грудня 2024 року, у точно невстановлений під час досудового розслідування час, ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем свого мешкання, з метою заволодіння грошовими коштами з банківського рахунку ОСОБА_8 , незаконно отримав доступ до її карткового рахунку АТ «Пумб» і здійснив несанкціонований вхід до облікового запису (акаунту) та платіжного застосунку «ПУМБ» останньої. У подальшому, без відома та добровільної згоди ОСОБА_8 , використовуючи її персональні дані, ОСОБА_7 відкрив поточний рахунок з кредитним лімітом 20000 грн., таким чином ввівши в оману працівників фінансової установи щодо персональних даних особи позичальника, у результаті чого було отримано кредитні грошові кошти на суму 20000 грн., які було зараховано на банківську картку, відкриту в АТ «ПУМБ» на ім'я ОСОБА_8 , однак, отриманими грошовими коштами розпорядитися не зміг, з причин, що не залежали від його волі, оскільки для використання вказаних коштів, потрібно було отримати банківську картку у відділенні банку АТ «ПУМБ».
Продовжуючи свої злочинні дії, 27 грудня 2024 року, близько 16 год., у точно невстановлений під час досудового розслідування час, ОСОБА_7 , у невстановленому під час досудового розслідуванні місці, з метою вчинення крадіжки грошових коштів з банківського рахунку ОСОБА_8 , здійснив несанкціонований вхід до облікового запису (акаунту) та платіжного застосунку «іzibank» останньої та отримав доступ до її карткового рахунку АТ «Таскомбанк».
Крім цього, ОСОБА_7 , 27 грудня 2024 року, більш точного часу встановити не представилось за можливе, перебуваючи за місцем свого мешкання, використовуючи свій мобільний телефон, увійшов до встановленого на телефоні мобільного додатку «ПУМБ» АТ «ПУМБ», з прив'язкою до банківського рахунку на ім?я ОСОБА_8 , отримавши таким чином доступ до її персональних даних, та з метою отримання кредиту, використовуючи свій мобільний телефон, почав незаконно зберігати отриману конфіденційну інформацію стосовно ОСОБА_8 . У подальшому ОСОБА_7 за допомогою вказаного мобільного телефону діючи умисно, з метою отримання кредиту через мережу Інтернет, шляхом укладення кредитного договору в електронній формі, 27 грудня 2024 року о 15:53 год. подав від імені ОСОБА_8 онлайн заявку про отримання грошового кредиту в сумі 8000 грн. у фінансовій установі ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», зазначивши персональні дані останньої, а саме: прізвище, ім'я, по батькові, РНОКПП, та в подальшому пройшов верифікацію через систему BankID НБУ, таким чином, без дозволу та відома ОСОБА_8 незаконно використав конфіденційну інформацію про неї.
У подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном, ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем свого мешкання, 27 грудня 2024 року о 15 год. 53 хв., діючи з прямим умислом, спрямованим на заволодіння чужим майном, повторно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливим мотивом, з метою незаконного збагачення, за допомогою власного мобільного телефону, через мережу «Інтернет» перейшов на сайт ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», без відома та добровільної згоди ОСОБА_8 , використовуючи її персональні дані, уклав електронний договір про споживчий кредит з вказаним товариством від імені потерпілої, таким чином ввівши в оману працівників фінансової установи щодо персональних даних особи позичальника, у результаті чого було отримано кредитні грошові кошти на суму 8000 грн., які в подальшому було перераховано на банківську картку відкриту в АТ «ПУМБ» на ім'я ОСОБА_8 , доступ до якої мав ОСОБА_7 через мобільний платіжний інструмент «ПУМБ» потерпілої, внаслідок чого ОСОБА_7 отримав право на користування вказаними грошовими коштам від імені потерпілої, проте ніяких дій щодо погашення заборгованості за договором позики не вчинив після отримання грошових коштів, а розпорядився ними на власний розсуд, чим спричинив ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» матеріальної шкоди на вищевказану суму.
Крім цього, ОСОБА_7 , 28 грудня 2024 року, більш точного часу встановити не вдалось за можливе, перебуваючи у невстановленому під час досудовому розслідуванні місці, використовуючи свій мобільний телефон, увійшов до встановленого на телефоні мобільного додатку «ПУМБ» АТ «Пумб», з прив'язкою до банківського рахунку на ім?я ОСОБА_8 , отримавши таким чином доступ до її персональних даних та з метою подальшого отримання кредиту, використовуючи свій мобільний телефон, почав незаконно зберігати отриману конфіденційну інформацію стосовно ОСОБА_8 .
У подальшому ОСОБА_7 за допомогою вказаного мобільного телефону діючи умисно, повторно, з метою отримання кредиту через мережу Інтернет, шляхом укладення кредитного договору в електронній формі, від імені ОСОБА_8 , зазначивши персональні дані останньої, а саме, прізвище, ім'я, по батькові, РНОКПП, о 04 год. 18 хв. 28 грудня 2024 року подав онлайн заявку про отримання грошового кредиту в сумі 2000 грн. у фінансовій установі ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», о 12 год. 25 хв. 03 січня 2025 року подав онлайн заявку для отримання грошового кредиту в сумі 2000 грн. у фінансовій установі ТОВ «ФК «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ», 06 січня 2025 року подав онлайн заявку для отримання грошового кредиту в сумі 2300 грн. у фінансовій установі ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», 08 січня 2025 року подав онлайн заявку для отримання грошового кредиту в сумі 1900 грн. у фінансовій установі ТОВ «Оптимальні кредити», 12 січня 2025 року подав онлайн заявку для отримання грошового кредиту в сумі 1500 грн. та 16 січня 2025 року подав онлайн заявку для отримання грошового кредиту в сумі 2000 грн. у фінансовій установі ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», 15 січня 2025 року подав онлайн заявку для отримання грошового кредиту в сумі 1300 грн. у фінансовій установі ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», 15 січня 2025 року подав онлайн заявку для отримання грошового кредиту в сумі 600 грн. у фінансовій установі ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та у подальшому пройшов верифікацію через систему BankID НБУ, таким чином без дозволу та відома потерпілої незаконно використав конфіденційну інформацію про неї.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 , який вимоги апеляційної скарги підтримав, просив вирок суду першої інстанції змінити та призначити йому більш м'яке покарання, ніж передбачено санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, із застосуванням ст. 69,75 КК України, думку потерпілої ОСОБА_8 , яка проти задоволення вимог апеляційної скарги не заперечувала, думку її представника - адвоката ОСОБА_1 , яка поклалася на розсуд суду, думку прокурора ОСОБА_6 , яка проти задоволення вимог апеляційної скарги обвинуваченого заперечила, просила вирок суду першої інстанції залишити без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги обвинуваченого колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як слідує з вимог апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_7 , фактичних обставин справи, доведеності його вини та правильності правової кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 182, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 361, ч. 2 ст. 361 КК України, не оскаржує та просить вирок суду першої інстанції переглянути виключно в частині призначеного йому покарання, вважаючи його надто суворим та прохаючи застосувати до нього положення ст. 69 та ст. 75 КК України.
А тому, за таких обставин, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в межах заявлених апелянтом вимог, що узгоджується з ч. 1 ст. 404 КПК України, та зазначає наступне.
Однією з підстав для зміни судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, згідно з ч. 2 ст. 409 КПК України, може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинами кримінального провадження.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Положеннями ст. 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються ст. 69 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ст. 69 КК України, за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Застосування ст. 69 КК України можливе за наявності у кримінальному провадженні виняткових обставин, які дають підстави розраховувати на досягнення мети покарання. При цьому, наявні обставини, що пом'якшують покарання, мають істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого. Ці обставини надають специфічних особливостей, які свідчать, що вчинене діяння виходить за межі типових злочинів такого виду і ступінь його тяжкості порівняно з ними значно менший.
Також відповідно до ч.1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Однак, в будь якому випадку, виходячи з положень ст. 50 КК України, рішення суду про призначення покарання, повинно досягати мети виправлення та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так й іншими особами.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненних обвинуваченим покарань, серед яких є і тяжкі злочини, відсутність обставин, що обтяжують покарання та наявність обставин, які його пом'якшують - визнання вини та активне сприяння у розкритті злочинів.
Також судом враховано і особу обвинуваченого, який неодружений, на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває і який раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності.
За таких обставин, суд дійшов висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що покарання обвинуваченому ОСОБА_7 слід призначити в межах санкцій, передбачених: ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі, ч. 1 ст. 182 КК України у виді обмеження волі, ч. 2 ст. 182 КК України у виді обмеження волі, ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі, ч. 1 ст. 361 КК України у виді обмеження волі, ч. 2 ст. 361 КК України у виді обмеження волі та за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі.
Крім цього, суд обгрунтовано звернув увагу і на попередню судимість обвинуваченого де він вироком Дружківського міськрайонного суду Донецької області від 03.04.2024 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 263 КК України та яким йому призначено покарання, із застосуванням ст. 58, 69 КК України, у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 роки з відрахуванням грошового забезпечення 20 відсотків в дохід держави.
А тому, судом правильно до покарання за даним вироком, визначено частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Дружківського міськрайонного суду Донецької області від 03.04.2024, перерахувавши за правилами ст. 72 КК України службові обмеження для військовослужбовців у позбавлення волі.
Підстав для застосування ні ст. 69 ні ст. 75 КК України суд першої інстанції не знайшов з чим колегія суддів також погоджується.
Так повертаючись до вимог скарги обвинуваченого останній просив вирок суду змінити саме в частині призначеного йому покарання, вважаючи вирок недостатньо мотивованим, а покарання надто суворим і просив врахувати, що:
- санкції інкримінованих йому частин статтей КК України визначають і менш суворі покарання ніж ті, що призначив йому суд першої інстанції;
- до пом'якшуючих покарання обставин суд мав віднести і те, що свою вину він визнав, щиро розкаявся, активно сприяв слідству, визнав позов потерпілої, яка на позбавленні його волі не наполягала та негативних характеристик на нього немає;
- суд мав врахувати, що з потерпілою він був однією сім'єю, вони мають спільну доньку, в утриманні якої і він бере участь;
- суд не звернув увагу на його стан здоров'я - він був контужений, погіршився слух та зір, а тому потребує лікування.
Вивчивши матеріали справи в сукупності з переліченими обвинуваченим доводами скарги, колегія суддів визнати їх достатніми для задоволення вимог обвинуваченого не може, виходячи з наступного.
Як йшлося вище, суд обирає вид і міру покарання в межах, встановлених КК Україрни, керуючись принципами законності, справедливості та індивідуалізації. Водночас, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, призначаючись на основі ступеня тяжкості злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність.
Тобто в кожному конкретному випадку вид і міру покарання суд обирає так, щоб передусім вона була достатньою для виправлення обвинуваченого і безумовно сприяла його виправленню.
З матеріалів справи слідує, що обвинувачений ОСОБА_7 призваний до військової служби 24.02.2022 (а.с.55), в ході якої в червні та грудні 2023 році вчинив злочин за ч. 1 ст. 263 КК України (придбання і зберігання без передбаченого на те законом дозволу бойової зброї та боєприпасів) за що йому 03.04.2024 було призначено покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 роки з відрахуванням із суми грошового забезпечення 20 % в дохід держави (а.с. 56).
Також, з листа командира ВЧА7017 вбачається, що ОСОБА_7 самовільно залишав місце несення служби з 16.07.2024 до 06.03.2025 та 14.05.2025 до 18.05.2025, а 04.06.2025 взагалі зник, про що вносились дані до ЄРДР і тривало слідство (а.с. 58).
Далі з матеріалів кримінального провадження, за оскаржуваним вироком суду слідує, що починаючи з грудня 2024 року обвинувачений ОСОБА_7 , проживаючи з потерпілою ОСОБА_8 (цивільною дружиною), без відома і дозволу останньої, будучи обізнаним з паролями потерпілої, здійснює ряд маніпуляцій з її банківськими додатками - збільшує кредитний ліміт банківської карти потерпілої, з її карти перераховує кошти на свою банківську карту, самостійно від імені потерпілої відкриває рахунок в іншому банку, тим самим вводячи працівників банку в оману, подає від імені потерпілої онлайн заяву на відкриття кредиту до чергового банку, від імені потерпілої укладає договір на споживчий кредит). Як наслідок дії ОСОБА_7 були спрямовані на незаконне заволодіння грошовими коштами потерпілої на загальну суму 30 053 грн, частиною з яких він заволодів і розпорядився на власний розсуд, а частною не вдалося виключно з причин, що не залежали від волі обвинуваченого.
Тим самим з поведінки обвинуваченого прослідковується систематичність протиправних дій починаючи з червня 2023 року, без жодного осуду, засудження своїх дій та без явного бажання виправитись після попереднього вироку суду, навіть з урахуванням того, що цим вироком суд надав ОСОБА_7 можлиість не бути ізольованим від суспільства, застосувавши відносно нього положення ст. 69 КК України.
Однак, жодних висновків обвинувачений для себе не зробив, та будучи фактично в сімейних стосунках, що також ОСОБА_7 підтвердив в апеляційній скарзі як підставу для пом'якшення йому покарання, ошукав потерпілу і ввів в оману працівників фінансових установ.
Станом на дату ухвалення оскаржуваного вироку ОСОБА_7 вважається таким, що притягувався до кримінальної відповідальності вироком Дружківського міськрайонного суду Донецької області від 03 квітня 2024 року за ч.1 ст. 263 КК України, разом з тим, з довідки про судимість (а.с. 52) слідує, що ОСОБА_7 і раніше був схильний до протиправних дій - в 2008 році та в 2010 році він притягувався до відповідальності за ч.2 ст.190, ч. 2 ст.200 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, та за ч.1 ст. 309 КК України зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
В апеляційному суді на запитання прокурора обвинувачений підтвердив що станом на дату апеляційного перегляду справи він дійсно військову службу не проходить, потерпіла на позбавленні волі не наполягала, однак зауважила на тому, що через його противні дії вона зазнає «муштрувань» зі сторони кредитних установ, дитину спільну з обвинуваченим має, однак аліментів на неї він не сплачує, жодної участі в утриманні її не бере.
Також на запитання представника потерпілої чи відшкодував обвинувачений бодай щось із завданої потерпілій шкоди, остання повідомила тим, що жодних відшкодувань обвинувачений так і не вжив. В ході розгляду матеріалів провадження судом першої інстанції обвинувачений повідомляв те, що має намір стати до служби та за рахунок заробітної плати вживати заходів по відшкодуванню збитків, однак до війська він так і не повернувся, а шкода так і не погашена. Потерпіла самостійно відшкодовує банківським установам кредитні зобов'язання та вживає заходів по врегулюванню банківських позовів до неї за вчасну їх несплату через фінансові труднощі.
Також апеляційним судом досліджено ряд наданих обвинуваченим копій документів з медичних установ, з яких встановлено, що ОСОБА_7 старджав на проблеми з попериковим відділом, однак доказів того, що він не може проходити чи то військову службу через свій стан здоров'я чи то відбувати покарання в умовах позбавлення волі, обвинувачений так і не надав.
За таких обставин, колегією суддів не встановлено підстав ні для застосування ст. 69 КК України, ні для звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а такі обставини як визнання вини та сприяння слідству у розкритті злочинів, вважає не достатніми для задоволення вимог скарги апелянта, тоді як ці обставини вже були враховані судом першої інстанції, а тому, вимоги скарги обвинуваченого колегія суддів залишає без задоволення, а вирок Зарічного районного суду м. Суми від 24 вересня 2025 року, без зміни, як такий що повністю узгоджується з вимогами ст. 370 КПК України.
Також з вироку слідує, що судом першої інстанції було задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 та із ОСОБА_7 на її користь визначено стягнути матеріальну шкоду в сумі 30 053 грн та заподіяну моральну шкоду в сумі 50 000 грн, що в апеляційній скарзі обвинувачений не оскаржував, а тому до аналізу вироку суду в цій частині колегія суддів не вдається, що узгоджується з ч. 1 ст. 404 КПК України.
Керуючись ст.ст.404,405,407,418,419 КПК України,
Вирок Зарічного районного суду м. Суми від 24 вересня 2025 року відносно ОСОБА_7 залишити без зміни, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4