Справа №592/8005/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Онайко Р. А.
Номер провадження 33/816/168/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 130 КУпАП
Іменем України
20 березня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 592/8005/24 за апеляційною скаргою захисника МАХОВИКА Р. В. на постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.02.2025, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1
визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
установив:
У поданій апеляційній скарзі захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 - адвокат МАХОВИК Р. В. просить скасувати постанову судді суду першої інстанції і закрити справу у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу правопорушення, оскільки порушені вимоги закону щодо місця та часу складання протоколу про адміністративне правопорушення, висновок щодо медичного огляду на стан сп'яніння є неналежним і недопустимим доказом, суд вийшов за межі протоколу та визнав ОСОБА_2 винним у порушенні п. 2.5 ПДР.
Постановою судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.02.2025 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн з позбавленням права керування т/з строком один рік. Стягнуто з ОСОБА_2 605,60 грн судового збору.
Згідно постанови судді, 04.04.2024 в 23:22 в м. Суми по вул. Степана Бандери в районі буд. 40А водій ОСОБА_2 керував т/з LEXUS LX 470, д. н. з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР.
Апеляційний розгляд справи згідно положень ст. 268, 271, 277-2 і 294 КУпАП призначався на 14.03.2025 ( ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, а від захисника Маховика Р. В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через його перебування на стаціонарному лікуванні), 04.04.2025 ( ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, а від його захисника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через перебування ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні), 16.09.2025 ( ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, а від його захисника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через перебування ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні).
20.03.2026 ОСОБА_2 , будучи згідно вимог ст. 268, 271, 277-2 і 294 КУпАП своєчасно сповіщеним у встановленому законом порядку про дату і місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явився, будь-яких заяв чи клопотань від нього не надійшло, а його захисником подане чергове клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні.
Відповідно ч. 4-6 ст. 294 КУпАП, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. Апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, не пізніше ніж за три дні до початку судового засідання. Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у §1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р, «не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції і переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати §1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення від 12.07.2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany). «Роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними» (п. 28 рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04; рішення від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України») і «запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у процесі є завданням саме державних органів» (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», заява № 26976/06). «Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02; рішення від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France), заява № 30979/96).
У іншому своєму рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (Uniуn Alimentaria Sanders S.A. v. Spain), ЄСПЛ зазначив, що «заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання».
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 та його захисника, оскільки це не суперечить положенням ст. 268, 271, 294 КУпАП.
Як убачається з матеріалів справи, апеляційним судом було створено належні умови для реалізації ОСОБА_2 і захисником права на доступ до правосуддя та участь у судовому розгляді. Судові засідання неодноразово призначалися протягом тривалого періоду часу, про дату, час і місце їх проведення останній повідомлявся належним чином.
До апеляційного суду неодноразово надходили клопотання захисника про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні.
Разом із тим, надані на підтвердження зазначених обставин документи не містять достатніх та переконливих даних, які б беззаперечно свідчили про об'єктивну неможливість участі ОСОБА_2 та його захисника у судовому розгляді, зокрема не містять відомостей щодо характеру стану здоров'я, ступеня тяжкості захворювання або обмежень, які б унеможливлювали його участь у судовому засіданні, у тому числі за допомогою засобів дистанційного зв'язку.
Апеляційний суд виходить із того, що право особи на участь у розгляді справи є її правом, а не обов'язком, а тому його не реалізація за відсутності належного підтвердження поважності причин неявки не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
За таких обставин неявка ОСОБА_2 і його захисника має системний характер та свідчить про фактичне невикористання наданих процесуальних прав, що, у свою чергу, призводить до безпідставного затягування розгляду справи.
Апеляційний суд також враховує, що хоча КУпАП не містить прямої норми щодо заборони зловживання процесуальними правами, така заборона є загальноправовим принципом, який підлягає застосуванню у всіх видах судочинства.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить висновку про відсутність підстав для подальшого відкладення розгляду справи.
Клопотання захисника про відкладення судового розгляду не підлягає задоволенню, оскільки відповідно ст. 294 КУпАП неявка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за умови її належного повідомлення про розгляд справи не є перешкодою для її розгляду.
Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 746637 від 11.05.2024, суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 керував т/з у стані алкогольного сп'яніння, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і об'єктивно підтверджується доказами у справі, а саме:
- відеозаписами події з технічних засобів поліцейських, якими підтверджуються обставини керування т/з ОСОБА_2 , виявлення у нього ознак алкогольного сп'яніння, проходження водієм огляду в закладі охорони здоров'я, складення протоколу та ознайомлення з його змістом ОСОБА_2 ;
- висновком КНП Сумської обласної ради «Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань» № 331 від 04.04.2024 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп'яніння, згідно якого ОСОБА_2 перебуває у стані алкогольного сп'яніння;
- актом медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 331 від 04.04.2024, згідно якого ОСОБА_2 перебуває у стані алкогольного сп'яніння;
- результатом дослідження № 331 від 08.04.2024, згідно якого у ОСОБА_2 в сечі виявлено етиловий спирт в кількості 1,2 г/л;
- показаннями в суді першої інстанції свідка ОСОБА_3 , який пояснив, що він є лікарем КНР СОР «Обласний клінічний центр соціально-небезпечних захворювань» та проводив огляд ОСОБА_2 з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння. Після проведення огляду він повідомив ОСОБА_2 , що він перебуває у стані алкогольного сп'яніння, проте оскільки водій виявив бажання здати біологічний матеріал, висновок був складений після надходження результату аналізів. Також свідок пояснив, що висновок щодо результатів медичного огляду № 331 був складений після надходження результатів аналізу, проте, оскільки відомості про особу до бланку вносились в присутності особи, в ньому була зазначена дата 04.04.2024.
Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам.
Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому в протоколі присутнє посилання на порушення ОСОБА_2 п. 2.9а ПДР, згідно яких водієві забороняється керувати т/з у стані алкогольного сп'яніння, а сама процедура огляду на стан сп'яніння закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».
У разі наявності підстав вважати, що водій т/з перебуває у стані сп'яніння, згідно з ознаками, визначеними в розділу I «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», така особа підлягає огляду на відповідний стан сп'яніння.
Згідно визначеної процедури огляд, зокрема на стан сп'яніння, проводиться: 1) поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення; 2) у закладі охорони здоров'я (в тому числі у разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами), не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення в присутності поліцейського. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан сп'яніння затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан сп'яніння в інших закладах забороняється.
Відеозаписи подій наведеного вище правопорушення є об'єктивними доказами у справі і не залежать від суб'єктивного сприйняття будь-якою особою певних подій, а засвідчують, що у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм дій поліцейських щодо забезпечення проходження водієм ОСОБА_2 огляду на стан алкогольного сп'яніння, в тому числі і у закладі охорони здоров'я.
Із самих відеозаписів є очевидним, що вони здійснювалися поліцейськими, які оформлювали матеріали справи про адміністративне правопорушення, а той факт, що зафіксовані на них події за участю ОСОБА_2 мали місце та стосуються саме цієї справи, ніким не оспорюється, тому виявлення факту керування ним т/з у стані алкогольного сп'яніння в порушення імперативних вимог ПДР цілком логічно завершилось складенням відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв'язку з чим апеляційний суд вважає, що поліцейським при складанні цього протоколу дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси ОСОБА_2 як учасника дорожнього руху. При цьому вказаний вище протокол про адміністративне правопорушення містить всі обов'язкові елементи, які закон встановлює до змісту протоколу (ст. 256 КУпАП), зокрема суть правопорушення (об'єктивна сторона) - керування т/з у стані алкогольного сп'яніння, конкретний пункт ПДР - 2.9а і нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вищенаведене підтверджує не лише факт керування ОСОБА_2 т/з у стані алкогольного сп'яніння, а й дотримання поліцейськими самої процедури відповідного огляду, що повністю відповідає приписам законодавства України про адміністративні правопорушення, які водій т/з зобов'язаний виконувати, так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).
Що стосується доводів захисника про проведення огляду ОСОБА_2 в закладі охорони здоров'я з порушенням встановленої законом процедури, то апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, оскільки вони не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи.
Зокрема, стан алкогольного сп'яніння водія ОСОБА_2 підтверджений медичним висновком КНП СОР «ОКМЦСНЗ» від 04.04.2024, складеним на підставі даних, що містяться у відповідному акті медичного огляду № 331 від 04.04.2024. При цьому згідно наявних доказів лікар закладу охорони здоров'я провів візуальний огляд водія ОСОБА_2 , перевірив рухову сферу, запах алкоголю з роту, провів огляд за допомогою спеціального технічного засобу газоаналізатора для контролю вмісту алкоголю у видихуваному повітрі, результат якого 04.04.2024 о 23:50 - «1,13», 05.04.2024 о 00:10 - «0,96». Після повідомлення лікарем попереднього висновку про перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння, останній виявив бажання здати біосередовище . За наслідками лабораторного дослідження, проведеного 08.04.2024, в сечі ОСОБА_2 також виявлений етиловий спирт в кількості 1,2 г/л, внаслідок чого був установлений заключний (остаточний) діагноз, результат якого і був занесений до акту 10.04.2024.
Той факт, що результат лабораторного дослідження був внесений лікарем до акту пізніш ніж 04.04.2024, на думку апеляційного суду, не свідчить про недопустимість як доказів самого акту медичного огляду № 331 від 04.04.2024, так і висновку КНП СОР «ОКМЦСНЗ» від 04.04.2024, складеного на підставі даних, що містяться у цьому акту, оскільки результат лабораторного дослідження ОСОБА_2 тільки підтвердив, що останній керував т/з у стані алкогольного сп'яніння.
Необхідно зауважити, що апеляційний суд в межах даної справи позбавлений можливості надавати будь-яку оцінку кваліфікації, компетенції й фаховій відповідності працівнику закладу охорони здоров'я лікарю-спеціалісту КНП СОР «ОКМЦСНЗ» вимогам професійних стандартів, оскільки відповідність таким вимогам засвідчують певні документи (диплом державного зразка про медичну освіту; сертифікат лікаря-спеціаліста, виданий вищим медичним навчальним закладом, закладом післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації; посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії за спеціальністю тощо), а рішення про надання права на професійну діяльність в Україні таким особам ухвалює Міністерство охорони здоров'я.
Дійсно результат лабораторного дослідження сечі ОСОБА_2 був отриманий пізніш, ніж був складений висновок про стан сп'яніння водія, але ця обставина істотно не порушую права і законні інтереси ОСОБА_2 таким чином, що акт та висновок КНП СОР «ОКМЦСНЗ» необхідно вважати недостовірними чи недопустимими доказами, а сам огляд у закладі охорони здоров'я недійсним. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що право водія на оскарження висновку за результатами медичного огляду передбачене п. 14 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», але ОСОБА_2 не скористався своїм правом і висновок лікаря щодо результатів медичного огляду з підстав його неповноти або неправильності не оскаржив, як не оскаржив дії працівників закладу охорони здоров'я, а також не ставив питання про повторне дослідження його біосередовища у передбачений законом спосіб.
Крім того, необхідно враховувати і приписи п. 7, 8 розділу ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (в ред. чинній на момент вчинення правопорушення), що проведення лабораторних досліджень обов'язкове тільки для визначення наркотичного засобу або психотропної речовини і метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп'яніння.
Також не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги захисника щодо порушення строку складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно ч. 2 ст. 254 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше 24 годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Як убачається з матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 746637 складено 11.05.2024, тоді як подія адміністративного правопорушення мала місце 04.04.2024.
Разом із тим, сам по собі проміжок часу між датою вчинення адміністративного правопорушення та датою складання протоколу не свідчить про порушення вимог ч. 2 ст. 254 КУпАП, оскільки визначальним є не момент вчинення правопорушення, а момент виявлення особи, яка його вчинила, та отримання уповноваженою посадовою особою достатніх даних для складання протоколу.
Під моментом виявлення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у розумінні зазначеної норми слід розуміти встановлення уповноваженою особою сукупності фактичних обставин, які дають підстави для обґрунтованого висновку про наявність у діях конкретної особи складу адміністративного правопорушення, а також дозволяють належним чином оформити протокол із дотриманням вимог закону.
Як убачається з матеріалів справи, підставою для складання протоколу у даному випадку став висновок щодо результатів огляду на стан алкогольного сп'яніння. Лише після отримання зазначеного висновку, а також встановлення місця перебування ОСОБА_2 , у працівників поліції з'явилися достатні правові та фактичні підстави для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, складання протоколу 11.05.2024 відбулося після виконання необхідних процесуальних дій, спрямованих на збирання та перевірку доказів, що свідчить про дотримання вимог ч. 2 ст. 254 КУпАП, та не порушує прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З аналогічних підстав не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо складання протоколу не за місцем вчинення адміністративного правопорушення, оскільки чинне законодавство не встановлює імперативної вимоги щодо обов'язкового складання протоколу саме за місцем вчинення правопорушення, а визначає необхідність дотримання процедури його оформлення та забезпечення прав особи.
Будь-яких об'єктивних даних, які б свідчили про недопустимість, неналежність або недостовірність доказів, покладених в основу протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, матеріали справи не містять, а апеляційним судом таких обставин не встановлено.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення, крім іншого, є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).
Послідовність викладення в диспозиціях наведених вище правових норм завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов'язків.
Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.
Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв'язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень порядку проведення огляду на стан сп'яніння на доказове значення отриманих у його результаті відомостей чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративні правопорушення (інших процесуальних документів) тощо, суд повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Враховуючи викладене, сукупність всіх фактичних обставин справи, здійснена апеляційним судом перевірка, безсторонній і неупереджений аналіз зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді обставин ОСОБА_2 керував т/з у стані алкогольного сп'яніння, так як будь-який наявний у справі обґрунтований сумнів був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про порушення суддею суду першої інстанції норм процесуального права в частині кваліфікації дій ОСОБА_2 , то вони є обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.
З матеріалів справи вбачається, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 керував т/з у стані алкогольного сп'яніння, чим порушив п. 2.9а ПДР, відповідальність за що передбачена ст. 130 КУпАП.
Однак, визнавши ОСОБА_2 винуватим у вчиненні зазначеного правопорушення, суддя суду першої інстанції у мотивувальній частині постанови послався на порушення останнім не п. 2.9а, а п. 2.5 ПДР, що не відповідає змісту складеного поліцейськім протоколу, установленим в суді фактичним обставинам справи, а також викладеній у постанові судді об'єктивній стороні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Такі дії судді суду першої інстанції дійсно свідчать про вихід за межі об'єктивної сторони (фабули) правопорушення, встановленої уповноваженою особою при складанні протоколу, що є недопустимим з огляду на вимоги процесуального закону.
Апеляційний суд виходить із того, що відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини суд не може підміняти сторону обвинувачення, самостійно змінювати юридичну кваліфікацію діяння або доповнювати фабулу правопорушення новими обставинами чи посиланнями на інші норми права, оскільки це порушує принципи змагальності та рівності сторін, а також право особи на захист.
Зокрема, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia, заява № 36673/04, від 30.05.2013) та «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia, заява № 926/08, від 20.09.2016) наголошено, що суд не має права виступати на стороні обвинувачення, зокрема шляхом самостійного уточнення або зміни обвинувачення, а також шляхом активного збирання доказів на підтвердження вини особи.
Водночас, апеляційний суд зазначає, що наведена правова позиція підлягає застосуванню у тих випадках, коли такі дії суду призводять до зміни суті «обвинувачення» або погіршення становища особи.
У даній справі безпідставне (необґрунтоване і неумотивоване) посилання суддею суду першої інстанції на п. 2.5, а не на п. 2.9а ПДР не вплинуло на встановлені в судовому засіданні фактичні обставини (об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт та суб'єктивну сторону) вчиненого ОСОБА_2 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, тобто скоєння останнім діяння, яке полягало у керуванні ним т/з у стані алкогольного сп'яніння, не змінило юридичної кваліфікації дій особи за ч. 1 ст. 130 КУпАП або ж об'єму протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП).
Отже, допущене суддею суду першої інстанції порушення, хоч і має місце, але не призвело до обмеження права ОСОБА_2 на захист, не вплинуло на правильність встановлення фактичних обставин справи та відповідно не є підставою для скасування постанови, тому з метою дотримання принципу правової визначеності, а також забезпечення відповідності мотивувальної частини постанови фактичним обставинам справи, установленим в суді першої інстанції, та змісту протоколу про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає за необхідне змінити судове рішення, виключивши із мотивувальної частини постанови посилання судді на порушення ОСОБА_2 п. 2.5 ПДР як таке, що не відповідає об'єктивній стороні правопорушення, викладеній у протоколі та постанові, задовольнивши таким чином частково апеляційну скаргу захисника.
В іншій частині постанова судді суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
постановив:
Апеляційну скаргу захисника МАХОВИКА Р. В. задовольнити частково.
Постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.02.2025 відносно ОСОБА_4 змінити у зв'язку з порушенням суддею суду першої інстанції норм процесуального права та виключити з мотивувальної частини цієї постанови посилання судді на порушення ОСОБА_5 п. 2.5 ПДР.
В іншій частині постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.02.2025 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В. Ю. Рунов