06 квітня 2026 року м.Суми
Справа №584/1496/25
Номер провадження 22-ц/816/1704/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Петен Я. Л. (суддя-доповідач),
суддів - Замченко А. О. , Черних О. М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 19 січня 2026 року, ухвалене у складі судді Токарєва С.М. в місті Путивлі Сумської області
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
28 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Путивльського районного суду Сумської області з позовом про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів на утримання неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі 5000 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до її повноліття, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову.
Свої вимоги позивач мотивувала наявністю юридичного обов'язку відповідача утримувати дитину та фактичним невиконанням цього обов'язку. Зокрема, зазначає, що відповідач не надає достатньої матеріальної допомоги на утримання доньки, хоча має таку можливість. Дитина проживає разом із позивачем, а домовленості щодо способу участі в утриманні дитини у добровільному порядку між сторонами не досягнуто. З урахуванням вимог законодавства, яке покладає на батьків обов'язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття, наявні правові підстави для стягнення аліментів у судовому порядку.
Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 19 січня 2026 року позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, на утримання неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи стягнення з 28 листопада 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Суд також врахував, що між сторонами відсутня домовленість щодо утримання дитини у добровільному порядку. Оцінюючи обставини справи, суд зазначив, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а також дійшов висновку, що визначений розмір захистить права дитини на матеріальне забезпечення, в той же час не порушить права відповідача. У зв'язку з цим суд визнав наявними підстави для часткового задоволення позову та стягнення аліментів у визначеному розмірі
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
06 лютого 2026 року до Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , в якій вона, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення Путивльського районного суду Сумської області від 19 січня 2026 року в частині присудження розміру аліментів, задовольнити позовні вимоги повністю та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі 5000 грн., але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 28.11.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясування судом першої інстанції обставин справи та недостатню мотивованість визначеного розміру аліментів. Зокрема, як підставу звернення до суду з даною позовною заявою вона зазначала, що батько дитини в добровільному порядку не надає достатньої допомоги доньці, тоді як їй самостійно складно утримувати дитину, зокрема у зв'язку з тим, що 31.10.2025 вона звільнилася з роботи, перебуває на обліку в центрі зайнятості та підшукує іншу роботу. Відповідач не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у нього можливості надавати матеріальну допомогу дитині в розмірі 5000 грн, приховує свої доходи та не подав суду жодної квитанції про перерахування коштів, що свідчить про відсутність добровільної участі в утриманні дитини. Крім того, нормами чинного законодавства передбачено, що відсутність доходів не звільняє боржника від обов'язку сплачувати аліменти, а тому навіть за їх відсутності відповідач має вживати всіх можливих заходів для отримання заробітку, оскільки потреби дитини не можуть прямо залежати від можливості чи бажання відповідача працювати. Окреме проживання відповідача створює додаткове навантаження щодо догляду та виховання дитини, у зв'язку з чим основний тягар фактично покладається на матір.
Узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу
16 березня 2026 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційних вимог, а рішення Путивльського районного суду Сумської області від 19.01.2026 року залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу обґрунтований тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, у ньому повною мірою проаналізовано доводи сторін та належно з'ясовано всі обставини справи, тоді як позивач не обґрунтував наявності порушень під час її розгляду. Аргументація, викладена в апеляційній скарзі, має формальний характер і спрямована переважно на обґрунтування доцільності задоволення позовних вимог та переконання суду збільшити розмір аліментів. Крім того, обов'язок утримання дитини покладається на обох батьків у рівних частках, однак поведінка позивача свідчить про намір перекласти цей обов'язок виключно на відповідача, тоді як заявлений розмір аліментів у 5 000 грн фактично збігається з розміром мінімальної заробітної плати та перевищує прожитковий мінімум на дитину. Водночас розмір аліментів, визначений судом першої інстанції, є справедливим і співмірним із доходом відповідача, оскільки при нарахованій заробітній платі 10 806 грн 29 коп. (податок та військовий збір 2485,46 грн.) збільшення аліментів до 5 000 грн призведе до того, що він не матиме достатніх засобів до існування та буде непропорційним його заробітку. Отже, вимоги й аргументація позивача є штучними та такими, що не відповідають дійсності, тоді як рішення суду є законним, повним і обґрунтованим, а тому вимога про збільшення розміру аліментів не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
З 23 січня 2015 року сторони перебували у шлюбі, який зареєстровано виконавчим комітетом Стрільниківської сільської ради Путивльського району Сумської області, актовий запис № 01 (а.с. 6).
Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 12.07.2016 (а.с. 7).
ОСОБА_3 проживає разом із матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 3 зв, 7 зв.).
Позивач офіційно не працює, з 4 листопада 2025 року перебуває на обліку в Путивльському управлінні Конотопської філії Сумського обласного центру зайнятості, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 8).
Відповідач з 06.01.2026 працює на посаді робітника з благоустрою у КНП «Благоустрій громади» Путивльської міської ради. З 06.01.2026 по 31.01.2026 йому нараховано заробітну плату у розмірі 10 806 грн., 29 коп., з якої утримано ПДФО та військовий збір - 2485 грн. 46 коп., що підтверджується довідкою КНП «Благоустрій громади» Путивльської міської ради від 19.01.2026 № 01-11-14.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин 1-2 ст. 3 Конвенції про права дитини держава в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (частин 1-2 ст. 27 Конвенції про права дитини).
Статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону).
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина 3 ст. 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (постанова Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 642/80/18).
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 344/10971/16-ц).
Статтею 7 Зaкoну України «Про Державний бюджет України нa 2025 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей вікoм від 6 до 18 років з 1 січня 2025 року 3196 гривень, а статтею 7 Зaкoну України «Про Державний бюджет України нa 2026 рік» - 3512 гривень.
Із урахуванням наведених норм права, встановлених обставин справи, визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років та наявності рівного обов'язку кожного із батьків утримувати дітей, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої доньки та вважає, що суд правильно визначився із їх розміром.
Апеляційний суд зазначає, що визначений до стягнення розмір аліментів - 3000 грн. перевищує мінімальний розмір аліментів на одну дитину відповідного віку. Розмір щомісячного аліментного платежу становитиме суму, що відповідає принципу справедливості, є достатньою для забезпечення гармонійного розвитку дитини, з урахуванням рівного обов'язку батьків утримувати дитину, враховує реальні доходи платника, жодним чином не вказує на ухилення від утримання дитини та не призведе до обмеження прав сторін та неповнолітньої дитини.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з присудженим до стягнення розміром аліментів і не свідчать про незаконність рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 375 ЦПК України).
Викладені в апеляційній скарзі посилання та доводи, не знайшли свого підтвердження в якості підстав для скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки суду щодо судових витрат
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 19 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Головуючий - Я. Л. Петен
Судді: А. О. Замченко
О. М. Черних