07 квітня 2026 року справа № 580/14247/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді: Кульчицького С.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) щодо звільнення його на підставі абзацу 14 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" в зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за рідним братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду;
- зобов'язати військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на підставі абзацу 14 п. 3 ч. 12 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за постійного догляду за рідним братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що солдат військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , 10 листопада 2025 року звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України про звільнення з військової служби під час воєнного стану на підставі абзацу 14 п.3 ч. 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за рідним братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 2-18 АА №041388 від 24 липня 1997 року. Крім цього потребує, постійного догляду, що підтверджується заключенням ЛКК №947 від 16 жовтня 2025 року. До рапорту було додано належним чином посвідчені документи. 29 листопада 2025 року командиром військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України було відмовлено з задоволені рапорту щодо звільнення Позивача в запас із Збройних Сил України. Своє рішення мотивував тим, що з самого змісту рапорту не зрозуміло за ким саме Позивач буде здійснювати постійний догляд , за братом чи бабою. Хоча в документах, що були додані до рапорту зазначено, що догляд буде здійснюватися за братом ОСОБА_2 . Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із за значенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником ТЦК та СП містить неточності. Позивач з даним рішенням Відповідача не згідний, так як вважає його рішення незаконним.
Ухвалою суду від 30.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи в судове засідання).
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю. Також зазначив, що ОСОБА_1 до рапорту були додані лише звичайні ксерокопії документів, які не мають належного юридичного підтвердження їх автентичності. Командування військової частини позбавлене можливості перевірити дійсність наданих копій та встановити їх відповідність оригіналам. Подання непідтверджених копій замість оригіналів або нотаріальних копій є законною підставою для відмови у задоволенні рапорту, оскільки порушує процедуру, встановлену нормативно правовими актами Міністерства оборони України. Наданий Позивачем акт не може бути прийнятий як належний доказ, оскільки документ заповнений недбало, значна частина тексту є нерозбірливою (нечитабельною), що не дозволяє посадовим особам військової частини однозначно встановити зміст зафіксованих фактів. Юридична невизначеність - у тексті акта міститься фраза: « … яка потребує постійного догляду…» , про те не вказано конкретно, про яку особу йдеться. Враховуючи, що в акті згадуються різні особи, неможливо ідентифікувати, чи підтверджує цей Акт необхідність догляду саме за братом позивача ОСОБА_2 (чи за якоюсь бабусею). Наданий акт не містить відомостей про те, на підставі яких документів чи перевірок комісія дійшла висновку про відсутність родичів ( зокрема баби та діда). Складання акта лише «зі слів» заявника, без перевірки державних реєстрів чи актів цивільного стану, робить його висновки суб'єктивними та документально непідтвердженими. Нерозбірливість офіційного документа нівелює його доказову силу та робить неможливим прийняття правомірного рішення про звільнення.
Позивач подав відповідь на відзив, в якому вказав, що позивачем було надано рапорт з пакетом документів, які були належним чином завірені печаткою «Згідно з оригіналом», мокрою печаткою адвокатського бюро «Рущак і партнери» та підписом адвоката, який надає правничу допомогу Позивачу відповідно до ст. 20 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Закону України « Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Згідно роз'яснень Верховного суду України адвокат має право засвідчувати копії документів і вони є належними доказами. Вказує, що акт складений і затверджений працівниками першого відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 є належним та допустимим доказом, і складений він відповідно до наказу Міністерства оборони України. Щодо неповноти пакета документів (відсутність відомостей про родичів другого ступеня спорідненості) зазначає, що позивачем були надані до рапорту свідоцтва про смерть батьків. Позивач та його представник вважають, що необґрунтованими є доводи Відповідача про те, що Позивач не надав доказів відсутності інших члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд, оскільки згідно з процесуальним законодавством, обов'язок доказування належить стороні, яка стверджує обставини, що мають юридичне значення. На думку Позивача Відповідач має надати докази наявності у ОСОБА_1 інших члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, зазначивши конкретних осіб та довести можливість їх участі у здійсненні догляду. Однак Відповідач цього не зробив.
Представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив в якому вказав, що під час видачі акта йому присвоюється реєстраційний номер (згідно з журналом реєстрації вихідної кореспонденції ТЦК). Цей номер разом із датою складання є обов'язковим реквізитом для того, щоб документ мав юридичну силу в суді чи військовій частині. На представленому до суду акті обстеження сімейного стану відсутній номер реєстрації у відповідному журналі ТЦК та СП. Це свідчить про порушення вимог діловодства та позбавляє документ статусу офіційного документа. Посилання Позивача на те, що Відповідач мав сам шукати його родичів, є помилковим. Згідно з процедурою звільнення, саме військовослужбовець ініціює процес та зобов'язаний довести наявність підстав повним пакетом документів. Командир не має повноважень проводити оперативно-розшукову роботу щодо родичів підлеглого. Окремо звертає увагу Суду на те, що у своїй відповіді на відзив Позивач (та його представник) фактично не заперечують наведені Відповідачем доводи щодо грубих технічних та змістовних помилок у документах про надання правничої допомоги. Відсутність заперечень з боку адвоката у цій частині підтверджує позицію Відповідача про неспівмірність та необгрунтованість заявлених витрат.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI “Перехідні положення» Положення №1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.
Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485) у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).
Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.
З'ясувавши доводи позивача, викладені у позовній заяві, дослідивши подані письмові докази, суд встановив наступне.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який триває дотепер.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Частинами першою, другою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Відповідно до пункту 4 Розділу I «Загальні положення» Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735, у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян має забезпечуватись кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень. До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать дії, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина будь-які обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут), визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
У відповідності до статті 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
В силу вимог статті 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Суд зазначає, що рапорт передбачає собою вид службового документу, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту визначає Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 (далі - Порядок № 531).
Згідно пункту 1 розділу 2 Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Пунктом 1 розділу 3 Порядку № 531 визначено, що у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
За приписами пункту 9 розділу 3 Порядку № 531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Із аналізу наведених норм слідує, що рапорт, як офіційна форма звернення військовослужбовця, який подається ним на ім'я командира (начальника) військової частини, передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань.
Солдат військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , 10 листопада 2025 року звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України про звільнення з військової служби під час воєнного стану на підставі абзацу 14 п.3 ч. 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за рідним братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 2-18 АА №041388 від 24 липня 1997 року. Крім цього потребує, постійного догляду, що підтверджується заключенням ЛКК №947 від 16 жовтня 2025 року.
Однією із підстав у абз. 14 вказана така підстава: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю І або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарськоконсультативної комісії закладу охорони здоров'я. Членами сім'ї другого ступеня споріднення є рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
До рапорту було додано належним чином посвідчені документи:
- копія паспорта ОСОБА_1 ;
- витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 ;
- копія військового квитка ОСОБА_1 ;
- копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
- копія паспорта ОСОБА_2 ;
- витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 ;
- копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 ;
- копія довідки про реєстрацію у житловому приміщенні.
- копія довідки сер. МСЕ №041388;
- копія виписки;
- копія заключення ЛКК;
- копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ;
- копія свідоцтва про смерть ОСОБА_1 ;
- копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ;
- копія довідки форми 5 ОСОБА_1 ;
- акт обстеження сімейного стану військовослужбовця.
29 листопада 2025 року командиром військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України було відмовлено з задоволені рапорту щодо звільнення Позивача в запас із Збройних Сил України. Своє рішення мотивував тим, що з самого змісту рапорту не зрозуміло за ким саме Позивач буде здійснювати постійний догляд, за братом чи бабою, оскільки перший абзац акту закінчується словами "яка потребує постійного догляду". Також документи, які посвідчують підстави для звільнення мають бути належним чином посвідчені.
Позивач із таким висновком відповідача не погоджується, вважає, що він має право на звільнення з військової служби, а дії військової частини у вигляді відмови у його звільненні з військової служби є протиправними.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно із абз. 14 пункт 3 частиною 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» перебачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Спірним питанням у даній справі є невідповідність на думуку відповідача акту обстеження сімейного стану військовослужбовця та неналежним чином завірені додатки до рапорту.
Тобто, позивачем подано рапорт та перелік документів для звільнення з військової служби, у яких, як зазначає позивач вбачаються підстави для звільнення з військової служби.
Згідно із п. 14.30 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої Наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170, встановлено, що під час дії особливого періоду, періоду проведення мобілізації та дії воєнного стану, за наявності підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інших поважних причин, визначених абзацами дванадцятим, чотирнадцятим, п'ятнадцятим пункту 2 та абзацами тринадцятим, чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовець особисто, за підпорядкованістю, подає на ім'я командира (начальника) військової частини або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання/перебування особи, за якою здійснює або здійснюватиме постійний догляд, рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до цієї Інструкції. До рапорту (заяви) додаються документи, що підтверджують право на звільнення (зазначені в підпунктах 22, 25-28 пункту 5 додатку 19 до цієї Інструкції), або копії таких документів, засвідчених в установленому порядку..
Після подання військовослужбовцем рапорту (додаток 22 до цієї Інструкції), командир (начальник) військової частини з урахуванням вимог, визначених Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців, зобов'язаний надіслати у триденний строк з дня отримання такого рапорту до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зазначеному у рапорті, запит на перевірку його сімейного стану.
Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, протягом одного календарного дня після одержання заяви військовослужбовця або запиту від військової частини про перевірку сімейного стану військовослужбовця призначає комісію.
Комісія з перевірки сімейного стану військовослужбовця утворюється при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки у такому складі:
голова комісії - заступник керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
члени комісії - представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки (не менше трьох осіб).
Під час своєї роботи комісія з перевірки сімейного стану військовослужбовця:
вивчає отримані заяву (запит) та підтвердні документи;
відвідує задеклароване/зареєстроване місце проживання/перебування особи, за якою військовослужбовець здійснює або здійснюватиме постійний догляд;
перевіряє відомості щодо наявності/відсутності інших членів сім'ї, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за особою, зазначеною у заяві або запиті, зокрема інформацію щодо наявних прийнятих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, міських державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі утворення) рад рішень про надання соціальних послуг з догляду за такою особою;
використовує відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну;
за потреби, готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання необхідної інформації або використовує інформацію з публічних електронних ресурсів.
Комісія зобов'язана провести перевірку сімейного стану військовослужбовця та особи, за якою військовослужбовець здійснює або здійснюватиме постійний догляд протягом десяти календарних днів з дати надходження заяви або запиту, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запит до органів державної влади, інших державних органів.
У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісії не пізніше ніж на п'ятнадцятий день з дати реєстрації заяви або запиту, комісія приймає рішення на підставі поданих заявником документів та отриманих відомостей з реєстрів, баз даних та публічних електронних ресурсів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в акті перевірки сімейного стану.
За результатами перевірки комісія складає акт перевірки сімейного стану військовослужбовця за формою, визначеною у додатку 23 до цієї Інструкції, який не пізніше п'яти календарних днів з дати його складання надсилає командиру (начальнику) військової частини, який надіслав запит, а також військовослужбовцю.
Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця складається у трьох примірниках, один з яких зберігається у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
На виконання вказаних вимог комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 складено акт, який затверджено начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 , з якого вбачається, що крім заявника ОСОБА_1 відсутні інші члени сім'ї, першого чи другого ступеню споріднення у ОСОБА_2 , яка потребує постійного догляду.
Разом з тим, посилання відповідача на те, що останньому із вказаного акту не зрозуміло за ким буде здійснено догляд, оскільки в акті згадуються різні особи, неможливо ідентифікувати, чи підтверджує цей Акт необхідність догляду саме за братом позивача ОСОБА_2 (чи за якоюсь бабусею), суд розцінює, як надмірний формалізм з боку відповідача, оскільки в акті чітко визначено хто потребує догляду та ким ця особа є позивачу. Крім того, слово "яка" замість "який" є очевидною опискою та не змінює суть та зміст вказаного акту. Із змісту акту чітко вбачається, що у ньому не йдеться про "якусь бабусю", а обставини стосуються виключно позивача ОСОБА_1 та його брата ОСОБА_2 .
При цьому, акт перевірки сімейного стану військовослужбовця повністю відповідає формі, визначеній у додатку 23 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої Наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170.
Щодо посилань відповідача щодо неповноти пакета документів (відсутність відомостей про родичів другого ступеня спорідненості), а саме згідно з абз. 14 п. З ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» обов'язковою умовою для звільнення є відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати догляд. До другого ступеня споріднення (згідно норми Цивільного кодексу України належать баба та дід. Позивачем не було надано жодних документів (свідоцтва про смерть, довідок про стан здоров'я або витягів з ДРАЦС), що підтверджують відсутність або неможливість догляду бабусь та дідусів як по лінії матері так і по лінії батька. Оскільки наявність хоча б одного працездатного родича другого ступеня споріднення, виключає право на звільнення за цією підставою, неподання таких документів свідчить про недоведеність права позивача на звільнення.
З даним твердженням суд не погоджується, оскільки вказані обставини перевірялися комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Крім того, Порушень вимог щодо оформлення, а саме як вказав відповідач, документ заповнений недбало, значна частина тексту є нерозбірливою (нечитабельною), що не дозволяє посадовим особам військової частини однозначно встановити зміст зафіксованих фактів, судом не встановлено. Текст у акті є читабельним та зрозумілим.
Також, суд не приймає до уваги доводи відповідача про не звільнення з військової служби позивача так як, до рапорту надано копії документів, які незавірені у встановленому порядку, оскільки ані Законом №2232-XII, ані Інструкцією №170 не передбачено таких вимог, що документи не можуть бути завірені адвокатом, який надає правову допомогу.
Зважаючи на це, підстави відмови, наведені відповідачем у листі - відповіді від 29.11.2025 №03/2955 на рапорт, не є обґрунтованими.
Водночас, за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби командир військової частини зобов'язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Це означає, що остаточне рішення (позитивне чи негативне) за рапортом військовослужбовця про звільнення з військової служби повинне було бути прийняте командиром військової частини або іншою посадовою особою, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Водночас судом встановлено, що за наслідками розгляду рапорту позивача рішення по суті питання командиром військової частини прийняте не було, належних доказів на підтвердження протилежного суду не надано.
Зазначене свідчить про фактичну необґрунтовану бездіяльність суб'єкта владних повноважень щодо розгляду рапорту на звільнення.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи обсяг наданих позивачем документів, приписи законодавства, доводи сторін, а також те, що інших критеріїв невідповідності рапорту та доданих документів позивача вимогам законодавства відповідачем не визначено, враховуючи вищевикладені обставини, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.11.2025 про звільнення з військової служби на підставі абз. 14 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до часткового задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 605,60 грн.
Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст.134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, за приписами частини 5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частина 7 ст.139 КАС України унормовує, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000.00 грн представником позивача надано копії наступних документів:
- договір про надання правничої допомоги від 14.06.2025 №64/25;
- додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 24.06.2025 №1;
- акт приймання - передачі наданих послуг від 20.12.2025;
- квитанцію до прибуткового касового ордера №64/25 від 20.12.2025, відповідно до якої сума сплати становить 15000грн
Надані адвокатом докази понесених витрат на правову допомогу є достатніми для підтвердження зазначених витрат.
Відповідач у відзиві заперечує щодо стягнення витрат на правничу допомогу, вказує на відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.
З огляду на вказане, у суду наявні підстави для надання оцінки співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корелюється з прецедентною практикою ЄСПЛ.
Крім того, висновки щодо можливості суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правничу допомогу містяться у додатковій постанові Верховного суду від 30.09.2020 року у справі № 201/14495/16-ц.
В свою чергу, суд визначає, що компенсація витрат на правничу допомогу за рахунок суб'єкта владних повноважень не повинна розглядатись особою як сатисфакція за порушені права та нести надмірне фінансове навантаження на бюджет.
Суд враховує, що дана справа є типовою, відноситься до справ незначної складності, тому не потребує значних зусиль та обсягу залученого часу з боку адвоката.
Більш того, розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, без особистої участі представника.
Враховуючи надані позивачем докази понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог та з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, складності виконаної адвокатом роботи, з урахуванням заперечень відповідача, суд вважає, що співмірним розміром судових витрат, пов'язаних з витратами на професійну правничу допомогу, є сума 4000 грн (чотири тисячі) гривень.
Таким чином, клопотання представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) щодо звільнення його на підставі абзацу 14 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" в зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за рідним братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України (адреса: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 10.11.2025 про звільнення солдата ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на підставі абзацу 14 п. 3 ч. 12 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за рідним братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України (адреса: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп. та витрати за надання правничої допомоги в сумі 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп, що разом становить 4605 (чотири тисячі шістсот п'ять) грн 60 коп.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ