про залишення позовної заяви без розгляду
06 квітня 2026 року Справа № 580/148/26
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Паламар П.Г., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Адвокат Майстро В.Г. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 22.11.2022 до 31.12.2022, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт, та невжиття заходів щодо перерахунку грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України, здійснити перерахунок та виплату (доплату) ОСОБА_1 , розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 22.11.2022 до 31.12.2022, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 до 19.05.2023, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт, та невжиття заходів щодо перерахунку грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату (доплату) ОСОБА_1 , розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 01.01.2023 до 19.05.2023, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , суму грошової допомоги на оздоровлення за 2022 - 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року та множенням на відповідний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , суму матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року та множенням на відповідний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 26.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою від 25.03.2026 позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачеві п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали, протягом якого можуть бути усунуті вказані вище недоліки шляхом надання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтованими доказами на її підтвердження.
Представником позивача на виконання вимог вищевказаної ухвали подано до суду заяву вх.№17160/26 від 01.04.2026 про усунення недоліків позовної заяви, в якій просить поновити строк звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування, з посиланням на висновки Верховного Суду в постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 зазначає, що з 22.11.2022 до 30.12.2024 позивач безперервно проходив військову службу у військовій частині в умовах воєнного стану та триваючої збройної агресії проти України. Зазначені обставини об'єктивно не залежали від волевиявлення позивача та істотно ускладнювали реалізацію його права на звернення до суду. Також зауважив, що позивач є юридично необізнаним та дізнався про порушення своїх прав не під час отримання грошового забезпечення, а лише після спілкування із побратимами та отримання консультації адвоката.
Вирішуючи заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено будь-яким строком.
Позивач звернувся до суду із позовними вимогами про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 22.11.2022 до 19.05.2023.
Суд зазначає, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: “Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, у зв'язку з внесенням Законом №2352-IX змін до статті 233 КЗпП України змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати, щодо строку звернення до суду.
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним частини другої статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.
Разом із цим, відповідно до пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Тому, до спірних правовідносин підлягає застосуванню тримісячний строк звернення, до суду, який у силу пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України був продовжений на строк дії карантину та відповідно скінчився 30.09.2023.
Суд наголошує, що позивач про виплату йому грошового забезпечення та інших виплат в неналежному, на його думку, розмірі повинен був дізнатися на час отримання такого грошового забезпечення за відповідний місяць.
З цим позовом представник позивача звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду 06.01.2026. При цьому позивача звільнено з військової служби у відповідача 30.12.2024 (згідно записів військового квитка серії НОМЕР_2 ).
Тому, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду в цій частині позовних вимог відповідно до вимог частини 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23.
Щодо тверджень представника про те, що у період з 22.11.2022 до 30.12.2024 позивач безперервно проходив військову службу у військовій частині в умовах воєнного стану та триваючої збройної агресії проти України та зазначені обставини об'єктивно не залежали від волевиявлення позивача та істотно ускладнювали реалізацію його права на звернення до суду, суд зазначає наступне.
Предметом спірних правовідносин є невиплата позивачу грошового забезпечення та інших виплат у спірному розмірі за період з 22.11.2022 до 19.05.2023, тобто протягом 6 місяців, під час яких позивач щомісячно отримував грошове забезпечення та відповідно був обізнаний про його розмір та складові.
Крім того, маючи сумніви щодо правильності нарахування складових його грошового забезпечення за спірний період, позивач мав реальну та об'єктивну можливість після отримання грошового забезпечення за відповідний місяць виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо розміру та порядку обрахування виплачених йому складових грошового забезпечення, зокрема, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
В постанові Верховного Суду від 29.11.2024 у справі №120/359/24 чітко вказано про зміст сформованого висновку щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна, а саме: "Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1.Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2.Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3.Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4.Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5.Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.".
Позивач, не надав до суду доказів того, що у межах спірних правовідносин з 22.11.2022 до дати звернення до суду з позовною заявою (06.01.2026) він постійно та безперервно брав особисту участь у бойових діях, знаходився у відрядженнях чи у нарядах, постійно та безперервно перебував у віддалених від мережі Інтернет та відділень Укрпошти місцях дислокації військових частин (підрозділів військових частин).
Щодо посилання представника позивача на висновки Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, то на переконання суду, вони не є релевантними до обставин даної справи, оскільки позивач у справі №160/2592/23 з 23.03.2022 до часу звернення до суду з позовною заявою проходив військову службу в Збройних Силах України, у зв'язку із чим Верховний Суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з поважних причин. Тоді як в межах даної справи позивача звільнено з військової служби 30.12.2024, а до суду з позовом звернувся лише 06.01.2026.
З приводу посилань представника позивача на те, що позивач дізнався про порушення його права лише після спілкування із побратимами та отримання консультації адвоката, суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 233 КЗпП України регулює правові відносини про вирішення трудового спору, у цьому випадку щодо виплати щомісячного грошового забезпечення позивача за спірний період та встановлює, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України, в свою чергу, регулює відносини, зокрема, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, та встановлює тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
При цьому, при звільненні з військової служби військовослужбовець має право на отримання таких виплат: грошового забезпечення; грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (на практиці мобілізованим не виплачується); одноразової грошової допомоги мобілізованим; грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткові відпустки; одноразової грошової допомоги; грошової допомоги для оздоровлення; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що слід розмежовувати поняття “щомісячне грошове забезпечення» та “суми, що належать працівникові при звільненні». Тому, строк звернення до суду хоч і є в обох випадках однаковим - 3 місяці, однак у випадку спірних виплат щомісячного грошового забезпечення такий строк обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з дня виплати таких спірних сум. Разом з тим, щодо спірних виплатах сум при звільненні такий строк обраховується з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Тобто, законодавець, встановивши різний початок перебігу строку звернення до суду, розмежував поняття у спірному випадку “щомісячне грошове забезпечення» та “суми, що належать працівникові при звільненні».
Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд і запобігає зловживанням при зверненні до суду. Його відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах для відповідача.
З урахуванням зазначеного, беручи до уваги, що позивачем не зазначено обставин, що є об'єктивно непереборними та не залежали від волевиявлення позивача та в свою чергу об'єктивно унеможливили б звернення позивача із даним позовом протягом строків передбачених ст. 233 КЗпП України, суд дійшов висновку про недостатність вказаних причин пропуску строку звернення до суду для визнання їх поважними, у зв'язку із чим у суду відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду із заявлених підстав.
Згідно із частиною 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно із частинами 3, 4 статті 240 КАС України про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку залишити позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії без розгляду.
Керуючись статтями 123, 243, 248, 256, 293-297 КАС України, суд
Залишити позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що залишення позовної заяви без розгляду не позбавляє права повторного звернення до суду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду.
Копію ухвали направити сторонам у справі.
Ухвала набирає законної сили відповідно статті 256 КАС України і може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 КАС України шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
СуддяПетро ПАЛАМАР