Іменем України
06 квітня 2026 року м. Кропивницький
справа № 404/2722/25
провадження № 22-ц/4809/570/26
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 26 листопада 2025 року у складі судді Іванової Н. Ю. і
Короткий зміст вимог позовної заяви
В березні 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути на свою користь заборгованість в сумі 74 931,98 грн, з яких: 54 612,33 грн - прострочене тіло кредиту, 20 319,65 грн - відсотки за користування кредитом, а також 2422,40 грн сплаченого судового збору та 6 482,16 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позовна заява мотивована тим, що між банком та відповідачем виникли договірні правовідносини на підставі укладеної 13.12.2018 угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є складовою договору банківського обслуговування.
ОСОБА_1 шляхом підписання оферти приєдналась до умов договору, а банк, у свою чергу, акцептував таку пропозицію та надав кредитні кошти в межах встановленого ліміту, а тому між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини, в межах яких відповідач зобов'язалась своєчасно повертати кредитні кошти та сплачувати проценти за користування ними.
АТ «Сенс Банк» свої зобов'язання за договором виконало належним чином, надавши відповідачу можливість користуватися кредитними коштами, що підтверджується виписками з рахунку.
Водночас відповідач, всупереч умовам договору та вимогам цивільного законодавства, не здійснювала належного та своєчасного погашення заборгованості, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, що складається з простроченого тіла кредиту та нарахованих процентів.
Позивач вважав, що невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, відповідно до положень цивільного законодавства, є підставою для застосування передбачених договором і законом правових наслідків, зокрема примусового стягнення заборгованості у судовому порядку, як наслідок, звернувся до суду з відповідним позовом за захистом порушених прав.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 26 листопада 2025 року позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість у розмірі 74 931,98 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн та 1 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами було належним чином укладено кредитний договір шляхом підписання відповідачем оферти та отримання акцепту банку, а також підтверджено фактичним отриманням і використанням кредитних коштів, що свідчить про виникнення між ними зобов'язальних правовідносин.
При цьому банк виконав свої обов'язки щодо надання кредиту, тоді як відповідач порушила умови договору, не здійснюючи належного та своєчасного погашення заборгованості, внаслідок чого утворився борг, підтверджений належними доказами, зокрема випискою по рахунку та розрахунком заборгованості, а доводи відповідача про відсутність погоджених умов договору, неправомірність збільшення кредитного ліміту та недоведеність розміру заборгованості є необґрунтованими і такими, що не спростовують наданих позивачем доказів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 26 листопада 2025 року в частині в частині задоволених позовних вимог АТ «Сенс Банк» про стягнення заборгованості у розмірі 54 931 грн 98 коп та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні вказаних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим в оскаржуваній частині, оскільки судом неповно з'ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Наданими позивачем доказами не підтверджено належним чином факт укладення кредитного договору саме на тих умовах, які зазначені банком, а також не доведено погодження істотних умов договору, зокрема розміру кредитного ліміту, процентної ставки, порядку нарахування відсотків і відповідальності за порушення зобов'язань.
В матеріалах справи відсутній сам текст договору або публічної пропозиції у редакції, що діяла на момент укладення правовідносин, що унеможливлює перевірку умов кредитування.
Крім того, банк самостійно змінював (збільшував) кредитний ліміт без належного повідомлення клієнта, що не передбачено наданими документами і порушує права споживача, у зв'язку з чим такі дії не можуть вважатися погодженими.
Фактичний розмір використаних кредитних коштів був значно меншим, ніж заявлена банком заборгованість, а частина нарахувань виникла внаслідок списання відсотків, комісій та інших платежів, які не були належним чином погоджені сторонами.
Анкета-заява, паспорт споживчого кредиту та інші документи, на які посилається позивач, не можуть вважатися належними доказами укладення договору та погодження його умов, оскільки вони не містять усіх істотних умов і не підтверджують досягнення згоди сторін.
Роздруківки з сайту банку не є належними доказами, оскільки можуть змінюватися в односторонньому порядку. Відсутність у матеріалах справи доказів щодо конкретного порядку нарахування відсотків позбавляє можливості перевірити правильність розрахунку заборгованості.
Суд першої інстанції безпідставно прийняв розрахунок позивача без належної перевірки, не дослідивши умови, на підставі яких здійснювались нарахування, та не надав оцінки доводам відповідача, а також не врахував правові позиції Верховного Суду щодо необхідності доведення банком умов договору та неможливості вважати підписання анкети-заяви достатнім доказом погодження всіх умов кредитування.
Відзив на апеляційну скаргу
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в частині, яка оскаржується.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки ціна позову становить 74 931 грн 98 коп, тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (на 01.01.2025 становило 90 840 грн, станом на 01.01.2026 становить 98 840 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 13 грудня 2018 року ОСОБА_1 шляхом підписання оферти з АТ «Альфа-Банк» (яке перейменовано на АТ «Сенс Банк») погодилась укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», укладеного між нею та банком.
Банк прийняв пропозицію відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.
Акцепт пропозиції на укладення угоди отримано відповідачем, про що свідчить її власноручний підпис.
Отже, 13 грудня 2018 року між банком та відповідачем було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №631074561 із наступними основними умовами: тип кредиту - кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії; найменування продукту - «Максимум-готівка», мета кредиту - для особистих потреб; ліміт кредитної лінії - у розмірі 200 000 грн.; процентна ставка - 24 % річних; тип процентної ставки - фіксована; тип карт - MasterCard Debit World; порядок повернення кредиту - щомісячно, не менше ніж сума обов'язкового мінімального платежу 5 % від суми заборгованості, мінімум 50 грн.
Також позивач як позичальник та клієнт банку підписала паспорт споживчого кредиту, в якому сторони погодили основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача.
У розділі 4 паспорта сторони погодили, що платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавці, обов'язкові для укладення договору відображені в Тарифах на видачу та обслуговування карти «Максимум/Максимум-готівка» для фізичних осіб.
Укладенням угоди відповідач підтвердила, що вона ознайомлена зі всією інформацією, необхідною для прийняття рішення щодо отримання кредиту; інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування; а також, що вона отримала всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов'язань за договором.
Банк взяті відповідно до угоди на себе зобов'язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти, якими відповідач користувалася, що підтверджується випискою по рахунку.
Відповідач умови договору належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором.
Заборгованість становить 74 931,98 грн, з яких: 54 612,33 грн - прострочене тіло кредиту, 20 319,65 грн - відсотки за користування кредитом.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується в частині позовних вимог АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по простроченому тілу кредиту в розмірі 54 612 грн 33 коп, суд згідно зі статтею 367 ЦПК України в іншій частині його не переглядає.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ «Сенс Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Матеріалами справи підтверджується, що звертаючись до суду з позовом, АТ «А-Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № 631074561 від 13.12.2018 у розмірі 74 931,98 грн, з яких: 54 612,33 грн - прострочене тіло кредиту, 20 319,65 грн - відсотки за користування кредитом (а. с. 1-4).
На підтвердження обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги, позивачем було надано до суду першої інстанції письмові докази, які сформовані та містяться в підсистемі «Електронний Суд», зокрема:
1.Оферту на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631074561 від 13.12.2018, підписану відповідачем;
2. Акцепт пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії;
3. Паспорт споживчого кредиту, підписаний відповідачем;
4. Анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк» від 13.12.2018, підписану відповідачем;
5. Виписку по рахунку ОСОБА_1 з кредитною карткою World Debit Mastercard за період з 13.12.2018 по 08.02.2025;
6. Розрахунок заборгованості за кредитом щодо позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № 631074561 від 13.12.2018.
З наданих позивачем доказів слідує, що ОСОБА_1 виявила однозначне бажання скористатися запропонованими позивачем банківськими послугами, що слідує з підписаної нею Анкети-Заяви від 13.12.2018.
Крім того, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що надана позивачем виписка по рахунку відповідає вимогам первинного документу, а тому є належним та допустимим доказом.
З виписки по рахунку, наданої позивачем, слідує, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснила дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримувала кредитні кошти з власної ініціативи, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору.
З аналізу наданої позивачем виписки по рахунку відповідача за період з 13.12.2018 по 08.02.2025, слідує, що відповідач дійсно отримувала кредитні кошти в АТ «Сенс Банк», користувалася ними та здійснювала їх погашення.
Зокрема, за вказаний період витрачено кошти в сумі 33 219 грн 85 коп, а повернуто кошти в розмірі 57 848 грн.
Разом з тим, суд звертає увагу на правову природу заборгованості за тілом кредиту.
Зокрема, тіло кредиту є основною сумою грошових коштів, фактично отриманих позичальником від кредитодавця та такою, що підлягає поверненню відповідно до умов договору, без урахування процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів.
Водночас, як слідує з наданих позивачем розрахунку заборгованості та виписки по рахунку, до складу заявленої до стягнення суми за простроченим тілом кредиту кредитодавцем включено також нарахування, пов'язані з процентами за овердрафт, комісіями, платою за розрахунково-касове обслуговування та іншими платежами.
При цьому вимоги про стягнення вказаних платежів як самостійних складових заборгованості позивачем не заявлялися, їх правова природа та підстави нарахування судом першої інстанції не перевірялися, а також не встановлено їх погодження сторонами у передбаченому законом порядку.
За таких обставин включення зазначених сум до складу тіла кредиту є необґрунтованим та призвело до неправильного визначення розміру заборгованості, що підлягає стягненню.
З огляду на те, що відповідачем було повністю повернуто, надані АТ «Сенс Банк»» кошти, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 54 612 грн 33 коп, у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Розглядаючи позовні вимоги в частині, що оскаржується, суд першої інстанції не врахував наведені вище обставини, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення вказаних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права згідно пунктів 3 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 26 листопада 2025 року в частині задоволених позовних вимог АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі в розмірі 54 612 грн 33 коп скасуванню з ухваленням в цій частині нового про відмову в задоволенні вказаних вимог.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту скасуванню, рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.
В порядку розподілу судових витрат, понесених позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції, пропорційно задоволеним позовним вимогам, що становить 27,12 % від ціни позову (20 319,65*100/74 931,98), з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» підлягає стягненню 656 грн 95 коп судового збору (2 422,4*27,12 %) та 406 грн 80 коп витрат на професійну правничу допомогу (1 500*27,12 %).
Крім того, в порядку розподілу судових витрат, понесених відповідачем під час розгляду справи апеляційним судом, пропорційно задоволеним вимогам (72,88 %), з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 3 310 грн 21 коп судового збору.
Остаточно, шляхом проведення взаємозаліку з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 2 246 грн 46 коп (3 310,21-656,95-406,8) судового збору, сплаченого ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 26 листопада 2025 року в частині задоволених позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі в розмірі 54 612 грн 33 коп скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні вказаних вимог.
Рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 2 246 (дві тисячі двісті сорок шість) грн 46 коп судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді С. М. Єгорова
О. І. Чельник