11 березня 2026 року
справа № 757/37202/22-ц
провадження № 22-ц/824/3222/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство «Київський завод «Радар»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 вересня 2025 року, постановлене під головуванням судді Соколова О.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку,-
У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку. У обґрунтування вимог позову вказано, що у період з 30.03.2018 р. по 03.08.2021 року ОСОБА_1 , знаходилась у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Київський завод «Радар» (далі - Відповідач).
Починаючи з червня 2019 року відповідач платив заробітну плату не регулярно або не платив за значний період часу взагалі посилаючись на відсутність грошових коштів. Під час знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 423 095,03 грн. 03 коп.
Однак, в день звільнення позивача 03.08.2021 року, відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.
Судовим наказом Печерського районного суду міста Києва по справі №757/54193/21-ц від 11.10.2021 року було стягнуто з Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену працівникові заробітну плату, у розмірі 423 095 грн. 03 коп.
Фактичний розрахунок в повному обсязі із виплати заробітної плати відповідач, станом на день подання позовної заяви (09.12.2022 р.) не здійснив.
У зв'язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту повного фактичного розрахунку пройшло 494 робочих дні, з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 693 793,36 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 вересня 2025 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вимоги обґрунтовані тим, що моментом відліку коли відповідач повинен був здійснити повний розрахунок при звільненні апелянта є день звільнення, а не день, коли було відкрито виконавче провадження, як це зазначено в рішенні суду першої інстанції. У зв'язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту повного фактичного розрахунку пройшло 494 робочих дні, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку.
Щодо твердження районного суду, що відповідач не може нести відповідальність за зволікання державним виконавцем у відкритті провадження, апелянт зазначає, що предметом позовної заяви вданій справі є стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, а не притягнення до відповідальності державних виконавців.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» - Риженко Любов Іванівна зазначає, що заявлена позивачем сума до стягнення: є очевидно нспівмірна з стягнутим розміром заборгованості та її характером; фактично має характер покарання, а не компенсації, має на меті безпідставне збагачення, є несправедливою, непропорційною і такою, що не відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає, що судовий наказ було пред'явлено в межах строку на його пред'явлення, який зазначався в ньому.
Пред'явлення судового наказу до ДВС є заходом примусового виконання рішення, а як зазначалося вище, боржник зобов'язаний був після отримання вказаного Судового наказу виконати його добровільно.
Судовий наказ, як було зазначено позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву, набрав законної сили 08.02.2022 року, а виданий лише 23.02.2022 року. Крім того, як зазначалося позивачем у апеляційній скарзі, відповідно до Наказу від 22.12.2022 року №309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» бойові дії на території Києва велися з 24.02.2022 року по 30.04.2022 року. Після закінчення відповідно бойових дій та початку функціонування ДВС позивачем відразу 12.05.2022 року і було направлено на адресу Печерського РВ ДВС у м. Києва Судовий наказ.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача Риженко Л.І. проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виконавче провадження було відкрито державним виконавцем 01.11.2022 року, а 06.12.2022 року була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, суд приходить до висновку, що відповідачем заборгованість сплачена в повному обсязі в межах строку, наданого законом і підстави для стягнення з останнього середнього заробітку за весь період затримки розрахунку - відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що у період з 30.03.2018 року по 03.08.2021 року, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Київський завод «Радар». Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці та витягами з наказів про прийняття на роботу і звільнення з роботи.
03.08.2021 року згідно наказу № 64-к від 03.08.2021 року ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням, відповідно до п. 3 ст. 38 КЗпП України.
До відповідача з проханням провести з нею повний розрахунок позивач не зверталася.
На дату звільнення позивача було відкрите зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення грошових коштів з боржника АТ «Київський завод «Радар».
Печерським районним судом м. Києва по справі № 757/54193/21-ц від 11.10.2021 року було видано судовий наказ про стягнення з Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 423 095 грн. 03 коп.
З матеріалів справи вбачається, що вказаний судовий наказ було видано позивачу, 23.02.2022 року.
Судовим розглядом встановлено, що вказаний судовий наказ позивач засобами поштового зв'язку 12.05.2022 року направила на адресу Печерського РВ ДВС у м. Києві.
Так, постановою державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцькою А.С. від 01.11.2022 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2, з примусового виконання судового наказу № 757/54193/21-ц, виданого 23.02.2022 року.
22.11.2022 року платіжною інструкцією № 9105740511 від 22.11.2022 року на загальну суму 2132099,54 грн. було стягнуто борг за зведеним виконавчим провадженням № НОМЕР_1 у сумі 2132099,54 грн.
06.12.2022 року платіжною інструкцією № 6533005/1 від 06.12.2022 року на загальну суму 6 051 852,78 грн. було стягнуто борг за зведеним виконавчим провадженням № НОМЕР_1 у сумі 6 051 852,78 грн.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 116 КЗПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній станом на час звільнення позивача) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України (у наведеній вище редакції) та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Відтак, суд при вирішенні спору має право перевірити наявність підстав для застосування принципу співмірності. При цьому, принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.
Як було встановлено судом, 03 серпня 2021 р. позивача було звільнено за власним бажанням, згідно п. 3 ст. 38 КЗпП України.
Судовим Наказом Печерського районного суду міста Києва у справі №757/54193/21-ц від 11.10.2021 р. було стягнуто з АТ «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 нараховану але не виплачену працівникові заробітну плату у розмірі 423095,03 грн.
Відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу №757/54193/21, виданого 23.02.2022 р., та стягнення коштів у примусовому порядку платіжними інструкціями від 22.11.2022 р. та 06.12.2022 р. свідчить про погашення заборгованості по зведеному виконавчому провадженні, зокрема і задоволення вимог позивача на дату звернення з позовними вимогами.
Наказом від 22.12.2022 № 309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» офіційно визначено, що на всій території Києва з 11 серпня 2022 року ведуться бойові дії.
Відповідно до Постанови КМ України від 06.12.2022 р. № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» території, для яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, вважаються такими, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованими Російською Федерацією.
Отже, починаючи з 24 лютого 2022 та до 30 квітня 2022 року місто Київ віднесено до території на якій велися бойові дії.
З урахуванням зазначеного вище, підприємство в даний період звільняється від відповідальності на підставі ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» відповідач не несе відповідальність за несвоєчасне перерахування державною виконавчою службою стягнутих з нього коштів стягувачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач не може нести відповідальність за зволіканням державним виконавцем у відкритті провадження.
Тобто, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки, виконавче провадження було відкрито державним виконавцем 01.11.2022 року, а 06.12.2022 року була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, суд приходить до висновку, що відповідачем заборгованість сплачена в повному обсязі в межах строку, наданого законом і підстави для стягнення з останнього середнього заробітку за весь період затримки розрахунку - відсутні.
За викладених обставин, які відповідають наявним у справі доказам, та правового обґрунтування - колегія суддів дійшла висновку, що доводи скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновки суду першої інстанції, судове рішення є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст складено 06 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді