01квітня 2026 року
м. Київ
Справа № 760/33661/24
Провадження № 14-18цс26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О. С.,
суддів: Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України, Державної установи «Київський слідчий ізолятор» про визнання протиправною бездіяльності,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) та Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (далі - ДУ «Київський слідчий ізолятор») про визнання протиправною їх бездіяльності.
Позов мотивований тим, що у лютому 2024 року представники НАБУ затримали позивача за підозрою у вчиненні корупційного злочину, після чого він утримувався у службовому приміщенні НАБУ на території міста Києва, а 20 лютого 2024 року був переміщений до ізолятора тимчасового тримання.
20 лютого 2024 року під час перебування ОСОБА_1 у зазначеному приміщенні НАБУ у статусі затриманої особи, оголошувалася повітряна тривога. Також повітряна тривога оголошувалася 21 лютого 2024 року під час переміщення його до Вищого антикорупційного суду, а в подальшому й під час його перебування у слідчому ізоляторі 23 та 26 лютого 2024 року. Однак, незважаючи на оголошення зазначених повітряних тривог, він у цей час не був поміщений до спеціально обладнаного укриття чи бомбосховища.
Наведені обставини свідчать про протиправну бездіяльність відповідальних співробітників НАБУ та ДУ «Київський слідчий ізолятор», які не забезпечили його безпеку під час оголошених відповідних повітряних тривог, попри те, що під час дії оголошеної повітряної тривоги існує реальна загроза життю. Тому ці дії підпадають під ознаки катування та вказують на порушення прав позивача на людську гідність.
Враховуючи вище викладене, ОСОБА_1 у позовній заяві просив визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо непереміщення позивача до укриття (бомбосховища) під час повітряних тривог під час затримання та тримання під вартою у період часу з 17 години 07 хвилини 19 лютого 2024 року до 13 години 26 хвилини 26 лютого 2024 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року відмовлено у відкритті провадження, оскільки враховуючи предмет спору та характер спірних правовідносин, позовна заява відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2025 року ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував, що хоча відповідачами є суб'єкти владних повноважень, утім, спір виник не у зв'язку зі здійсненням ними владних управлінських функцій як таких, а внаслідок їхньої бездіяльності, яка, як стверджується, завдала шкоди особистому немайновому благу позивача - його гідності. Саме захист цього немайнового права і є предметом позову та відносить його до сфери цивільного судочинства.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року провадження у справі закрито, оскільки позивачем обрано спосіб захисту, не притаманний цивільному судочинству, а саме просить суд визнати протиправною бездіяльність органів державної влади під час виконання останніми своїх владних функцій, що відноситься до компетенції адміністративних судів.
Зазначена вище ухвала залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року.
Короткий зміст касаційної скарги та відзиву
У листопаді 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником - адвокатом Ковальовим Д. В., на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року. Посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Зокрема, позивач вважає, що суди проігнорували правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 750/2052/16-ц, який, на його думку, зводиться до того, що розгляд усіх спорів між фізичною особою та державним органом, якщо у відповідному позові визначена вимога фізичної особи про захист її гідності, має здійснюватися у цивільній юрисдикції.
18 грудня 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи представником НАБУ - Івашком О. Л. у порядку самопредставництва, у якому останній просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 440/3831/18.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Передаючи справу до Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходить із того, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 440/3831/18 за позовом фізичної особи, зокрема, до органу Національної поліції України, який здійснював, на думку цієї особи, її конвоювання цієї особи до суду для участі у судових засіданнях з розгляду кримінальної справи з порушенням її прав, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відповідні спори щодо рішень, дій або бездіяльності установ та/або посадових осіб, які здійснюють конвоювання особи від місця відбування покарання або тримання її під вартою до суду, має відбуватись в рамках адміністративного судочинства.
Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) має вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, зокрема, такий перелік визначений у частині третій його статті 17. Наприклад, це справи, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства. Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Положення Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) регламентують діяльність органів державної влади та їх посадових осіб, яка стосується сфери публічно-правових відносин, що виникають внаслідок злочинних посягань, відповідальність за які встановлено в нормах кримінального права. І, як зазначено у статті 2 КПК України, завданнями кримінального судочинства є, у тому числі, охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду зазначила, що з аналізу змісту Інструкції з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених (підсудних), засуджених за вимогою судів, яким вона затверджена (далі - Інструкція), з урахуванням приписів КПК України, зокрема статті 206 КПК України, можна зробити висновок про те, що хоч вирішення питань, пов'язаних з організацією та безпосередньо конвоюванням, покладено на адміністрацію установи попереднього ув'язнення (відбування покарання) та військові частини та/або органи внутрішніх справ шляхом їх взаємодії (зокрема, пункти 19, 34 Інструкції), але разом із тим, саме суд, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має контролювати та забезпечити додержання прав такої особи підчас здійснення конвоювання.
Також, виходячи з аналізу частини п'ятої статті 13 Закону України «Про попереднє ув'язнення», пункту 12 частини першої статті 537 та пункту 4 частини другої статті 539 КПК України, навіть при виконанні вироку суду, у разі якщо вирішення питання необхідне в зв'язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який здійснює судовий розгляд, а не іншим судом.
Тому, на думку колегії суддів Касаційного цивільного суду, розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних органів та структур, пов'язаних з розглядом певної кримінальної справи, має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у цій кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 440/3831/18, на користь більш широкого за складом правовідносин висновку про те, що розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних органів та структур, пов'язаних з розглядом певної кримінальної справи, має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у цій кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
З огляду на вищенаведене колегія суддів Касаційного цивільного суду, керуючись частиною четвертою статті 403 та частиною першою статті 404 ЦПК України, дійшла висновку про наявність підстав передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо прийнятності справи для розгляду
Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу потрібно повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таких підстав.
У статті 8 Конституції України закріплено, що вУкраїні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
У справах ЄСПЛ неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та в обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, пункт 38).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам'ятати також і про обов'язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).
Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте, якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи.
Принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в іншому разі це б унеможливлювало виправлення судом своєї позиції або ж гальмувало б динамічний розвиток права та суспільних відносин.
В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIIIта ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45
Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
З метою гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17(пункт 41)].
Тож Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього потрібних підстав. Такі підстави мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ з питань правової визначеності та передбачуваності судових рішень.
Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об'єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Наведення мотивів необхідності відступу від раніше сформованих висновків у справах, переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду, покладається на колегію суддів Верховного Суду, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.
Проте колегія суддів Касаційного цивільного суду належним чином не обґрунтувала необхідність відступу від раніше сформульованого висновку Великої Палати Верховного Суду, не навела переконливих мотивів, що цей висновок є помилковим чи необґрунтованим, а відтак і наявності неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення.
Виходячи із викладеного немає підстав для відступу від висновку, зробленого у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 440/3831/18.
Крім того, в ухвалі про передачу цієї справи колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду фактично порушується перед Великою Палатою Верховного Суду питання щодо визначення предметної юрисдикції. Зважаючи на це наявність або відсутність підстав для розгляду Великою Палатою цієї справи має визначатись з урахуванням вимог частини шостої статті 403 ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:
1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції;
2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Справа з питань юрисдикції може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на лише за одночасної відсутності всіх трьох указаних у цій частині статті 403 ЦПК України випадків. Якщо наявний хоча б один з них, справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Аналогічний підхід Велика Палата Верховного Суду застосувала в ухвалах від 29 травня 2024 року у справі № 914/2039/23, від 19 червня 2024 року у справі № 904/2083/23, від 18 грудня 2024 року у справі № 904/2032/16 (906/1912/23) та від 4 червня 2025 року у справі № 925/511/24.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у цивільній справі № 750/2052/16 (провадження 14-641цс18) яка, на думку заявника, є подібною до правовідносин у даній справі. На постанови інших касаційних судів у складі Верховного Суду він не посилався.
Тобто ОСОБА_1 не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судового рішення Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах.
Отже, відсутній «конфлікт юрисдикції» між касаційними судами різних юрисдикцій і за правилами пункту 2 частини шостої статті 403 ЦПК України справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
З огляду на брак умов, передбачених у частині шостій статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, - справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
Керуючись статтями 402 - 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
1. Справу запозовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України, Державної установи «Київський слідчий ізолятор» про визнання протиправною бездіяльності - повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
2. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Ткачук
Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда
О. В. Білоконь М. В. Мазур
О. Л. Булейко Н. М. Мартинюк
І. А. Воробйова К. М. Пільков
М. М. Гімон С. О. Погрібний
О. А. Губська Н. С. Стефанів
А. А. Ємець Т. Г. Стрелець
Л. Ю. Кишакевич О. В. Ступак
В. В. Король І. В. Ткач
С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич