02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 711/654/24
провадження № 51-4656км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
представника потерпілого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах потерпілого ОСОБА_8 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023255330002128 від 26 грудня 2023 року, стосовно
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2024 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1700 грн.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 за завдану моральну шкоду - 10000 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_9 26 грудня 2023 року приблизно о 13 год 50 хв, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння на місці своєї роботи ТОВ «Юрія-фарм», за адресою: у м. Черкаси, вул. Чигиринська 26/11, знаходячись на першому поверсі де розташована пропускна система до підприємства, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_8 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, а саме в посяганні на здоров'я іншої людини, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень і бажаючи їх настання, перебуваючи напроти ОСОБА_8 , під час конфлікту з останнім, дістав правою рукою із карману штанів ніж, та тримаючи ніж у правій руці, наніс умисно один боковий удар ножем ОСОБА_8 в область лівого стегна.
В результаті своїх умисних протиправних дій ОСОБА_9 спричинив потерпілому ОСОБА_8 легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2024 року стосовно ОСОБА_9 залишено без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого - адвокат ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року, та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування вимог касаційної скарги адвокат зазначає, що судами були невірно кваліфіковані дії ОСОБА_9 за частиною 2 статті 125 КК. Потерпілий та його представник переконані, що дії засудженого мали бути кваліфіковані за частиною 4 статті 296 КК як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинені із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, про що сторона захисту заявляла зі стадії досудового розслідування та у суді.
Посилаючись на висновок об'єднаної палати Касаційного кримінально суду у справі № 728/2724/16-к щодо можливості застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення, не погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про те, що суд позбавлений права кваліфікувати дії підсудного за іншою, більш тяжкою статтею КК, оскільки це погіршить його становище, та про виключне право прокурора вірно кваліфікувати дії підозрюваного.
Також указує на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість. Вважає, що покарання у виді штрафу є явно несправедливим.
Крім того, у касаційній скарзі представник потерпілого не погоджується з розміром визначеної судом моральної шкоди.
Позиції учасників судового провадження
Представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні просив задовольнити касаційну скаргу з підстав, зазначених у ній.
Прокурор ОСОБА_5 та захисник засудженого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Від засудженого ОСОБА_9 до Суду надійшла заява про здійснення касаційного розгляду без його участі, в якій він зазначає про незгоду з вимогами касаційної скарги та про законність рішень судів попередніх інстанцій стосовно нього.
Потерпілого ОСОБА_8 було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання він не з'явився. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від нього не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Колегія суддів зауважує, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Стосовно доводів касаційної скарги про можливість застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення Верховний Суд зауважує таке.
Насамперед, колегія суддів зазначає, що посилання у касаційній скарзі на висновок об'єднаної палати Касаційного кримінально суду у справі № 728/2724/16-к є нерелевантним, оскільки в провадженні, яке перебувало на розгляді об'єднаної палати Касаційного кримінального суду, йшлося про те, що у разі встановлення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог статей 370, 419, частини 2 статті 416 КПК він не може залишити поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора чи потерпілого щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, оскільки в протилежному випадку це призведене до неможливості застосування такого закону при новому розгляді в суді першої інстанції.
Тоді як у цьому провадженні прокурор звернувся до суду з обвинувальним актом у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023255330002128 від 26 грудня 2023 року, відносно ОСОБА_9 , за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК.
За результатами дослідження під час судового розгляду доказів прокурор не дійшов висновку про необхідність зміни обвинувачення на більш тяжке кримінальне правопорушення у порядку статей 338, 341 КПК.
Відповідно до частини 1 статті 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. А відповідно до частини 3 зазначеної статті, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Враховуючи викладене, зазначені доводи касаційної скарги колегія суддів вважає безпідставними.
Стосовно доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість колегія суддів зазначає таке.
За вироком суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1700 грн.
Зокрема, при призначенні покарання ОСОБА_9 суд врахував відсутність обставин, які пом'якшують покарання, наявність обставини, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала в стані алкогольного сп'яніння. Крім того, судом враховано характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, що відноситься до проступків, його особу, що вперше притягується до кримінальної відповідальності, не одружений, дітей на утриманні не має, не є депутатом, учасником бойових дій та не є особою з інвалідністю, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
З урахуванням викладеного, конкретних обставин кримінального провадження, особи обвинуваченого, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що для його виправлення, а також попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень необхідним та достатнім буде покарання у виді штрафу, в межах санкції відповідної статті.
Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що відповідно до частини 2 статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
За приписами частини 2 статті 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
За правилами статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення в контексті статті 414 КПК означає з'ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення. Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, беручи до уваги, зокрема, його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість і кількість наслідків тощо.
В аспекті застосування приписів статті 414 КПК явної несправедливості призначеного ОСОБА_9 покарання через м'якість касаційним судом не встановлено. Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій щодо розміру призначеного покарання, представник потерпілого у касаційній скарзі не зазначає, і таких даних у матеріалах кримінального провадження за наслідками касаційного розгляду колегією суддів не встановлено.
Призначене ОСОБА_9 покарання за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових кримінальних правопорушень, покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК і його не можна вважати таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.
Водночас колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про невідповідність засадам розумності, справедливості та виваженості розміру відшкодування моральної шкоди, визначеної місцевим судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції.
Так, відповідно до статті 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.
Моральна шкода, крім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (частина 2 статті 23 ЦК).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди мають виходити з вимог частини 3 статті 23 ЦК, згідно яких розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Абзац 2 частини 3 статті 23 ЦК, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Цих вимог у частині стягнення з ОСОБА_9 на користь потерпілого грошей у рахунок відшкодування моральної шкоди суди в повній мірі не дотримались.
Вирішуючи питання цивільного позову потерпілого, суд першої інстанції вважав, що потерпілий має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки цим судом встановлено, що йому в результаті протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_9 було заподіяно моральну шкоду.
При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції частково задовольнив цивільний позов потерпілого і присудив стягнути з обвинуваченого 10000 грн.
З таким розміром стягненої моральної шкоди погодився і суд апеляційної інстанції.
На переконання Верховного Суду, під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, суди повною мірою не врахували саме глибину моральних страждань потерпілого, розмір стягнення моральної шкоди не узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження потерпілий ОСОБА_8 , 1968 року народження, є немолодою людиною, яка від протиправних дій ОСОБА_9 отримала інфіковану колото-різану рану м'яких тканин задньо-латеральної поверхні лівого стегна довжиною близько 3,5 см, яка призвела до крововиливу та набряку, і, згідно до висновку судово-медичного експерта № 02-01/40 від 11 січня 2024 року такі тілесні ушкодження відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я (т. 1, а. п. 129 - 130).
При зверненні до травматологічного пункту потерпілому призначене лікування, пов'язане із знерухомленням травмованого сегменту шляхом іммобілізації ортезом протягом 2 - 3 тижнів та рекомендовано обмежити фізичні навантаження (т. 1, а. п. 145).
Отже, небезпідставними є доводи потерпілого, зазначені у позовній заяві (т. 1, а. п. 87 - 91) щодо заподіяної йому моральної шкоди, яка полягала в психологічних переживаннях, які він переніс під час вчинення стосовно нього кримінального правопорушення та в період лікування і реабілітаційних процедур, в порушенні звичного способу життя та звичного порядку пересування, у наявності моральних страждань, які спонукали потерпілого до думки про його соціальну незахищеність у зв'язку з тим, що обвинувачений жодного разу перед ним навіть не вибачився і не намагався якимось чином загладити свою провину.
У своїх позовних вимогах потерпілий просив стягнути з ОСОБА_9 на відшкодування моральної шкоди 80 000 грн.
Колегія суддів враховує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Відповідно до статті 436 КПК суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити судове рішення.
Враховуючи викладене, касаційна скарга представника потерпілого підлягає частковому задоволенню, а судові рішення потрібно змінити, збільшити розмір відшкодування моральної шкоди до 50 000 грн.
На переконання колегії суддів, зазначена сума з огляду на приписи статті 23 ЦК є обґрунтованою, співмірною і відповідатиме характеру, обсягу та тривалості моральних страждань.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
Касаційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах потерпілого ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_9 в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 змінити.
Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 50 000грнвідшкодування моральної шкоди.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3