6 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 517/970/25
провадження № 51-1179 ск 26
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
перевіривши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Захарівського районного суду Одеської області від 3 листопада 2025 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року,
установила:
У касаційній скарзі порушується питання про перегляд указаних судових рішень у касаційному порядку.
Перевіривши подану касаційну скаргу на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), колегія суддів дійшла висновку, що скаргу було подано без додержання пунктів 4, 5 ч. 2, ч. 3 цієї норми процесуального права.
Згідно з положеннями закону в касаційній скарзі має бути викладено обґрунтування заявлених вимог, які повинні узгоджуватися з нормативним урегулюванням, адже суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права, не досліджує доказів, не ревізує фактичних обставин, здійснюючи провадження виходить із установлених у справі фактів і наділений повноваженнями скасувати чи змінити оспорювані рішення виключно на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК.
Окресленого не було враховано при зверненні до Верховного Суду.
Як убачається з касаційної скарги, у ній її авторка, посилаючись на надмірну суворість застосованого до ОСОБА_5 заходу примусу, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції. Однак заявлена альтернативна вимога не узгоджується з принципом юридичної визначеності, суперечить статтям 436, 437 КПК, відповідно до яких судові рішення скасовуються у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в іншій спосіб погіршити становище засудженого лише у разі, якщо з цих підстав касаційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник.
Крім того, в касаційній скарзі не викладено аргументів, які би свідчили саме про явну несправедливість покарання, як це визначено у ст. 414 КПК. Також не наведено обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, що відповідно до ст. 69 КК є умовою для застосування цієї норми. Наполягаючи на можливості умовного звільнення засудженого, скаржниця теж не обґрунтувала своєї позиції з огляду на особливості застосування ст. 75 КК, положення статей 50, 65 цього Кодексу, зокрема мету заходу примусу - попередження нових злочинів.
Разом із тим за приписами ч. 3 ст. 427 КПК, якщо особа не бажає брати участі у касаційному розгляді, вона зазначає про це в касаційній скарзі. Проте скарга не містить жодних застережень щодо цієї обставини.
Отже, вимог ст. 427 вказаного Кодексу належно не виконано.
Тому колегія суддів уважає за необхідне на підставі ч. 1 ст. 429 КПК залишити касаційну скаргу без руху й установити строк для усунення допущених недоліків, що не може перевищувати п'ятнадцяти днів із дня отримання ухвали особою, яка подала скаргу.
Що стосується зупинення виконання вироку та ухвали, то в силу ч. 1 ст. 430 КПК таке питання вирішується після відкриття касаційного провадження.
Керуючись ч. 1 ст. 429 КПК, колегія суддів
постановила:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Захарівського районного суду Одеської області від 3 листопада 2025 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року залишити без руху і встановити строк для усунення недоліків упродовж п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
У разі невиконання вимог касаційну скаргу буде повернуто особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3