06 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 752/23537/25
провадження № 51 - 1247 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргупідозрюваної ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 січня 2026 року,
встановив:
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року, залишеною без зміни ухвалою Київського апеляційного суду від 14 січня 2026 року, у кримінальному провадженні № 12025100000001038 від 15 серпня 2025 рокучастково задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на майно ОСОБА_4 із забороною користування та розпорядження ним.
У касаційній скарзі порушується питання про перевірку вказаних судових рішень у касаційному порядку.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8частини першої статті 129 Конституції України).
Встановлюючи обмеження права на касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абзац шостийпідпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував,
що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ
до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення.
Відповідно до ст. 424 ч. 4 КПК України ухвала слідчого судді після її перегляду
в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають.
Обмеження права на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду за результатом такого перегляду визначено законодавцем і прямо передбачене процесуальним законом. Таке обмеження відповідає основним засадам судочинства, що визначені Конституцією України, є пропорційним та обґрунтованим.
Згідно зі ст. 428 ч. 2 п. 1 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана
на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
З наявних матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_4 у касаційній скарзі оскаржує ухвалу слідчого судді від 05 листопада 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 січня 2026 року, якою за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 залишено без зміни вказану ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані судові рішення не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції відповідно до ст. 424 ч. 4 КПК України, а тому у відкритті касаційного провадження на підставі ст. 428 ч. 2 п. 1 КПК України необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, які не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 1 КПК України, Верховний Суд
постановив:
Відмовити ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 січня 2026 року
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3