07 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 644/4301/25
провадження № 61-138вп26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Грушицького А. І., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі вказаною позовною заявою та просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000,00 грн з дати подання позовної заяви і до повноліття, аліменти на утримання дружини по догляду за неповнолітньою дитиною з інвалідністю підгрупи «А» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000,00 грн з дати подання позовної заяви і до припинення статусу ОСОБА_3 дитини з інвалідністю.
Індустріальний районний суд міста Харкова ухвалою від 23 березня 2026 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів направив до Верховного Суду для визначення підсудності.
Індустріальний районний суд міста Харкова листом від 01 квітня 2026 року № 644/4301/25/10109/2026 матеріали справи направив до Верховного Суду.
Під час вирішення питання про визначення підсудності спору про розірвання шлюбу Верховний Суд керується положеннями ЦПК України та Законом України «Про міжнародне приватне право», якими встановлено порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.
Відповідно до статті 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.
За змістом указаної норми права Верховний Суд має повноваження на визначення підсудності конкретної справи за участю сторін, які проживають за межами України. Необхідною умовою визначення підсудності справи є пред'явлення позову із зазначенням місця проживання сторін та доказів того, що обидві сторони проживають за межами України.
З матеріалів провадження відомо, що ОСОБА_1 є громадянкою України та має зареєстроване місце проживання в Україні.
В позовній заяві зазначено, що фактичним місцем перебування позивача є Республіка Австрія, що підтверджено відповідною довідкою наданою Довідковим бюро Центральної реєстраційної служби м. Відень від 24 січня 2025 року.
Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 11 червня 2025 року ОСОБА_2 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 .
За клопотанням представника позивача - адвоката Зарицької К. Ю. здійснювалися заходи щодо встановлення дійсного місця перебування відповідача.
У зв'язку з цим, з метою дотримання рівності учасників процесу в реалізації прав та обов'язків, 19 листопада 2025 року Індустріальний районний суд міста Харкова постановив ухвалу, якою витребував у Державної прикордонної служби України інформацію про перетин кордону громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 з 2022 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .
13 лютого 2026 року надійшла витребувана інформація.
З витребуваної інформації встановлено, що ОСОБА_2 перетнув державний кордон в напрямку виїзд 18 лютого 2022 року. Іншої інформації немає.
В ухвалі Верховного Суду від 08 вересня 2025 року у справі № 243/4427/25 (провадження № 61-204вп25) зазначено, що відомості Державної прикордонної служби України свідчать лише про перетин особою Державного кордону України, а не обрання нею постійного місця проживання за межами України.
Сторони у цій справі є громадянами України та мають зареєстровані місця проживання в Україні.
Належні докази, які б свідчили про те, що сторони у цій справі постійно проживають за межами України станом на час розгляду у справі відсутні.
При цьому, тимчасове перебування громадян України за межами України не є підставою для визначення підсудності судових справ за їх участю Верховним Судом.
Вказаний висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 05 квітня 2024 року у справі № 638/16989/23 (провадження № 61-84вп24).
Крім того, за частиною першою статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Отже, підстави для визначення суддею Верховного Суду підсудності справи у порядку статті 29 ЦПК України відсутні.
Керуючись статтею 29 ЦПК України,
У визначенні підсудності цивільної справи № 644/4301/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовити.
Матеріали цивільної справи № 644/4301/25 повернути до Індустріального районного суду міста Харкова.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А. І. Грушицький