03 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 142/897/24
провадження № 61-8521св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявниця - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Піщанська селищна рада Тульчинського району Вінницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2025 року у складі судді Нестерука В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 червня 2025 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Голоти Л. О., Оніщука В. В.,
Короткий зміст заяви
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, за участі заінтересованої особи - Піщанської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.
Вимоги заяви мотивовано тим, що вона є донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після укладення шлюбу з ОСОБА_4 заявниця змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 ». 26 листопада 2008 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з умовами якого все належне їй майно заповіла своїй дочці - ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати її чоловіка - ОСОБА_7 та залишила своєму сину спадщину у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 . Оскільки мати заявниці одиноко проживала в сусідньому селі Рудницьке Піщанського району Вінницької області та потребувала допомоги, в липні 2020 року вона перевезла її до житлового будинку, який є спадщиною чоловіка та пустував після смерті його матері.
З липня 2020 року заявниця почала постійно проживати разом з матір'ю ОСОБА_3 у вказаному житловому будинку за зазначеною вище адресою та вести спільне господарство. Реєстрація місця проживання у встановленому законом порядку затягнулась через оформлення її чоловіком своїх спадкових прав на нерухоме майно.
ІНФОРМАЦІЯ_3 її мати ОСОБА_3 померла.
Звернувшись за оформленням своїх спадкових прав до приватного нотаріуса Носова В. В., ОСОБА_1 отримала усні роз'яснення, що оскільки вона та мати на день її смерті були зареєстровані за різними адресами, то підстави вважати, що заявниця прийняла спадщину після її смерті, відсутні. Нотаріус рекомендував звернутися для вирішення цього питання до суду. Крім того, заявниця є єдиним спадкоємцем після смерті матері, а отже, спадкоємці, які б оспорювали її право на прийняття спадщини, відсутні. Спору щодо спадкового майна з будь-якими іншими особами у заявника не існує. Про відмову від спадщини ОСОБА_1 не заявляла.
Встановлення факту постійного проживання заявниці зі спадкодавцем на час відкриття спадщини має значення для підтвердження прийняття нею спадщини.
Враховуючи викладене, просила суд встановити факт постійного проживання її зі своєю матір'ю ОСОБА_3 , станом на день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що зібраними і дослідженими у справі доказами не доведено факт постійного, спільного проживання ОСОБА_1 разом з матір'ю по день її смерті. Ці обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, які б беззаперечно мали свідчити про їх проживання за однією адресою, ведення господарства, спільний побут та наявність взаємних прав та обов'язків.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2025 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, а тому, встановивши, що ОСОБА_1 не було доведено факту постійного проживання зі своєю матір'ю - ОСОБА_3 на момент її смерті, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 червня 2025 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявниця вважає, що судами не надано належної оцінки обставинам того, що заявниця понад шість місяців до часу відкриття спадщини проживала разом зі спадкодавцем, що підтверджується показами свідків, допитаних у судовому засіданні, актом обстеження, складеним комісією з представників селищної ради за участі цих свідків, що призвело до порушення судами норм процесуального права в частині оцінки доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 липня 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху, для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2025 року (після усунення заявницею недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 142/897/24 з Піщанського районного суду Вінницької області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 142/897/24.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Рудницьке Піщанського району Вінницької області померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть № НОМЕР_1 серія НОМЕР_2 , виданим 16 лютого 2021 року Піщанським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).
ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 (а. с. 9, 9 зворот).
Згідно з заповітом від 26 листопада 2008 року, посвідченим секретарем Рудницької сільської ради Піщанського району Вінницької області, зареєстрованого в реєстрі за № 166, ОСОБА_3 усе своє майно заповіла своїй дочці ОСОБА_1 (а. с. 8).
Зареєстрованим та фактичним місцем проживання заявниці ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 (а. с. 1, 10-11).
Піщанською селищною радою на виконання вимог ухвал суду про витребування доказів надано відомості про те, що станом на 15 лютого 2021 року на АДРЕСА_1 зареєстровані особи відсутні, інформація про фактично проживаючих осіб відсутня, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зареєстрована в будинку на АДРЕСА_3 (а. с. 88).
Згідно з листом державного нотаріуса Піщанської державної нотаріальної контори Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шигиди І. В. від 18 грудня 2024 року № 375/01-16 спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 не відкривалась (а. с. 47).
З інформаційної довідки із спадкового реєстру (спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину) від 18 грудня 2024 року № 79589138 видно, що за параметрами запиту ОСОБА_3 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , інформація у реєстрі відсутня, тобто спадкова справа після смерті матері заявниці не заводилась і свідоцтва про право на спадщину не видавались (а. с. 48).
З інформаційної довідки зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 18 грудня 2024 року № 79589190 встановлено наявність чинного зареєстрованого заповіту ОСОБА_3 від 26 листопада 2008 року (а. с. 49).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом та витягу № 301387196 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, житловий будинок на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 , який він успадкував від матері ОСОБА_7 (а .с. 7, 7 зворот)
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.
Аналізуючи вказані норми, слід дійти висновку про те, що для підтвердження факту прийняття спадщини особі, яка не подала таку заяву в нотаріальну контору, необхідно доводити саме обставини, що підтверджують факт спільного постійного проживання із спадкодавцем на момент смерті.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду
від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.
У той же час, у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі
№ 204/2707/19, провадження 61-15380св20, зазначено, що для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, оскільки проживав разом із спадкодавцем, проживання має бути фактичним.
Статтею 29 ЦК України у редакції, чинній на час відкриття спадщини, встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місце фактичного проживання особи не залежить від місця її реєстрації.
Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Крім того, згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що ОСОБА_1 не було доведено факту постійного проживання зі своєю матір'ю - ОСОБА_3 на момент її смерті.
При цьому суди надали належну правову оцінку показанням свідків та акту обстеження фактичного місця проживання та матеріально-побутових умов проживання громадян від 06 травня 2025 року, посвідчений заступником голови Піщанської селищної ради Мазур В. С., старостою Рудницького старостинського округу Кушнір Н. І., та співробітниками Піщанської селищної ради Грубою Л. М. та Строжук М. С. , а доводи касаційної скарги у цій частині не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.
В контексті позиції ОСОБА_1 . Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу, що факт постійного проживання заявниці зі спадкодавцем на момент її смерті був предметом дослідження у справі № 142/61/24, за результатом розгляду якої рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 10 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Піщанської селищної ради про визнання права власності на майно внаслідок спадкування відмовив. Рішення набрало законної сили 11 жовтня 2024 року.
У зазначеній справі судом встановлено, що ОСОБА_1 станом на день смерті ОСОБА_3 спільно не проживали.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд зазначає, що факти, установлені в прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова Верховного Суду від 06 вересня 2022 року у справі № 640/10625/21).
Таким чином, обставини щодо постійного проживання заявниці разом із спадкодавицею на день її смерті, встановлені судовим рішенням у справі № 142/61/24, в силу приписів ЦПК України, є преюдиційними.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Аргументи касаційної скарги стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених упостановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цій справі фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не надали належної оцінки всім доводам і аргументам заявника є безпідставними, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ,) рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судами обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку
з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник