01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 522/8429/22
провадження № 61-5273св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2023 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С.,Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_2 з 10 вересня 2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 грудня 2020 року у справі № 522/16225/20. Від шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_2 .
Зазначала, що за час шлюбу за рахунок спільних коштів та зусиль, вони з відповідачем здійснили реконструкцію квартири АДРЕСА_1 , внаслідок чого площа квартири збільшилася з 15,7 кв. м до 59,1 кв. м. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .
Після реконструкції квартири вона, відповідач та їхній син вселилися у вказану квартиру та почали постійно в ній проживати. У 2020 році ОСОБА_2 покинув сім'ю, з'їхав з квартири та почав проживати окремо.
Посилалася на те, що зазначене майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, проте між ними відсутнє порозуміння щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя. Оскільки у добровільному порядку поділити вказане майно відповідач відмовляється, тому вважала, що його слід поділити на підставі статей 60, 62, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59,1 кв. м, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя її та відповідача;
- у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею та за відповідачем право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 за кожним.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказамифакт її участі особистими коштами або особистою працею у проведенні реконструкції квартириАДРЕСА_1 . При цьому виникнення у ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру відбулося після фізичного збільшення її площі (реконструкції).
Районний суд дійшов висновку, що роботи з реконструкції, за наслідком яких та після виділу частки квартири АДРЕСА_1 з'явилася квартира № 26-А здійснювалися у період 2010 року, тобто у той час, коли квартири № 26-А не існувало, а квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності відповідачу, його батькам та братам. Тобто, хоча юридично реконструктивні зміни були зареєстровані у встановленому законом порядку у 2020 році, проте фактично реконструкція відбулася у період 2010 року.
Суд першої інстанції надав відповідну правову оцінку поданим сторонами доказам, зокрема, висновку судового експерта Гончар Н. В. за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 07 липня 2021 року № 122, зробленого на замовлення ОСОБА_2 , декларації про готовність до експлуатації об'єкта, показанням свідка ОСОБА_3 .
Районний суд відхилив показання свідків: ОСОБА_4 ОСОБА_5 , оскільки вони не змогли чітко пояснити обсяги проведених робіт з реконструкції, їх вартість, кількість працівників, та матеріал, з якого було здійснено добудову другого поверху, та показання свідка ОСОБА_6 , оскільки він є батьком відповідача та є зацікавленою особою.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2023 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини рішення у редакції цієї постанови.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення, в його мотивувальній частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що до 29 січня 2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 у відповідача не існувало, а вказана квартира існувала у вигляді частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_2 .
Апеляційний суд зазначив, що підстави для висновку про реконструкцію квартири у період з 29 січня 2020 року (дата реєстрації спірної квартири за відповідачем) до 17 лютого 2020 року (дата закінчення будівництва) відсутні. Отже, відсутні підстави для віднесення як спірної квартири, так і її частки у будь-якому вигляді до об'єкту права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказамиїї участь у реконструкції квартири, зокрема, не надала суду будь-яких квитанції про придбання будівельних матеріалів, договорів з підрядниками, актів здачі-прийняття виконаних робіт, тощо. Відсутність доказів про здійснення реконструкції квартири позивачкою є підставою відмови в позові.
Апеляційний суд вважав безпідставними посилання позивачки на те, що висновок судового експерта Гончар Н. В. за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 07 липня 2021 року № 122 є неналежним та недопустимим доказом. Суд урахував, що клопотання про призначення повторної, додаткової або комісійної судової експертизи позивачкою не заявлялося.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині безпідставного поновлення відповідачу строку на подання відзиву на позовну заяву разом із доказами на обґрунтування заперечень проти позову, задоволення його клопотання про виклик свідків, оскільки в межах наданих суду повноважень районним судом було вирішено питання про поновлення строку на подання доказів, а позивачкою не зазначено у чому саме полягає порушення її прав через їх долучення до матеріалів справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2023 року, постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 травня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.
У липні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки, встановили обставини на підставі недопустимих доказів та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні її позову.
Посилається на те, що суди не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не дослідили надані нею докази, зокрема: технічні паспорти на спірну квартиру, виготовлені Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Адвокатська компанія «Бі Енд Джі» станом на 20 січня 2020 року та 17 лютого 2020 року; декларацію про готовністьоб'єкта до експлуатації (містять інформацію щодо періоду проведення реконструкції квартири); показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_9 (підтвердили прийняття нею матеріальної та трудової участі у проведенні робіт з реконструкції квартири).
Заявник стверджує, що відповідач порушив визначений судом строк для надання відзиву на позовну заяву разом із доказами на обґрунтування заперечень проти позову, а районний суд безпідставно поновив строк на подання ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву та прийняв до розгляду висновок судового експерта Гончар Н. В. за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 07 липня 2021 року № 122, на підставі якого, у тому числі, дійшов висновку про відмову у задоволенні її позову. Апеляційний суд на вказане порушення норм процесуального права суду першої інстанції уваги не звернув.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також ОСОБА_1 зазначає про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази; встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Воронюк М. О., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.
Також представником ОСОБА_2 - адвокатом Воронюком М. О., було заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи судом касаційної інстанції у розмірі 20 000 грн.
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Воронюк М. О. просив поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу, посилаючись на те, що 09 червня 2025 року він подав до Верховного Суду заяву про надання доступу та ознайомлення з матеріалами електронної справи та 04 липня 2025 року доступ до матеріалів справи № 522/8429/22 було надано представнику. За таких обставин, просить поновити процесуальний строк для подання відзиву.
Клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Воронюка М. О.підлягає частковому задоволенню, оскільки відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України поновлюється лише такий процесуальний строк, який встановлено законом, а строк на подачу відзиву на касаційну скаргу був встановлений судом, а не законом. Разом із тим, зміст клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Воронюка М. О. свідчить, що строк на подання відзиву пропущений з поважних причин, тому суд продовжує його та бере відзив до уваги.
У липні 2025 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Воронюка М. О. надійшли докази на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогупід час розгляду справи у суді касаційної інстанції.
У липні 2025 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, в якому позивачка наголошує на пропущенні представником ОСОБА_2 - адвокатом Воронюком М. О. строку подання відзиву на касаційну скаргу та зазначає про неспівмірність заявленого представником відповідача розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, який, на її думку, підлягає зменшенню до 4 000 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, прізвище після державної реєстрації шлюбу дружини - ОСОБА_1 , про що міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції складно актовий запис № 1165.
Перебуваючи у шлюбі з 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почали проживати у квартирі АДРЕСА_1 .
У вказаній квартирі також проживала сім'я ОСОБА_2 у складі: батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_1 , два брати - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14 грудня 2005 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради у зв'язку із приватизацією згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», квартира АДРЕСА_1 , площею 77, 8 кв. м, належала в рівних частках на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 , та членам його сім'ї в складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_2 .
Батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим 30 серпня 2007року Другим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси.
На підставі договору про виділ (поділ) нерухомого майна, що є спільною частковою власністю від 29 січня 2020 року, укладеного між ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. за реєстровим № 163, право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 було припинено та утворено два самостійних об'єкти нерухомого майна, а саме:
- квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 62,1 кв. м, що перейшла в рівних частках у власність ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ;
- квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площе 15,7 кв. м, що перейшла у власність ОСОБА_12 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 2 липня 2020 року № 217863821 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 15,7 кв. м, зареєстровано за ОСОБА_2 29 січня 2020 року. Реєстрація змін в частині збільшення площі квартири відбулася 17 березня 2020 року.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 грудня 2020 року у справі № 522/16225/20 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Відповідно до технічного паспорту на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , виготовленого ТОВ «Адвокатська компанія «Бі Енд Джі» від 20 січня 2020 року загальна площа квартири становить 15,7 кв. м, житлова площа - 15,7 кв. м.
Згідно з технічним паспортом на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ,виготовленого ТОВ «Адвокатська компанія «Бі Енд Джі» від 17 лютого 2020 року, загальна площа вказаної квартири становить 59,1 кв. м, житлова площа - 22,9 кв. м.
Відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1) від 28 лютого 2020 року, строк введення об'єкту в експлуатацію зазначено 1 квартал 2020 року. Дата початку будівництва - 14 лютого 2020 року, дата закінчення будівництва - 17 лютого 2020 року.
Згідно з висновком судового експерта Рапача К. В. за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 06 липня 2022 року № 16/22, зробленого за заявою ОСОБА_1 , ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , площею 15,7 кв. м, становить 382 122 грн. Ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , площею 59,1 кв. м, становить 1 498 717 грн. Експертом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 зазнала таких реконструктивних змін: на першому поверсі - прибудовані приміщення коридору та санвузлу, облаштовані сходи, надбудовано другий поверх з балконом, облаштовані дах, виконано оздоблення внутрішніх приміщень.
Відповідно до висновку судового експерта Гончар Н. В. за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 07 липня 2021 року № 122, зробленого за замовленням ОСОБА_2 , ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 на час проведення експертизи становить 1 178 160 грн. Орієнтовний термін експлуатації квартири після реконструкції становить більше семи років.
Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 повідомили, що реконструкція квартири АДРЕСА_1 здійснювалася на початку 2020 року. ОСОБА_1 сплачувала періодично кошти за проведені роботи та особисто здійснювала внутрішні оздоблювальні роботи (поклейка шпалер).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 . ОСОБА_3 , повідомили, що реконструкція квартири АДРЕСА_1 здійснювалася задовго до 2020 року (приблизно у 2007-2010 роках). Замовлення та оплату робіт, придбання матеріалів здійснював виключно батько ОСОБА_2 . Матеріальної або фізичної участі у проведенні реконструкції та внутрішніх оздоблювальних робіт ОСОБА_1 не приймала.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанова суду апеляційної інстанції відповідають не повністю.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України)).
Згідно із частиною третьою статті 368 майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
Стаття 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині першій статті 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
З огляду на зміст статті 62 СК України втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що внаслідок яких істотно збільшилась вартість такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх обставин справи.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що збільшення вартості майна є істотним і в таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
Обов'язок доведення існування підстав, передбачених частиною першою статті 62 СК України покладається на особу, яка стверджує про виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові. Отже, в даному випадку саме на позивачку покладається обов'язок доведення підстав виникнення права спільної сумісної власності на майно, яке належить на праві особистої приватної власності відповідачу.
Установивши, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт істотного збільшення вартості спірного майна за рахунок грошових чи трудових затрат подружжя, суд попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висноку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 62 СК України, для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало ОСОБА_2
на праві особистої приватної власності, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .
Верховний Суд зазначає, що вирішальне значення при втручанні у особисту власність одного із подружжя має не факт збільшення вартості у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості. У розумінні статті 62 СК України втручання у право власності ОСОБА_2 може бути обґрунтованим у разі наявності в сукупності двох факторів: істотності збільшення вартості майна, а також того, що це збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого подружжя, який не є власником. У цьому випадку тягар доказування зазначеної обставини покладений саме на позивачку, оскільки вона не є власником нерухомого майна.
Змінюючи рішення суду першої інстанції про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення, в його мотивувальній частині, суд апеляційної інстанції додаткового зазначив, що до 29 січня 2020 року (дата реєстрації спірної квартири за відповідачем) право власності на квартиру АДРЕСА_1 у відповідача не існувало, а вказана квартира існувала у вигляді частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_2 . Отже, відсутні підстави для віднесення як спірної квартири, так і її частки у будь-якому вигляді до об'єкту права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Щодо доводів касаційної скарги заявника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, встановлення обставин на підставі недопустимих доказів, оскільки вони подані до суду з порушенням норм процесуального закону, суд касаційної інстанції зазначає таке.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що ухвалою від 15 липня 2022 року Приморський районний суд м. Одеси відкрив провадження у справі, призначив підготовче засідання на 12 серпня 2022 року.
Відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції роз'яснив та запропонував відповідачу подати протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України, всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до розписки ОСОБА_1 , яка міститься у матеріалах справи, остання отримала копію позову та повістку для відправки відповідачу (том 1, а. с. 89).
Доказів отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви матеріали справи не містять.
Відзив на позовну заяву разом із доказами на обґрунтування заперечень проти позову, у тому числі, висновку судового експерта Гончар Н. В. за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 07 липня 2021 року № 122, представник ОСОБА_2 - адвокат Бойко Н. І. подала до суду 23 лютого 2023 року, що підтверджується печаткою вхідної кореспонденції суду. Представник відповідача просила поновити строк на подання відзиву на позовну заяву з посиланням на те, що провадження у справі було зупинено до розгляду судом іншої справи. Однак, ураховуючи те, що провадження у справі поновлено, виникла необхідність подання відзиву на позовну заяву (том 1, а. с. 164-199).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2023 року відповідачу поновлено строк на подання відзиву та прийнято відзив ОСОБА_2 на позовну заяву; роз'яснено позивачці право подати відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення до першого судового засідання по суті, тобто до 04 квітня 2023 року; закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Вирішуючи питання про поновлення строку на подання відзиву та доказів відповідачем до суду, районний суд визнав поважними причини пропуску такого строку та для всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи вважав за необхідне прийняти відзив ОСОБА_2 разом із доказами на обґрунтування заперечень проти позову.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої, восьмої статті 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно із частинами першою та другою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.
Разом із тим, Верховний Суд вважає, що надані відповідачем до суду першої інстанції разом із відзивом на позовну заяву докази, подані з порушенням строків, встановлених частиною сьомою статті 178 ЦПК України. Наведені представником ОСОБА_2 - адвокатом Бойко Н. І. підстави для поновлення пропущеного процесуального строку не можна визнати поважними, оскільки зазначені заявником обставини не створювали об'єктивних перешкод для вчасного подання відзиву.
Проте, суд апеляційної інстанції врахував доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів та фактично усунув наведені порушення, допущені судом першої інстанції, зазначивши, що в межах наданих суду повноважень районним судом було вирішено питання про поновлення строку на подання доказів, а позивачкою не зазначено у чому саме полягає порушення її прав через їх долучення до матеріалів справи, у зв'язку із чим залишив по суті вирішення позову рішення суду першої інстанції без змін.
Такі висновки апеляційний суд зробив в межах повноважень, визначених статтями 374, 376 ЦПК України, оскільки допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (частина третя статті 376 ЦПК України), а також не є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, оскільки таке порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи (частини перша, друга статті 376 ЦПК України).
При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. (частина друга статті 410 ЦПК України).
За таких обставин, колегія суддів вважає частково обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно поновив відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву разом із доказами на обґрунтування заперечень проти позову та прийняв до розгляду висновок судового експерта Гончар Н. В. за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 07 липня 2021 року № 122.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша та четверта статті 412 ЦПК України).
Оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, проте допустили порушення норм процесуального права, а необхідності встановлювати додаткові обставини та оцінювати докази у справі немає, то колегія суддів, ураховуючи положення статті 400, частини четвертої статті 412 ЦПК України, вважає за можливе касаційну скаргу задовольнити частково та рішення суду першої інстанції, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову апеляційного суду змінити в частині мотивів у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а саме виключити посилання на висновок судового експерта Гончар Н. В. за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 07 липня 2021 року № 122, а у решті - залишити без змін.
Щодо судових витрат
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положень частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів,
які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див.: додаткову ухвалу Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Воронюк М. О., заявив клопотання про стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у розмірі 20 000 грн за розгляд справи у суді касаційної інстанції.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн представник ОСОБА_2 - адвокат Воронюк М. О., подав суду: договір про надання правової допомоги від 28 квітня 2022 року; додаткову угоду № 1 від 06 червня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 28 квітня 2022 року; акт надання послуг від 10 липня 2025 року № 219; рахунок на оплату від 10 липня 2025 року № 203 на суму 12 000 грн; квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки від 14 липня 2025 року № 2.216315579.1 на суму 12 000 грн.
Докази понесених відповідачем витрат 23 липня 2025 року було надіслано у системі ЄСІТС «Електронний суд» ОСОБА_1 та отримано останньою у цей же день, що підтверджується квитанцією № 4061182 про доставку документів до зареєстрованого кабінету користувача ЄСІТС.
У липні 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, яке мотивовано тим, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним із обсягом та складністю виконаних адвокатом робіт, оскільки частина відзиву на касаційну скаргу складається з викладення обставин справи та позицій учасників справи. Посилається на нескладне правове регулювання спірних правовідносин та наявність сталої судової практики, що, на думку заявника, значно спрощує роботу адвоката. Вважає, що заявлений представником відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 4 000 грн.
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Подібний висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року; від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19); від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховним Судом ураховано, що матеріали справи містять клопотання позивачки про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі
№ 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Верховний Суд, з урахуванням наведеного, вважає за можливе клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Воронюка М. О., про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції задовольнити частково і стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.
При цьому, ураховуючи те, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні лише щодо їх мотивувальної частини, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2023 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення у редакції цієї постанови.
У решті рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року залишити без змін.
Заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Воронюка Максима Олександровича, про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) у рахунок компенсації витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції 10 000 (десять тисяч) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк