79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
01.04.2026 Справа № 914/2028/22
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Олени ЩИГЕЛЬСЬКОЇ за участі секретаря судового засідання Надії ВАШКЕВИЧ розглянувши матеріали подання: приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича,
про: визначення частки майна боржника у майні за вх №705/26 від 17.02.2026
та матеріали подання приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича
про: тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа за вх №706/26 від 17.02.2026
у справі №914/2028/22
за позовом: Акціонерного товариства “Таскомбанк», м.Київ
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Шапшалової Оксани Іванівни, м.Львів
про стягнення заборгованості
заінтересована особа Поволоцький Андрій Михайлович, м.Львів
За участю сторін:
Від заявника: не з'явився;
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: Сірий А.В. - представник;
Від заінтересованої особи: Сірий А.В. - представник.
На розгляді Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/2028/22 за позовом: Акціонерного товариства «Таскомбанк» до Фізичної особи-підприємця Шапшалова Оксани Іванівни про стягнення заборгованості в сумі 87359,99грн., з якої 69558,68грн. заборгованість по тілу кредиту, 16014,03грн. заборгованість по відсотках, 1787,28грн. пеня.
Через систему «Електронний суд», 17.02.2026 року надійшли подання від 17.02.2026 року приватного виконавця Виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича за вх.№705/26, №706/26, в якому просить: Визначити, що частка боржника Шапшалова Оксана Іванівна (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в земельній ділянці площею 0,0445 га, кадастровий № 4622482400:03:000:0330 становить 1/2 частину цього майна. Визначити, що частка боржника Шапшалова Оксана Іванівна (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в земельній ділянці площею 0,045 га, кадастровий № 4622482400:03:000:0331 становить 1/2 частину цього майна. Визначити, що частка боржника Шапшалова Оксана Іванівна (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в квартирі № 1 загальною пл. 93,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 становить 1/2 частину цього майна. Крім того виконавець просить тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон боржника - Шапшалову Оксану Іванівну ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до погашення заборгованості за виконавчим документом в повному обсязі.
Ухвалою суду від 18.02.2026р. (суддя Іванчук С.В.) прийнято подання за вх №705/26 від 17.02.2026 про визначення частки майна боржника у майні Приватного виконавця Виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича та подання за вх №706/26 від 17.02.2026 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа Приватного виконавця Виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича до розгляду. Розгляд подань за вх №705/26 та вх №706/26 призначено на 24.02.2026. Ухвалою суду від 24.02.2026 відкладено розгляд подань на 17.03.2026.
Згідно ч.13 ст.32 ГПК України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Львівської області № 86 від 02.03.2026, призначено повторний автоматизований розподіл подання (вх.№705/26) та подання (вх.№706/26) у справі № 914/2028/22, оскільки Указом Президента України №162/2026 від 24.02.2026 суддю Іванчук С.В. призначено на посаду судді Західного апеляційного господарського суду.
Внаслідок повторного автоматизованого розподілу подання (вх.№705/26) та подання (вх.№706/26) у справі № 914/2028/22 між суддями, зазначені подання передано на розгляд судді Щигельській О.І.
Ухвалою суду від 05.03.2026 постановлено прийняти подання за вх №705/26 від 17.02.2026 про визначення частки майна боржника у майні Приватного виконавця Виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича та подання за вх №706/26 від 17.02.2026 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа Приватного виконавця Виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича до розгляду та призначити їх в судовому засіданні на 11.03.2026.
Судом скеровувалась ухвала суду у справі за адресу місця проживання відповідача та заінтересованої особи та встановлено, що:
ухвалу суду від 18.02.2026 згідно трекінгу АТ «Укрпошта» № R067105112065 ОСОБА_1 отримано 27.02.2026, а згідно трекінгу АТ «Укрпошта» № R067105109919 ФОП Шапшовою О.І. отримано 26.02.2026.
увалу суду від 24.02.2026 згідно трекінгу АТ «Укрпошта» № R067111094206 та № R067111136405 містяться відмітки відділення поштового зв'язку «невдала спроба вручення інші причини».
Ухвалу суду від 05.03.2026 згідно трекінгу АТ «Укрпошта» № R067115986683 та № R067115986063 містяться відмітки відділення поштового зв'язку «невдала спроба вручення інші причини».
Ухвалою суду від 11.03.2026 розгляд подань відкладено на 25.03.2026, через неявку представників сторін, приватного виконавця та заінтересованої особи.
16.03.2026 від відповідача надійшла заява, у якій остання зазначає, що не отримувала подання приватного виконавця про визначення частки майна, просить зобов'язати приватного виконавця надіслати матеріали на її адресу (вх.№7552/26).
16.03.2026 від відповідача надійшло заперечення на подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа (вх.№7551/26).
16.03.2026 від представника заінтересованої особи Поволоцького А.М. надійшла заява про неотримання подання приватного виконавця про визначення частки майна у майні та просить надіслати це подання на адресу АДРЕСА_3 (вх.№7554/26).
В судовому засіданні 25.03.2026 представник заінтересованої особи ознайомився з матеріалами подання про визначення частки майна у майні та заявив усне клопотання про оголошення перерви для надання можливості подати обґрунтоване пояснення з приводу цього подання. Судом задоволено усне клопотання представника заінтересованої особи та оголошено перерву в судовому засіданні до 01.04.2026.
30.03.2026 від представника заінтересованої особи Поволоцького А.М. надійшло заперечення на подання про визначення частки майна боржника у майні (вх.№8947/26).
30.03.2026 від представника відповідача надійшло заперечення на подання про визначення частки майна боржника у майні (вх.№8944/26).
У судове засідання 01.04.2026р. приватний виконавець Білецький Ігор Миронович не з'явився, у раніше поданих клопотаннях просив проводити розгляд подань без участі приватного виконавця, підтримав подані подання та просить їх задовольнити.
У судове засідання 01.04.2026р. позивач явки представника не забезпечив.
У судове засідання 01.04.2026р. заявився представник відповідача та заінтересованої особи, заперечив проти подань приватного виконавця, просив в їх задоволенні відмовити.
Розглянувши подання приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича про визначення частки майна боржника у майні за вх №705/26 від 17.02.2026, суд зазначає таке.
Подання приватного виконавця обгрунтовано тим, що на його виконанні перебуває виконавче провадження №71018123 про стягнення з ФОП Шапшалової О.І. на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 508425,48 грн та 7626,38 грн. судового збору.
13.02.2023 року Приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Вказані постанови скеровані стягувачу до відома та боржнику до виконання.
Також, на виконанні у Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича (надалі-Приватний виконавець) перебуває виконавче провадження №71314065 про стягнення з ФОП Шапшалової О.І. на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість по тілу кредиту в сумі 69558,68 грн, заборгованість по відсотках в сумі 18394,48 грн, та 2152,56 грн. судового збору.
16.03.2023 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Вказані постанови скеровані стягувачу до відома та боржнику до виконання.
Згідно вказаних відповідей з реєструючих органів вбачається, що у боржника відсутні рахунки в банківських установах, транспортні засоби та доходи в розмірі, який дозволяє виконати рішення суду.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, боржник немає наявного ліквідного майна для виконання судового рішення.
Також зобов'язано надати: пояснення за фактом невиконання вимог виконавчого документа, а також повідомити про заходи, що вживаються з метою його виконання; подати декларацію про доходи та майно боржника та попереджаю про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідома неправдивих відомостей достовірні відомості про доходи та місце роботи, на підтвердження чого надати довідку про отримання доходів; достовірні відомості про кошти у гривнях та іноземній валюті, інші цінності (дорогоцінні метали, ювелірні вироби тощо), у тому числі про кошти на рахунках і вкладах у банках та інших фінансових установах, про рахунки в цінних паперах у депозитарних установах, що знаходяться на території України та за її межами, з зазначенням назви відповідної установи та її адреси, на підтвердження чого надати копії відповідних договорів або інших документів; достовірні відомості про майно, у тому числі про майно, що перебуває у спільній власності (місцезнаходження, технічна характеристика тощо) з наданням копій підтверджуючих документів про відповідне право; достовірні відомості про майно, що перебуває в заставі/іпотеці або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні від інших осіб (місцезнаходження майна, його характеристика тощо) з наданням копій підтверджуючих договорів та додатків до них; достовірні відомості про майнові права, на які може бути звернено стягнення, зокрема частки у статутному капіталі юридичних осіб, в тому числі майнові права, що є предметом застави/іпотеки , з наданням копій підтверджуючих документів; копії паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон; довідку про склад сім'ї; документи щодо зареєстрованих осіб в житлових будинках, квартирах, що належать на праві приватної та/або спільної власності.
Приватний виконавець зазначає, що станом на 06.02.2026 року боржник жодних вимог приватного виконавця не виконав та не з'являться за викликами, всупереч попередженням про відповідальність за неподання декларації таку не подав, жодних заходів щодо виконання виконавчих документів не вживається ,що свідчить про умисне не виконання рішень що набрали законної сили.
Згідно з інформацією органу державної реєстрації актів цивільного стану №00102342975 від 08 червня 2013р. боржник ОСОБА_2 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з « 04» березня 2005 року, актовий запис №54.
Згідно Інформаційної довідки №463222298 від 06.02.2026 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , з 2018 року є власником земельної ділянки площею 0,0445 га, кадастровий № 4622482400:03:000:0330; земельної ділянки площею 0,045 га, кадастровий № 4622482400:03:000:0331, та з 2017 року є власником квартири АДРЕСА_4 .
На переконання приватного виконавця, оскільки набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, то зазначені майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Враховуючи те, що частки земельної ділянки та квартира, які є у спільній сумісній власності боржника та її чоловіка не визначені, зважаючи на відсутність обставин, які б свідчили про необхідність відступу від рівності часток, а також враховуючи неможливість вжиття приватним виконавцем інших заходів, спрямованих на виконання рішення суду приватний виконавець просить суд :
1. Визначити, що частка боржника ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в земельній ділянці площею 0,0445 га, кадастровий № 4622482400:03:000:0330 становить 1/2 частину цього майна
2. Визначити, що частка боржника ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в земельній ділянці площею 0,045 га, кадастровий № 4622482400:03:000:0331 становить 1/2 частину цього майна
3. Визначити, що частка боржника ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в квартирі АДРЕСА_5 загальною пл. 93,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 становить 1/2 частину цього майна.
Розглянувши матеріали подань, заслухавши пояснення представника відповідача та заінтересованої особи, зазначає таке.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 335 Господарського процесуального кодексу України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Звідси приписи статті 60 Сімейного кодексу України містять презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до частин першої та другої статті 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
За положеннями частини першої статті 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до вимог частини другої статті 370 Цивільного кодексу України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 367/6321/16-ц зазначено, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яка може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.
Таким чином, для спільної сумісної власності характерною є неконкретизованість часток співвласників. Так, відповідно до припису норми стаття 372 Цивільного кодексу України закон встановлює презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності. Дана презумпція може бути спростована домовленістю співвласників або законом, або рішенням суду. Достатніми підставами для зміни розміру часток можуть послугувати міра фінансової, трудової чи іншої участі кожного із співвласників в придбанні, утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, вчинення співвласником дій, що порушують права інших співвласників тощо. Обставини, які можуть послугувати для збільшення або зменшення частки співвласників мають мати істотне значення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2 24/494-2009, зазначено, що під час розгляду подання державного чи приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не можуть застосовуватися норми Господарського процесуального кодексу України, які регулюють позовне провадження. Отже, розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України (аналогія статті 443 Цивільного процесуального кодексу України) не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 335 Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 Господарського процесуального кодексу України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб'єктного складу боржника та інших співвласників майна. Натомість за наявності спору про право стаття 335 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.
Поряд з цим Суд звертає увагу, що питання належної процесуальної форми звернення державного (приватного) виконавця для вирішення питання про визначення частки майна боржника у спільному майні та необхідності чіткого розмежування питання наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в контексті статті 335 Господарського процесуального кодексу України проаналізовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11.
За наслідками прийняття відповідної постанови було уточнено висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2- 24/494- 2009, яке полягає у тому, що у разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)" Цивільного процесуального кодексу України. В останньому випадку суд має або закрити провадження (якщо порушені правила про юрисдикцію спору - (пункт 73 постанови), або залишити заяву (подання) без розгляду (якщо правила про юрисдикцію спору не порушені - пункти 74 - 75 постанови).
Наголошуючи на необхідності чіткого розмежування питання наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами Велика Палата Верховного Суду, зауважила, що якщо спір виник щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності.
Одночасно Велика Палата Верховного Суду наголосила, що: "у такому випадку відбувається припинення права власності одного виду і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи (співвласника), яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Відсутність згоди такої особи на визначення частки майна боржника у спільному майні, у тому числі заперечення самого існування права спільного з боржником права власності, свідчить про наявність матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який не може розглядатися як процесуальне питання, а тому не може вирішуватися за правилами розділу VI "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)" Цивільного процесуального кодексу України. Такий спір має бути вирішений судом у порядку позовного провадження. Тому заява про визначення частки майна боржника у спільному майні за наявності спору, подана до суду виконавцем, незалежно від її назви (позовна заява, подання) за своєю суттю є саме позовною заявою. Особа, яка є стверджуваним співвласником майна боржника у такому спорі, є стороною у спорі, якій має бути забезпечена можливість користуватися всіма правами, якими наділений відповідач відповідно до закону. Лише в цьому разі буде забезпечене право такої особи на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод."(пункт 69).
Зазначені висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 585/1695/20, від 16.07.2023 у справі № 367/5663/21, від 06.03.2024 у справі № 2-3185/2010.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2- 591/11 сформувала підхід, згідно з яким для констатації наявності або відсутності спору про право у справах, що розглядаються за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України, визначальне значення має встановлення (з'ясування) позиції іншого співвласника щодо визначення частки майна боржника у спільному майні.
На необхідність дослідження позиції іншого співвласника нерухомого майна як ключового елементу для з'ясування наявності спору про право при розгляді подання виконавця щодо визначення частки боржника у спільному майні наголошено у низці рішень Верховного Суду. Зокрема, така правова позиція застосована у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 766/19976/18, а також підтверджена в ухвалах від 19.02.2024 у справі № 760/20457/17, від 11.03.2024 у справі № 347/528/22 та від 11.09.2024 у справі № 608/1630/22.
Водночас Суд звертає увагу, що приписи Закону України "Про виконавче провадження" та положення Господарського процесуального кодексу України не покладають на державного чи приватного виконавця обов'язку самостійного з'ясування правої позиції іншого співвласника майна боржника щодо визначення частки останнього у спільному майні у разі звернення з поданням на підставі статті 335 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 335 Господарського процесуального кодексу України суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
При цьому, суд звертає увагу, що в частині другій статті 335 Господарського процесуального кодексу України законодавець прямо вказує на необхідність повідомлення не лише сторін спору, а й заінтересованих осіб.
Водночас за своїм змістом поняття "заінтересованої особи" є відмінним від поняття "учасників справи" в сенсі, застосованому у частині першій статті 41 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Ураховуючи відмінність у цих поняттях, Суд вважає, що законодавець, застосовуючи саме поняття "заінтересованої особи", а не "інші учасники справи", в контексті ролі та значення процедури, передбаченої статтею 335 Господарського процесуального кодексу України (щодо визначення частки боржника у спільному майні), передбачив залучення таких осіб, зокрема, з метою з'ясування питання про наявність/відсутність спору щодо майна, з'ясування інших обставин, які мають значення для належного розгляду подання.
Іншими словами, законодавець фактично надав можливість заінтересованій особі, яка могла і не бути учасником справи, скористатися своїм правом та надати відповідні пояснення, докази тощо.
У такий спосіб, якщо заінтересована особа, за умови забезпечення її можливості участі при розгляді питання щодо визначення частки боржника у спільному майні, не скористалася своїми правами, то зазначене надає суду можливість прийняти рішення відповідно до вимог законодавства та з урахуванням наявних у справі матеріалів, у т.ч. даних, які містяться у відкритих державних реєстрах (зокрема, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному державному реєстрі судових рішень тощо).
З огляду на це, саме суд у межах розгляду відповідного подання виконавця має надати належну правову оцінку позиції іншого співвласника (за умови, якщо він скористається своїми процесуальними правами), з урахуванням її змісту, обґрунтованості та доказового підтвердження. Така оцінка здійснюється саме в межах судового провадження, ініційованого поданням виконавця, і передбачає забезпечення можливості щодо процесуальної участі відповідної особи шляхом її повідомлення, та, відповідно, надання їй можливості висловити свою позицію шляхом реалізації права на участь у судовому засіданні.
При цьому, виходячи з обставин справи, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, поняття дослідження наявності/відсутності згоди іншого співвласника на визначення частки майна боржника у спільному майні, передбачає встановлення не формального заперечення іншим співвласником визначення частки майна боржника, а наявності позиції, підтвердженою певною доказовою базою та/або нормативним обґрунтування незгоди щодо визначення такої частки.
Відсутність судового спору між співвласниками не є безумовним свідченням відсутності спору про право, оскільки визначальною у цьому контексті є не процесуальна активність особи, а зміст її правової позиції, яка може бути реалізована зокрема, у вигляді письмових заперечень, заяв або іншим способом, з якого вбачається наявність суперечності у можливості реалізації боржником речового права.
Таке заперечення має супроводжуватися наданням доказів або посиланням на норми матеріального права, які б свідчили про існування дійсного юридичного конфлікту щодо обсягу чи змісту речових прав.
Враховуючи вищевикладене, судом залучено до участі у справі в якості заінтересованої особи власника майна - ОСОБА_3 , та створено всі умови для забезпечення користування процесуальними правами.
Положеннями ч.1, 2 ст.57 Сімейного кодексу України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Як вбачається з Згідно Інформаційної довідки №463222298 від 06.02.2026 року зацікавлена особа ОСОБА_3 володіє квартирою загальною площею 93,4 кв.м., номер об'єкта в РПВН 10224406, за адресою: АДРЕСА_3 Розмір частки -1. Вказана квартира була набута у власність ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину серія та номер: 3-3161, виданий 07.09.2017 Четвертою львівською державною нотаріальною конторою.
В рішенні Конституційного Суду України №17-рп/2012 від 19.09.2012 зазначено: "...власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування."
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю ОСОБА_3 , є майно (квартира загальною площею 93,4 кв.м., номер об'єкта в РПВН 10224406, за адресою: АДРЕСА_3 ), набуте ним за час шлюбу, але в порядку спадкування.
Крім того, заінтересована особа зазначає, що земельні ділянки площею 0,0445 га, кадастровий № 4622482400:03:000:0330 та площею 0,045 га, кадастровий № 4622482400:03:000:0331 є також є особистою власністю ОСОБА_3 , оскільки придбані за кошти, що належали йому особисто, а саме були одержані від продажу майна, що було набуто до укладення шлюбу із ОСОБА_2 це чоловічі золоті вироби (коштовності), які є речами індивідуального користування в силу приписів ч. 2 ст. 57 СК України.
ОСОБА_3 також стверджує, що кошти витрачені на придбання вищевказаних земельних ділянок він одержав в якості дивідендів від діяльності ТзОВ «Компанія-ЮТА», а також від продажу а/м «Фольцваген Гольф», частку у статутному капіталі якого та вказаний автомобіль, заінтересована особа також одержала у спадок по смерті його матері, на підтвердження чого подано копію свідоцтва про спадщину.
В силу приписів ч. 1 ст. 58 СК України, якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).
Вказане у поданні приватного виконавця нерухоме майно не може ділитися в процесі забезпечення виконання судового рішення, оскільки не належить боржнику. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 643/16576/15-ц.
З врахуванням наведеного, суд вважає за доцільне відмовити в задоволенні за подання приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича про визначення частки майна боржника у майні за вх №705/26 від 17.02.2026.
Розглянувши подання приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича про: тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа за вх №706/26 від 17.02.2026 суд зазначає таке.
Як вже зазначалось судом під час проведення виконавчих проваджень №71018123 та №71314065 боржник жодних вимог приватного виконавця не виконав та не з'являться за викликами, всупереч попередженням про відповідальність за неподання декларації таку не подав, жодних заходів щодо виконання виконавчих документів не вживається ,що на бумку приватного виконавця свідчить про умисне не виконання рішень що набрали законної сили.
Зазначає, що викликами приватного виконавця боржника повідомлено, що у разі неявки у вказану дату та час, у відповідності до вимог чинного законодавства, буде підготовлено та подано подання до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
На запит приватного виконавця, щодо перетину боржником державного кордону України, Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 14.01.2026 року надано відповідь про те, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетинала державний кордон України, дата перетину кордону з: 13.02.2023 по 14.01.2026.
Приватний виконавець зазначає, що враховуючи повноту вчинення виконавчих дій, наявність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання судового рішення щодо стягнення значної суми грошових коштів у якості погашення заборгованості, з урахуванням того, що боржник, не виконуючи рішення суду, здійснює виїзди за межі України, з метою повного, своєчасного виконання рішення суду просить тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон боржника - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до погашення заборгованості за виконавчим документом в повному обсязі, про що винести відповідну ухвалу.
Відповідно до положень статті 124 Конституції України, які цілком кореспондуються з положеннями ст. 18 ГПК України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Нормами ч. 5 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що боржник зобов'язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Відповідно до положень ст. 337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що стаття 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" передбачає можливість тимчасового обмеження права громадянина України, який має паспорт, на виїзд за кордон, зокрема, у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання таких зобов'язань.
При цьому, поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо), і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Суд зауважує, що ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Зважаючи на це, доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання покладається на державного/приватного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.
Як вже зазначалось судом, за приписами ст. 337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.
В той же час відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Статтю 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.12.1966 передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
У справі "Гочев проти Болгарії" від 26.11.2009, Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що тимчасове обмеження у праві виїзду фізичної особи - боржника за межі України є винятковим заходом забезпечення виконання судового рішення, застосування якого є правом, а не обов'язком суду.
Відповідно, для застосування такого заходу щодо боржника суд має отримати докази застосування виконавцем усіх можливих загальних заходів примусового виконання рішення, визначених статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження", та встановити факт ухилення боржника від виконання судового рішення.
Однією з підстав для відмови у задоволенні подання, є неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання.
Таким чином, право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань, тобто наявність лише самого зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Обов'язок щодо підтвердження цих обставин належними доказами покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.
Верховний Суд у постанові №331/8536/17 від 28.10.2020 виклав правову позицію, яка полягає у наступному: тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Тобто, наявність лише самого невиконаного зобов'язання боржниці та перетин нею (виїзд та в'їзд) державного кордону України, не наділяє виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.
При цьому, поняття ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням суду, варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
З матеріалів справи не слідує, що боржниця свідомо вчиняє діяння (дії або бездіяльність), спрямовані на невиконання відповідного обов'язку боржником у виконавчих провадженнях, і що виконати цей обов'язок у боржника є всі реальні можливості.
Отже, фактичні обставини справи в сукупності свідчать про те, що виконавцем не надано жодних доказів на підтвердження факту свідомого ухилення боржниці від виконання своїх боргових зобов'язань, зокрема: приховування доходів, коштів та майна, на які можна звернути стягнення, незаконного їх відчуження.
Крім того, при розгляді вказаної категорії спорів виконавець повинен довести яким чином обмеження у праві виїзду за межі України боржниці забезпечить виконання рішення суду у даній справі, адже застосування судом норми щодо обмеження фізичної особи у перетині кордону України не є за своєю правовою природою видом санкції, тобто покарання за невиконання боржником рішення, а лише має на меті забезпечити виконання цього рішення суду.
Відповідачкою також повідомлено суд, що у неї є неповнолітня дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Суд також враховує зазначену обставину і зазначає, що обмеження жінки (в даному випадку боржниці) у праві виїзду за межі України в умовах воєнного стану може призвести також до неможливості виїзду дитини такої особи, та відповідно до порушення конституційних прав сторонніх осіб, які не мають жодного відношення до виконання рішення суду.
Отже, у межах даної справи відсутні підстави для задоволення подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа.
З огляду на вказане у задоволенні подання приватного виконавця слід відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.234, 335, 337 ГПК України, суд,-
1. У задоволенні подання приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, за вх №705/26 від 17.02.2026 відмовити.
2. У задоволенні подання приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа за вх №706/26 від 17.02.2026 -відмовити.
3. Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст.ст. 255, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Щигельська О.І.