вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"24" березня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3120/25
Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Ю.В.Капустіна, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сквирської міської ради, Київська обл., Білоцерківський р-н., м. Сквира
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Агроколос», м. Київ
про витребування земельної ділянки
представники:
від позивача - не з'явився
від відповідача - Д.В.Ярошенко
від прокуратури - А.В.Лук'янчук
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сквирської міської ради №50-9138вих25 від 06.10.2025 року (вх. №1046/25 від 07.10.2025) (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Агроколос» (далі - відповідач) про витребування на користь держави в особі Сквирської міської ради із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Агроколос» земельної ділянки з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001 площею 31,8096 га.
Ухвалою суду від 08.10.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/3120/25 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 04.11.2025 року.
До суду через систему “Електронний суд» від позивача надійшло клопотання б/н від 04.11.2025 про проведення судового засідання, призначеного на 04.11.2025 року, без участі його представника, також, позивач підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання 04.11.2025 року не з'явився, відзив на позов не подав.
Ухвалою суду від 04.11.2025 відкладено підготовче засідання на 02.12.2025.
До суду через систему “Електронний суд» від позивача надійшло клопотання б/н від 02.12.2025 про проведення судового засідання, призначеного на 02.12.2025 року, без участі його представника, також, позивач підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 02.12.2025 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою від 02.12.2025 року відкладено підготовче засідання на 20.01.2026 року.
До суду через систему “Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 15.01.2026 року (вх. №712/26 від 16.01.2026).
До суду через систему “Електронний суд» від позивача надійшло клопотання б/н від 20.01.2026 року (вх. №876/26 від 20.01.2026) про проведення судового засідання за відсутності його представника.
Ухвалою суду від 20.01.2026 року відкладено підготовче засідання на 17.02.2026 року.
До суду через систему “Електронний суд» від прокурора надійшла відповідь на відзив на позовну заяву № 50-599вих-26 від 20.01.2026 року (вх. № 981 від 21.01.2026).
До суду через систему “Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив № б/н від 26.01.2026 року (вх. № 1419 від 28.01.2026).
До суду через систему “Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 16.02.2026 року (вх. № 2684/26 від 16.02.2026).
Позивач і відповідач, належним чином повідомлені, в судове засідання 17.02.2026 року не з'явилися.
Ухвалою суду від 17.02.2026 року закрито підготовче провадження у справі №911/3120/25 та призначено розгляд справи по суті на 24.03.2026 року.
Позивач, належним чином повідомлений, в судове засідання 24.03.2026 року не з'явився.
Прокурор у судовому засіданні 24.03.2026 року позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні 24.03.2026 року проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві, просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 24.03.2026 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши у судовому засіданні пояснення прокурора та представника відповідача, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як зазначено в позові, Білоцерківською окружною прокуратурою за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні №42023112030000120 від 23.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення у приватну власність земельної ділянки для іншого сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001 площею 31,8096 га, що розташована на території Сквирської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.
Так, встановлено, що 11.09.2018 державним реєстратором Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко М.І. 11.09.2018 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 31,8096 га з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення: для іншого сільськогосподарського призначення, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Чубинецький колос», індексний номер: 42975683 від 13.09.2018.
Реєстрація права приватної власності на вказану земельну ділянку за ТОВ «Чубинецький колос» здійснена на підставі договору купівлі-продажу від 24.05.2018, укладеного між спілкою громадян-співвласників майнових паїв реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» та ТОВ «Чубинецький колос»; протоколу №3 від 16.11.2011, складеного засновниками ТОВ «Чубинецький колос», згідно якого, обрано директором ТОВ «Чубинецький колос» Коптілого О.М.; витягу з Державного земельного кадастру НВ-3212337092018 від 23.08.2018, виданого ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.
Згідно п. 1 Договору купівлі-продажу б/н від 24.05.2018, укладеного між Спілкою громадян-співвласників майнових паїв реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» в особі голови комітету ОСОБА_1 (за договором - продавець) та ТОВ «Чубинецький колос» (за договором - покупець) (далі - Договір), співвласники зобов'язуються передати у власність Покупця нерухоме майно, а саме - Сад в с. Чубинці, який знаходиться за адресою: с. Чубинці Сквирського району Київської області вартістю 56758,54 грн.
Згідно п. 1.5 Договору, з переходом права власності на придбаний об'єкт переходить і право на земельну ділянку, на якій розміщене нерухоме майно та для його обслуговування.
Відповідно до п. 3.3. Договору, об'єкт передається з відповідним безоплатним переданням земельних ділянок орієнтовною площею 30 га.
Як зазначено прокурором, Спілка співвласників майнових паїв не була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа, що підтверджується відповіддю відділу з питань державної реєстрації Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 18.09.2024 №05/17-423, що свідчить про те, що Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 24.05.2018 підписаний неуповноваженою на те собою, та не власником чи розпорядником майна колишнього КСП «Хлібороб». Таким чином, ТОВ «Чубинецький колос» незаконно передав до статутного капіталу ТОВ «Фірма «Агроколос» земельну ділянку з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001 площею 31,8096 га, а тому, на думку прокурора, право власності останніх на вказану земельну ділянку підлягає скасуванню.
При цьому, кадастровий номер земельної ділянки у зазначеному договорі купівлі-продажу та акті прийому-передачі майна не зазначено, а спірна земельна ділянка сформована з відповідним присвоєнням їм кадастрового номеру лише у серпні 2018 року. Та, як вбачається із витягу з Державного земельного кадастру НВ-З212ЗЗ7092018 від 2З.08.2018, що став підставою для реєстрації права приватної власності на спірну земельну ділянку, її сформовано на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки від 17.07.2018, що розроблена ПП «Землевпорядний центр АО» на підставі заяви ТОВ «Чубинецький колос», право власності визначено як - приватна власність КСП «Хлібороб».
Натомість, підставою для виготовлення вказаної документації стали надані представниками ТОВ «Чубинецький колос» копії державного акту на право колективної власності на землю колективному сільськогосподарському підприємству «Хлібороб» с. Чубинці від 30.10.1995. З вказаної технічної документації вбачається, що спірна земельна ділянка сформована за рахунок земель, що входять в межі вказаного державного акту на право колективної власності від 30.10.1995, виданого колективному сільськогосподарському підприємству «Хлібороб» с. Чубинці, в державному акті на право колективної власності позначена як ділянка №16 площею 36,4 га, багаторічні насадження.
В подальшому, 24.11.2020 ТОВ «Чубинецький колос» прийнято рішення №1 про створення ТОВ «Фірма «Агроколос» (ЄДРПОУ 44135867), статутним капіталом якого являється майно ТОВ «Чубинецький колос», а саме, земельна ділянка з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001 площею 31,8096 га.
28.04.2021, згідно акту прийому-передачі нерухомого майна, земельну ділянку з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001 ТОВ «Чубинецький колос» передано до статутного фонду ТОВ «Фірма «Агроколос».
Державним реєстратором виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області Петровською І.П. 29.04.2021 за ТОВ «Фірма «Агроколос» зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001.
Таким чином, прокурор зазначає, що набуття права приватної власності 13.09.2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001 площею 31,8096 га ТОВ «Чубинецький колос» відбулося з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», внаслідок чого, ТОВ «Чубинецький колос» безпідставно безоплатно отримало спірну земельну ділянку та в подальшому безоплатно передало її ТОВ «Фірма «Агроколос». Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.
Відповідач проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві та запереченнях, а також, зазначив про пропуск прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та просив суд відмовити у задоволенні позову.
Як встановлено судом, Колективне сільськогосподарське підприємство «Хлібороб» набуло права колективної власності в 1995 році на земельну ділянку загальною площею 1644,6 га відповідно до державного акту на право колективної власності на землю серії та номер КВ від 30.10.1995 року, до якого в тому числі входить спірна земельна ділянка (ділянка №16 площею 36,4 га, багаторічні насадження).
Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі від 2018 року, на підставі якої вперше сформовано спірну земельну ділянку, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001 площею 31,8096 га, цільове призначення «для іншого сільськогосподарського призначення» сформовано за рахунок земель КСП «Хлібороб».
Указом Президента України від 03.12.1999 №1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» передбачалося реформування протягом грудня 1999 року - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом: забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності.
В зв'язку з чим, КСП «Хлібороб» у 2000 році реформовано у ТОВ «Хлібороб» (код ЄДРПОУ 03755093), яке припинено як юридична особа 07.09.2012 (номер запису 13461390002000936), а земельні ділянки, які не були розпайованими між членами КСП, перебували у статусі колективної форми власності до 01.01.2019 року.
Відповідно до п. 21 Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (чинність з 01.01.2019 року), землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону, переходять до комунальної власності.
Враховуючи зазначене, станом на 18.09.2018 року - момент реєстрації права приватної власності на спірну земельну ділянку за ТОВ «Чубинецький колос», колективне сільськогосподарське підприємство «Хлібороб» було вже припинено, а спірні земельні ділянки перебували в статусі колективної власності, а тому, вважалися власністю територіальної громади с. Чубинці, яке у зв'язку із адміністративною реформою приєднане до Сквирської міської територіальної громади.
Постановою Верховної Ради України №807-ІХ від 17.07.2020 «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Білоцерківський район (з адміністративним центром у м. Біла Церква), до якого, зокрема, ввійшла Сквирська міська територіальна громада.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 715-р від 12.06.2020 «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області», Сквирська міська територіальна громада утворена шляхом об'єднання Сквирської міської ради із, зокрема, Чубинецькою сільською радою.
Отже, Сквирська міська рада є органом, що уповноважений розпоряджатися спірними земельними ділянками.
Відповідно до ст. 28 Земельного кодексу України, сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного фонду земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.
Згідно ст. 82 Земельного кодексу України, юридичні особи (засновані громадянами У країни або юридичними особами У країни) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Як встановлено судом, набуття права приватної власності на земельну ділянку ТОВ «Чубинецький колос» відбулося внаслідок проведення державної реєстрації на підставі договору купівлі-продажу від 24.05.2018, укладеного Спілкою громадян-співвласників майнових паїв реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» та ТОВ «Чубинецький колос»; протоколу №3 від 16.11.2011, що складений засновниками ТОВ «Чубинецький колос»; витягу з Державного земельного кадастру НВ-3212337092018 від 23.08.2018, що виданий ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.
Водночас, серед документів, що стали підставою для реєстрації права власності на спірну земельну ділянку відсутні документи, визначені ст.ст. 28, 82 Земельного кодексу України, на підтвердження набуття права приватної власності на землю саме ТОВ «Чубинецький колос».
Крім того, відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі від 2018 року, на підставі яких вперше сформовано спірну земельну ділянку, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001 площею 31,8096 га, цільове призначення «для іншого сільськогосподарського призначення» сформовано за рахунок земель КСП «Хлібороб», що посвідчено державним актом на право колективної власності серії КВ від 30.10.1995 року (ділянка №16 площею 36,4 га, багаторічні насадження), яке у 2000 році реформовано у ТОВ «Хлібороб» (код ЄДРПОУ 03755093), яке в подальшому припинено як юридична особа 07.09.2012 (номер запису 13461390002000936).
Згідно ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Враховуючи зазначене, на момент реєстрації права приватної власності на земельну ділянку за ТОВ «Чубинецький колос», а саме, станом на 13.09.2018 КСП «Хлібороб» було вже припинено, спірна земельна ділянка перебувала в статусі колективної власності, а тому, з 01.01.2019 в силу п. 21 Перехідних положень Земельного кодексу України вважалася власністю територіальної громади с. Чубинці, яке, у зв'язку із адміністративною реформою, приєднано до Сквирської міської територіальної громади.
Таким чином, судом встановлено, що право приватної власності на спірну земельну ділянку набуто ТОВ «Чубинецький колос» всупереч вимог ст.ст. 28, 82, п. 21 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки, органом, що уповноважений розпоряджатися спірною земельною ділянкою є Сквирська міська рада.
Згідно ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», загальними засадами державної реєстрації прав, зокрема, є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127), державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону та цим Порядком.
Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та пунктом 12 Порядку №1127 передбачено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 8 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», порядок державної реєстрації прав передбачає обов'язкове встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв. У разі якщо під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав на нерухоме майно державним реєстратором встановлено наявність зареєстрованих у Державному реєстрі прав інших заяв про державну реєстрацію прав на це саме майно, заяви розглядаються в порядку черговості їх надходження.
Згідно п.п. 20, 21 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1141 (далі - Порядок №1141), державний реєстратор, зокрема, здійснює пошук відомостей у базі даних заяв про зареєстровані заяви у сфері державної реєстрації прав, судові рішення щодо заборони (зняття заборони) вчинення реєстраційних Дій здійснюється за одним або кількома ідентифікаторами. Пошук відомостей у Державному реєстрі прав про речові права на нерухоме майно, обтяження таких прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, здійснюється за одним або кількома ідентифікаторами, передбаченими абзацами другим - четвертим пункту 20 Порядку №1141, а також, за такими ідентифікаторами як тип суб'єкта речового права, обтяження, суб'єкт речового права, обтяження, номер запису Державного реєстру прав.
Відповідно до абз. 2, 6 п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», державний реєстратор встановлює відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом та наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншим нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Відповідно до п. 1.1 Договору, співвласники зобов'язуються передати у власність покупцю нерухоме майно, а саме - сад, який знаходиться за адресою: Київська обл., Сквирський р-н, с. Чубинці. З переходом права власності на придбаний об'єкт переходить і право на земельну ділянку, на якій розміщено майно та для його обслуговування. Об'єкт передається з відповідним безоплатним переданням земельних ділянок орієнтовною площею 30 га, на яких розташоване вказане нерухоме майно (п.п. 1.5, 3.3 Договору).
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (ч. 2 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно»).
Вказане свідчить, що державним реєстратором Харченко М.І. під час державної реєстрації переходу права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001, площею 31,8096 га, порушено вимоги ст.ст. 3, 10 18, 22, 24 Закону, п. 12 Порядку № 1127, п.п. 20, 21 Порядку № 1141, оскільки, проведено державну реєстрацію прав без здійснення пошуків у базі даних, заяв та відомостей Державного реєстру прав та його невід'ємних, архівних, складових, частин; на підставі документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових, прав на нерухоме майно та їх обтяження, що підтверджується Актом за результатами проведення камеральної перевірки у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно державного реєстратора Сквирської районної державної адміністрації Харченко М.І. від 13.11.2024.
Згідно ч. 2 ст. 22, ст. 19 Земельного кодексу України, багаторічні насадження це різновид сільськогосподарських угідь, що відносяться до земель сільськогосподарського призначення.
Відповідно до ст. 181 ЦК України, дерева не відносяться до об'єктів нерухомого майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 79 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору), право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також, на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
Згідно ч. 3 ст. 373 ЦК України, право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Згідно постанови Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі №6-14цс15, що багаторічні насадження не можуть розглядатися як окремий об'єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони розташовані, оскільки є складовою частиною цієї земельної ділянки.
Враховуючи викладене, багаторічні насадження, а саме - сад, який знаходиться за адресою: Київська обл., Сквирський р-н, с. Чубинці, не можуть розглядатися, як окремий об'єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельної ділянки, а тому, не міг бути предметом купівлі-продажу окремо від земельної ділянки, що свідчить про нікчемність договору купівлі-продажу від 24.05.2018, який укладено між Спілкою громадян-співвласників майнових паїв реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» та ТОВ «Чубинецький колос».
Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається (подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 року у справі №6-1551цс16, від 18.01.2017 року у справі №6-648цс 16, у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі №404/4702/18-ц).
Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення Договору) передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Так, судом встановлено, що Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 24.05.2018, укладено між головою комітету Спілки співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Хлібороб» та ТОВ «Чубинецький колос» з порушенням вимог ст. 657 ЦК України, не посвідчений нотаріально, що також свідчить про його нікчемність.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 391 ЦК України). Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України). Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Таким чином, рішення про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення за особою, яка протиправно його набула, може бути перешкодою у реалізації територіальною громадою речових прав на зазначений об'єкт.
Так, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірну земельну ділянку площею 31,8096 га з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001 зареєстровано за відповідачем на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Харченко М.І.
Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №680/214/16, спір про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Судом також враховано, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. (правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18.
Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.
Таким чином, обґрунтованою є вимога прокурора про витребування на користь держави в особі Сквирської міської ради з незаконного володіння ТОВ «Фірма «Агроколос» земельної ділянки площею 31,8096 га з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001.
При цьому, судом враховано, що згідно п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, які вступили в законну силу з 27.05.2021) органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). При цьому, такі земельні ділянки, на які зареєстровано право державної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на них. До цього часу органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими ділянками, не мають права розпоряджатися ними. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Спірна земельна ділянкя на момент набуття на неї первісного права власності перебувала в адміністративних межах Чубинецької сільської ради Сквирського району Київської області за межами населеного пункту.
Постановою Верховної Ради України №807-ІХ від 17.07.2020 «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Білоцерківський район (з адміністративним центром у м. Біла Церква), до якого, зокрема, ввійшла Сквирська міська територіальна громада.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №715-р від 12.06.2020 «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» Сквирська міська територіальна громада утворена шляхом об'єднання Сквирської міської ради із, зокрема, Чубинецькою сільською радою.
Отже, розпорядження спірними земельними ділянками за межами населеного пункту в межах відповідної територіальної громади на даний час відповідно до вимог ч. 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України покладено на Сквирську міську раду.
У даному позові від імені держави в якості позивача визначено Сквирську міську раду, як власника, поза волею якого спірні землі вибули з користування та якого позбавлено можливості розпоряджатись спірними земельними ділянками, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.
Досліджуючи наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі судом встановлено наступне.
У відповідності до ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 з метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Згідно ст.ст. 13, 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і законами України.
Незаконне заволодіння відповідачем земельною ділянкою, яка належить державі, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки, це зачіпає інтереси Українського народу.
Захист від порушень права власності Українського народу належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.
Подання прокурором позову у даній справі обґрунтовано зумовлено необхідністю поновлення законних інтересів держави, порушених внаслідок неправомірного набуття відповідачем права приватної власності на спірну земельну ділянку.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв'язку з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, прокурор, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні компетентний орган, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту інтересів держави або робить це неналежно.
Бездіяльність компетентного органу означає, що такий суб'єкт знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
З урахуванням положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" , Білоцерківською окружною прокуратурою 01.09.2025 до Сквирської міської ради направлено лист, в якому повідомлено про незаконне вибуття спірної земельної ділянки з державної власності, а також зазначено про необхідність вжиття ефективних заходів до захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
На вказаний лист Сквирська міська рада листом від 09.09.2025 повідомила прокуратуру, що заходи щодо витребування спірної земельної ділянки не вживались та просила прокурора звернутись з відповідним позовом до суду. Наведене свідчить про відсутність саме у позивача наміру звертатися до суду самостійно.
Крім того, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Білоцерківською окружною прокуратурою листом №50-9093вих-25 від 03.10.2025 повідомлено Сквирську міську раду про намір прокурора звернутися з позовом до суду про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001 на користь держави.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження.
Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити інтереси держави, що свідчить про неналежний захист позивачем законних інтересів держави, суд дійшов до висновку про обґрунтування прокурором підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Сквирської міської ради та підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.
Враховуючи встановлені факти та вимоги правових норм, за наслідками розгляду спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку із доведеністю в сукупності наданих прокурором доказів та встановлених судом фактичних обставин.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності судом встановлено наступне.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому, і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він (прокурор) довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування положень статті 261 ЦК України викладено в постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 20.05.2020 у справі №310/4139/13 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18, від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18.
З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка придбана ТОВ «Чубинецький колос» 24.05.2018, а державна реєстрація права власності здійснена 11.09.2018, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Водночас, право на звернення з позовом про витребування земельної ділянки у територіальної громади виникло 01.01.2019, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» №2498-VIII від 10.07.2018, яким доповнено розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України п. 21.
Так, виходячи зі змісту п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Наведене узгоджується зі змістом п. 7 Прикінцевих положень ГК України.
Відповідно до постанови КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) № 1236 від 09.12.2020, в Україні встановлений карантин з 12.03.2020.
Постановою КМУ №651 від 27.06.2023 на всій території України відмінений карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
За Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на усій території України введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово був продовжений та, який триває і на момент ухвалення судового рішення в справі.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 19, за яким, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладений в наступній редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Закон України №4434-ІХ від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набув чинності 04.09.2025, виключив норму з Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України , яка зупиняла перебіг позовної давності на період дії воєнного стану.
Виходячи з наведених вище норм закону, загальний строк позовної давності продовжений на час дії карантину (в період з 12.03.2020 по 30.06.2023) та, відповідно, продовжений, а потім зупинений, на строк дії правового режиму воєнного стану (починаючи з 24.02.2022 до 03.09.2025). Відтак, прокурор звернувся до суду з даним позовом в межах визначеного законом строку позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України.
Усі інші твердження та заперечення відповідача уважно досліджені судом, однак, вони не спростовують вищевикладених висновків суду.
Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 73, 74, 123, 129, 233, 236 - 240 ГПК України, суд -
1. Позов Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сквирської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Агроколос» про витребування земельної ділянки задовольнити повністю.
2. Витребувати на користь держави в особі Сквирської міської ради (09001, Київська область, Білоцерківський район, м. Сквира, вул. Бовсуновського Карла, буд. 28, код ЄДРПОУ 04054961) із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Агроколос» (09023, Київська область, Сквирський район, с. Чубинці, вул. Дехтяренка, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 34232992) земельну ділянку з кадастровим номером 3224087200:05:001:0001 площею 31,8096 га.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Агроколос» (09023, Київська область, Сквирський район, с. Чубинці, вул. Дехтяренка, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 34232992) на користь Київської обласної прокуратури (01014, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 0290999625) 20730 (двадцять тисяч сімсот тридцять) грн. 50 коп. витрат зі сплати судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256,257 Господарського процесуального кодексу України.
Дата виготовлення повного рішення 07.04.2026 року.
Суддя Д.Г. Заєць