вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"07" квітня 2026 р. Справа №911/508/26
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Гайдук Анастасії Олегівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю «УСПІХ»
про стягнення 11 617,67 гривень
23.02.2026 з використанням підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» у формі електронного документа до Господарського суду Київської області подано позовну заяву Фізичної особи-підприємця Гайдук Анастасії Олегівни (далі - ФОП Гайдук А.О./позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «УСПІХ» (далі - ТОВ «УСПІХ»/відповідач) про стягнення 72 000,00 грн заборгованості.
Господарський суд Київської області ухвалою від 25.02.2026 у справі №911/508/26 прийняв позовну заяву Фізичної особи-підприємця Гайдук Анастасії Олегівни до розгляду, відкрив провадження у справі та здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, а також встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
09.03.2026 до Господарського суду Київської області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ТОВ «УСПІХ» надійшов відзив на позовну заяву. До вказаного відзиву на позовну заяву додано копію платіжної інструкції №13986 від 05.03.2026 на суму 72 000,00 грн.
10.03.2026 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ФОП Гайдук А.О. надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно з якою позивачка просила стягнути з відповідача 11 617,67 грн заборгованості, з яких 8 710,15 грн інфляційного збільшення та 2907,52 грн 3% річних.
07.04.2026 Господарський суд Київської області у цій справі постановив ухвалу:
- згідно з мотивувальною частиною якої прийняв до розгляду вказаний вище відзив на позовну заяву разом з доданими до нього доказами, у тому числі копією платіжної інструкції №13986 від 05.03.2026 на суму 72 000,00 грн;
- згідно з мотивувальною та резолютивною частиною якої провадження в частині позовної вимоги ФОП Гайдук А.О. до ТОВ «УСПІХ» про стягнення 72 000,00 грн заборгованості закрив з підстав п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Стосовно ж поданої позивачкою 10.03.2026 заяви про уточнення позовних вимог суд дійшов таких висновків.
Пунктом 2 частини 2 статті 46 ГПК України передбачено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Разом із тим судом встановлено, що позивач, посилаючись на приписи п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, фактично змінила предмет позову, замінивши вимогу про стягнення основної заборгованості на вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Водночас фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, позивачем не змінено, оскільки як первісні, так і змінені вимоги виникають із тих самих спірних правовідносин між сторонами та пов'язані з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати.
Частиною 3 статті 46 ГПК України встановлено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Водночас відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду із відповідною заявою 10.03.2026. При цьому, з урахуванням наведених положень ч. 2 ст. 252 ГПК України, строк, у межах якого допускається зміна предмета позову, спливає 22.03.2026.
Отже, заяву про уточнення позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про зміну предмета позову, подано позивачем у межах встановленого процесуального строку.
Виснуючи вказане, судом враховано, що:
- під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві;
- зміна предмета позову може відбуватися, зокрема, шляхом заміни одних позовних вимог іншими, доповнення позовних вимог новими, вилучення окремих вимог або пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин;
- доповнення позову новими обставинами за умови збереження первісних обставин, так само як і зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права, не вважаються зміною підстав позову.
З огляду на те, що процесуальним законом не передбачено подання заяв про «доповнення» чи «уточнення» позовних вимог, а подана заява за своєю суттю є заявою про зміну предмета позову, суд дійшов висновку про її прийняття та продовження розгляду справи за вимогами позивачки про стягнення з відповідача 11 617,67 грн заборгованості, в тому числі 8710,15 грн інфляційного збільшення та 2 907,52 грн 3% річних.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
За твердженнями позивача, між ним та відповідачем було укладено усний договір поставки, відповідно до якого позивач зобов'язувався здійснювати поставку товару окремими партіями згідно із замовленнями відповідача, а відповідач - приймати поставлений товар і оплачувати його вартість.
На виконання зазначених домовленостей, як вказано у позовній заяві, позивач 19.08.2024 та 07.01.2025 поставила відповідачу дві партії товару - піддони у кількості по 300 шт. кожна, на загальну суму 72 000,00 грн.
На підтвердження вказаних обставин позивачем надано копії:
- видаткової накладної №10 від 19.08.2024 року та товарно-транспортної накладної №010 від 19.08.2024 на суму 36 000,00 грн щодо поставки піддонів у кількості 300 шт.;
- товарно-транспортної накладної №03 від 07.01.2025 на суму 36 000,00 грн щодо поставки піддонів у кількості 300 шт.
Позивачка зазначає, що відповідач вартість поставленого товару не оплатив, у зв'язку з чим позивач 06.02.2026 звернулася до нього з письмовою вимогою про сплату заборгованості у розмірі 72 000,00 грн.
До позовної заяви долучено копії адресованої відповідачу вимоги від 06.02.2026, а також опису вкладення у рекомендований лист за №1926986 та квитанції «Поштова служба «Е-Пост» №1926986 від 06.02.2026.
Посилаючись на те, що відповідач не надав жодної відповіді на вказану вимогу та вартість поставленого товару не сплатив, позивач звернулася до суду з вимогою про стягнення з відповідача 72 000,00 грн заборгованості.
Своєю чергою, у відзиві на позов відповідач не заперечив обставин поставки позивачем товару на загальну суму 72 000,00 грн, однак зазначив, що вважає вимогу про стягнення цих коштів передчасною.
Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що письмовий договір між сторонами не укладався, у зв'язку з чим строк виконання обов'язку щодо оплати товару сторонами не визначався.
З огляду на це відповідач зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, боржник зобов'язаний виконати його у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
При цьому відповідач вказав, що не отримував від позивача вимоги про оплату товару, а отже, на його думку, строк виконання грошового зобов'язання на момент звернення позивача до суду не настав.
Крім того, відповідач зазначив, що після отримання позовної заяви сприйняв її як вимогу про оплату та здійснив повну оплату вартості поставленого товару в сумі 72 000,00 грн.
На підтвердження наведених обставин відповідачем надано копію платіжної інструкції №13986 від 05.03.2026 на суму 72 000,00 грн із призначенням платежу: «сплата за піддони зг. рах. №8 від 15.08.2024 р., рах. №3 від 07.01.2025 р. без ПДВ».
З огляду на викладене відповідач зазначає, що ані на момент звернення позивачки до суду, ані на момент подання відзиву строк виконання грошового зобов'язання не настав, а тому прострочення виконання зобов'язання відсутнє.
У поданій заяві про зміну предмета позову позивачка визнала обставину сплати відповідачем 05.03.2026 вартості поставленого товару у сумі 72 000,00 грн.
Водночас позивачка зазначила, що відповідач, всупереч вимогам статті 692 ЦК України, допустив прострочення виконання обов'язку щодо оплати отриманого товару після його прийняття.
У зв'язку з цим позивачка заявила до стягнення з відповідача 8710,15 грн інфляційного збільшення та 2 907,52 грн 3 % річних, нарахованих:
- з 20.08.2024 по 07.01.2025 на 36 000,00 грн заборгованості за видатковою накладною №10 від 19.08.2024 та товарно-транспортною накладною №010 від 19.08.2024;
- з 08.01.2025 по 04.03.2026 на 72 000,00 грн заборгованості за товарно-транспортною накладною №03 від 07.01.2025.
З огляду на вказане вище, оскільки позивачкою при зверненні до суду із відповідним позовом заявлено до стягнення з відповідача, зокрема, 72 000,00 грн заборгованості, яку в процесі розгляду спору у цій справі відповідачем погашено у повному обсязі та, відповідно, ухвалою від 06.04.2026 закрито провадження в частині означеної вимоги, розгляд справи надалі здійснювався судом в частині заявлених до стягнення 8 710,15 грн інфляційного збільшення та 2 907,52 грн 3% річних.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, суд дійшов таких висновків.
Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.
Приписами ч. 1 ст. 639, ч. 1 ст. 641, ч.ч. 1, 2 ст. 642 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Стаття 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 1, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з ч. 1 ст. 73 та ч. 1 ст. 75 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи копій видаткової накладної №10 від 19.08.2024, товарно-транспортної накладної №010 від 19.08.2024 та товарно-транспортної накладної №03 від 07.01.2025, позивачка поставила відповідачу двома партіями товар, а саме піддони в кількості по 300 шт. вартістю по 36 000,00 грн у кожній партії та на загальну суму 72 000,00 грн.
Вказані документи містять підписи сторін та відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Отже, копії видаткової накладної №10 від 19.08.2024, товарно-транспортної накладної №010 від 19.08.2024 та товарно-транспортної накладної №03 від 07.01.2025 є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджують факт здійснення господарської операції, зокрема передачу товару позивачем і його прийняття відповідачем.
При цьому відповідач у відзиві на позовну заяву обставин отримання товару, його вартості та кількості не заперечував.
Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки (купівлі-продажу) товару, на виконання якого позивачем було поставлено товар на загальну суму 72 000 грн, а у відповідача виник обов'язок з його оплати.
Стосовно ж моменту виникнення у відповідача обов'язку оплатити поставлений позивачем товар та, власне, виконання такого обов'язку, судом встановлено таке.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність.
Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, перебіг строку виконання грошового зобов'язання покупцем, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, за загальним правилом, якщо інше не передбачено таким договором, починається з моменту прийняття товару, або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Оскільки сторонами укладено договір у спрощений спосіб та іншого порядку обрахунків строку оплати товару не погоджено суд висновує, що положення частини другої статті 530 ЦК України до відповідних правовідносин не застосовуються.
Ураховуючи вказане, підписання відповідачем видаткової накладної №10 від 19.08.2024 та товарно-транспортної накладної №010 від 19.08.2024, а також товарно-транспортної накладної №03 від 07.01.2025, породжує для відповідача грошовий обов'язок щодо здійснення розрахунків за отриманий товар:
- згідно з видатковою накладною №10 від 19.08.2024 та товарно-транспортною накладною №010 від 19.08.2024 на суму 36 000,00 грн у строк до 19.08.2024 включно;
- згідно з товарно-транспортною накладною №03 від 07.01.2025 на суму 36 000,00 грн у строк до 07.01.2025 включно.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Однак, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії платіжної інструкції №13986 від 05.03.2026 на суму 72 000,00 грн та не заперечується сторонами, відповідач розрахунок за отриманий товар провів 05.03.2026, тобто з порушенням визначеного вище строку, під час розгляду цієї справи.
Отже, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вказаних позивачем обставин порушення ТОВ «УСПІХ» грошового зобов'язання за договором в частині строків оплати товару.
З урахуванням зроблених вище висновків, суд відхиляє доводи відповідача про ненастання строку виконання грошового зобов'язання у зв'язку з ненадходженням вимоги позивача про оплату товару, оскільки:
- грошовий обов'язок щодо розрахунків за отриманий товар виник безпосередньо після його прийняття;
- наведені доводи не впливають на момент настання прострочення і не спростовують обставин порушення відповідачем грошового зобов'язання.
Приписами статті 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судом встановлено обставини прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач має право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України.
З наданого позивачем розрахунку 8 710,15 грн інфляційного збільшення та 2 907,52 грн 3% річних вбачається, що вказані нарахування здійснено наростаючим підсумком:
з 20.08.2024 по 07.01.2025 на 36 000,00 грн заборгованості;
з 08.01.2025 по 04.03.2026 на 72 000,00 грн заборгованості.
З урахуванням зробленого вище висновку щодо моменту виникнення у відповідача обов'язку по оплаті отриманого товару суд висновує, що вказаний розрахунок є правильним як за періодами нарахування, так і сумами боргу, на які нараховано 3% річних та інфляційні втрати.
З огляду на вказане, оскільки розмір заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, обрахований судом за вказані вище, обґрунтовано визначені позивачем періоди, становить 9492,90 грн, а суд при прийнятті рішення не може виходити за межі позовних вимог, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 8 710,15 грн інфляційного збільшення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Водночас, оскільки відповідач порушив термін виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, а заявлений до стягнення розмір 3% річних, обрахований судом за вказані вище, обґрунтовано визначені позивачем періоди, є арифметично правильним, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 2 907,52 грн 3% річних.
Стосовно ж судових витрат позивача суд дійшов таких висновків.
Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено з 1 січня 2026 року в розмірі 3328,00 гривень.
З огляду на наведені вище норми закону та встановлені статтею 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору вбачається, що за подання у 2026 році до господарського суду судовий збір справляється з позовної заяви майнового характеру, згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини другої вказаної статті - у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 3 328,00 гривень.
Так, позов про стягнення 11 617,67 грн у цій справі ФОП Гайдук А.О. подано в електронній формі шляхом формування позовної заяви у підсистемі ЄСІТС «Електронний Суд», а тому необхідний до сплати розмір судового збору склав 2 662,40 грн (3 328,00 грн Х 0,8).
З доданої ж до позовної заяви ФОП Гайдук А.О. платіжної інструкції №7 від 20.02.2026 вбачається, що, звертаючись до суду із відповідним позовом, позивачка сплатила судовий збір у сумі 3 328,00 грн.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати позивача зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача.
Підсумовуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що відповідно до статі 129 ГПК України витрати позивача зі сплати судового збору, арифметично правильна сума якого складає 2 662,40 грн, покладаються на відповідача у повному обсязі.
З огляду на те, що позивачем при зверненні до суду із цим позовом сплачено 3 328,00 грн судового збору, суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Щодо розміру судових витрат позивача на правничу допомогу слід зазначити таке.
Приписами ч.3 ст. 123, ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, у змісті позовної заяви ФОП Гайдук А.О. вказано очікувані витрати на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.
У змісті ж прохальної частини позову витрати на правничу допомогу позивачем заявлено покласти на відповідача.
У заяві про зміну предмета позову ФОП Гайдук А.О. вказано витрати на правничу допомогу в сумі 11 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до позовної заяви ФОП Гайдук А.О. додано копії:
- договору про надання правничої допомоги №06/02 від 06.02.2026, укладеного між адвокатом Халупним Андрієм Вадимовичем як виконавцем та Фізичною особою-підприємцем Гайдук Анастасією Олегівною як замовником (далі - договір про надання правничої допомоги);
- додаткової угоди №16/02 від 16.02.2026 до договору про надання правничої допомоги (далі - додаткова угода №16/02);
- акта прийому-передачі наданих послуг №19/02 від 19.02.2026 до договору про надання правничої допомоги на суму 7 000,00 грн;
- платіжної інструкції №8 від 20.02.2026 на суму 7 000,00 грн, призначення платежу: оплата за послуги, згідно акту №19/02 від 19.02.2026 року, без ПДВ.
Надалі до заяви про зміну предмета позову ФОП Гайдук А.О. додано копії:
- додаткової угоди №06/03 від 06.03.2026 до договору про надання правничої допомоги (далі - додаткова угода №06/03);
- акта прийому-передачі наданих послуг №06/03 від 06.03.2026 до договору про надання правничої допомоги на суму 4 000,00 грн;
- платіжної інструкції №12 від 10.03.2026 на суму 4 000,00 грн, призначення платежу: оплата за послуги, згідно акту №06/03 від 06.03.2026 року, без ПДВ.
Разом з цим у відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи, відсутність необхідності у таких витратах та невідповідність їх розміру критеріям реальності та розумності.
На думку відповідача, ринкова вартість послуги з підготовки та подання позовної заяви у цій справі становить 1 200,00 грн.
Дослідивши подані сторонами докази, суд дійшов таких висновків.
Приписами ч.ч. 2, 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для цілей розподілу судових витрат, зокрема, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З огляду на наведене суд вважає за необхідне звернутися до послідовної правової позиції Верховного Суду у питанні витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що зводиться до такого:
- для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача згідно зі ст. 126 ГПК України має бути установлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим, тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою;
- адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, а вказані дві форми відрізняються порядком обчислення, зокрема фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Подібну позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, у додаткових постановах Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №915/517/21 та від 16.02.2023 у справі №911/1779/21.
Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, ураховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, з пунктів 1.1, 6.1 та 6.2 наданого позивачем договору про надання правничої допомоги вбачається, зокрема таке:
- виконавець, за завданням замовника надає правничу допомогу та юридичні послуги (надалі - послуги), які полягають в: наданні необхідних консультацій (усних та письмових); висловленні юридичної думки (точки зору); представництва інтересів замовника в загальних, господарських, адміністративних судах усіх рівнів (у т.ч. Верховному суді) з усіх питань, з усіма правами замовника як учасника відповідних процесів будь-яких проваджень без виключення; інші види послуг, погоджені сторонами у відповідній додатковій угоді до цього договору;
- за надання послуг, передбачених даним договором, замовник сплачує виконавцеві винагороду;
- розмір винагороди визначається сторонами у додатках (додаткових угодах) до цього договору, а також у переліках необхідних дій чи переліків справ у роботі, листуванні сторін.
Пунктами 2 та 3 додаткової угоди №16/02 погоджено, зокрема таке:
- сторони дійшли згоди відповідно до п. 6.2 договору визначити наступний розмір винагороди за цим договором, який визначається в залежності від кількості наданих послуг: a. підготовка і подання позовної заяви 7 000 грн.;
- вартість за юридичний супровід інтересів замовника по судовій справі сплачується замовником в залежності від наданих послуг. Підтвердженням надання послуги є підписаний між сторонами акт.
Згідно з пп. a. п. 2 додаткової угоди №06/03 сторони дійшли згоди відповідно до п. 6.2 договору визначити наступний розмір винагороди за цим договором: підготовка і подання заяви про уточнення позовних вимог 4 000 грн.
Водночас із актів приймання-передачі наданих послуг №19/02 від 19.02.2026 та №06/03 від 06.03.2026 вбачається, що загальна вартість фактично наданих адвокатом послуг становить 11 000,00 грн, у тому числі:
- 7 000,00 грн - вартість підготовки та подання позовної заяви;
- 4 000,00 грн - вартість підготовки та подання заяви про уточнення позовних вимог.
За таких обставин, ураховуючи наведені вище критерії розподілу судових витрат, складність спору у цій справі, оцінивши заперечення відповідача щодо розміру судових витрат, суд дійшов висновку, що реальними та необхідно розумними під час розгляду позову у зазначеній справі є витрати ФОП Гайдук А.О. на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
У розрізі вказаного суд звертає увагу на те, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2023 у справі №922/4022/20.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує такі ж критерії, як критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зокрема, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Так, згідно з актуальною та неодноразово підтвердженою позицією Верховного Суду при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, ураховуючи застосування таких критеріїв Європейським судом з прав людини, зокрема у рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На вказану позицію та критерії зроблено посилання, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 12.06.2025 у справі №916/2778/24 та у постанові Верховного Суду від 25.06.2025 у справі №910/8655/24.
Підсумовуючи зазначене вище, суд висновує, що надані позивачем докази на підтвердження судових витрат, у тому числі акти приймання-передачі наданих послуг №19/02 від 19.02.2026 та №06/03 від 06.03.2026 на загальну суму 11 000,00 грн, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеній сумі, позаяк розмір таких витрат має бути не лише доведений та документально обґрунтований, а й відповідати наведеним вище критеріям розподілу судових витрат.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №873/212/21.
Будь-яких інших змістовно обґрунтованих доводів на підтвердження неспівмірності заявлених ФОП Гайдук А.О. до стягнення витрат на правничу допомогу у цій справі та/або наявності підстав для їх зменшення відповідачем суду не наведено.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.
Підсумовуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що відповідно до статей 126, 129 ГПК України доказово обґрунтовані витрати позивача на правничу допомогу адвоката у сумі 6 000,00 грн покладаються на відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УСПІХ» (08720, Київська обл., Обухівський р-н, місто Українка, ВУЛИЦЯ ПРОМИСЛОВА, будинок 24, ідентифікаційний код 22899797) на користь Фізичної особи-підприємця Гайдук Анастасії Олегівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ):
- 8 710 (вісім тисяч сімсот десять) грн 15 коп. інфляційного збільшення;
- 2 907 (дві тисячі дев'ятсот сім) грн 52 коп. 3% річних;
- 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору;
- 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення складено та підписано 07.04.2026.
Суддя В.А. Ярема