ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
19.03.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1354/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л.М., при секретарі судового засідання Андріїв Л.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз", вул. Ленкавського, буд. 20, м. Івано-Франківськ, 76010
про стягнення середнього заробітку з 11.08.2023 по 12.11.2025 у розмірі 15539436,00 грн, 603506,56 грн - компенсації втрати частини заробітку, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, та 82500,00 грн - моральної шкоди,
за участі:
від позивача: ОСОБА_1 ; Чишинська Анна Володимирівна;
від відповідача: Попович Василь Васильович,
встановив: ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 11.08.2023 по 12.11.2025 у розмірі 15539436,00 грн, 603506,56 грн - компенсації втрати частини заробітку, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, та 82500,00 грн - моральної шкоди.
Ухвалою суду від 10.12.2025 заяву Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" (вх.№10799/25 від 08.12.2025) про продовження процесуального строку для подачі відзиву на позов задоволено, продовжено Акціонерному товариству "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" процесуальний строк для подання відзиву на позов до 25.12.2025 (включно).
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 у справі №344/2445/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2025, позов задоволено частково, а саме: визнано припиненими трудові відносини між позивачем та АТ "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" з 11.08.2023 на підставі п.5 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України та стягнуто з АТ "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" на користь позивача компенсацію за невикористані відпустки та вихідну допомогу в сумі 2 809 795 грн 79 коп та 3028 грн грн 04 коп судового збору.
Після постановлення судом даного рішення, розрахунок з позивачем щодо виплати сум, які належать позивачу при звільненні, відповідач здійснив 25.08.2025, проте не виплатив середній заробіток за час вимушеного прогулу та не видав довідку в порядку ст.117 КЗпП. Тобто, остаточний розрахунок та відповідно вручення копії незаконного наказу про звільнення і повернення трудової книжки здійснено лише 25.08.2025, а належну відмітку про звільнення в трудовій книжці позивачу внесено лише 12.11.2025 в зв'язку із чим, ОСОБА_1 має право на стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Фактично, відповідачем було порушено як строк розрахунку при звільненні (25.08.2025 замість 11.08.2023), так і строк винесення наказу про звільнення (11.11.2025 замість 11.08.2023).
Середній заробіток за період з 11.08.2023 року по 12.11.2025 року включно (825 днів) включно становить 15539436 грн. 00 коп.
Враховуючи норми Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а також обставини, які свідчать про те, що відповідачем були порушені строки виплати позивачу належної заробітної плати - компенсації невикористаної відпустки, вихідної допомоги (2809795,79 грн) з моменту звільнення 11.08.2023, до остаточного розрахунку, вручення копії наказу про звільнення та повернення трудової книжки тобто до 12.11.2025, на 825 днів, позивач має право на отримання відповідної компенсації в розмірі 603506,56 грн.
Зазначає, що в результаті порушення його прав у сфері трудових відносин, а саме в результаті несвоєчасної виплати йому компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги отримав моральні страждання, втратив нормальні життєві зв'язки через відсутність коштів для нормальної життєдіяльності, що вимагало додаткових зусиль для організації його життя.
З лютого 2022 року в країні тривають воєнні дії, зросли ціни на продукти харчування та комунальні послуги. Позивач, працюючи на займаній посаді у структурі відповідача мав основним джерелом існування та забезпечення її сім'ї саме заробітну плату. Після 11.08.2023 позивач, фактично був позбавлений можливості реалізувати власний управлінський досвід, влаштуватись за основним місцем роботи на відповідні посади, аналогічній посаді в структурі позивача.
Таким чином, відповідач не виплачуючи позивачу заробітну плату у вигляді компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги нараховану при звільненні, протягом більше ніж двох років, своїми протиправними діями фактично позбавив його можливості купити необхідні продукти харчування, ліки, одяг, сплатити за отримані комунальні послуги, підтримувати належний та достатній спосіб життя.
Відповідач протягом більше двох років відмовлявся виплатити позивачу належні йому та зароблені ним грошові кошти, у зв'язку з чим позивач вимушений також був тривалий вирішувати вказане питання в судовому порядку, при цьому нести як матеріальні так і моральні збитки.
Таким чином, на переконання позивача розмір моральної шкоди яку відповідач має відшкодувати їй становить 82500,00 грн. Законодавством чітко не визначено порядку обрахування розміру моральної шкоди, проте з 11.08.2023 по 12.11.2025, минуло 825 днів. 82500,00 грн / 825 днів = 100 грн.
Позиція відповідача.
Представник відповідача позовні вимоги заперечує з підстав, наведених у відзиві на позов. Зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений у статті 235 КЗпП України та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України, мають різну правову природу.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов резервістів, військовозобов'язаних на військову службу по мобілізації» №235 від 16.06.2023, солдата ОСОБА_1 (позивача), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ВОС - 799952А направлено для проходження військової служби по мобілізації резервістів та військовозобов'язаних та призвано на військову службу по мобілізації в складі команди № НОМЕР_1 , отже за період який позивач просить нарахувати нібито середній заробіток за час вимушеного прогулу останній був мобілізований та проходив військову службу по мобілізації (працював) за що отримував заробітну плату, а тому фізично не міг виконувати трудові обов'язки в АТ «Івано-Франківськгаз».
На момент набрання рішенням №344/2445/24 законної сили трудова книжка знаходилась у позивача, а тому є безпідставним посилання позивача на визначення періоду нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме до 25.11.2025.
Враховуючи, що між сторонами у справі існував спір саме щодо розміру належних звільненому працівникові сум, а тому з урахуванням положень ст.117 КЗпП України розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, в даному випадку суд у справі №344/2445/24.
З огляду на викладені вище обставини вважає вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 11.08.2023 по 12.11.2025 у розмірі 15539436,00 грн безпідставною, оскільки судом у справі №344/2445/24 визначено розмір належних звільненому працівникові сум, щодо стягнення інших компенсаційних витрат позивачем заявлено не було. Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Проте згідно поданого суду розрахунку вбачається що в останньому період нарахування перевищує більше двох років та для розрахунку визначення суми середнього заробітку взято доходи за місяць квітень-травень, в той час коли судом у справі (з даним розрахунком погодився позивач) було взято місяці березень - квітень, а тому останній не відповідає нормам діючого законодавства та не заслуговує на увагу.
Щодо вимоги позивача про стягнення 603506,56 грн - компенсації втрати частини заробітку, у зв'язку з порушенням строків їх виплати вказує, що зазначена вимога є безпідставною, оскільки згідно норм чинного законодавства нарахування інфляційних втрат до трудових відносин не застосовується.
Щодо заявленої до стягнення моральної шкоди зазначає, що зазначені позивачем в позовній заяві обставини про те, що після 11.08.2023 позивач, фактично був позбавлений можливості реалізувати власний управлінський досвід, влаштуватись за основним місцем роботи на відповідні посади, аналогічній посаді в структурі позивача не відповідають дійсним обставинам та є спробою ввести суд в оману, оскільки як вже зазначалось вище станом на 11.08.2025 останній був мобілізований та фактично не міг бути працевлаштований на іншому підприємстві чи організації, а тому своїми діями АТ «Івано-Франківськгаз» жодним чином не завдало позивачу моральної шкоди.
Також, у заяві від 02.03.2026 відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду із позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 11.08.2023 по 12.11.2025 у розмірі 15539436,00 грн, 603506,56 грн - компенсації втрати частини заробітку, у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Відповідно до положень статті 233 КЗпП України позивач, 09.02.2024, звертаючись до суду з позовом у справі №344/2445/24 про стягнення компенсації за невикористані відпустки та вихідну допомогу останній був обізнаний про порушення свого права, а тому саме із цією датою пов'язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Проте позов ним було подано безпосередньо до суду першої інстанції лише 19.11.2025.
Обставини справи, дослідження доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, давши оцінку доказам у відповідності до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 у справі №344/2445/24 позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" про визнання припиненими трудових відносин та стягнення компенсації за невикористані відпустки та вихідну допомогу в сумі 13667810 грн 93 к. задоволено частково. Визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та АТ "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" з 11.08.2023 на підставі п.5 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України. Стягнуто з АТ "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки та вихідну допомогу в сумі 2 809 795 грн 79 коп. та 3028 грн грн 04 коп судового збору. У частині заявленої вимоги про стягнення компенсації за невикористані відпустки та вихідну допомогу в сумі 10 858 015 грн грн 1 коп відмовлено.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2025, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 у справі №344/2445/24 залишено без змін.
Вказаними судовими рішеннями встановлені наступні обставини.
Рішенням Наглядової Ради АТ “Оператор газорозподільної системи “Івано-Франківськгаз» від 25.05.2022 ОСОБА_1 з 01.07.2022 обрано Головою правління АТ “Оператор газорозподільної системи “Івано-Франківськгаз».
17.06.2022 між АТ “Оператор газорозподільної системи “Івано-Франківськгаз» (далі - товариство) та ОСОБА_1 (далі - керівник) підписано контракт з Головою правління АТ “Оператор газорозподільної системи “Івано-Франківськгаз» ( далі -Контракт).
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16.06.2023 року “Про призов резервістів, військовозобов'язаних на військову службу по мобілізації» ОСОБА_1 направлено для проходження військової служби по мобілізації резервістів та військовозобов'язаних.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 № 6/98 від 22.06.2023 солдат ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та 16.06.2023 направлений для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 .
Наказом т.в.о Голови правління АТ “Оператор газорозподільної системи “Івано-Франківськгаз» № 89-к/тр від 16.06.2023 Голову правління АТ “Оператор газорозподільної системи “Івано-Франківськгаз» ОСОБА_1 увільнено від роботи з 16.06.2023 у зв'язку з призовом на військову службу по мобілізації із збереженням місця роботи і посади та з щомісячним проведенням матеріальної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку.
11.08.2023 Наглядовою Радою АТ “Оператор газорозподільної системи “Івано-Франківськгаз» прийнято рішення, оформлене протоколом № 2/23 від 11.08.2023, про припинення повноваження Голови правління товариства ОСОБА_1 з дати прийняття цього рішення та обрання Головою правління товариства ОСОБА_2 .
14.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до Голови правління АТ “Оператор газорозподільної системи “Івано-Франківськгаз» з заявою, якою повідомив, що не заперечує проти звільнення відповідно до протоколу засідання Наглядової Ради №8/23 від 11.08.2023.
Листом від 26.09.2023 № 76001-Сл-12985-0923 відповідач у відповідь на адвокатський запит представника позивача повідомив, що питання звільнення ОСОБА_1 перебуває в процесі розгляду.
Відповідно до листа АТ “Оператор газорозподільної системи “Івано-Франківськгаз» від 23.10.2023 ОСОБА_1 не звільнено.
29.07.2024 ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та звільненого у відставку наказом командира військової частини (по особовому складу) від 28.07.2024 № 106-РС.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною четвертою статті 75 ГПК, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Отже не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Суд дійшов до висновку, що обставини, встановлені у судових рішеннях по справах №№344/2445/24, що набрали законної сили мають преюдиціальне значення, та не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
25.08.2025 відповідачем виплачено ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки та вихідну допомогу в сумі 2 809 795 грн 79 коп.
В подальшому Відповідач листом від 25.08.2025 №76001.5-Сл-523-25 надав позивачу копію наказу №31-к/тр “Про припинення трудового договору» від 25.08.2025 про його звільнення з 25.08.2025 у зв'язку з розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку припинення повноважень посадових осіб (п.5 ст.41 КЗпП України), вказавши в наказі №31-к/тр від 25.08.2025 та трудовій книжці недостовірні відомості щодо дати припинення трудових відносин, а саме замість вірної дати 11.08.2023, вказав 25.08.2025.
Відповідачу було направлено лист від 01.10.2025 щодо необхідності зміни дати звільнення.
11.11.2025 відповідачем видано наказ №43-к/тр “Про припинення трудових відносин», в якому, на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 (справа №344/2445/24) визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" з 11.08.2023 на підставі п. 5 ч.1 ст. 41 Кодексу законів про працю; наказ №31-к/тр “Про припинення трудового договору» від 25.08.2025 вважати недійсним.
Листом від 12.11.2025 №76001.5-Сл-613-25, відповідач повідомив про внесення виправлення до трудової книжки та повернув її позивачу.
Вказані обставини щодо порушення строк розрахунку при звільненні - 25.08.2025 замість 11.08.2023, та строку винесення наказу про звільнення - 11.11.2025 замість 11.08.2023, спричинили звернення позивача до суду з даним позовом.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.
За вимогами частин 1статті 47 КЗпПУ роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпПУ).
Згідно з частиною 5 статті 235 КЗпПУ у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Правова природа відповідальності за статтею 117 КЗпП України як компенсаційного механізму, висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (№ в ЄДРСР 131035280).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).
Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов'язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).
Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що “виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Законодавчі зміни, внесені Законом № 2352-IX.
Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами “...але не більш як за шість місяців».
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: “У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій “період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик “нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Висновки суду щодо часткової відмови у позові.
Щодо відсутності підстав для стягнення середнього заробітку за період з 11.08.2023 по 29.07.2024, що співпадає із періодом проходження військової служби.
За порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст.117 КЗпПУ, так і за ст. 235 КЗпПУ, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
Як зазначалось вище, 16.06.2023 ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації та направлений для проходження військової служби. Лише 29.07.2024 ОСОБА_1 був звільнений у відставку.
Рішенням Наглядової Ради АТ “Оператор газорозподільної системи “Івано-Франківськгаз» від 11.08.2023 було припинено повноваження ОСОБА_1 як Голови правління товариства та обрано нового Голову правління.
Як вбачається із судових рішень у справі №344/2445/24, позивач звертався із позовом про визнання припиненими трудових відносин з 11.08.2023 та стягнення компенсації за невикористані відпустки та вихідну допомогу.
Частиною п'ятою статті 235 КЗпП передбачено, що у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Наведеною нормою до вимушеного прогулу прирівнюється затримка видачі працівникові копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 лютого 2025 року у справі № 591/3739/22-ц).
Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою такої відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем трудових обов'язків, унаслідок чого завдана майнова шкода працівникові (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23).
Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу пов'язана з певним діянням роботодавця, наслідком якого стала неможливість працівника належно реалізувати право на працю. За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України “Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові такого заробітку визначений у статтях 235, 236 КЗпП України, і їх не можна розширено тлумачити.
Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою такої відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем трудових обов'язків, унаслідок чого завдана майнова шкода працівникові (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23).
Відповідно до ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Таким чином, у період проходження позивачем військової служби йому здійснювалася виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а отже позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за цей період є необґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимоги в частині стягнення середнього заробітку, а саме за період з 30.07.2024 по 11.11.2025 у розмірі 7088709 грн 60 коп.
Щодо вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
За змістом статей 1-3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
У відповідності до ст. 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктами 3, 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
За наведеного, позовні вимоги в частині компенсації втрат частини заробітку у зв'язку з порушенням строків їх виплати є обґрунтованими та підлягають стягненню за період з 11.09.2023 по 25.07.2025 в розмірі 603506 грн 56 коп.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди.
Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).
Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини “STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) вказано, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Усталена практика вирішення подібних спорів ґрунтується не на встановленні конкретного розміру моральної шкоди в окремому випадку, а визначає критерії, якими слід керуватися суду під час вирішення відповідної вимоги.
Варто зауважити, що у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20, зокрема зазначено, що складність визначення компенсації моральної шкоди полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту, тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Суд встановив, що враховуючи обставини справи, тривалість порушень допущених відповідачем, з урахуванням часткового задоволення позову, наявні підстави для відшкодування відповідачем моральної шкоди, спричиненої його діями позивачеві при звільненні в розмірі 36225,75 грн.
Щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору.
У відповідності до ч. 1,2 статті 233 КЗпП України (в редакції чинній станом на день звернення позивача до суду з позовом), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 у справі №344/2445/24 позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" про визнання припиненими трудових відносин та стягнення компенсації за невикористані відпустки та вихідну допомогу в сумі 13667810 грн 93 к. задоволено частково. Визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та АТ "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" з 11.08.2023 на підставі п. 5 ч.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України. Стягнуто з АТ "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки та вихідну допомогу в сумі 2809795 грн 79 коп. та 3028 грн грн 04 коп судового збору. У частині заявленої вимоги про стягнення компенсації за невикористані відпустки та вихідну допомогу в сумі 10858015 грн 1 коп відмовлено. Дане рішення набрало законної сили 28.08.2025, після перегляду апеляційною інстанцією.
Як встановлено судом, фактичний розрахунок при звільнені (компенсацію за невикористані відпустки та вихідну допомогу) в сумі 2809795 грн 79 коп. відповідачем проведено 25.08.2025.
При цьому, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
У відповідності до ст. 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Позивач звернувся до суду 19.11.2025. Таким чином, позивачем не пропущено тримісячний строк звернення до суду про стягнення компенсації втрат частини заробітку у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
11.11.2025 відповідачем видано наказ №43-к/тр “Про припинення трудових відносин», в якому, на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 (справа №344/2445/24) визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" з 11.08.2023 на підставі п. 5 ч.1 ст. 41 Кодексу законів про працю.
Отже, місячний строк про стягнення середнього заробітку за затримку видачі копії наказу, перебіг якого починається з дня вручення копії наказу про звільнення позивачем не пропущено.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 77-79, 86, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" про стягнення 16225442,56 грн - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Івано - Франківськгаз", вул. Ленкавського, 20, м. Івано-Франківськ, 76000 (ідентифікаційний код 03361046) на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за порушені строки виплати позивачу належної заробітної плати, компенсації невикористаної відпустки, вихідної допомоги до остаточного розрахунку, вручення копії наказу про звільнення та повернення трудової книжки за період з 30.07.2024 по 11.11.2025 у розмірі 7088709 (сім мільйонів вісімдесят вісім тисяч сімсот дев'ять) грн 60 коп., компенсацію втрат частини заробітку у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 603506 (шістсот три тисячі п'ятсот шість) грн 56 коп., моральну шкоду в розмірі 36225 (тридцять шість тисяч двісті двадцять п'ять) грн 75 коп., 92740 (дев'яносто дві тисячі сімсот сорок) грн 83 грн судового збору.
В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 06.04.2026.
Суддя Неверовська Л. М.