ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
УХвала
"19" лютого 2026 р. м. Ужгород Справа №907/1360/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Вей Вест 2022», м. Запоріжжя Запорізької області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Адамант», м. Мукачево Закарпатської області
про стягнення 55 000 грн заборгованості за надані послуги з оренди компресорної станції,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Мартон М.М.
представники:
Позивача - без виклику
Відповідача - без виклику
СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю “Вей Вест 2022», м. Запоріжжя Запорізької області заявлено позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Адамант», м. Мукачево Закарпатської області про стягнення 55 000 грн заборгованості за надані послуги з оренди компресорної станції.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2025 відкрито провадження у справі №907/1360/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику уповноважених представників сторін спору. Встановлено відповідачеві строк на подання господарському суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк - письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено позивачеві строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечення на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 20.01.2026.
Поданою через підсистему “Електронний суд» заявою б/н від 26.12.2025 (вх. №02.3.1-02/11244/25 від 26.12.2025) представниця відповідача просить закрити провадження у справі №907/1360/25 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки після пред'явлення позову до суду відповідачем у добровільному порядку та в повному обсязі погашено спірну суму заборгованості, зокрема за актом наданих послуг №72 від 30.09.2025 у розмірі 55 000 грн, на підтвердження чого до заяви долучила копії платіжних інструкцій №764 від 04.12.2025 на суму 100 000 грн та №827 від 12.12.2025 на суму 163 970,10 грн.
В свою чергу, представник позивача через підсистему “Електронний суд» подав клопотання №26/01/26-01 від 26.01.2026 (вх. №02.3.1-02/589/26 від 26.01.2026), яким підтвердив сплату відповідачем після відкриття провадження у справі заявленої до стягнення суми заборгованості за надані послуги у розмірі 55 000 грн та, відповідно, відсутність предмета спору у даній справі. З врахуванням такої обставини, представник позивача просить суд закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору та вирішити питання розподілу судових витрат, у тому числі судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Розгляд справи просить здійснити без участі позивача.
Клопотанням №2 від 26.01.2026 (вх. №02.3.1-02/613/26 від 26.01.2026), поданим через підсистему “Електронний суд», представниця відповідача просить суд зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у даній справі на 90%, визначивши їх розмір із урахуванням критеріїв розумності, реальності та співмірності на рівні 1000 грн.
Зокрема представниця відповідача вказує, що у відповідності до п. 4.1. Договору про надання правової допомоги №21/11/25-04 від 21.11.2025, укладеного між ТОВ “Вей Вест 2022» та адвокатом Рабушко Вячеславом Степановичем, вартість послуг адвоката становить фіксовану суму 10 000 грн за весь комплекс послуг, у тому числі: консультування; підготовку вимоги; подачу до суду позовної заяви та її супроводження у суді всіх інстанцій до набрання рішення законної сили; отримання виконавчих документів та направлення їх органам державної виконавчої служби, казначейства.
З врахуванням такої наведеної договірної умови щодо обсягу надаваної адвокатом правової допомоги представниця відповідача наголошує, що сума у розмірі 10 000 грн включає не лише вартість подання позову, а інші послуги, наведені за переліком у п. 4.1 вищезазначеного Договору.
При цьому, за аргументами представниці відповідача, адвокатом Рабушко В.С. не надано належних доказів на підтвердження обсягу робіт, які ним було здійснено в процесі розгляду справи №907/1360/25, а всі надані документи містять лише загальні формулювання щодо наданих правничих послуг, що не дає можливості встановити реальну вартість наданих послуг адвокатом Рабушко В.С. щодо представництва інтересів позивача в межах розгляду спору у даній справі.
Як вказує представниця відповідача, у матеріалах даної справи відсутня вимога позивача про сплату заборгованості, направлена на адресу відповідача, у тому числі, складена адвокатом після укладання Договору про надання правової допомоги, тобто після 21.11.2025; під час судового розгляду даної справи не було проведено жодного судового засідання з розгляду спору по суті, так як відповідач здійснив оплату на користь позивача у досудовому порядку - до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі.
На переконання представниці відповідача, виходячи із розміру заявлених позовних вимог у даній справі, що становить 55 000 грн, заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу у сумі 10 000 грн, є завищеним та неспівмірним з виконаною адвокатом роботою, а тому підлягає зменшенню судом за результатами розподілу судових витрат.
Представник позивача через підсистему “Електронний суд» подав заперечення вих. № 28/01/26-03 від 28.01.2026 (вх. №02.3.1-02/713/26 від 28.01.2026) на клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
За змістом вищезазначених заперечень представник позивача вказує, що у межах розгляду справи №907/1360/25 адвокатом було фактично виконано комплекс правничих дій, безпосередньо пов'язаних із захистом прав та інтересів позивача, зокрема, здійснено правовий аналіз договірних відносин між сторонами та первинних бухгалтерських і договірних документів, проведено правову кваліфікацію спірних правовідносин і визначено належний спосіб судового захисту порушеного права. На підставі зібраних матеріалів підготовлено досудову вимогу про сплату заборгованості, а також підготовлено та подано до господарського суду позовну заяву з відповідними додатками та доказами.
Представник позивача наполягає, що після відкриття провадження у справі здійснювався процесуальний супровід справи, зокрема підготовлялися та подавалися процесуальні заяви і клопотання, необхідні для належного захисту інтересів позивача, а після добровільного погашення заборгованості відповідачем, адвокатом було підготовлено заяву про закриття провадження у справі, а також підготовлено та подано заперечення на клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
На переконання представника позивача, твердження відповідача про відсутність фактично виконаних адвокатом робіт, не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки витрати на професійну правничу допомогу виникли до моменту добровільного виконання відповідачем грошового зобов'язання та були необхідними саме для досягнення такого результату.
Представник позивача вказує на те, що сам по собі факт сплати заборгованості відповідачем після подання позовної заяви до суду підтверджує обґрунтованість звернення позивача за судовим захистом і неминучість залучення адвоката. Натомість, добровільне виконання зобов'язання не спростовує обсягу виконаної адвокатом роботи, а навпаки свідчить про її ефективність.
Посилання відповідача виключно на ціну позову як на підставу для зменшення витрат на правничу допомогу, представник позивача вважає необгрунтованим, оскільки жодна норма Господарського процесуального кодексу України не встановлює пропорційної залежності між розміром витрат на правничу допомогу та ціною позову, позаяк навіть у справах із відносно невеликою ціною позову адвокат виконує повний обсяг підготовчих та процесуальних дій, складність і трудомісткість яких не зменшується залежно від суми заявлених вимог.
Спростовуючи аргументи представниці відповідача щодо завищеності розміру витрат на правничу допомог у даній справі, представник позивача зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України не встановлено граничного або відсоткового розміру витрат на професійну правничу допомогу залежно від ціни позову.
За доводами представника позивача, визначальними критеріями є складність справи, обсяг наданих послуг, час, витрачений адвокатом, та значення справи для сторони; натомість, відповідач, звертаючись із клопотанням про зменшення витрат на правничу допомогу, не навів жодних конкретних розрахунків або доказів того, які саме дії адвоката були надмірними, зайвими або такими, що не стосуються цієї справи; так само не доведено, який саме розмір витрат, на думку відповідача, є співмірним з урахуванням реального обсягу виконаних робіт, окрім формальної пропозиції зменшити витрати до символічної суми.
Аналізуючи аргументи представниці відповідача щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу представник позивача вказує, що фіксований характер винагороди означає, що її розмір не ставиться у залежність від кількості судових засідань, тривалості розгляду справи чи обсягу процесуальних дій, які в подальшому можуть виникнути у справі, а з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.01.2025 у справі №240/32993/23, допустимим є зазначення в акті виконаних адвокатом робіт лише вартості всього обсягу виконаної ним роботи, без прив'язки такої роботи до її погодинної або фіксованої вартості. У випадку погодження фіксованого розміру гонорару адвоката, фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, не обчислюється, а розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката та клієнта.
У частині пропозиції представниці відповідача зменшити розмір витрат на правничу допомогу до суми 1000 грн, тобто на 90%, представник позивача зазначає, що така запропонована сума не покриває навіть мінімальних витрат адвоката на підготовку позовної заяви, з огляду на що така не носить компенсаційного характеру.
Представник позивача аргументує, що у будь-якому випадку, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, однак, такий розсуд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України, а застосовуватися - тільки за наявності доказів, що надані стороною, яка вказує на неспівмірність.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена (ч. 4, 5 ст. 231 ГПК України).
Виходячи зі змісту поданих представниками позивача та відповідача клопотання та заяви про закриття провадження у даній справі, а також долучених до матеріалів справи документів, які свідчать про добровільне погашення відповідачем заявленої до стягнення суми заборгованості за надані послуги після пред'явлення позову до суду, суд доходить висновку про відсутність предмета спору в даній справі та закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом приписів ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно із п. 1, 5 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір» (зі змінами до нього), сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Оскільки провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору, сплачена при зверненні до суду з даним позовом сума судового збору у розмірі 2422,40 грн підлягає поверненню позивачу, однак, після подання ним відповідного клопотання на підставі ст. 7 Закону України “Про судовий збір».
Щодо заяви представника позивача в частині розподілу судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1-3 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Звертаючись до суду із позовною заявою у даній справі, представник позивача зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, складає 12 422,40 грн, в тому числі 2422,40 грн судового збору та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та просив такі судові витрати стягнути з відповідача.
Приписами ст. 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Як встановлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю “Вей Вест 2022» (клієнтом, позивачем у справі) та адвокатом Рабушко Вячеславом Степановичем (адвокатом) укладено Договір про надання правової допомоги №21/11/25-04 від 21.11.2025 (далі - Договір).
Так, при поданні позовної заяви позивачем дотримані вимоги, передбачені ч. 8 ст. 129 ГПК України. До матеріалів справи додано копію Договору про надання правової допомоги №21/11/25-04 від 21.11.2025 та копію акту здачі - приймання робіт №1 (надання послуг) до Договору №21/11/25-04 про надання правової допомоги від 21.11.2025.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 3 статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1-4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як встановлюють положення ч. 1, 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже подання доказів щодо понесених судових витрат на професійну правничу допомогу обмежено певним строком, закінчення якого визначено проведенням судових дебатів у справі. Однак, передбачено й альтернативу цьому присічному строку - подання доказів протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Проте подання доказів у такий альтернативний спосіб законодавцем пов'язано з умовою здійснення відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів у справі.
Водночас частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Відтак, відповідно до буквального тлумачення змісту наведених норм, ключовим для прийняття до розгляду заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи у порядку спрощеного провадження є вирішення питання порядку подання доказів щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи у межах судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, тобто без проведення судових дебатів (правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №300/1490/20).
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
На підтвердження понесених витрат на загальну суму 10 000 грн представником позивача подано суду копію Договору про надання правової допомоги №21/11/25-04 від 21.11.2025 та копію Акту здачі - приймання робіт №1 (надання послуг) до Договору №21/11/25-04 про надання правової допомоги від 21.11.2025.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Договору про надання правової допомоги №21/11/25-04 від 21.11.2025 клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, стягнення заборгованості за Договором надання послуг від 30.09.2025 р. з ТОВ “Будівельна компанія “Адамант» (акт виконаних робіт №72 від 30.09.2025) (п. 1. Договору).
Відповідно до п. 1.1. Договору визначено, що адвокат зобов'язується: надавати клієнту консультації з питань господарського права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом; надавати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах загальної, господарської, адміністративної юрисдикціях усіх рівнів, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи).
На підтвердження факту надання адвокатом клієнту правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг і направляється клієнту (п. 2.4. Договору).
За змістом розділу 4 Договору, вартість послуг адвоката становить фіксовану суму: 10 000 гривень за весь комплекс послуги у т.ч. консультування, підготовку вимоги, подачі до суду позовної заяви та її супроводження у суді всіх інстанцій до набрання рішення законної сили, отримання виконавчих документів та направлення їх органам державної виконавчої служби, казначейства. Оплата підлягає перерахуванню клієнтом на розрахунковий чи картковий рахунок адвоката або внесенню готівкою в касу адвоката. У разі необхідності, за попередньою домовленістю між сторонами, клієнт оплачує адвокату витрати адвоката, необхідні для виконання його обов'язків за цим Договором, понесені в інтересах клієнта (обов'язкові платежі, витрати на відрядження, тощо). Сума додаткових витрат та оплати послуг адвоката погоджується сторонами додатково без укладення письмових додаткових угод.
Пунктом п. 7.1. Договору встановлено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2026.
Як вбачається із підписаного сторонами Акту здачі-приймання робіт №1 (надання послуг) до Договору №21/11/25-04 про надання правової допомоги від 21.11.2025 виконавцем були надані такі послуги: правова допомога зі стягнення заборгованості за Договором надання послуг від 30.09.2025 р. з ТОВ “Будівельна компанія “Адамант» (за актом виконаних робіт №72 від 30.09.2025 р.) у сумі 10 000 грн.
За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Разом із тим, відповідно до ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Водночас вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь сторони позивача заявленої суми витрат на професійну правову допомогу, суд, із урахуванням фактичних обставин даної справи, бере до уваги наступне.
Як передбачено ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених як у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, так і в частинах 5-7 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Здійснивши правовий аналіз норм статей 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Така позиція випливає із правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі №922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 02.02.2024 у справі №910/9714/22, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 у справі №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21, від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.
Отже під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах 5-7 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15-ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15-ц).
Ті самі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі/West Alliance Limited проти України", від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22, у додаткових постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, та у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Господарський суд, розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, доходить висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про часткову необґрунтованість клопотання представника позивача про стягнення з відповідача суми 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи, що знайшла свій вияв у наступному.
Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява в даній справі виготовлена на 6 аркушах, 3 із яких фактично займають титульна сторінка, прохальна частина позову і зазначення додатків, доданих до позовної заяви, та переважну більшість тексту в якому складають цитування умов договору та норм права; крім того, між багатьма абзацами зроблено значний інтервал, що збільшує обсяг документу. Відтак, суд вважає, що написання позовної заяви не потребувало значного обсягу часу та не вимагало особливої юридичної і технічної роботи.
Разом з тим, суд вважає за доцільне відзначити про те, що представником позивача не надано суду належних доказів проведення адвокатом відповідного консультування, зокрема, яким засобом комунікації таке було здійснено, в які дату та час, який характер питань був його предметом, доказів фіксації та обліку витраченого часу тощо. Натомість збір, аналіз, вивчення і дослідження документів, якими доказово обґрунтована позиція сторони у спорі, є необхідною передумовою для складання відповідної заяви по суті справи (позовної заяви), а отже, і складовою послуг з її підготовки та оформлення.
Суд бере до уваги також і ту обставину, що позовна заява в даній справі не налічує великої кількості додатків, що би підтверджувало необхідність значних затрат часу адвокатом по збиранню доказів у справі, оскільки більша частина доданих до матеріалів справи документів, є документами, що пов'язані з оформленням та виконанням договірних відносин між сторонами спору, що були сформовані без участі адвоката ще до дати початку надання ним правничої допомоги стороні позивача у даній справі, та були наявні у клієнта (позивача) як сторони договірних відносин; інша частина додатків до позовної заяви стосується оформлення відносин позивача з адвокатом при наданні правової допомоги у даній справі.
Водночас судом враховано, що спір у даній справі не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом, а сама справа, з огляду на предмет спору і характер спірних правовідносин, кількість учасників процесу, обставини, які підлягають з'ясуванню, докази, що підлягають оцінці, не належить до категорії складних, з огляду на що провадження у даній справі було відкрито судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику уповноважених представників сторін спору.
При цьому, представником позивача не доведено необхідності подання до суду клопотання про закриття провадження у справі і вирішення питання судових витрат, а також заперечень на клопотання про зменшення розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки суд самостійно, за наявності доказів сплати відповідачем заявленої до стягнення суми заборгованості, вирішує питання про закриття провадження у справі шляхом постановлення відповідної ухвали в порядку ст. 231 ГПК України, в якій вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат; вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, розмір судових витрат, які підлягають компенсації, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, а не пояснень відповідної сторони чи його представника.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Разом з тим, суд бере до уваги правовий висновок, зазначений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, відповідно до якого розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Водночас суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27.09.2023 у справі №903/657/22, згідно з якою незазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у разі, якщо умовами договору про надання професійної правничої допомоги передбачено фіксований розмір оплати, не є самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на професійну допомогу.
З огляду на вищенаведене, враховуючи положення ст. 126, 129 ГПК України та оцінивши подані позивачем докази у підтвердження понесених судових витрат, виходячи із критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги представника позивача та стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вей Вест 2022» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України
1. Провадження у справі закрити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Адамант», вул. Штефана Августина, будинок 12/1, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 36972558) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вей Вест 2022», вул. Експресівська, будинок 6, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69008 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 44785369) суму 5000 грн (П'ять тисяч гривень) на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
3. У стягненні решти заявленої до стягнення суми судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
4. На підставі ст. 235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення. Апеляційна скарга на ухвалу суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ухвали). Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду.
5. Ухвалу надіслати сторонам у справі.
6. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повна ухвала складена та підписана 07.04.2026.
Суддя Л.І. Пригара