вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" квітня 2026 р. Справа № 910/9217/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Буравльова С.І.
при секретарі судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025
у справі № 910/9217/25 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Електронасос»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (виробничий структурний підрозділ «Київська дирекція»)
про визнання недійсним одностороннього правочину
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Електронасос» (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (виробничий структурний підрозділ «Київська дирекція») (далі за текстом - відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого заявою відповідача від 26.06.2025 про припинення зобов'язання зарахуванням (далі за текстом - Заява), якою припинені зобов'язання за Договором поставки від 16.12.2024 №УЗ/ЦБМЕС-24397/Ю (далі за текстом - Договір) в результаті зарахування зустрічних грошових вимог у розмірі 1 262 038,85 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач здійснив зарахування грошових вимог, які не є однорідними та безспірними, оскільки у відповідача наявна заборгованість за поставлений товар за Договором на суму 1 262 038,85 грн, тоді як останній нарахував позивачу штрафні санкції у вигляді 965 864,80 грн штрафу та 296 174,05 грн пені за порушення строків поставки товару за Договором, з якими позивач не погоджується, так як порушення строків поставки товару за Договором сталося не з його вини.
Господарський суд міста Києва рішенням від 20.11.2025 у справі №910/9217/25 позов задовольнив; визнав недійсним односторонній правочин, оформлений заявою відповідача від 26.06.2025 про припинення зобов'язання зарахуванням, якою припинені зобов'язання за Договором у результаті зарахування зустрічних грошових вимог у розмірі 1 262 038,85 грн; стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що викладені у заяві про припинення зобов'язання зарахуванням від 26.06.2024 вимоги не є однорідними, а, отже, відповідачем не дотримано вимог статті 601 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), що є підставою для визнання одностороннього правочину недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.
Не погодившись із ухваленим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що зобов'язання, які були припинені на підставі оспорюваної Заяви є однорідними, оскільки мають грошове вираження, а підстави їх виникнення не мають значення для здійснення зарахування. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постановах від 02.04.2019 у справі №918/539/18 та від 27.03.2019 у справі №910/7347/18.
Заперечення позивача щодо неправомірного нарахування штрафних санкцій через наявність обставин непереборної сили були предметом розгляду у справі №910/7456/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Електронасос» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (виробничий структурний підрозділ «Київська дирекція») про стягнення суми забезпечення (банківської гарантії) на виконання Договору у розмірі 446 506,42 грн та були відхилені судами першої та апеляційної інстанції. За результатами розгляду справи №910/7456/25 суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про порушення позивачем умов Договору в частині строків поставки товару, а тому, у даному випадку, вимоги є безспірними.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2025 апеляційна скарга у справі №910/9217/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Буравльов С.І.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.01.2026 у справі №910/9217/25 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/9217/25; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/9217/25 призначив на 16.03.2026 об 11 год. 20 хв.
Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що нарахована відповідачем сума штрафних санкцій є відповідальністю позивача за неналежне виконання зобов'язань за Договором, а не основним зобов'язанням, отже, вказані вимоги не є однорідними, і такі вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.
Крім того, позивач звертає увагу суду на положення Договору, за якими всі розбіжності чи вимоги сторін вирішуються у судовому порядку, тоді як відповідач не звертався до суду із позовом про стягнення з позивача штрафних санкцій за порушення строків поставки товару за Договором.
У зв'язку з повітряною тривогою, задля збереження життя, здоров'я та безпеки учасників судового процесу, відвідувачів, суддів і працівників апарату суду, враховуючи розпорядження голови Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 №3, судове засідання, призначене на 16.03.2026, не відбулось.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.03.2026 у справі №910/9217/25 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/9217/25 призначив на 02.04.2026.
У судовому засіданні 02.04.2026 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/9217/25 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/9217/25 залишити без змін.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
16.12.2024 між відповідачем, як Покупцем, та позивачем, як Постачальником, укладено договір (скорочено - Договір) за умовами Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю товар, відповідно до Специфікацій № 1, № 2 (Додаток № 1, № 2), що є невід'ємними частинами цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього Договору.
За умовами пунктів 4.1, 4.2 Договору Постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP (відповідно до «ІНКОТЕРМС» у редакції 2020 року). У випадку наявності розбіжностей між умовами цього Договору та правилами «ІНКОТЕРМС» у редакції 2020 року, умови цього Договору матимуть перевагу. Поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки Покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 20 календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем (абзац застосовується у випаду, якщо в пункті 7.2 Договору передбачено умови оплати по факту поставки товару).
Згідно з пунктом 4.6 Договору акт прийому-передачі товару або видаткова накладна підписуються уповноваженими особами.
Відповідно до пункту 6.3 Договору сума Договору становить 8 990 128,45 грн, у тому числі ПДВ 1 498 354,74 грн.
За змістом пункту 7.2 Договору оплата за кожну партію поставленого товару за цим Договором проводиться Покупцем на 45 календарний день з дати підписання Акта приймання-передачі або видаткової накладної за умови реєстрації податкової накладної не пізніше ніж за три дні до дати оплати, визначеної цим пунктом та оформленої згідно з вимогами законодавства України, та відповідно до рахунку фактури на поставлену партію товару.
За умовами підпункту 8.1.1 пункту 8.1 Договору Покупець зобов'язаний своєчасно, в повному обсязі, на умовах цього Договору здійснювати оплату за поставлений товар, кількість, якість, комплектність та асортимент якого відповідає умовам цього Договору.
У свою чергу, Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені цим Договором (підпункт 8.3.1 пункту 8.3 Договору).
При порушенні строків поставки Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого у строк Товару на умовах, передбачених пунктом 4.2 цього Договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого у строк Товару, яка нараховується на кожний день прострочення до дати виконання Постачальником зобов'язання щодо поставки Товару або до останнього дня строку дії цього Договору (підпункт 9.3.1 пункту 9.3 Договору).
Строк дії цього Договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2024. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим Договором зобов'язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов'язань на товар, в межах строків, визначених цим Договором (пункти 17.1, 17.2 Договору).
20.12.2024 на адресу постачальника надіслано рознарядку №ФБМЕС-01/583 від 18.12.2024, відповідно до якої було зазначено, що постачальник повинен поставити ряд найменувань, а саме 44 позиції загальною кількістю 79 штук. Кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 09.01.2025 включно.
Видатковою накладною №25001 від 07.01.2025 підтверджується поставка товару (19 позицій у кількості 25 штук) 07.01.2025. Видатковою накладною №25002 від 06.01.2025 підтверджується поставка товару (4 позицій у кількості 7 штук) 06.01.2025. Видатковою накладною №25015 від 28.01.2025 підтверджується поставка товару (6 позицій у кількості 13 штук) 28.01.2025. Видатковою накладною №25015/1 від 28.01.2025 підтверджується поставка товару (1 позиція у кількості 1 штука) 28.01.2025. Видатковою накладною №25019 від 03.02.2025 підтверджується поставка товару (4 позиції у кількості 10 штук) 03.02.2025. Видатковою накладною №25021 від 10.02.2025 підтверджується поставка товару (10 позицій у кількості 14 штук) 10.02.2025. Видатковою накладною №25048 від 11.03.2025 підтверджується поставка товару (6 позицій у кількості 8 штук) 11.03.2025. Видатковою накладною №25080 від 14.04.2025 підтверджується поставка товару (1 позиція у кількості 1 штука) 14.04.2025.
Таким чином, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 8 990 128,44 грн.
В свою чергу, відповідач оплатив отриманий за Договором товар частково на суму 7 728 089,059 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №176 від 26.02.2025, №177 від 26.02.2025, №41 від 30.04.2025, №42 від 30.04.2025, №43 від 30.04.2025, №44 від 30.04.2025, №374 від 29.05.2025 та №465 від 30.06.2025.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар за Договором становить 1 262 038,85 грн
07.07.2025 позивач отримав від відповідача заяву про припинення зобов'язань зарахуванням від 26.06.2025, якою останній повідомив про проведення заліку зустрічних однорідних вимог у розмірі 1 262 038,85 грн за зобов'язаннями, які виникли на підставі Договору та про припинення зобов'язань за Договором на підставі статті 601 ЦК України, з огляду на те, що позивач має зобов'язання перед відповідачем з оплати штрафних санкцій, нарахованих на підставі підпункту 9.3.1 пункту 9.3 Договору за порушення строків поставки Товару, а відповідач має зобов'язання перед позивачем з оплати повної вартості поставленого товару.
Листом від 14.07.2025 позивач заперечив щодо зарахування зустрічних однорідних вимог з посиланням на відсутність його вини в частині порушення строків поставки товару за Договором, відповіді контрагентів з обґрунтуванням підстав неможливості вчасно поставити імпортований товар на територію України, висновок №03.4/16 від 07.01.2025 Запорізької Торгово-промислової палати про істотну зміну обставин. При цьому позивач зазначив про неможливість зарахування як зустрічних вимог в порядку статті 601 ЦК України суми основного боргу так і штрафних санкцій.
Спір виник через наявність/відсутність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину - заяви відповідача від 26.06.2025 про припинення зобов'язання зарахуванням, якою припинені зобов'язання за Договором в результаті зарахування зустрічних грошових вимог у розмірі 1 262 038,85 грн.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 ЦК України).
Правочином в силу статті 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19.02.2024 у справі №567/3/22 виснував, що оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися на момент вчинення оспорюваного правочину.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Відповідно до частин 1, 2 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 601 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо). Такий правовий висновок сформовано у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справи №914/3217/16.
За загальним правилом грошові вимоги мають презюмуватися як однорідні у силу однорідності грошей як предмету виконання зобов'язань, про що також зазначено у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/13547/17, від 13.02.2019 у справі № 922/1552/18.
За змістом статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 Господарського кодексу України та статтею 601 Цивільного кодексу України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами, що вже є усталеною судовою практикою та підтверджується численними постановами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18, постановою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19.
Отже, зобов'язання з оплати заборгованості за договором може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, установлених статтею 601 ЦК України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.
Аналогічні висновки є усталеними та викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.218 у справі №914/3217/16, а також у постановах Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 дійшла наступних висновків: « 47. Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.
48. За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
49. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
50. Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.
51. Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.».
Зазначені висновки Верховного Суду щодо безспірності вимог, які зараховуються, як умови для проведення зарахування у порядку статті 601 Цивільного кодексу України, є загальними та підлягають застосуванню до всіх правовідносин у справах, в яких має місце здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема і вимог про сплату штрафних санкцій, оскільки ці висновки стосуються загальної для усіх вимог, які зараховуються, умови - безспірності вимог. Подібний висновок викладено Верховним Судом у постанові 24.04.2025 у справі №922/1782/24.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходи з того, що нарахована сума штрафних санкцій є відповідальністю позивача за неналежне виконання зобов'язань за договором, а не основним зобов'язанням. Юридично неоднорідними є цивільно-правові вимоги про оплату поставлених товарів (виконаних робіт, наданих послуг, тощо) з одного боку, і про стягнення неустойки за неналежне виконання зобов'язання. Вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.
Проте з мотивами викладеними судом першої інстанції колегія суддів апеляційного господарського суду погодитись не може, з огляду на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 14.02.2024 у справі №910/94/23 «Щодо безспірності вимог», а саме: « 37. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи приписи статей 601, 602 ЦК України, у п. 65 постанови від 30.10.2018 у справі №914/3217/16 зазначила, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
38. Аналогічного висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 де в п. 30 зазначила:
«Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.».
39. Подібні правові позиції містяться у постановах Верховного Суду, на які послався скаржник (постанови від 13.11.2019 у справі №910/16135/18, від 09.02.2021 у справі №917/258/20 та від 29.12.2021 у справі №826/17678/15).
40. Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, висновок суду апеляційної інстанції щодо неможливості зарахування пені «проти» основної заборгованості та навпаки через їх неоднорідність є неправильним, адже ключову роль в цьому випадку відіграє те, що предмет зустрічних вимог належить до одного роду - грошей, незважаючи на підставу їх виникнення, як-то: за порушення обов'язку з поставки товару (неустойка) або оплати такого товару (основний борг).».
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що заборгованість, що становить розмір пені, хоча й має грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за таке порушення, тому такі вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні на підставі статті 601 ЦК України, з огляду на наведену правову позицію Верховного Суду є помилковим.
Згідно зі статтею 601 ЦК України вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №910/3264/19, від 30.01.2025 у справі №914/454/24, від 10.09.2024 у справі №910/12851/23.
Тлумачення цих положень свідчить про те, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов'язання, для цього (припинення зобов'язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча би однієї із сторін.
Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов'язань повністю або частково.
Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов'язань такими, що припинилися у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №910/3264/19, від 30.01.2025 у справі №914/454/24, від 18.01.2024 у справі №910/512/23.
Важливою умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання, розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з наведених умов виключає можливість зарахування у добровільному порядку. Для зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно встановити наявність таких умов, як зустрічність вимог, однорідність вимог, строк виконання яких настав, та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.09.2023 у справі №910/19206/21, від 01.03.2023 у справі №910/16331/21, від 14.09.2023 у справі №910/15255/21.
Таким чином, вирішуючи питання щодо безспірності заборгованості суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено стороною, та чи не було невирішених питань по суті спору щодо заборгованості або її розміру на час зарахування зустрічних однорідних вимог.
Судом апеляційної інстанції встановлено і зазначене не заперечується учасниками даного спору, що відповідач за поставлений позивачем товар за Договором розрахувався частково, внаслідок чого у нього виникла перед відповідачем заборгованість на суму 1 262 038,85 грн.
В свою чергу, позивач здійснив поставку товару з порушенням строків, передбачених умовами Договору, а тому відповідач нарахував позивачу штрафні санкції на суму 1 262 038,85 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до позивача із претензіями від 31.01.2025 № БМЕСД № 2П/2025 про сплату штрафу у розмірі 965 864, 80 грн та пені у розмірі 12 878,20 грн; від 09.04.2025 № БМЕСД № 10П/2025 про сплату штрафу за порушення строків виконання зобов'язань у розмірі 182 502,00 грн та пені у розмірі 90 034,20 грн; від 19.06.2025 № БМЕСД-1-02/822н про сплату штрафу у розмірі 965 864, 80 грн та пені у розмірі 296 174,05 грн.
Позивач, отримавши всі ці претензії, відмовляв у задоволенні вимог відповідача про стягнення штрафу та пені, посилаючись на наявну заборгованість у відповідача за Договором щодо повної оплати за поставлений товар, істотну зміну обставин та відсутність вини.
За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Господарський суд міста Києва рішенням від 19.08.2025 у справі №910/7456/25 за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Електронасос» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (виробничий структурний підрозділ «Київська дирекція») про стягнення суми забезпечення (банківської гарантії) на виконання Договору у розмірі 446 506,42 грн, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 05.11.2025, у задоволенні позову відмовив.
Верховний Суд ухвалою від 03.12.2025 відмовив у відкритті касаційного провадження у справі №910/7456/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Електронасос» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2025.
Під час розгляду справи №910/7456/25 судами встановлено, що частина товару поставлена з порушенням строку, встановленого Договором. Підписуючи Договір поставки з визначеними строками, ціною та специфікацією (кількістю, виробником, строком виготовлення), позивач повинен був врахувати та усвідомлювати його умови та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе. Крім того, об'єктивно розуміючи та оцінюючи вигоди/втрати від укладення договору, позивач, зокрема мав можливість урахувати можливе настання негативних наслідків. Натомість позивач, прийнявши рішення про укладення договору на певних умовах, відповідно, несе повну відповідальність за настання можливих для себе негативних майнових наслідків.
Також судами під час розгляду справи №910/7456/25 надано оцінку висновку Запорізької Торгово-промислової палати №03.4/16 від 07.01.2025 про істотну зміну обставин, за висновками судів висновок ТПП про наявність істотної зміни обставин не є підставою для звільнення позивача від доказування цих обставин та не є тим, що безсумнівно підтверджує факт настання істотної зміни обставин, адже для суду жодний доказ не має наперед встановленої сили, та однозначно не підтверджує факту настання таких обставин.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивач, прострочивши зобов'язання за Договором в частині порушення строків поставки товару, несе відповідальність у вигляді сплати штрафу та пені.
При порушенні строків поставки Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого у строк Товару на умовах, передбачених пунктом 4.2 цього Договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого у строк Товару, яка нараховується на кожний день прострочення до дати виконання Постачальником зобов'язання щодо поставки Товару або до останнього дня строку дії цього Договору (підпункт 9.3.1 пункту 9.3 Договору).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач нарахував позивачу штраф у розмірі 965 864,80 грн з розрахунку 6 439 098,64 грн - вартість непоставленого товару х 15%, та пеню у розмірі 296 174,05 грн від вартості непоставленого у строк товару за кожен день прострочення, по кожній видатковій накладній, по якій сталося прострочення, а саме: видаткова накладна №25015 від 28.01.2025 - 19 днів прострочення, видаткова накладна №25015/1 від 28.01.2025 - 19 днів прострочення, видаткова накладна №25019 від 03.02.2025 - 25 днів прострочення, видаткова накладна №25021 від 10.02.2025 - 32 дні прострочення, видаткова накладна №25048 від 11.03.2025 - 61 день прострочення та видаткова накладна №25048 від 11.03.2025 - 61 день прострочення.
Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що видаткова накладна №25080 від 14.04.2025 на суму 1 013 900,00 грн у матеріалах даної справи відсутня, розрахунок суми заборгованості не включав у себе суму боргу за такою видатковою накладною.
Таким чином, здійснений відповідачем розрахунок пені є помилковим, оскільки сума пені за видатковими накладним, за якими позивач прострочив поставку товару за Договором, за розрахунком суду, становить 199 853,55 грн, всього сума штрафних санкцій складає 1 165 718,35 грн. Тому доводи відповідача про те, що позивач має зобов'язання за Договором з оплати штрафних санкцій на суму 1 262 038,85 грн є безпідставними, та відповідно зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 262 038,85 грн є необґрунтованим.
Згідно із частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі вищезазначеного, позов слід задовольнити.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесенні даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Згідно з частиною 4 статті 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/9217/25, змінивши мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/9217/25 в редакції даної постанови.
При цьому, з огляду на вимоги, які викладені в апеляційній скарзі та зміну цією постановою лише мотивувальної частини рішення суду першої інстанції і залишення без змін його резолютивної частини, якою позов задоволено, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» на оскаржуване рішення задоволенню не підлягає.
Судові витрати відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на скаржника (відповідача).
Керуючись статтями 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/9217/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/9217/25 - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи № 910/9217/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені статтями 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 06.04.2026.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
С.І. Буравльов