Справа № 536/1766/24 Номер провадження 22-ц/814/1013/26Головуючий у 1-й інстанції Колотієвський О. О. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
26 березня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Чумак О.В.,
суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.
за участю секретаря Чемерис А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури
на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 вересня 2025 року, ухвалене суддею Колотієвським О.О.
по справі за позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації до Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_1 , третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування речових прав на нерухоме майно,-
У липні 2024 року заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області, в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації звернувся до суду з позовом до Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_1 , третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування речових прав на нерухоме майно.
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до рішення Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 16.05.2011 року «Про надання земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 » затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1200 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд по АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1200 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290 № 224927, який 23.09.2011 року зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі під № 5532240001001151.
У подальшому, 03.01.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1200 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд та знаходиться в АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу HAT 309571 посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою В.М., реєстраційний номер 359.
19.09.2017 приватним нотаріусом Горішньоплавнівського міського нотаріального округу Куц С.М. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом НМІ 260088.
Спадщина, на яку видано Свідоцтво, складається з земельної ділянки площею 0,1202 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5322483 805;05:005:0290, належної ОСОБА_3 на підставі дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки, виданого 07 квітня 2016 року, Ганночкою В.М., приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області, зареєстровано в реєстрі за № 529, замість втраченого, посвідченого 23.01.2012 року Ганночкою В.М., приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області, зареєстровано в реєстрі за № 359, та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.04.2016 року, номер запису про праве власності: 14059036, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 896056353224.
Окружною прокуратурою встановлено, що вищезазначена земельна ділянка сформована та вибула у приватну власність на підставі рішення Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 16.05.2011 всупереч вимогам земельного лісового законодавства, оскільки в силу положень ст. ст, 20, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України спірна земельна ділянка належить до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
Згідно інформації Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» № 194 від 12.05.2023 року згідно матеріалів лісовпорядкування 2017 року земельна ділянка з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290 площею 0,1202 га накладається на землі Державного лісового фонду України, площа перетину 0,1202 га (квартал 47 Градизького лісництва Філії «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України»).
Згідно викопіювань кварталу 47 Градизького лісництва з планово - картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Кременчуцький лісгосп» 1979, 1989, 2007 та 2017 років (планшет № 13) спірна земельна ділянка нанесена на планово-картографічні матеріали ДП «Кременчуцьке лісове господарство».
Відповідно до висновку судової комплексної земельно-технічної, оціночно-земельної експертизи Полтавського НДЕКЦ МВС від 25.03.2024 № КСЕ-19/117-23/16065 за результатами проведеного дослідження в розрізі наданих матеріалів, встановлено накладання земельної ділянки з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290 на землі, які належать Філії «Кременчуцьке лісове господарство» Слобожанського лісового офісу ДП «Ліси України», відповідно до правовстановлювальних документів, документації із землеустрою та планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування на ці земельні ділянки. Площа накладання земельних ділянок становить 0,1202 га.
Таким чином, факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування Філії «Кременчуцьке лісове господарство» Слобожанського офісу ДП «Ліси України», листом Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» № 194 від 12.05.2023 року та висновком судової комплексної земельно-технічної, оціночно-земельної експертизи Полтавського НДЕКЦ МВС від 25.03.2024 №КСЕ-19/117-23/16065.
З огляду на викладене та враховуючи, що спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної власності, а не до земель комунальної форми власності, рішення Піщанської сільської ради від 16.05.2011 року прийняте з перевищенням наданих законом повноважень та всупереч п. «ґ» ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 56, ч. 5 ст. 116, ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України.
Згідно листів Філії «Кременчуцьке лісове господарство» від 14.12.2023 № 817/28.4-2023 від 14.08.2023 № 558/28.4-2023 в межах кварталу 47 Градизького лісництва погодження на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення та зміну їх цільового призначення Філія не надавала, в довгострокове тимчасове користування лісові ділянки в межах даного кварталу Градизького лісництва не передавалися.
Відповідно до листів Слобожанського лісового офісу ДП «Ліси України» від 09.02.2024 № 22/28-2024, Державного агентства лісових ресурсів України від 19.12.2023 № 02-18/6953-23 погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельних лісових ділянок в межах кварталу 47 Градизького лісництва філії «Кременчуцьке лісове господарство» не надавалося.
Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Кременчуцької РВА означає, що держава, як власник, волю на відчуження цієї ділянки не виявляла.
Таким чином, земельна ділянки вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення, оскільки держава в особі Кременчуцької РВА не розпорядилася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, Піщанська сільська рада відчужила її без вираження на це волі власника.
На підставі вищевикладеного, просив суд ухвалити рішення, яким:
1. Визнати незаконним та скасувати рішення Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 16.05.2011 «Про надання земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 » про надання у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1202 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .
2. Витребувати на користь власника Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1202 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290, що розташована по АДРЕСА_1 .
3. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.07.2017 року приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Куц Сергієм Миколайовичем, номер запису про право власності 22406333, індексний номер рішення 37150741 від 19.09.2017 року одночасним припиненням речових прав власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.
4. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,1202 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо даної земельної ділянки.
5. Стягнути з відповідачів на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір в сумі 12112 грн.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 вересня 2025 року у задоволенні позову заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації, до Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_1 , третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування речових прав на нерухоме майно відмовлено.
Рішення суду обгрунтоване тим, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, на підтвердження того, що спірна земельна ділянка отримана на підставі оскаржуваного розпорядження накладається на землі лісового фонду, а тому підстав для задоволення позовних вимог судом не встановлено.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржив заступник керівника Полтавської обласної прокуратури, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд прийшов до помилкового висновку про недоведеність позовних вимог, залишивши поза увагою те, що надані позивачем викопіювання кварталу 47 Градизького лісництва з плановокартографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Кременчуцький лісгосп» 1979, 1989, 2007 та 2017 років (планшет № 13), які відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України є документами, що підтверджують право постійного користування державних лісогосподарських підприємств на раніше надані землі та наданій інформації Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» № 194 від 12.05.2023 зі схемою, відповідно до якої спірна земельна ділянка накладається на землі Державного лісового фонду України, площі перетину 100% загальної площі земельних ділянок (квартал 47 Градизького лісництва Філії «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України»). Зазначена схема в силу викладеної Верховним Судом позиції у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16-ц є допустимим доказом.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, та від 13.06.2018 у справі № 369/1777/13-ц, постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 910/9256/16, від 15.01.2019 у справі №907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 27.01.2020 у справі № 617/964/15-ц та від 22.06.2020 у справі № 297/2935/16-ц, від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі № 367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі № 910/19932/16, від 04.08.2021 у справі № 925/889/19.
Окрім того, висновком судової комплексної земельно-технічної, оціночно-земельної експертизи Полтавського НДЕКЦ МВС від 25.03.2024 № КСЕ-19/117-23/16065, підтверджено факт того, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель Державного лісового фонду в межах кварталу 47 Градизького лісництва Філії «Кременчуцьке лісове господарство».
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні був присутній прокурор Цирфа Т.В.
Від ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, в якій також просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Від представника Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» Данильченка М.І. до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, апеляційну скаргу підтримує та просить задовольнити.
Інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, що згідно положень ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення прокурора, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду не відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 16.05.2011 «Про надання земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 » затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1200 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд в АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 35).
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1200 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290 № 224927, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі під № 5532240001001151 (т. 1, а.с. 36).
03 січня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1200 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд та знаходиться в АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою В.М., реєстраційний номер 359 (т. 1, а.с. 37-38).
19.09.2017 приватним нотаріусом Горішньоплавнівського міського нотаріального округу Куц С.М. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом НМІ 260088.
Спадщина, на яку видано Свідоцтво, складається з земельної ділянки площею 0,1202 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5322483 805;05:005:0290, належної ОСОБА_3 на підставі дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки, виданого 07 квітня 2016 року, Ганночкою В.М., приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області, зареєстровано в реєстрі за № 529, замість втраченого, посвідченого 23.01.2012 року Ганночкою В.М., приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області, зареєстровано в реєстрі за № 359, та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.04.2016 року, номер запису про праве власності: 14059036, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 896056353224 (т. 1, а.с. 39).
З листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів України № 194 від 12.05.2023 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290 накладається на землі державного лісового фонду Філія «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» Градизького лісництва кв. 47, площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290 з межами кв. 47 Градизького лісництва Філія «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» становить 0,12 га з загальної площі ділянки 0,12 га, що підтверджується долученою до листа схемою (т. 1, а.с. 52-54).
Відповідно до інформації філії «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» №65/28.4-2024 від 29.02.2024 року, земельні ділянки, в тому числі з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290, сформовані за рахунок земель лісогосподарського призначення, розташованих в кварталі 47 виділів 40-45 Градизького лісництва (за даними матеріалів лісовпорядкування 2017 року), а відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2007 року, вказані земельні ділянки розміщуються в кварталі 47 виділи НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , 343 35 Градизького лісництва (т. 1, а.с. 62).
Листами філії «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» №558/28.4-2023 від 14.08.2023 та №817/28.4-2023 від 14.12.2023. Державного агентства лісових ресурсів №02-18/6953-23 від 19.12.2023, Слобожанського лісового офісу ДП «Ліси України» №22/28-2024 від 09.02.2024, повідомлено, що ними не погоджувалося вилучення та зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Ліси України» (філія «Кременчуцьке лісове господарство»), розташованих у межах кварталу 47 Градизького лісництва (т. 1, а.с. 60-61, 64-65).
З висновку експерта № КСЕ-19/117-23/16065 від 25.03.2024 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, оціночно-земельної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 07.08.2023 року, проведеної в межах кримінального провадження № 42022172030000109 від 28.10.2022, та попередженого про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України, вбачається, що відповідно до даних, які містяться в правовстановлювальних документах, документації із землеустрою та в планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування, земельна ділянка з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290, знаходиться в межах земель Державного лісового фонду в межах кварталу 47 Градизького лісництва Філії «Кременчуцьке лісове господарство». Площа накладання становить 0,1202 га (т. 1, а.с. 73-97).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про їх безпідставність та недоведеність.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України гарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації.
Згідно зі статтею 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
У частині другій статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести, крім наведеного, підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Звертаючись до суду з даним позовом заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області, посилаючись на статтю 23 Закону України «Про прокуратуру» вказував, що в цій справі він діє в інтересах держави, зокрема, в особі Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації, яка будучи власником земельної ділянки лісового фонду в межах розумного строку не вжила жодних заходів для самостійного захисту своїх прав та інтересів.
24 січня 2024 року Кременчуцькою окружною прокуратурою направлено на адресу Кременчуцької РВА повідомлення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо самостійного вжиття заходів та звернення до суду з позовом про витребування на користь власника спірної земельної ділянки.
Листом від 26 лютого 2024 року Кременчуцька РВА повідомила, що інформація про вилучення земельної ділянки із земель державної власності та передача її у приватну власність стала відома РВА лише після отримання повідомлення від Кременчуцької окружної прокуратури. Також було повідомлено про неможливість самостійного вжиття заходів на усунення виявлених порушень, з огляду на відсутність коштів на сплату судового збору для звернення до суду з відповідним позовом.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що Кременчуцька РВА знаючи про факт нецільового використання спірної земельної ділянки, не вжила заходів щодо захисту своїх прав та інтересів, що свідчить про наявність інтересу держави, який підлягає захисту шляхом представництва прокурором інтересів в особі Кременчуцької РВА.
Щодо вирішення спору по суті.
Частиною першою статті 13 Конституцію України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісового фонду (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 п. 12 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Частинами першою, другою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (частина друга статті 3 ЛК України).
Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства (стаття 4 ЛК України ).
Ліси України підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання. Забезпечення охорони та захисту лісів покладається на центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, Верховну Раду Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів та постійних лісокористувачів відповідно до законодавства України (частини перша, друга статті 85 ЛК України).
У частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.
Усі ліси в Україні є власністю держави (частина перша статті 6 ЛК України).
Згідно з частиною другою статті 9 ЛК України у постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до статті 23 ЛК України державне управління в галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях, спеціально уповноважені державні органи лісового господарства, місцеві органи державної виконавчої влади та інші органи відповідно до законодавства України.
У частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.
За змістом ст. 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
За змістом ст.ст. 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Згідно з п. 5 розд. VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються державними органами лісового господарства за погодженням з місцевими Радами народних депутатів та органами охорони навколишнього природного середовища. Вони є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами (стаття 94 ЛК України).
Звернувшись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що земельна ділянка, площею 0,1202 га, з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290 накладається на землі Державного лісового фонду України, площа перетину 0,1202 га (квартал 47 Градизького лісництва Філії «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України»), посилаючись на лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 12 травня 2023 року № 194 (т. 1, а.с. 52-54).
У вказаному листі зазначено, що згідно матеріалів лісовпорядкування 2017 року межі земельної ділянки з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290 (10) накладаються на землі державного лісового фонду кварталу 47 Градизького лісництва Філії «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України». Площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290 (10) з кварталом 47 становить 0,1202 га із загальної площі ділянки 0,1202 га.
Відхиляючи наведений доказ, суд першої інстанції не врахував, що Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання «Укрдержліспроект» (далі - ВО «Укрдержліспроект»), структурним підрозділом якого є ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція», створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування (див. постанови Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6826/16-ц, від 24 квітня 2024 року у справі № 940/751/20).
До листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 12 травня 2023 року № 194 долучено додаток: схему розташування земельних ділянок, у тому числі з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290 (10) відносно земель лісогосподарського призначення Філії «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» (квартал 47 Градизького лісництва, згідно з матеріалів лісовпорядкування 2017 року).
При цьому, відповідачами не надано доказів на спростування твердження сторони позивача про те, що спірна земельна ділянка накладається на землі кварталу 47 Градизького лісництва.
З огляду на наведене, висновок місцевого суду про недопустимість як доказу накладення меж спірної земельної ділянки на межі земель Державного лісового фонду висновку судової комплексної земельно-технічної, оціночно-земельної експертизи Полтавського НДЕКЦ МВС від 25.03.2024 № КСЕ-19/117-23/16065 з підстав того, що дана експертиза ґрунтувалася на матеріалах лісовпорядкування 2007 та 2017 років, та листах, які не є підставою для набуття права постійного користування спірною земельною ділянкою ДП "Ліси України" є помилковим.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що звертаючись до суду позивачем надано належні та допустимі докази в обґрунтування позовних вимог, а саме того, що спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної власності.
Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Таким чином, земельне законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури. При цьому законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.
Разом з тим, листами філії «Кременчуцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» №558/28.4-2023 від 14.08.2023 та №817/28.4-2023 від 14.12.2023. Державного агентства лісових ресурсів №02-18/6953-23 від 19.12.2023, Слобожанського лісового офісу ДП «Ліси України» №22/28-2024 від 09.02.2024, повідомлено, що ними не погоджувалося вилучення та зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Ліси України» (філія «Кременчуцьке лісове господарство»), розташованих у межах кварталу 47 Градизького лісництва, зокрема щодо земельної ділянки, яка є предметом даного спору (т. 1, а.с. 60-61, 64-65).
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що спірна земельна ділянка у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалася, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалася, тому під час передання земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 . Піщанською сільською радою було порушено вимоги земельного законодавства щодо вилучення земельної ділянки лісового фонду.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Частини перша, друга статті 321 ЦК України визначають непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
За висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження № 61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.47) та інших).
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), згідно з якими у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права, що були надалі відчужені. Подібні за змістом правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21).
Аналізуючи викладене, колегія суддів зауважує, що у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння позивач вправі доводити незаконність наказів про надання у власність земельної ділянки фізичній особі, без заявлення вимоги про визнання їх недійсними, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які вони спрямовані.
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див.: висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на нерухомість.
В контексті оцінки пропорційності втручання держави у право власності ОСОБА_1 та забезпечення «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, суд враховує поведінку усіх осіб, пов'язаних з незаконним вибуттям земельної ділянки з володіння держави, а також правовий статус спірної земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 107), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 190)).
Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.
Отже, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідної земельної ділянки.
Апеляційний суд враховує, що 09 квітня 2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року (далі - Закон України № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року), яким внесені зміни, зокрема до статей 388, 390, 391 ЦК України та статей 177, 185, 265 ЦПК України.
Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви (частина п'ята статті 390 ЦК України, в редакції Закону України № 4292-IX від 12 березня 2025 року).
Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема, про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінки на добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)). Тому з урахуванням наявного правового регулювання, у разі витребування спірного майна від добросовісного набувача на користь власника, суди під час застосування статті 1 Першого Протоколу до Конвенції повинні досліджувати обставини справи на предмет наявності легітимної мети при витребуванні спірного майна, а також досліджувати обставини справи на предмет чи відповідні дії є пропорційними легітимній меті втручання у право власності відповідача (постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29 травня 2024 року у справі № 910/5808/20).
Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п'ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п'ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2025 року в справі № 523/14914/24 (провадження № 61-8429св25)).
З огляду на те, що спірна земельна ділянка розташована на території Градицького лісництва, тому в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих характеристик лісу (стаття 1 Лісового Кодексу України), природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки ОСОБА_3 (яка є спадкодавцем ОСОБА_1 ), на момент придбання землі за договором купівлі-продажу, знала або, проявивши розумну обачність, могла і зобов'язана була знати про те, що ця ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону. Придбання таких ділянок усупереч зазначеним обставинам ставить під обґрунтований сумнів добросовісність та свідчить про обізнаність про незаконність виділення земельної ділянки та недобросовісність у спірних правовідносинах.
Таким чином, положення частини п'ятої статті 390 ЦК України до спірних відносин не застосовуються.
Окрім того, колегія суддів враховує, що висновком експерта від 25.03.2024 встановлено, що спірна земельна ділянка на момент проведення огляду не забудована, не огорожена, заросла травою. Ділянка не запезпечена під?їздними автомобільними шляхами.
Вищевказане свідчить про невикористання ОСОБА_1 даної земельної ділянки для житлової забудови.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18).
Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати пов?язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом прокурором сплачено судовий збір у сумі 12112 грн. (по 3028 грн. за 4 позовні вимоги) та до суду апеляційної інстанції у роозмірі 18168 грн.
Оскільки, за результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції задоволено лише позовну вимогу про витребування спірної земельної ділянки, тому з відповідачів на користь Полтавської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7570 грн., по 3785 грн. з кожного.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації до Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_1 , третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування речових прав на нерухоме майно задовльнити частково.
Витребувати на користь Кременчуцької районної військової (державної) адміністрації з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1202 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0290, що розташована по АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 7570 грн., по 3785 грн. з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
Л.І. Пилипчук