Справа № 541/3266/25
Номер провадження 2/541/124/2026
іменем України
20 березня 2026 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді Вірченко О.М.,
за участю секретаря судового засідання Олешко Н.А.,
представника позивачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до територіальної громади в особі Миргородської міської ради про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,
встановив:
До Миргородського міськрайонного суду звернулась ОСОБА_2 з позовом, який до початку розгляду уточнила, до територіальної громади в особі Миргородської міської ради про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю, мотивуючи свої вимоги наступним. В лютому 2000 року вона із сином ОСОБА_3 вселилася до житлового будинку АДРЕСА_1 , де позивачка проживає постійно без реєстрації по теперішній час. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проживаючи разом з позивачкою, останній, починаючи з 2018 року, до дня смерті здійснював догляд за нею. Зареєструватися у вищевказаному житловому будинку позивачка з сином не мали можливості в зв'язку із відсутністю власника будинку, який би надав свою згоду на реєстрацію у передбаченому законом порядку. З моменту вселення в зазначений у позові будинок ОСОБА_2 в будь-який інший населений пункт не виїжджала протягом 25 років, що свідчить про безперервність володіння нею вказаним майном. Іншого житла, яке б належало позивачці на праві приватної власності, у неї немає. Будинком АДРЕСА_1 позивачка з сином розпоряджалися як власним - на території будинку на її замовлення було викопано криницю; до житлового будинку проведено газове опалення, встановлено газовий лічильник; відкрито особові рахунки за споживання природного газу, за послуги розподілу природного газу, по оплаті за вивезення змішаних побутових відходів; зроблено утеплення шляхом обкладання зовнішніх стін будинку пінопластом, оздобленим ґрунтовкою; поклеєно шпалери, пофарбовано підлогу, поставлено броньовані двері. Будинок АДРЕСА_1 є ізольованим помешканням для постійного проживання в ньому і в розумінні ст. 382 ЦК України може бути об'єктом права власності. Починаючи з 2000 року до позивачки ніхто не пред'являв претензій стосовно будинку, ніхто не заявляв про незаконність її проживання, користування приміщенням. За весь час проживання в будинку ОСОБА_2 не знала, хто є власником даного приміщення, а тому не могла знати, що вона володіє чужим майном, що свідчить про добросовісність її володіння нерухомим майном. Просила визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 за набувальною давністю (а.с. 145-152).
Відповідачем суду було надано відзив на позовну заяву, у відповідності з яким Миргородська міська рада позовні вимоги ОСОБА_2 не визнає у повному обсязі з наступних підстав. Станом на 31 грудня 2012 року адреси: АДРЕСА_3 не існує. До позовної заяви додано технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовлений станом на 09 червня 2025 року, тобто адреса в технічному паспорті не є ідентичною адресі, вказаній в прохальній частині позовної заяви. Доданий до позовної заяви договір про надання послуг з газопостачання від 06 червня 2005 року № 5837 не може підтвердити факт володіння майном позивачкою, оскільки вказаний договір не містить таких істотних умов, як місце надання послуг, строк дії договору, умови та порядок оплати, відсутні дані про лічильник. В угоді про встановлення населенню побутових лічильників газу з подальшим обслуговуванням від 05 грудня 2006 року № 10, в акті прийомки в експлуатацію змонтованого вузла побутового лічильника газу зазначено адресу: АДРЕСА_1, тобто відмінну від вказаної в позові. Позивачка підтверджує давність володіння нерухомим майном тільки двома актами звірки показників лічильника природного газу, договором про надання послуг з теплопостачання від 28 грудня 2005 року (укладеним на 1 рік), які укладені не з нею, а з її сином. Позивачкою не надано документів, які б підтверджували сплату комунальних послуг, утримання будинку в належному стані, проведення капітального або поточного ремонту. В сукупності зазначені докази не підтверджують давність та безперервність володіння позивачкою нерухомим майном не менше 10 років. Відповідач вважає, що в даному випадку відсутні всі обставини, передбачені ст. 344 ЦК України, необхідні для набуття позивачкою права власності за набувальною давністю, оскільки сам по собі факт користування майном не є підставою для виникнення права власності. Крім зазначеного, згідно позовної заяви ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , тобто не за адресою знаходження майна, право власності на яке вона хоче визнати в судовому порядку. Просив відмовити в задоволенні позову (а.с. 116-119).
Позивачка, будучи належним чином повідомленою про дату та час розгляду справи, в судове засідання не з'явилась.
Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з викладених у позові підстав, просив визнати за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Додатково зазначив, що жити у вказаному будинку позивачка запросила жінка, прізвище якої ОСОБА_2 не пам'ятає. Вказана жінка запевняла, що вона оформить право власності на зазначений будинок на позивачку і ОСОБА_2 була щиро переконана, що вона є власницею вказаного будинку.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, просив розглянути справу без його участі (а.с. 169).
Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Ст.ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
У відповідності з рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради депутатів трудящих від 13 квітня 1967 року № 129, актом відводу земельної ділянки в натурі від 19 квітня 1967 року право безстрокового користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 загальною площею 600 кв.м надано ОСОБА_4 (а.с. 32-33).
19 квітня 1967 року між Миргородською міською ради депутатів трудящих та ОСОБА_4 на підставі вищевказаного рішення було укладено договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності з числа кімнат від однієї до п'яти включно за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 36-37).
10 квітня 1970 року останній було надано дозвіл на проведення робіт з будівництва на вказаній земельній ділянці (а.с. 34).
Як зазначив під час судового розгляду представник позивачки, вказані документи ОСОБА_2 знайшла в будинку за місцем свого проживання.
ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином позивачки (а.с. 57-53, 100-102).
06 червня 2005 року між МУУГГ та ОСОБА_3 укладено договір № 5837 про надання послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18-19, 77-78).
28 грудня 2005 року між Миргородським УЕГГ ВАТ «Полтавагаз» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання послуг з газопостачання (а.с. 23-26, 82-87).
05 грудня 2006 року ОСОБА_3 уклав з ВАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» угоду № 10 про встановлення населенню побутових лічильників газу з подальшим обслуговуванням в будинку за вищевказаною адресою (а.с. 20-22, 79-81).
Згідно з актами від 06 листопада 2025 року №№ 962/03-24, 963/03-24, виданими головою вуличного комітету, ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 2000 року по теперішній час (а.с.153, 154).
Згідно з довідкою від 14 грудня 2018 року № 03-01/14019, виданою відділом реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Миргородської міської ради, ОСОБА_3 , що зареєстрований в АДРЕСА_5 , проводив догляд за ОСОБА_2 (а.с. 155).
На підтвердження сплати позивачкою комунальних послуг останньою було надано копію розрахункової книжки по оплаті за вивезення змішаних побутових відходів, копії квитанцій про оплату за послуги розподілу природного газу (а.с. 156, 159-163).
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нрерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 467686527 від 11 березня 2026 року, сформованою на запит Миргородського міськрайонного суду за параметрами запиту: АДРЕСА_1 , актуальна інформація про об'єкт речових прав зазначена наступна: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, об'єкт житлової нерухомості, адреса: АДРЕСА_6 , власник - ОСОБА_6 .
Свідок ОСОБА_7 , яка є знайомою позивачки, пояснила, що приблизно до 2000 року в буд. АДРЕСА_1 ніхто не жив, а з 2000 року в ньому стали постійно проживати ОСОБА_2 із сином. Вони поставили паркан, встановили сантехніку, зробили ремонт в будинку.
Допитаний судом свідок ОСОБА_8 пояснив, що приблизно на початку 2000 року в будинку за адресою: АДРЕСА_1 поселилися ОСОБА_2 та її син, який наразі помер. Позивачка у вказаному будинку живе безперервно. Свідок зазначив, що позивачка із сином зробили утеплення будинку, ремонт всередині будинку, поставили новий паркан.
Свідок ОСОБА_9 , який є знайомим із синами позивачки, під час судового розгляду пояснив, що ОСОБА_2 із сином ОСОБА_10 в буд АДРЕСА_1 проживали приблизно 20 років, наразі ОСОБА_10 помер. Свідок допомагав їм проводити ремонтні роботи - вирівнював балки на стелі, підлогу, штукатурив стіни, було поставлено ворота, новий паркан. ОСОБА_2 вела себе як власниця будинку, вкладала в нього гроші та працю.
Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у ст. 344 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз. 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком КЦС у складі ВС, наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків КЦС у складі ВС, оскільки за змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347св22) та від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20 (провадження № 61-5539св23).
Під час розгляду справи встановлено, що позивачку було вселено до будинку її власником, ОСОБА_2 знала, кому належить спірний будинок, сподіваючись, що попередній власник оформив право власності на вказаний будинок на неї
Суд вважає, що позивачка за даним позовом не навела належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження набуття нею права власності на житловий будинок за набувальною давністю, оскільки факт титульного володіння спірним будинком та обізнаність про власника нерухомого майна виключає можливість застосування положень цієї норми.
Крім зазначеного, суд зауважує, що відповідно до Реєстру речових прав право власності на будинок АДРЕСА_7 належить ОСОБА_6 .
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 13, 206, 263, 265, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до територіальної громади в особі Миргородської міської ради про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: О. М. Вірченко