"06" квітня 2026 р. Справа № 363/7369/25
(ЗАОЧНЕ)
06 квітня 2026 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Дьоміної О.П., за участю секретаря секретаря Підопригори Х.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
08.12.2025 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість загальною сумою 20 000 грн., що складається з суми боргу за тілом кредиту - 2 000 грн., суми боргу за процентами - 10 250 грн., що нараховані первісним кредитором та 7 750 грн. - боргу за проценти, що нараховані позивачем, а також судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрат на правову допомогу 10 000 грн. Додатково позивач просив суд в порядку ч. 10 та ч. 11 ст. 265 ЦПК України, органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, нарахувати інфляційні втрати та 3% річних, відповідно до ст. 625 ЦК України за відповідною формулою, починаючи з дати набрання рішенням законної сили і до моменту виконання рішення в частині задоволення суми заборгованості та стягнути отриману суму інфляційних втрат та 3% річних з відповідача на користь позивача. Так, в обґрунтування позову вказано, що 03.03.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір за №4441190 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. На умовах, встановлених договором, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. За взаємною згодою, сторони кредиту з 03.03.2024 року по 26.02.2025 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 10 днів. На пільговий строк 10 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування на умовах 0,01 відсотків у день, проте позичальником не виконано зазначених у договорі умов і до нього як результат застосовано повну ставку кредитування у розмірі 2,5 % у день. На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу за № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору. Відповідно до зазначених вище умов договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов'язання виконало та надало кредит в сумі 2 000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку за № НОМЕР_1 , емітовану банком АТ КБ «ПриватБанк». Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань перед первісним кредитором, 23.09.2024 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі договору факторингу за №23/09/2024 за плату відступило, а ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуло право грошової вимоги до відповідача. Станом на дату укладання договору факторингу від 23.09.2024 року за №23/09/2024, строк дії договору за №4441190 від 03.03.2024 року не закінчився, а тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» з дати договору факторингу 23.09.2024 року донараховано відсотки в сумі - 7 750 грн., що не носять штрафний характер, а є процентами за користування кредитом, нараховані в межах строку кредиту - проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором. Таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем за договором за №4441190 від 03.03.2024 року загальною сумою 20 000 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 2 000 грн., нарахованих процентів первісним кредитором - 10 250 грн., 7 750 грн. нарахованих відсотків вже позивачем.
Згідно правил ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 17.12.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію.
В судове засідання представник позивача не з'явився, при цьому в прохальній частині позовної заяви просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти постановлення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином, крім того повідомлялась через офіційний портал «Судова влада України» веб-сторінку Вишгородського районного суду Київської області, причини неявки суду невідомі, а тому суд, відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважає можливим вирішити справу на підставі наявних доказів без участі відповідача.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
06.04.2026 року, відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України, постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України - у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. А відтак, оскільки учасники справи у судове засідання не з'явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст. 12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 03.03.2024 року між ТОВ «ЛІНЕРУА Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту за №4441190.
Відповідно до п. 1.2 договору на умовах, встановлених договором, товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Тип кредиту - кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 2 000 грн.
Згідно з п.п. 1.2.1. договору за взаємною згодою сторін сума кредиту може бути збільшена, про що сторонами укладається додатковий договір. При цьому сторони погодили, що збільшення суми кредиту можливе до дати здійснення клієнтом першого платежу за договором, відповідно до Графіку платежів (п.1.3 цього договору).
Відповідно до п. 1.3 договору строк кредитування 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 10 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком за №1 до цього договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що клієнт виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі.
Згідно з п. 1.3.1 договору строк кредитування, а також термін (дата) повернення (виплати) кредиту, встановлені договором, можуть бути змінені (продовжені) за письмовою згодою сторін, шляхом підписання сторонами додаткового договору до цього договору. Ініціювання клієнтом продовження строку кредитування/строку договору відбувається без змін умов цього договору в бік погіршення для клієнта.
Згідно з п.п. договору 1.3.2 у клієнта наявне право продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту, встановлених договором, на підставі звернення до товариства із зазначеною датою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора.
Відповідно до п. 1.4 договору тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах:
Відповідно до п.п. 1.4.1 договору стандартна процента ставка становить 2,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього договору. Денна процентна ставка за цим договором при застосуванні стандартної процентної ставки дорівнює 2.5%.
Згідно з п.п. 1.4.2. договору знижена процентна ставка становить 0,01% за кожен день користування кредитом та застосовується на таких умовах:
Якщо клієнт до 12.03.2024 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт як учасник Програми лояльності отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від товариства, користування кредитом для клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, клієнт розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим договором. Клієнт погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання клієнтом права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для клієнта, оскільки надання кредиту за цим договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки. Денна процентна ставка за цим договором у разі використання клієнтом права на знижену процентну ставку дорівнює 2.431%.
Пункт 1.4.3 вказаного договору вказує на те, що розмір процентів за користування кредитними коштами протягом строку дії договору може бути змінений у бік зменшення для клієнта у випадку та на умовах визначених в пп. 1.4.2. договору, зокрема у випадку отримання клієнтом знижки на стандартну процентну ставку. Якщо клієнт не отримав індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку відповідно до Програми лояльності, цей підпункт договору до клієнта не застосовується.
Згідно з п.1.5 договору орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредитування 407 372,81% річних (п.п. 1.5.1 договору), за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 107 018,30% річних (п.п. 1.5.2 договору).
Згідно з п. 1.6 договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 20 000 грн. (п.п. 1.6.1 договору), за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 19 502,00 грн. (п.п. 1.6.2 договору).
Згідно з п. 2.1 договору товариство надає кредит у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) за № НОМЕР_2 .
У відповідності до п.п. 2.2. договору суму кредиту (його частину) товариство перераховує протягом двох днів з моменту укладення цього договору. Дати надання кредиту: 03.03.2024 або 04.03.2024.
Також, 03.03.2024 року відповідачем підписано Паспорт споживчого кредиту, яким передбачено основні умови кредитування.
Факт перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів у загальній сумі 2 000 грн. на карту за № НОМЕР_1 підтверджується листом ТОВ «ПЕЙТЕК» за №202410003-2406.
Згідно розрахунку, наданого ТОВ «ЛІНЕРУА Україна» - заборгованість відповідача станом на 23.09.2024 року становить 13 250 грн. та складається з: 2 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 10 250 грн. - заборгованість по процентам.
23.09.2024 року між ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» та ТОВ «ЛІНЕРУА Україна» укладено договір факторингу за №23/09/2024, відповідно до умов якого ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Станом на дату укладання договору факторингу строк дії договору не закінчився, а тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» з дати факторингу донараховано відсотки за (132 календарних днів). Таким чином, відповідач має заборгованість за договором за №4441190 від 03.03.2024 року у загальному розмірі 20 000 грн., з яких: 2 000 грн. - тіло кредиту, 10 250 грн. - відсотки нараховані первісним кредитором, 7 750 грн. - відсотки нараховані позивачем.
Таким чином між сторонами виникли зобов'язальні, цивільно-правові правовідносини у сфері кредитування, що регулюються нормами ЦК України.
Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі за №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі за №404/502/18, від 07.10.2020 року у справі за №127/33824/19.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Враховуючи наведене, проаналізувавши зміст договору, його форму, суд дійшов висновку, що договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту дійсно укладений сторонами правочину в електронній формі із застосуванням електронної комерції, відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію». Доказів зворотного відповідач суду не надав, як і не спростував факт укладення договору.
Договір містить повну інформацію щодо особи позичальника, його персональні дані, номер мобільного телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника. Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у ТОВ «ЛІНЕРУА Україна» виникло зобов'язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача - зобов'язання з повернення кредитних коштів.
Свої зобов'язання за кредитним договором кредитодавець виконав належним чином, надавши позичальникові кредит в обумовленому розмірі 2 000 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитодавця вимагати їх повернення.
23.09.2024 року між ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» та ТОВ «ЛІНЕРУА Україна» укладено договір факторингу за №23/09/2024, відповідно до умов якого ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуло права грошової вимоги до відповідача.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі за №2-1383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У даній справі позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована.
Зважаючи на те, що відповідач не здійснював погашення заборгованості по кредиту та не повернув кредит протягом строку, обумовленого сторонами при укладенні договору, тим самим допустив істотне порушення виконання своїх кредитно-договірних зобов'язань, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту за договором у загальному розмірі 2000 грн.
Щодо нарахування відсотків за користування кредитним коштами суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Разом з тим, Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Зі змісту ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
У відповідності до ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Закон України «Про споживче кредитування» визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Статтею 1 ЗУ «Про споживче кредитування» визначено терміни, зокрема 1-1) договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; 1-2) денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
Судом встановлено, що договором за №4441190 від 03.03.2024 року сторони погодили загальну суму кредиту 2 000 грн., строк кредитування 360 днів (тобто до 03.03.2025 року), відсоткова ставка 2,5%.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи розрахунків заборгованості, первісний кредитор ТОВ «ЛІНЕРУА Україна» та позивач ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» здійснювали нарахування відсотків за весь строк кредитування (360 днів) за відсотковою ставкою 2,5 %.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року, що набрав чинності 24.12.2023 року доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» п. 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24.12.2023 року денна ставка має бути не більше 2,5 %, з 23.04.2024 року не більше 1,5 %, а з 21.08.2024 року не більше 1 %.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про необхідність здійснення перерахунку заборгованості відповідача за відсотками у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Так, з долученого до матеріалів справи розрахунку ТОВ «ЛІНЕРУА Україна» вбачається, що за період з 03.03.2024 року (дата надання кредиту) до 22.04.2024 року первісний кредитор здійснював нарахування відсотків на тіло кредиту 2000 грн. за відсотковю ставкою 2,5%, та заборгованість за відсотками за цей період склала 2 050 грн. з чим суд погоджується.
Судом встановлено, що починаючи з 23.04.2024 року денна ставка має бути не більше 1,5 %, а з 21.08.2024 року не більше 1 %. Тобто, за період з 23.04.2024 року по 20.08.2024 року заборгованість за відсотками за користування кредитом має становити 3 600 грн., виходячи з розрахунку: 2 000 грн. (тіло кредиту) * 1,5% * 120 днів (кількість днів між 23.04.2024 року та 20.08.2024 року).
Водночас, за період з 21.08.2024 року по 25.02.2025 року (останній день кредитування) заборгованість за відсотками за користування кредитом має становити 3 780 грн., виходячи з розрахунку: 2 000 грн. (тіло кредиту) * 1 % * 189 днів (кількість днів між 21.08.2024 року та 25.02.2025 року).
Тобто, заборгованість відповідача за користування кредитним коштами за договором за №4441190 від 03.03.2024 року має становить 9 432 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованість за договором за №4441190 від 03.03.2024 року у загальному розмірі 11 432 грн. з яких: 2 000 грн. (заборгованість по тілу кредиту) та 9 432 грн. (заборгованість за відсотками).
Враховуючи те, що позовну заяву позивача задоволено частково, суд, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, присуджує йому судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 385 грн., виходячи з розрахунку: розмір задоволених позовних вимог 11 432 грн. * 2 422,40 грн. сума сплаченого судового збору / 20 000 грн. розмір заявлених вимог.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Згідно з ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
У постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі за №362/3912/18 (провадження за №61-15005св19) та від 30.09.2020 року в справі за №201/14495/16-ц (провадження за №61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява за №19336/04, п. 269).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява за №58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: копію договору про надання юридичних послуг за №01/08/2024-А від 01.08.2024 року, заявку за №4441190 до договору про надання юридичних послуг за №01/08/2024-А від 21.04.2025 року, акт прийому-передачі виконаних робіт та детальний опис виконаних робіт, згідно яких витрати на послуги адвоката становлять 10 000 грн.
Разом з цим, суд вважає завищеною оплату наданих послуг, оскільки заявлена позивачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. є неспівмірною зі складністю справи та виконаними роботами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги, їх обсягом та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру у співвідношенні з предметом позову.
Справа розглядалась в спрощеного позовного провадження з викликом сторін, однак адвокат не приймав участі в судових засіданнях. Враховуючи принцип розумності та справедливості, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням співмірності виконаної адвокатом роботи, та заявленої суми до стягнення, складності справи.
При визначенні судом розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховується, що, представник позивача в судове засідання не прибував, спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності, розгляд справи проведено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а обсяг наданих адвокатом послуг фактично складається лише з складення позовної заяви.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, ціну позову, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача 1 500 грн. Саме така сума відповідає критеріям розумності, співмірності та ґрунтуються на вимогах закону.
Що стосується вимог позивача про стягнення в порядку ч. 10 та ч. 11 ст. 265 ЦПК України з відповідача інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду суд зазначає наступне:
Як передбачено ч. 10 та ч. 11 ст. 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розд. VIІ цього Кодексу.
Частинам 10 та 11 вказаної статті кореспондують норми ч. 11 та ч. 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у рішенні суду. Зокрема врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Правила ч. ч. 10 та 11 ст. 265 ЦПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення. Правова мета приписів ч. ч. 10 та 11 ст. 265 ЦПК України передовсім полягає у наданні суду повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як було ухвалено судове рішення.
При ухваленні рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може вирішити питання нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.
Формулювання вказаних норм процесуального права визначають право, а не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 року у справі за №910/14524/22.
Водночас перехідні положення п.?18 Закону за №2120-IX від 15.03.2022 року передбачають, що у період дії воєнного або надзвичайного стану в Україні та протягом 30 днів після його припинення або скасування позичальник звільняється від відповідальності та обов'язку сплати неустойки, штрафу чи пені. Таким чином, нарахування інфляційних втрат та 3?% річних за ст. 265 ЦПК України може застосовуватися лише з моменту закінчення зазначеного періоду, тобто після припинення дії воєнного/надзвичайного стану та спливу 30 днів після цього, і не поширюється на період, охоплений п.?18.
Указом Президента України за №64/2022, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24.02.2022 року було введено в Україні воєнний стан, який діє і на даний час.
Суд вважає, що вимоги позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку ч. ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, а також роз'яснення даному органу чи особі, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні трати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, є такими, що не підлягають до задоволення.
Зважаючи на зазначене, суд відмовляє в задоволені відповідної позовної вимоги.
На підставі викладеного та керуючись статтями 526, 530, 533, 549, 625, 629, 759, 1046-1051 Керуючись ст. 11, 207, 526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 4, 12, 76, 81, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 265, 268, 274-279, 280-284, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту за №4441190 від 03.03.2024 року у загальному розмірі 11 432 (одинадцять тисяч чотириста тридцять дві) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 385 (одна тисяча триста вісімдесят п'ять) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати на правову допомогу у розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», код ЄДРПОУ: 40966896, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Глибочицька, 40, прим. 19, літ «Н», «П».
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуюча: О.П. Дьоміна