Справа № 760/873/24 Головуючий у суді І інстанції Жовноватюк В.С.
Провадження № 22-ц/824/2454/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
01 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 02 лютого 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Голосіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 ,про встановлення факту смерті,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Іванівське Бахмутського району Донецької області.
На обґрунтування заявлених вимог зазначив, що є рідним братом ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Іванівське Бахмутського району Донецької області під час мінометного обстрілу противником, гідно виконуючи свій військовий обов'язок по захисту Батьківщини.
Орган державної реєстрації актів цивільного стану не може зареєструвати факт смерті ОСОБА_3 , оскільки його брат загинув у зоні проведення бойових дій, на території, яка контролюється військами країни-агресора, і здійснити евакуацію його тіла на теперішній час не має можливості.
Встановлення факту смерті брата необхідно йому для отримання свідоцтва про смерть та забезпечення реалізації належних йому суб'єктивних прав.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 02 лютого 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що заявник не надав достатніх доказів, які б достовірно свідчили про смерть його брата. Надані суду докази свідчать про те, що брат заявника пропав безвісти у зв'язку із воєнними діями, що може бути підставою для звернення до суду із заявою про оголошення його померлим, а не про встановлення факту його смерті.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 19 лютого 2024 року заявник подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про встановлення факту смерті задовольнити.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначав, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд не взяв до уваги надані докази, які фактично містять у собі достатньо інформації щодо настання смерті ОСОБА_3 . Отримати документи про смерть встановленої форми, видані закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою, неможливо оскільки на території, де залишилось тіло брата, тривають активні бойові дії, пошукові роботи не здійснюються.
З урахуванням наведеного заявник вважає висновки суду першої інстанції помилковими і такими, що зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням норм процесуального права. Посилання суду на те, що він обрав невірний спосіб захисту шляхом звернення із заявою про встановлення факту смерті, на думку заявника, є необґрунтованим проявом надмірного формалізму, адже суттю порушеного ним питання є встановлення юридичної визначеності - факту смерті брата, а із наданих суду доказів очевидно випливає, що ОСОБА_3 отримав поранення, які несумісні із життям, в результаті мінометного обстрілу противником.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 02 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким заяву задоволено.
Встановлено факт смерті громадянина України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в місті Києві і загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Іванівське Бахмутського району Донецької області.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявник на підтвердження встановлення факту смерті ОСОБА_3 надав документи, які достеменно встановлюють, що він загинув в означену дату за зазначених обставин, які суд першої інстанції безпідставно не врахував.
Постановою Верховного Суду від 26 серпня 2025 року касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції, ухвалюючи зазначену постанову, вказав, що суду, залежно від установлених обставин, необхідно залучати до участі в таких справах Міністерство оборони України або відповідні військові частини з метою захисту інтересів держави. Проте суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, не вирішив питання про залучення до участі в справі всіх заінтересованих осіб, внаслідок чого дійшов до передчасного висновку про задоволення заяви.
При новому розгляді суду належить врахувати вищенаведене, визначитися з учасниками справи, звернути увагу на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22, від 02 квітня 2025 року у справі № 753/11685/24 у подібних правовідносинах, та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням її учасників.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року залучено до участі у справі № 760/873/24 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті в якості заінтересованих осіб Військову частину НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
25 листопада 2025 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, який не прийнятий до розгляду судом апеляційної інстанції, оскільки в порушення приписів частини четвертої статті 360 ЦПК України до нього не доданодоказів на підтвердження надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Учасники справи у призначене судове засідання не з'явилися та/або явку своїх представників не забезпечили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, Голосіївський ВДРАЦС у м. Києві надіслав заяву про розгляд справи без участі його представника, заявник та інші заінтересовані особи причини неявки до апеляційного суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду,перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_3 .
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 01 вересня 2023 року № 249, молодшого сержанта ОСОБА_3 призначено на посаду стрільця-санітара 3 штурмового відділення 3 штурмового взводу 5 штурмової роти 2 штурмового батальйону.
Згідно з рапортом ТВО командира 5 штурмової роти 2 штурмового батальйону від 14 жовтня 2023 року, 14 жовтня 2023 року, орієнтовно об 03:45-04:04 год, у лісовому масиві поблизу населеного пункту Іванівське противник здійснив мінометний обстріл, внаслідок якого зник безвісти молодший сержант ОСОБА_3 , стрілець-санітар 3 штурмового відділення 3 штурмового взводу 5 штурмової роти 2 штурмового батальйону.
14 жовтня 2023 року командир Військової частини НОМЕР_1 видав доповідь № 23106 про зникнення безвісти військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_3 та наказ № 5370 про призначення службового розслідування.
Відповідно до рапортів командира 1 взводу 3 штурмового відділення 3 штурмового взводу 5 штурмової роти 2 штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_4 та командира бойової машини 3 взводу 1 штурмового відділення 3 штурмового взводу 5 штурмової роти 2 штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_5 від 22 жовтня 2023 року, останні проходили службу разом з молодшим сержантом ОСОБА_3 . Останній раз бачили ОСОБА_6 14 жовтня 2023 року. У період участі в бойових діях в районі села Іванівське Донецької області, виконуючи бойове завдання, Єгор покинув пункт дислокації, а 14 жовтня 2023 року не повернувся до місць дислокації та не вийшов на зв'язок. Надалі засобами аеророзвідки було зафіксовано тіла захисників без ознак життя, в одному з яких вони точно впізнали побратима, молодшого сержанта ОСОБА_3
25 жовтня 2023 року складено акт службового розслідування, за результатами якого встановлено, що стрілець-санітар 3 штурмового відділення 3 штурмового взводу 5 штурмової роти 2 штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_3 зник безвісти 14 жовтня 2023 року в районі населеного пункту Іванівське Донецької області під час виконання бойового завдання. Причиною зникнення є ймовірне отримання поранень несумісних з життям в батальйонному районі оборони 2 штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 .
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи попередню постанову апеляційного суду про задоволення заяви про встановлення факту смерті та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, окрім необхідності вирішення питання про залучення до участі в справі всіх заінтересованих осіб, також звернув увагу на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22, від 02 квітня 2025 року у справі № 753/11685/24 у подібних правовідносинах.
Переглядаючи правильність висновків суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та з урахуванням вказівок Верховного Суду, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Згідно з частинами третьою - четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:
- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);
- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Вказані процедури різняться між собою та мають певні особливості.
Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша - друга статті 318 ЦПК України).
Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.
При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19.
Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної реєстрації факту смерті.
Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (частина четверта статті 46 ЦК України).
Відповідно до статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.
Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.
З огляду на викладене, виходячи зі змісту статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 ЦПК України, можна дійти висновку про те, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв'язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).
Аналіз змісту заяви ОСОБА_1 свідчить про те, що заявник фактично просить суд встановити факт смерті його брата ОСОБА_3 (військовослужбовця) у певний час - ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання, з метою отримання свідоцтва про смерть та забезпечення реалізації належних заявнику суб'єктивних прав (не зазначено яких саме).
Як на фактичні підстави звернення до суду заявник посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 його брат ОСОБА_3 загинув під час бойових дій в лісовому масиві поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області внаслідок застосування противником мінометного обстрілу, що підтверджується актом службового розслідування від 25 жовтня 2023 року.
За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підтвердження заявлених вимог заявник надав суду лише копії: посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_3 від 21 вересня 2023 року; сповіщення сім'ї зниклого безвісти від 16 жовтня 2023 року; витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 01 вересня 2023 року про призначення ОСОБА_3 на посаду стрільця-санітара 3 штурмового відділення 3 штурмового взводу 5 штурмової роти 2 штурмового батальйону; витягу з журналу ведення бойових дій Військової частини НОМЕР_1 № 87т; матеріалів службового розслідування, призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14 жовтня 2023 року, зокрема, рапортів ТВО командира роти від 14 жовтня 2023 року, пояснень командира взводу та командира бойової машини взводу від 16 жовтня 2023 року та їх рапортів від 22 жовтня 2023 року, карти-схеми місця події, що сталася 14 жовтня 2023 року близько 03:30 год, фото аеророзвідки із місця події, акта службового розслідування від 25 жовтня 2023 року.
Суд першої інстанції вірно вважав, що вказані вище докази у своїй сукупності достовірно не свідчать про смерть ОСОБА_3 14 жовтня 2023 року, а лише дають підстави для обґрунтованого припущення смерті брата заявника за обставин, що підтвердженні цими доказами, які можуть свідчити про смерть військовослужбовця.
У зв?язку із зазначеним підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті його брата ОСОБА_3 (військовослужбовця) у певний час під час виконання бойового завдання згідно з пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК України немає.
З огляду на встановлені у цій справі обставини та наявність у заявника вірогідного припущення про смерть ОСОБА_3 14 жовтня 2023 року поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області, він не позбавлений можливості звернутися до суду із заявою про оголошення судом ОСОБА_3 померлим на підставі частини другої статті 46 ЦК України.
Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22 та від 02 квітня 2025 року у справі № 753/11685/24, на які звертав увагу суд касаційної інстанції, скасовуючи судове рішення у цій справі.
Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, суд першої інстанції, оцінивши належність та допустимість наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності, зробив правильний висновок, що заявник не надав достатніх доказів, на підставі яких суд може достовірно встановити смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Іванівське Бахмутського району Донецької області.
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги заявника про те, що у розпорядженні суду були належні докази, які фактично містили у собі достатньо інформації щодо факту настання смерті його брата 14 жовтня 2023 року.
Оскільки надані заявником докази свідчать про те, що його брат пропав безвісти під час бойових дій, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що зазначене може бути підставою для звернення до суду із заявою про оголошення ОСОБА_3 померлим, а не про встановлення факту його смерті.
Відтак, суд першої інстанції з дотриманням приписів процесуального законодавства всебічно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив справу відповідно до закону.
Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції по їх оцінці та особистого тлумачення заявником норм процесуального закону, у тому числі щодо порядку розгляду справ окремого провадження.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 02 лютого 2024 року у цій справі - без змін.
Відповідно до вимог частини сьомої статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 02 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 квітня 2026 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: О.В. Борисова
Д.О. Таргоній