03 квітня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 363/6005/25
провадження номер № 22-ц/824/5792/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 листопада 2025 року у складі судді Свєтушкіної Д.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкоди у здійсненні права користування майном шляхом виселення з тимчасової споруди (металевого магазину) та зобов'язати передати всі ключі та засоби доступу до приміщення,
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив усунути перешкоди у здійснені його права користування майном шляхом виселення ОСОБА_2 з тимчасової споруди (металевого магазину), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (без номера) та зобов'язати ОСОБА_2 передати йому всі ключі та засоби доступу до приміщення.
Ухвалою судді Вишгородського районного суду Київської області від 28 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкоди у здійсненні права користування майном шляхом виселення з тимчасової споруди (металевого магазину) та зобов'язати передати всі ключі та засоби доступу до приміщення - передано за підсудністю до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області.
Не погоджуючись з ухвалою судді першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Вишгородського районного суду Київської області, посилаючись на те, що суддя першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин та предмет позову, неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суддя першої інстанції, вирішуючи питання про підсудність, дійшов висновку, що спірні правовідносини стосуються виключно тимчасової споруди, яка не є нерухомим майном, та, відповідно, застосував правила загальної підсудності. Такий висновок є передчасним, оскільки суддя не встановив повного змісту правовідносин, що виникли між сторонами, і зробив правову кваліфікацію спору на підставі неповних відомостей.
Зазначає, що на момент постановлення ухвали суддя першої інстанції мав лише копію першої сторінки паспорта прив'язки тимчасової споруди, що не відображає реального юридичного статусу об'єкта та не містить інформації про правовий режим земельної ділянки, на якій розміщена споруда. Вказує, що додані до апеляційної скарги документи: рішення Димерської селищної ради №2169-64-VIII від 29 квітня 2025 року та тимчасова угода на користування земельною ділянкою від 29 квітня 2025 року свідчать, що тимчасова споруда встановлена на земельній ділянці площею 0,0050 га надана позивачу органом місцевого самоврядування для здійснення підприємницької діяльності, а користування спорудою є похідним від права користування земельною ділянкою.
За таких обставин ОСОБА_1 вважає, що підсудність визначається виключно за місцем знаходження земельної ділянки, а справа підлягає розгляду саме Вишгородським районним судом Київської області.
Крім того зазначає, що суддя першої інстанції помилково визначив територіальну підсудність поклавшись виключно на формальне місце реєстрації відповідача, не з'ясувавши фактичних обставин її проживання, оскільки фактичне місце проживання та діяльність відповідача знаходяться саме у Вишгородському районі.
Стверджує, що передача цієї справи до Івано-Франківської області порушує гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право позивачки на ефективний доступ до правосуддя.
Відповідачка у справі ОСОБА_2 не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч.1 ст.353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд за підсудністю до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, суддя першої інстанції виходив з того, що металевий магазин, про усунення перешкод в користуванні яким йдеться в позовній заяві, є тимчасовою, а не капітальною спорудою, а тому не є нерухомим майном в розумінні ст.181 ЦК України, оскільки не має фундаменту і є пересувним, тобто може бути демонтованою та переміщеною без пошкодження її функціональності. Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що зареєстроване місце проживання відповідачки є: АДРЕСА_2 , суддя дійшов висновку про те, що позовна заява підлягає розгляду Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судді першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив усунути перешкоди у здійснені його права користування майном шляхом виселення ОСОБА_2 з тимчасової споруди (металевого магазину), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (без номера) та зобов'язати ОСОБА_2 передати йому всі ключі та засоби доступу до приміщення.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до п.1 ст. 6 Конвенції кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
За загальним правилом, у відповідності до ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу користування рухомим майном, а саме, тимчасової споруди (металевого магазину).
Тимчасові споруди не являються нерухомим майном, оскільки не являються такими, що безпосередньо та нерозривно пов'язане із землею, а також можуть бути переміщеними.
Згідно з ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Враховуючи приписи ст.181 ЦК України тимчасові торгівельні споруди є рухомим майном, а не нерухомістю, яка повинна бути пов'язана фундаментом із землею.
Тобто у даному випадку предметом спору (позовних вимог) є усунення перешкод у здійснені права користування майном тимчасової споруди (металевого магазину) та вона не стосується нерухомого майна, в тому числі, земельної ділянки, а відтак визначені ч.1 ст.30 ЦПК України правила виключної підсудності на цей спір не поширюються.
Тому доводи апеляційної скарги про те, що тимчасова споруда встановлена на земельній ділянці площею 0,0050 га, яка надана позивачу органом місцевого самоврядування для здійснення підприємницької діяльності, а відтак ОСОБА_1 вважає, що користування спорудою є похідним від права користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим підсудність має визначатись виключно за місцем знаходження земельної ділянки та справа підлягає розгляду саме Вишгородським районним судом Київської області, є необгрунтованими з наведених вище підстав.
Водночас згідно відповіді №2054549 від 27 листопада 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру місцем реєстрації відповідачки ОСОБА_2 є: АДРЕСА_2 , що територіально відноситься до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суддя першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги у даній справі не стосуються нерухомого майна і повинні розглядатися за правилами загальної підсудності за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування відповідачки.
Доводи апеляційної скарги, про те, що відповідачка не проживає за місцем реєстрації, а фактичне її місце проживання та діяльність знаходиться у Вишгородському районі Київської області, апеляційним судом відхиляються, оскільки нормами ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання особи або перебування. Фактичне місце проживання фізичної особи та її діяльність не має правового значення для вирішення підсудності даного спору.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що передача цієї справи до Івано-Франківської області порушує його гарантоване п.1 ст.6 Конвенції право на ефективний доступ до правосуддя, то апеляційний суд їх не приймає до уваги, оскільки, як зазначалося вище, зазначена норма Конвенції гарантує право на доступ до правосуддя саме в суді, до юрисдикції якого справа віднесена процесуальним законом, а не в будь-якому суді, до якого звернувся позивач.
Таким чином висновки судді відповідають вимогам процесуального права, оскаржувана ухвала судді є законною та обґрунтованою, передбачених законом підстав для її скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з'ясування суддею обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, а зводяться до незгоди з висновками судді першої інстанції та власного тлумачення заявником характеру спірних правовідносин.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала судді першої інстанції є законною і обґрунтованою, суддею додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків судді не спростовують.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу судді Вишгородського районного суду Київської області від 28 листопада 2025 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: