справа №756/1899/25 Головуючий у І інстанції - Диба О.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/3067/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
31 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири,-
установив:
У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 16 грудня 2024 року комісією оглянуто квартиру АДРЕСА_1 , та зафіксовані пошкодження в акті про залиття, встановлено, що затоплення вказаної квартири трапилось з вище розташованої квартири АДРЕСА_2 внаслідок протікання на різьбовому з'єднанні рушникосушарки з стояковим трубопроводом централізованого гарячого водопостачання самовільно встановленої власником квартири АДРЕСА_2 .
Згідно звіту про оцінку складеного 31 грудня 2024 року ФОП ОСОБА_4 завдані йому матеріальні збитки становлять 80974 грн.
Відповідач у добровільному порядку відмовляється відшкодовувати завдану шкоду.
Крім того, вказував, що внаслідок неправомірних дій відповідача, що призвели до затоплення його квартири, в останній наявні запахи, вологість та пліснява, що ускладнює його повсякденне життя та потребує значних зусиль для повернення звичного комфорту.
Просив суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь майнову шкоду, завдану залиттям квартири, в розмірі 80974 грн. та 20000 грн. в рахунок компенсації завданої моральної шкоди.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року зазначений вище позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири у розмірі 73190 грн., моральну шкоду у розмірі 20000 грн. та витрат, пов'язаних із проведення експертних досліджень у розмірі 6800 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що позивачем зазначено в якості третьої особи ОСОБА_3 , проте, обґрунтованого клопотання про залучення третьої особи, з поясненнями, яким чином судове рішення у справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки вказаної третьої особи, до позову не долучено.
За змістом ухвали суду першої інстанції від 13 лютого 2025 року процесуальна дія з приводу залучення третьої особи ОСОБА_3 з дотриманням вимог ст. 53 ЦПК України не виконана, судом першої інстанції не визначено процесуальний статус третьої особи ОСОБА_3 .
Вказує, що її квартира на дату залиття квартири позивача перебувала в користуванні орендаря ОСОБА_5 , при цьому, наданий позивачем акт №7255 від 16 грудня 2024 року не містить відомостей про такого мешканця квартири. Отже, її квартира не обстежувалась для з'ясування причин залиття квартири позивача.
Позивач не зміг пояснити яким чином були встановлені причин залиття по акту №7255 від 16 грудня 2024 року, а тому, такий акт доводить її невинуватість за завдану шкоду.
Позивач в судовому засіданні не зміг пояснити, чому акті від 16 грудня 2024 року та звіті про оцінку розміру матеріального збитку наявні розбіжності в площах туалету, ванної кімнати, а тому, вартість будівельних робіт з відновлення квартири позивача у розмірі 73190 грн. не відповідає фактичним обставинам справи.
Суд першої інстанції не звернув уваги, що розмір матеріальних збитків був визначений з урахуванням 20% ПДВ, але ремонт квартири може бути проведений як платником вказаного податку, так і особою, яка не є платником такого податку. При цьому доказів про те, що ремонт пошкодженої квартири позивача був здійснений чи має бути здійснений виконавцем-платником 20% ПДВ до суду не надано.
Зазначає, що відповідно до свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 лютого 2025 року вбачається, що 1/3 частина кв. АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 , а визначаючи загальну суму до відшкодуванням позивачу у розмірі 73190 грн. суд першої інстанції не врахував розмір його частки у праві власності на квартиру, а тому безпідставно стягнув вказану суму.
Просила суд, скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони, яка приймала участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що кв. АДРЕСА_1 належить позивачу ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 виданого 21 лютого 2011 року Органом приватизації державного житлового фонду Оболонської РДА у м. Києві.
Згідно інформаційної довідки, кв. АДРЕСА_3 належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого 07 червня 2019 року Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою.
Згідно договору оренди жилого приміщення від 14 червня 2022 року, ОСОБА_5 прийняв в оренду жиле приміщення - квартиру за адресою АДРЕСА_4 , на період з 14 червня 2022 року до 14 грудня 2022 року, вартість оренди складає 4500 грн. Водночас, будь-яких доказів продовження дії вказаного договору між сторонами суду надано не було.
16 грудня 2024 року комісією в складі головного інженера ОСОБА_10, інженера І категорії ОСОБА_7 , майстра тех.дільниці ОСОБА_8 , слюсаря-сантехніка ОСОБА_9 оглянуто квартиру АДРЕСА_1 та зафіксовані пошкодження в акті №7255 від 16 грудня 2024 року про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання), встановлено, що затоплення вказаної квартири трапилось з вище розташованої квартири АДРЕСА_2 внаслідок протікання на різьбовому з'єднанні рушникосушарки з стояковим трубопроводом централізованого гарячого водопостачання самовільно встановленої власником кв. АДРЕСА_2 .
Згідно вищевказаного акту, внаслідок залиття пошкоджено: - кімната S = 17,1 кв.м, стеля шпалери - 5,0 кв.м, стіни шпалери - 6,0 кв.м, покриття підлоги з лінолеуму - 17,1 кв.м; - кухня S = 7,7 кв.м, стеля водоемульсійне фарбування - 1,0 кв.м, стіни шпалери - 1 кв.м, покриття підлоги з лінолеуму - 7,7 кв.м; - коридор S = 4,3 кв.м, стеля водоемульсійне фарбування - 1,0 кв.м, стіни шпалери - 2,0 кв.м, покриття підлоги з лінолеуму - 4,3 кв.м; - ванна S = 2,1 кв.м, стеля водоемульсійне фарбування - 1,0 кв.м, стіни - водоемульсійне фарбування - 1,0 кв.м, дверне полотно; - туалет S = 0,80 кв.м, стеля підвісна - штучна декоративна плитка - 0,50 кв.м, стіни шпалери - 1,0 кв.м, дверне полотно.
При цьому, відповідно до вказаного ж акту, задля відновлення попереднього стан приміщень, відповідно до висновків та рекомендацій комісії: - кімната S = 17,1 кв.м, стеля заміна шпалер - 17,1 кв.м, стіни заміна шпалер - 43,0 кв.м, покриття підлоги з лінолеуму - 17,1 кв.м; - кухня S = 7,7 кв.м, стеля водоемульсійне фарбування - 7,7 кв.м, стіни заміна шпалер - 10,0 кв.м, заміна покриття підлоги з лінолеуму - 7,7 кв.м; - коридор S = 4,3 кв.м, стеля водоемульсійне фарбування - 4,3 кв.м, стіни заміна шпалер - 20,0 кв.м, заміна покриття підлоги з лінолеуму - 4,3 кв.м; - ванна S = 2, 1 кв.м, стеля водоемульсійне фарбування - 2,1 кв.м, стеля водоемульсійне фарбування - 2,0 кв.м, ремонт дверного полотна;- туалет S = 0,80 кв.м, стеля підвісна - заміна штучної декоративної плитки - 0,80 кв.м, стіни заміна шпалер - 15,0 кв.м, ремонт дверного полотна.
Згідно звіту про оцінку складеного 31 грудня 2024 року ФО-П ОСОБА_4 , матеріальні збитки завдані позивачу становлять 80974 грн. Вартість складання звіту - 6800 грн.
У зазначеному звіті вказано наступні пошкодження: - балкон (3,3 кв.м): стеля - жовто-бурі іржаві плями, пліснява; стіни - сліди протікання, жовто-бурі іржаві плями, пліснява; вікна - сліди протікання; - кімната (17,1 кв.м): стеля - жовто-бурі іржаві плями, вздуття та відшарування шпалер, пліснява, стіни - жовто-бурі іржаві плями, вздуття, відшарування та відпадання шпалер, пліснява; вологоміром зафіксовано замокання стін з показником 2,7% та «червоним» індикатором, що відповідає стану «мокрий»; підлога - замокання; - коридор (4,3 кв.м): стеля - замокання, тріщина, вздуття фарби, стіни - жовто-бурі іржаві плями, вздуття, відшарування та відпадання шпалер; пліснява; вологоміром зафіксовано замокання стін з показником 2,7% та «червоним» замокання, деформація, індикатором, що відповідає стану «мокрий; підлога - пошкодження пліснявою; вологоміром зафіксовано замокання підлоги з показником 0,8% та «жовтим» індикатором, що відповідає стану «вологий»; - кухня (7,7 кв.м): стеля - замокання, жовто-бурі іржаві плями, тріщина, вздуття фарби, стіни - замокання, жовто-бурі іржаві плями; підлога - замокання; - ванна кімната (2,0 кв.м): стеля - жовто-бурі іржаві плями, вздуття та відшарування фарби; стеля - жовто-бурі іржаві плями, вздуття та відшарування фарби; - туалет (1 кв.м): стеля - жовто-бурі іржаві плями, вздуття та відпадання фарби; стіни - жовто-бурі іржаві плями; вздуття та відпадання фарби.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в акті чітко встановлено, що залиття квартири позивача сталося з кв. АДРЕСА_3 , у зв'язку з протіканням на різьбовому з'єднанні рушникосушарки з стояковим трубопроводом централізованого гарячого водопостачання самовільно встановленої відповідачем, який є власником квартири АДРЕСА_2 .
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивач зазнав душевних страждань у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, що призвела до затоплення квартири позивача, в останній наявні запахи, вологість та пліснява, що ускладнює повсякденне життя позивача та потребує значних зусиль для повернення звичного комфорту.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, а тому відповідальність за завдану матеріальну та моральну шкоду позивачу має нести саме відповідач.
З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частинах 1, 2 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому, такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Статтею 1192 ЦК України, визначено способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, відповідно до яких: якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, цивільне законодавство покладає на відповідача обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а на позивача обов'язок доведення наявності шкоди та її розмір.
Правова позиція у подібних правовідносинах висловлена в Постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року (справа №263/7910/17) та від 11 грудня 2018 року (справа №759/5781/16).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У свою чергу ст. 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує.
Відповідно до ст. 151 ЖК України громадяни, які мають в приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт.
Положеннями ст. 177 ЖК України встановлено, що громадяни, зобов'язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання.
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ст. ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, оскільки позивач довів належними та допустимими доказами порушення його прав, яке відбулось внаслідок залиття квартири, у зв'язку з неналежним утриманням кв. АДРЕСА_3 її власником, відповідачем.
Натомість, відповідачем не підтверджується будь-якими належними та допустимими доказами та не доведена відсутність його вина, як особи, що спричинила залиття квартири позивача.
Крім того, як встановлено, відповідач фактично не заперечує залиття квартири позивача, проте не погоджується з порядком та розміром обрахунку завданих збитків та моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги про те, що Акт про залиття квартири від 16 грудня 2024 року не містить необхідних реквізитів, а отже не підтверджує належне фіксування залиття, а тому не може вважатися належним та достовірним доказом у справі, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані з огляду на наступне.
Згідно Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за №927/11207 (далі - Правила), передбачено, що у разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил). В додатку №4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов'язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акту (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім'я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.
Якщо власник житла, який спричинив залиття, відмовляється від підписання акту, це не може вплинути на його правильність та юридичну значимість (постанова КЦС ВС по справі №753/20314/15-ц від 12 листопада 2018 року).
Наданий позивачем акт про залиття відповідає вимогам Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76. Факт залиття квартири та його наслідки зафіксовані актом, який складений та підписаний членами комісії після обстеження квартири, містить усі необхідні дані та відомості, а саме: дату його складання, анкетні дані та посаду членів комісії, які приймали участь у його складанні, адресу квартири, що зазнала пошкоджень, характер ушкоджень та їх обсяг, адресу квартири, з якої відбулося залиття, а відтак, вказаний акт є належним та допустимим доказом протиправної поведінки відповідача та її вину у залитті квартири АДРЕСА_1 , та заподіяння матеріальної шкоди.
Стороною відповідача не спростовано факту залиття та факту пошкодження майна внаслідок залиття.
Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2018 року у справі №753/20314/15-ц вказав, що «аргументи касаційної скарги про те, що його квартира не оглядалася, він акт не підписував, спростовуються змістом такого акту, з якого вбачається, що підлога квартири відповідача залита водою, тобто комісія оглядала квартиру останнього, а не підписання акту відповідачем не впливає на його правильність, оскільки зворотнього останній не довів». Зазначені Правила не передбачають можливість встановлення вказаних обставин виключно актом, складеним за формою Додатку 4, а в пункті 2.3.6. Правил передбачено лише можливість складення такого акту у разі залиття, аварії квартир.
Наявність шкоди та причинний зв'язок позивач може доводити будь-якими засобами доказування.
Відтак, Акт про залиття квартири від 16 грудня 2024 року є належним доказом факту залиття та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та шкодою.
Доводи апеляційної скарги про те, що вартість будівельних робіт з відновлення квартири позивача у розмірі 73190 грн. не відповідає фактичним обставинам справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вирішуючи питання, щодо розміру завданої шкоди, судом взято до уваги звіт про оцінку вартості матеріального збитку від 31 грудня 2024 року, складеного ФОП « ОСОБА_4 ».
Апеляційний суд зауважує, що ціни спеціалістом взяті з загальнодоступних джерел, та не спростовані відповідачем.
Верховний Суд України у постанові від 19 серпня 2014 року у справі №3-51гс14 вказав, що аналіз норм ЦК України, щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Наведений висновок було підтверджено Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 квітня 2021 року в справі № 648/2035/17, від 15 липня 2021 року у справі № 520/4080/16, від 27 жовтня 2021 року у справі № 461/484/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 161/7881/20, від 18 січня 2023 року у справі № 642/5814/18 (провадження № 61-12091св22).
Разом з тим, позивачем було сплачено послуги за складання Звіту оцінку вартості матеріального збитку від 31 грудня 2024 року у розмірі 6800 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 28 грудня 2024 року.
Витрати здійснені на оплату звіту та оцінки є складником майнової шкоди, заподіяної позивачу, оскільки є витратами, які позивач була змушена зробити для визначення розміру заподіяної шкоди/вартості відновлювальних ремонтно-будівельних робіт, для відновлення свого порушеного права (тобто є реальними збитками), постанова Верховного Суду від 02 травня 2018 року №401/2142/16-ц.
За таких обставин, апеляційний суд з урахуванням встановлених у справі обставин та наведених норм права погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов в частині вимог про відшкодування майнової шкоди, завданої залиттям, є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем зазначено в якості третьої особи ОСОБА_3 , проте, обґрунтованого клопотання про залучення третьої особи, з поясненнями, яким чином судове рішення у справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки вказаної третьої особи, до позову не долучено, а вимога ст. 53 ЦПК України судом першої інстанції не виконана, оскільки не визначено процесуальний статус третьої особи ОСОБА_3 , колегія суддів не бере до уваги, оскільки виходячи з положень ст. 175 ЦПК України позивач сам визначає коло учасників по справі.
У процесуальний спосіб відповідач продемонструвала не лише неспроможність довести відсутність власної вини, що є її прямим обов'язком у деліктних правовідносинах, але й абсолютно не спростувала належним чином розміру завданої шкоди. Замість подання переконливих контраргументів та власних допустимих доказів, відповідач обмежилася запереченням доказової бази позивача, не надавши при цьому жодних власних матеріалів, здатних спростувати як факт її вини, так і обґрунтованість заявлених сум збитків.
Крім того, відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, у тому числі, у випадку, коли вона зазнала душевних страждань у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року зі змінами, моральна шкода - це шкода немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяна фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до п. 5 постанови, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Відповідачем проігноровані вимоги позивача про відшкодовування шкоди в добровільному порядку. У результаті залиття квартири позивача, він був тривалий час позбавлений можливості вести звичний спосіб життя, були суттєво порушені його життєві плани, так як, проведення вимушеного незапланованого ремонту квартири вимагає значних додаткових зусиль та часу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, враховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, зниження якості проживання, небажання відповідача добровільно відшкодувати завдану шкоду.
Жодних доказів на спростування завдання моральної шкоди відповідач суду також не надала.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Затоплення квартири відбулось 20 червня 2022 року, з даним позовом позивач звернувся в грудні 2022 року, рішення у справі ухвалено 06 січня 2025 року, тобто з моменту затоплення до дня ухвалення рішення суду минуло майже три роки, однак стороною відповідача не зібрано належних та достовірних доказів, які б спростували позицію позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошував на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Отже, у даній справі, позивач представив докази, що підтверджують факт залиття, джерело залиття (квартира відповідача), розмір завданої шкоди та причинний зв'язок між ними. Відповідач, у свою чергу, заперечувала свою вину, зосередившись на оскарженні допустимості та достовірності наданих позивачем доказів. Проте, відповідач не надала жодних власних належних та допустимих доказів, які б спростовували вищезазначені обставини або доводили відсутність її вини у залитті. Таким чином, відповідно до стандарту доказування «більшої переконливості», висновок про наявність вини відповідача та факт заподіяння шкоди, виходячи з наданих позивачем доказів, видається значно вірогіднішим, ніж протилежний. За відсутності належного спростування з боку відповідача, обставини, стверджувані позивачем, вважаються доведеними.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.
Висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 06 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба