Справа № 759/10686/25
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/4671/2026
25 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Самойлік А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Булави Олександра Петровича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року (суддя Ключник А.С.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів та стягнення аліментів,
встановив:
у травні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив звільнити його від обов'язку щодо сплати аліментів (припинення стягнення аліментів) на користь ОСОБА_1 на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з 23 травня 2016 року і до досягнення дітьми повноліття, який покладено на нього рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 28 липня 2016 року у справі № 601/895/16; стягнути з відповідачки аліменти на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дітьми повноліття.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 28 липня 2016 року у справі № 601/895/16 ухвалено стягувати з нього на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 травня 2016 року і до досягнення дітьми повноліття. Станом на час подання даної позовної заяви у провадженні Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 601/895/16, виданого 28 липня 2016 року Кременецьким районним судом Тернопільської області на виконання вказаного рішення суду. Постановою державного виконавця від 13 жовтня 2016 року звернуто стягнення на його доходи.
Позивач посилався на те, що з 26 жовтня 2024 року донька ОСОБА_3 та син
ОСОБА_4 на постійній основі проживають разом з ним та перебувають на його утриманні за адресою: АДРЕСА_1 , здобувають освіту у ТОВ «Центр освіти «Оптіма». Згідно висновку від 1 січня 2025 року, складеного практичним психологом ОСОБА_5 за результатами психодіагностичного обстеження дітей, встановлено, що останні мають тісну, надійну прив'язаність до батька. 15 квітня 2025 року судовим експертом Козловою А.Г. був складений висновок експертного дослідження № 08/03/2025, в якому судовий експерт прийшов до висновку про те, що ставлення дітей до батька є позитивним, наявна безпечна прив'язаність, оскільки батько задовольняє їх вікові та індивідуальні потреби. При цьому, діти бажають проживати з батьком та не бажають проживати з матір'ю, в тому числі почергово, що обумовлено наявністю сприятливих умов проживання з батьком, наявністю ознак безпечної прив'язаності дітей до батька та наявністю ознак психотравмування діями матері.
Позивач зазначав, що в той же час відповідачка отримує від нього аліменти за виконавчим листом № 601/895/16, виданим 28 липня 2016 року Кременецьким районним судом Тернопільської області, однак не витрачає їх на дітей.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року позов задоволено. Звільнено з 20 травня 2025 року ОСОБА_2 від сплати аліментів, стягнутих на підставі рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 28 липня 2016 року у справі № 601/895/16 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з 23 травня 2016 року і до досягнення дітьми повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з 20 травня 2025 року (дня звернення до суду) і до досягнення дітьми повноліття. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення платежів за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20грн.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Булава О.П. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Представник відповідачки зазначає, що суд першої інстанції, пославшись на факт проживання та навчання дітей у місті Києві, не врахував викладені у відзиві пояснення відповідачки стосовно того, що до жовтня 2024 року діти проживали разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 . Між нею та позивачем діяла домовленість, відповідно до якої діти проводитимуть канікули разом з батьком в місті Києві. В жовтні 2024 року вона розпочала ремонт будинку і тому домовилась з позивачем, що діти протягом кількох місяців будуть проживати у нього, однак весною 2025 року мали повернутись до неї. Проте, в травні 2025 року вона втратила зв'язок з дітьми, її номер телефону був заблокований, позивач відмовляв у спілкуванні з дітьми, тобто позивач фактично свідомо та протиправно, в односторонньому порядку змінив місце проживання дітей, не дозволяючи їй брати участь у їх вихованні. Доказом того, що діти проживали разом з нею до 23 жовтня 2024 року є довідка Старопочаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Почаївської міської ради Тернопільської області від 4 червня 2025 року № 39.
Також, представник відповідачки вважає, що надані позивачем висновки були виготовлені не на підставі ухвали суду, а на його прохання, відтак такі висновки не є об'єктивними та достовірними. При цьому, викладена у вказаних висновках інформація, спростовується психолого-педагогічними характеристиками, виданими Старопочаївською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Почаївської міської ради Тернопільської області, в яких, зокрема, зазначено, що відповідачка приділяла значну увагу навчанню та вихованню дітей, відповідально ставилась до батьківських обов'язків, цікавилась успіхами дітей, періодично відвідувала навчальний заклад та спілкувалась з педагогами. Також, відповідачка має характеристику відносно неї, видану Почаївською міської радою, в якій вона характеризується виключно позитивно, будь-яких зауважень чи скарг відносно неї не поступало, до адміністративної відповідальності не притягалась. Однак, ці документи не були враховані судом першої інстанції, що свідчить про його упередженість під час ухвалення рішення в даній справі.
Представник відповідачки вважає, що дії позивача по самовільному визначенню місця проживання дітей є протиправними, оскільки будь-яке судове рішення чи рішення органу опіки та піклування з даного приводу відсутнє, отже своїм рішенням суд першої інстанції фактично легітимізував протиправну поведінку позивача. Більше того, суд першої інстанції проігнорував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 672/186/24, згідно якого незаконне переміщення дитини не надає права на автоматичне припинення аліментів. Також, передчасними є й вимоги позивача про стягнення аліментів, з огляду на зазначене.
Також, представник відповідачки зазначає, що остання не самоусувалась від виконання батьківських обов'язків, а фактично втратила змогу приймати участь у вихованні дітей через протиправні дії позивача. При цьому, позивач діє не в інтересах дітей, а у власних інтересах, з метою уникнення мобілізації як одинокий батько, на утриманні якого знаходяться двоє неповнолітніх дітей та з метою покращення свого матеріального становища. Більше того, позивачем повністю проігноровано приписи рішення ЄСПЛ у справі № 10383/09 від 16 липня 2015 року щодо забезпечення якнайкращих інтересів дитини, оскільки діти перебувають з позивачем у Києві, на який постійно спрямовуються масовані ракетні удари та атаки дронів.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Якименко М.М. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскільки діти протягом тривалого часу проживають разом з позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому, твердження про те, що батько самостійно та протиправно визначив місце проживання дітей разом з ним, є безпідставним, оскільки місце проживання дітей разом з матір'ю не визначалось ні судом, ні органом опіки та піклування, тому позивач має рівні права на проживання дітей з ним. Більше того, старша донька, яка досягла 14 років, повідомляє, що хоче проживати саме з батьком. Таке саме бажання виявляє і молодший син, при цьому спір про визначення місця проживання дітей в органах опіки та піклування чи в суді, наразі відсутній. Крім цього, позивач має оформлене бронювання під час мобілізації, відтак твердження, що діти потрібні йому для оформлення відстрочки, є необґрунтованим.
Також, представник позивача зазначає, що подані відповідачкою характеристики не спростовують факту проживання дітей з батьком, при цьому, на момент видачі характеристик на дітей Старопочаївською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Почаївської міської ради Тернопільської області, діти в ній уже не навчались та були відсутні їх особові справи. Твердження представника відповідачки про те, що позивач чинить останній перепони у спілкуванні з дітьми, не відповідає дійсності.
Представник позивача вважає вимогу про стягнення аліментів повністю обґрунтованою, оскільки діти живуть разом з позивачем та заявляють про своє бажання проживати з батьком і майбутньому. При цьому, відповідачкою не було надано жодних
доказів того, що починаючи з жовтня 2024 року і до ухвалення судом першої інстанції рішення, отримані нею від позивача аліменти витрачались на дітей.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідачки - адвоката Булави О.П., який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача - адвоката Якименка М.М., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Шлюб сторін розірвано рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 червня 2016 року, яким не визначалося місце проживання дітей після припинення шлюбу.
Сторони не заперечували, що після розірвання шлюбу діти проживали разом з ОСОБА_1 .
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 28 липня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 травня 2016 року і до досягнення дітьми повноліття.
Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 13 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 601/895/16, виданого 28 липня 2016 року Кременецьким районним судом Тернопільської області на виконання вказаного рішення суду.
Постановою державного виконавця від 13 жовтня 2016 року звернуто стягнення доходи позивача.
Сторони не заперечували, що з жовтня 2024 року діти проживають разом з позивачем.
Вказана обставина також підтверджена актом обстеження умов проживання, складеного службою у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві адміністрації від 11 лютого 2025 року; довідкою № 02-21-1/1050 від 27 лютого 2025 року, виданою ТОВ «Центр освіти «Оптіма», згідно якої ОСОБА_4 є здобувачем освіти 6-А 5 класу з 1 листопада 2024 року; довідкою № 02-21-1/1051 від 27 лютого 2025 року, виданої ТОВ «Центр освіти «Оптіма», що ОСОБА_3 є здобувачкою освіти 8-Б 4 класу з 1 листопада 2024 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду встановлений факт тривалого проживання дітей разом з батьком, який піклується про них та забезпечує усім необхідним, що є підставою для припинення стягнення з нього аліментів на користь відповідачки та для стягнення аліментів на його користь.
Колегія суддів вважає, що вказані висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, наданим доказам та ґрунтуються на нормах матеріального права.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо
дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Тлумачення приписів статті 179 СК України дає підстави зазначити, що аліменти - це кошти особливого призначення, їх належить використовувати для потреб дитини. На одержувача аліментів покладається обов'язок розпоряджатися аліментами лише за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
У постанові Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16 зазначено, «що аліменти - це кошти, спрямовані на забезпечення дитини всім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає з дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. У цьому аспекті доведенню підлягають саме ті обставини, що діти постійно, а не тимчасово проживають із тим з батьків, хто сплачував аліменти».
Припинення стягнення аліментів можливе, якщо одержувач аліментів не витрачає отримані ним гроші на дитину.
Одержання аліментів на дитину тим з батьків, з яким дитина не проживає, не відповідає її інтересам і не забезпечує розпорядження аліментами виключно за цільовим призначенням.
Стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечить нормам статті 181 СК України, згідно з якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц, від 22 листопада 2022 року у справі № 188/1029/19, від 12 травня 2023 року у справі № 686/12480/22.
З урахуванням предмета спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником (постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц).
У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини
не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов'язок щодо сплати цих платежів.
З наданих суду першої інстанції документів встановлено, що діти сторін з жовтня 2024 року проживають разом з батьком, позивачем у даній справі, який піклується про них, створює належні умови для їх проживання та здійснює їх утримання, тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про припинення стягнення аліментів з позивача.
Доводи апеляційної скарги, що до жовтня 2024 року діти проживали разом з відповідачкою, а з позивачем існувала домовленість, що діти будуть проводити з батьком тільки канікули, не спростовують встановлених судом обставин, що з жовтня 2024 року діти проживають з позивачем.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач фактично свідомо та протиправно, в односторонньому порядку змінив місце проживання дітей, не дозволяючи відповідачці брати участь у їх вихованні, належними доказами не підтверджені.
Матеріали справи не містять доказів, що місце проживання дітей з відповідачкою було визначено судовим рішення або розпорядженням органу опіки та піклування.
Відповідачка не заперечує, що саме за її пропозицією, у зв'язку із проведенням ремонту у будинку, діти у жовтні 2024 року переїхали проживати до батька та не повернулися у травні 2025 року до попереднього місця проживання.
Разом з цим, доказів, що позивач проти їх волі утримує дітей біля себе, матеріали справи не містять, а відповідачкою під час судового розгляду не надано.
Також колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Дочка сторін, ОСОБА_6 , досягла чотирнадцятирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_3 , а відтак визначає самостійно з ким із батьків проживати.
Син сторін, ОСОБА_7 , досяг десятирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_4 , а відтак, визначення його місця проживання здійснюється з урахуванням його думки.
Матеріали справи не містять документів, які б свідчили, що відповідачка після зміни місця проживання дітей зверталася до суду з позовом про визначення місця
проживання дітей, або про відібрання дітей у позивача, або зверталася до органу опіки та піклування із заявою про визначення місця проживання дітей.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для висновку, що позивач самовільно та протиправно змінив місце проживання дітей.
Також матеріали справи не містять доказів, що відповідачка позбавлена можливості спілкуватися з дітьми і з даного приводу зверталася до органів опіки та піклування, або до суду.
Доводи апеляційної скарги, що надані позивачем висновки були виготовлені не на підставі ухвали суду, а на його прохання, відтак такі висновки не є об'єктивними та достовірними, правового значення для вирішення даного спору не мають, оскільки предметом даного позову не є визначення місця проживання дітей, а проживання дітей разом із батьком відповідачка під час судового розгляду не заперечувала.
Посилання в апеляційній скарзі на документи, які підтверджують те, що відповідачка приділяла значну увагу навчанню та вихованню дітей, відповідально ставилась до батьківських обов'язків, цікавилась успіхами дітей, періодично відвідувала навчальний заклад та спілкувалась з педагогами, позитивно характеризується за місцем проживання, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки не спростовують того факту, що діти проживають з позивачем, і предметом даного позову не є неналежне виконання відповідачкою своїх батьківських обов'язків, так як на вказані обставини позивач у позовній заяві не посилався.
Доводи представника відповідачки, що дії позивача по самовільному визначенню місця проживання дітей є протиправними, оскільки будь-яке судове рішення чи рішення органу опіки та піклування з даного приводу відсутнє, отже своїм рішенням суд першої інстанції фактично легітимізував протиправну поведінку позивача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вже зазначалося вище, відсутнє рішення суду або розпорядження органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дітей з матір'ю, а відповідно до положень статті 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
При цьому, відповідачка не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання сина з нею.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 зазначено, що «невирішений спір між батьками дитини щодо визначення її місця проживання також не може бути підставою для відмови в стягненні аліментів на користь того з батьків, із ким фактично проживає дитина на момент пред'явлення позову про стягнення аліментів».
Посилання в апеляційній скарзі на те, суд першої інстанції проігнорував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 672/186/24, згідно якого незаконне переміщення дитини не надає права на автоматичне припинення аліментів, колегія суддів вважає необґрунтованим.
За обставинами справи № 672/186/24 було встановлено, що батько без згоди матері змінив місце проживання дітей, а у його позові про визначення місця проживання дітей з батьком відмовлено судом з посиланням на інтереси дітей, тому він не може вважатися одним з батьків, разом з яким на правових підставах проживають діти, а відтак він не є особою, на користь якої на підставі частини третьої статті 181 СК України можуть бути присуджені аліменти на утримання дітей.
У даній справі діти почали проживати разом з позивачем за ініціативою відповідачки, між сторонами не вирішувався спір щодо місця проживання дітей, старша дочка сторін досягла чотирнадцятирічного віку і матеріали справи не містять доказів, що вона проживає з батьком проти своєї волі, також матеріали справи не містять доказів, що проживання сина сторін з батьком не відповідає його інтересам та бажанням, а відтак правових підстав для застосування висновків Верховного Суду, викладених у справі №
672/186/24, у даній справі не має.
Доводи апеляційної скарги, що вимоги про стягнення з відповідачки аліментів на користь позивача є передчасними, не ґрунтуються на нормах матеріального права.
Відповідачкою не надано доказів, що отримані нею з жовтня 2024 року аліменти були використані на забезпечення потреб та інтересів дітей.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав,у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна,сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи,якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Враховуючи, що під час судового розгляду було встановлено, що діти сторін проживають разом з батьком тривалий час, а відтак таке проживання не можна вважати тимчасовим, доказів надання матеріальної дороги на утримання дітей відповідачкою надано не було, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачки аліментів на дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів її доходу щомісячно, що не суперечить нормам матеріального права, які регулюють правовідносини, які виникли між сторонами.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та наданим сторонами доказам, судом правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, під час апеляційного розгляду висновки суду першої інстанції спростовані відповідачкою не були, тому апеляційний суд не вбачає правових підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Булави Олександра Петровича залишити без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків. зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук