11 лютого 2026 року місто Київ
справа № 359/13970/24
провадження № 22-ц/824/1932/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д.,Стрижеуса А.М. за участю секретаря судового засідання - Хасанова А.Р.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Золочівська сільська рада Бориспільського району Київської області
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Журавського В.В.,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 . За час свого життя ОСОБА_2 склала заповіт, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалось, заповіла своїй онуці ОСОБА_1 . Позивач прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 шляхом звернення її законного представника до нотаріуса з відповідною заявою. Незважаючи на це, в отриманні свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказану квартиру позивачу було відмовлено, оскільки відсутній правовстановлюючий документ, що посвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно. Тому ОСОБА_1 просить суд визнати за нею в порядку спадкування за заповітом право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що докази в матеріалах справи свідчать про реальне набуття права власності спадкодавцем, а отже, квартира входить до складу спадщини. Відсутність державної реєстрації не може бути підставою для виключення майна зі спадкової маси або для відмови у визнанні права власності за спадкоємицею.
Вказує, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказу технічному паспорту на квартиру, виготовленому 1 лютого 2012 року, Бориспільським БТІ на ім'я ОСОБА_2 . Зазначений документ підтверджує факт вжиття спадкодавцем реальних дій, спрямованих на оформлення права власності на квартиру відповідно до чинного, на той момент, законодавства, а саме - Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV (в редакції, чинній у 2012 році), згідно з яким до 1 січня 2013 року функції державної реєстрації здійснювали органи БТІ. Виготовлення технічного паспорта було обов'язковим етапом для подальшої реєстрації права власності. Сам факт його замовлення, свідчить про намір спадкодавця здійснити державну реєстрацію, а також про те, що вона фактично володіла та розпоряджалася зазначеною квартирою.
Зазначає, що через погіршення стану здоров'я ОСОБА_2 не встигла завершити процедуру реєстрації. Вона померла у 2013 році. В наявності є довідка про причину смерті, в якій зазначено, що причиною стала хронічна ішемічна хвороба серця. Вважає, що саме тяжкий стан здоров'я, який прогресував упродовж 2012 - 2013 років - завадив спадкодавцю завершити розпочату процедуру державної реєстрації права власності. З огляду на значене, просила суд апеляційної інстанції врахувати дані обставини як істотні, а також визнати технічний паспорт, виготовлений 1 лютого 2012 року Бориспільським БТІ, належним доказом добросовісних намірів спадкодавця оформити право власності відповідно до чинного, на той момент, законодавства.
Крім того, під час оформлення спадкової справи, на вимогу нотаріуса Другої Бориспільської державної нотаріальної контори Вікулкіної В.Г., у червні 2024 року було виготовлено нову технічну документацію на дану квартиру. Ця дія підтверджує реалізацію спадкових прав апелянта і фактичне управління майном як спадщиною.
Жодному з цих доказів, суд першої інстанції не приділив уваги та не надав правової оцінки.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
В судовому засіданні ОСОБА_1 в режимі відеоконфереції доводи апеляційної скарги підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В судове засідання не з'явився представник Золочівської сільської ради, Будучи повідомленим про місце, день і час засідання суду шляхом направлення судового повідомлення до електронного кабінету, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції (а.с.191), причини своєї неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у його відсутність.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . Це підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого на її ім'я, серії НОМЕР_1 .
25 серпня 2011 року ОСОБА_2 склала заповіт як особисте розпорядження на випадок своєї смерті, посвідчений секретарем Мартусівської сільської ради Бориспільського району Семенюк Л.О., зареєстрований в реєстрі за №49, на підставі якого все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалось, заповіла своїй онуці ОСОБА_1 .
Крім того, встановлено, що 30 жовтня 2013 року ОСОБА_5 , діючи від імені малолітньої дочки ОСОБА_1 , подала заяву про прийняття спадщини в межах встановленого шестимісячного строку. У такий спосіб ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 .
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії №1787/02-31 від 11 грудня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 . Підставою для відмови зазначено те, що позивачем не надано оригіналу правовстановлюючого документа на зазначену квартиру.
Також судом установлено, що 7 березня 2007 року ОСОБА_2 уклала з ТОВ «Будресурс-Економія» договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 сплатила 100% вартості квартири. Згідно акту приймання-передачі квартири від 15 березня 2007 року ТОВ «Будресурс-економія» передало ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що докази, подані позивачем на підтвердження належності квартири спадкодавцю, є неналежними та недопустимими доказами, такі не підтверджують набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Відтак, в порядку спадкування до ОСОБА_1 не перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
З такими висновками суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів з урахуванням наступного.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За вимогами ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ч.1 ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.1, ч.4 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно з ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до положення ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно ч.1 ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Невиконання вимоги щодо нотаріального посвідчення правочину має наслідком його нікчемність відповідно до ст. 220 ЦК України.
Згідно зі ст. 182 ЦК України право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, а відповідно до ч.3 ст.3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до абз.3 ч.2 ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Таким чином, для набуття права власності на нерухоме майно необхідною є сукупність юридичних фактів: укладення належного правочину та державна реєстрація права. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що право власності не виникло.
Встановивши, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 не було зареєстроване на ім'я спадкодавця ОСОБА_2 на момент її смерті, а відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять лише ті права та обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, до ОСОБА_1 в порядку спадкування не перейшло право власності на спірну квартиру.
Доводи апеляційної скарги про те, що фактичне володіння квартирою та повна оплата її вартості свідчать про набуття права власності, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, але з дотриманням встановленого порядку оформлення таких прав. Сам по собі факт передачі майна та його оплати без належного оформлення правочину та державної реєстрації не породжує права власності на нерухоме майно.
Посилання апелянта на технічний паспорт, як доказ набуття права власності, також є безпідставними, оскільки такий документ лише відображає технічні характеристики об'єкта нерухомості та не є правовстановлюючим документом. Це узгоджується із положеннями чинного законодавства, зокрема Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який визначає вичерпний перелік документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав.
Аргументи апеляційної скарги щодо наміру спадкодавця здійснити державну реєстрацію права власності, а також неможливості завершити її у зв'язку зі станом здоров'я, не можуть бути підставою для визнання права власності у судовому порядку, оскільки цивільне законодавство не передбачає можливості виникнення права власності на нерухоме майно виключно на підставі наміру чи підготовчих дій.
Посилання апелянт на те, що під час оформлення спадщини остання на вимогу нотаріуса виготовила нову технічну документацію у 2024 році, що підтверджує реалізацію спадкових прав спадкоємця і фактичне управління спадковим майно, правового значення не мають, оскільки ці обставини не підтверджують наявності у спадкодавця зареєстрованого права власності на момент відкриття спадщини та не є підставою для його виникнення у спадкоємця.
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 3 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус