03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/13049/2025
24 вересня 2025 року м. Київ
Справа № 758/7257/25
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року, постановлену у складі судді Будзан Л.Д., про відмову у забезпеченні позову
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини шляхом встановлення графіку спілкування з неповнолітньою донькою,
встановив:
У провадженні Подільського районного суду міста Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини шляхом встановлення графіку спілкування з неповнолітньою донькою, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації.
У травні 2025 року до Подільського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом зобов'язання ОСОБА_3 організувати спілкування дитини з батьком ОСОБА_1 особисто, засобом телефонного, електронного чи інших засобів зв'язку через мережу Інтернет за допомогою програмних застосунків Zoom, WhatsApp, Viber, Telegram, щосереди з 17:00 год до 18:00 год та щосуботи з 17:00 год до 18:00 год. (за місцевим часом по Україні).
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з ухвалою, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про тотожність заявленого позивачем заходу забезпечення позову з позовними вимогами, оскільки заявою про забезпечення позову не вирішується спір по суті справи, а лише пропонується тимчасовий режим спілкування батька з дитиною упродовж розгляду справи по суті. Вважає, що відсутність спілкування батька з дитиною призводить до порушення прав як батька, так і дитини, а також суперечить принципу найкращих інтересів дитини, які визначені в ст. 3 Конвенції ООН про права дитини та практиці ЄСПЛ.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити з викладених в ній підстав.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 заперечила проти доводів і вимог апеляційної скарги, просила відмовити в її задоволенні, ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін, вказуючи, що дитина самостійно пише батькові у телефоні повідомлення та може безперешкодно з ним спілкуватись, тому потреби у вжитті таких заходів забезпечення немає.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відмовляючи у вжитті заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати представник позивача, за змістом є фактично тотожними із позовними вимогами, що суперечить ч. 10 ст. 150 ЦПК України, а отже, є вирішенням позовних вимог поза межами судового засідання без встановлення обставин та ухвалення рішення по справі, а також суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, яка полягає в захисті інтересів учасників процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають нормам процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову.
Так, пунктом 3 частині 1 цієї статті визначено, що позов може забезпечуватись встановленням обов'язку вчинити певні дії у разі, якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Частиною 10 статті 150 ЦПК України встановлена заборона вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Забезпечення позову, по суті, являє собою обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладення арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду вказала, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 вказано, що «судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю.»
У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22 вказано, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю.
Отже, Верховний Суд наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків із дитиною є співмірним заходом забезпечення позову про визначення місця проживання дитини ( постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 5 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду від 25 листопада 2020 р. у справі № 752/21544/18 звернення особи до суду з позовом, однією з вимог якого є визначення способу та порядку участі у вихованні дитини шляхом встановлення відповідного графіка, а також із заявою про забезпечення позову щодо побачень та спілкувань (контактів) із дитиною, тотожні між собою, а тому вжиття заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами не допускається.
Як вбачається з виділених матеріалів справи, у травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просив:
1) зобов'язати ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні зі своєю донькою - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та в будь-який спосіб, не заважати здійснювати йому свої батьківські права, а також припинити впливати на доньку та формувати негативні емоції до нього, як до батька;
2) на час воєнного стану в Україні та перебування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у цей період за кордоном, зобов'язати матір ОСОБА_3 організувати спілкування дитини з батьком ОСОБА_1 особисто засобом телефонного, електронного та інших засобів зв'язку через мережу Інтернет за допомогою програмних застосунків Zoom, WhatsApp, Viber, Telegram щосереди із 17:00 год. до 18:00 год. та щосуботи із 17:00 год. до 18:00 год. (за місцевим часом по Україні);
3) зобов'язати матір ОСОБА_3 після закінчення військового стану в Україні, перебуваючи за кордоном разом з донькою на території України один раз на три місяці за попередньою письмовою домовленістю, відповідно до якої батько ОСОБА_1 міг би безперешкодно спілкуватися зі своєю донькою ОСОБА_4 . Спілкування з донькою має відбуватися на території фактичного проживання позивача - ОСОБА_1 , або на його розсуд, без обмеження;
4) зобов'язати матір ОСОБА_3 повідомляти батька ОСОБА_1 про термін від'їзду та місце перебування доньки ОСОБА_4 , за межі міста Києва шляхом письмового повідомлення (особисто вручити повідомлення або надіслати цінним листом з описом повідомлення) не пізніше, ніж за 10 днів перед від'їздом.
Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову, позивач просив зобов'язати відповідача організувати спілкування дитини з батьком ОСОБА_1 особисто засобом телефонного, електронного та інших засобів зв'язку через мережу Інтернет за допомогою програмних застосунків Zoom, WhatsApp, Viber, Telegram щосереди із 17:00 год. до 18:00 год. та щосуботи із 17:00 год. до 18:00 год. (за місцевим часом по Україні). Обґрунтовує заяву тим, що з лютого 2022 року відповідач разом з дитиною виїхала за межі України, на даний період часу проживає у Німеччині у власній квартирі, дитина відвідує там навчальний заклад. Позивач як батько забезпечує свою доньку, перераховує грошові кошти на її утримання. Однак протягом останніх шести місяців відповідач не надає можливості позивачу спілкуватись із донькою, налаштовує доньку проти батька. Тому позивач змушений звернутись із позовною заявою для визначення порядку участі як батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Вивчивши зміст позовних вимог та вимоги заяви про забезпечення позову, враховуючи те, що предметом даного позову є вимоги немайнового характеру про усунення перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, суд першої інстанції обґрунтовано послався на неможливість вжиття таких заходів забезпечення позову з огляду на вимоги ч. 10 ст. 150 ЦПК України, який прямо забороняє вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки у заяві про забезпечення позову позивачем фактично порушувалося питання, що є предметом судового розгляду при вирішенні цієї справи по суті.
Так, однією з позовних вимог є вимога про покладення на відповідача обов'язку на період воєнного стану організувати спілкування дитини з батьком ОСОБА_1 особисто засобом телефонного, електронного та інших засобів зв'язку через мережу Інтернет за допомогою програмних застосунків Zoom, WhatsApp, Viber, Telegram щосереди із 17:00 год. до 18:00 год. та щосуботи із 17:00 год. до 18:00 год. (за місцевим часом по Україні)
Разом з тим, вимогою заяви про забезпечення позову є також зобовязання ОСОБА_3 організувати спілкування дитини з батьком ОСОБА_1 особисто засобом телефонного, електронного та інших засобів зв'язку через мережу Інтернет за допомогою програмних застосунків Zoom, WhatsApp, Viber, Telegram щосереди із 17:00 год. до 18:00 год. та щосуботи із 17:00 год. до 18:00 год. (за місцевим часом по Україні).
Таким чином, задоволення заяви про забезпечення позову в обраний позивачем спосіб фактично призвело би до задоволення однієї із заявлених позовних вимог, що є недопустимо в силу частини десятої статті 151 ЦПК України.
У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 13.03.2019 року по справі № 759/119/18, подібному до правовідносин, що виникли у даному спорі, зазначено, що згідно з ч. 10 ст. 151 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Застосування судом таких заходів забезпечення позову, які за змістом є вирішенням спору по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову в такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, передбачених ЦПК України, що є неприпустимим.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 752/21544/18, скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що встановлення дня тижня та часу зустрічей для спілкування позивача з донькою фактично вирішує по суті одну із заявлених позовних вимог про визначення способу та порядку участі у вихованні доньки. Забезпечення позову у спосіб, запропонований позивачем, фактично наперед вирішує питання, які стосуються розгляду частини позовних вимог по суті. Тому правильним є висновок апеляційного суду щодо тотожності вжитих судом першої інстанції заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, що відповідно до частини десятої статті 150 ЦПК України не допускається.
Доводи апеляційної скарги про те, що заявлені заходи забезпечення позову не вирішували спір по суті, а лише пропонували тимчасовий режим спілкування батька з дитиною в період розгляду справи по суті, колегія суддів відхиляє, оскільки однією з позовних вимог ( пункт 2 позовної заяви) є покладення на ОСОБА_3 обов'язку організувати спілкування дитини з батьком ОСОБА_1 особисто засобом телефонного, електронного та інших засобів зв'язку через мережу Інтернет за допомогою програмних застосунків Zoom, WhatsApp, Viber, Telegram щосереди із 17:00 год. до 18:00 год. та щосуботи із 17:00 год. до 18:00 год. (за місцевим часом по Україні). Така ж сама вимога заявлена у заяві про забезпечення позову.
Стосовно застосування статей 149 і 150 ЦПК України Верховний Суд сформулював однозначну позицію, яка була наведене вище судом апеляційної інстанції, згідно з якою забезпечення позову у спосіб, тотожний задоволенню позовної вимоги, не допускається.
Отже, забезпечення позову у спосіб, запропонований позивачем, фактично наперед вирішує питання, які стосуються розгляду частини позовних вимог по суті. Тому правильним є висновок суду першої інстанції щодо тотожності вказаних позивачем заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, що відповідно до частини десятої статті 150 ЦПК України не допускається.
Разом з тим, позивач не позбавлений права звернутися із заявою про забезпечення позову у спосіб, відмінний від позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги стосуються вирішення спору по суті заявлених вимог, а тому висновків суду не спростовують та на правильність постановленої ухвали не впливають.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 03 квітня 2026 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.