Справа № 214/2196/25
1-кс/214/294/26
01 квітня 2026 року слідчий суддя Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
представника заявника ТОВ «Авентус Лізинг» - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі клопотання представника заявника ТОВ «Авентус Лізинг» - ОСОБА_4 , про скасування арешту майна в кримінальному проваджені №12025046750000084 від 18.03.2025 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.290 КК України,-,-
30.03.2026 року до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся представник ТОВ «Авентус Лізинг» - ОСОБА_5 , із клопотанням, в якому просить скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 березня 2025 року на транспортний засіб марки TOYOTA CAMRY, VIN: НОМЕР_1 , 2005 року випуску, сірого кольору, Д.Н.З. НОМЕР_2 , та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , які належать ТОВ «Авентус- Лізінг».
Клопотання обґрунтовано тим, що сектором дізнання ВП № 4 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025046750000084 від 18.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 290 КК України.
12.08.2025 у вказаному кримінальному провадженні ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» визнано потерпілим.
30.10.2025 постановою дізнавача, ОСОБА_4 , визнано представником потерпілого ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» у кримінальному провадженні № 12025046750000084 від 18.03.2025.
19.03.2026 року ухвалою слідчого судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу накладено арешт на транспортний засіб TOYOTA CAMRY, VIN: НОМЕР_1 , 2005 року випуску, сірого кольору, Д.Н.З. НОМЕР_2 , та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
12.03.2026 року представником потерпілого до суду подане клопотання про скасування арешту зазначеного транспортного засобу.
18.03.2026 слідчим суддею відмовлено у задоволенні клопотання про скасування арешту майна.
Разом з тим, на даний час існують підстави для повторного звернення цим клопотанням, з огляду на наступне.
Аналіз мотивувальної частини ухвали слідчого судді від 18.03.2026 свідчить про те, що при її постановленні слідчий суддя не дослідив належним чином матеріали саме цього кримінального провадження. Зокрема, у мотивувальній частині ухвали слідчий суддя зазначив, що: кримінальне правопорушення є особливо тяжким; воно потягло за собою позбавлення життя малолітньої дитини; досудове розслідування перебуває на початковому етапі.
Водночас зазначені обставини не мають жодного відношення до кримінального провадження № 12025046750000084 від 18.03.2025, яке здійснюється за ознаками ч. 1 ст. 290 КК України та повністю відсутні у ньому.
Зокрема: ч.1 ст.290 КК України відноситься до нетяжких злочинів; провадження не пов'язане із заподіянням шкоди життю чи здоров'ю будь- яких осіб; відсутні будь-які обставини щодо загибелі малолітньої дитини; розслідування триває майже один рік, що виключає його перебування на початковій стадії. Зазначене свідчить про те, що: при постановленні ухвали суд не дослідив матеріали саме цього кримінального провадження; висновки суду сформовані на підставі обставин, які фактично відсутні; судове рішення не має зв'язку з фактичними даними справи.
Таким чином ухвала суду не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та вмотивованості, визначеним вимогами ст. 370 КПК України та не може вважатися результатом повноцінного судового контролю.
Водночас використання судом обставин, які не мають жодного відношення до даного кримінального провадження, свідчить не про формальну неточність, а про відсутність встановлення фактичних обставин, необхідних для вирішення питання про подальше обмеження права власності.
За таких умов ухвала не може вважатися такою, що ґрунтується на досліджених доказах, а відтак не створює належної правової підстави для подальшого застосування арешту майна.
Крім того, відповідно до практики застосування ст. 174 КПК України відмова у скасуванні арешту можлива виключно за умови належного встановлення судом існування підстав для подальшого обмеження права власності. У даному випадку такого встановлення не відбулося.
За таких обставин попередня відмова у скасуванні арешту майна не усуває обов'язку слідчого судді повторно перевірити наявність підстав для подальшого обмеження права власності, оскільки фактично питання необхідності арешту майна не було вирішено по суті.
Під час попереднього розгляду сторона обвинувачення обмежилась формальним посиланням на те, що транспортний засіб є речовим доказом.
Разом із тим, відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження допускається лише за умови доведення стороною обвинувачення їх необхідності.
Під час розгляду попереднього клопотання: стороною обвинувачення не доведено наявності ризиків втрати або знищення майна; не обґрунтовано неможливість досягнення цілей кримінального провадження без арешту; не наведено конкретних слідчих дій, для проведення яких необхідне подальше утримання транспортного засобу.
Фактично позиція сторони обвинувачення зводилась лише до формального посилання на статус речового доказу.
Таким чином, обов'язок доведення необхідності подальшого застосування арешту, покладений на сторону обвинувачення, виконано не було, що саме по собі є самостійною підставою для скасування арешту майна.
Посилання сторони обвинувачення на те, що автомобіль є речовим доказом, не може бути безумовною підставою для подальшого арешту.
Відповідно до ст.170 КПК України, арешт майна допускається лише за наявності обґрунтованої необхідності.
У даному випадку: ризики втрати або пошкодження майна не доведені; всі необхідні слідчі дії фактично проведені; можливість досягнення цілей провадження без арешту не спростована.
При цьому сторона обвинувачення не обґрунтувала неможливість застосування менш обмежувальних заходів, зокрема передачі транспортного засобу власнику на відповідальне зберігання, що свідчить про невідповідність обраного заходу принципу пропорційності.
На даний час існують обставини, які не були належним чином враховані з моменту накладення арешту минув майже один рік; проведено судово-трасологічну експертизу транспортного засобу; транспортний засіб фактично не використовується у слідчих діях; договір лізингу розірвано, і майно підлягає поверненню власнику.
Зазначені обставини є новими у розумінні ст. 174 КПК України та свідчать про відсутність подальшої процесуальної необхідності у застосуванні арешту майна.
Фактично арешт втратив своє процесуальне призначення та перетворився на необґрунтоване обмеження права власності.
Щодо порушення принципу розумності строків Відповідно до ст. 28 КПК України, кожна процесуальна дія повинна бути виконана у розумні строки. Тривале утримання транспортного засобу під арештом без фактичного проведення слідчих дій: свідчить про неефективність досудового розслідування; не може виправдовувати подальше обмеження права власності.
Арештоване майно належить ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ», яке: є потерпілою стороною;
не є підозрюваним; не несе відповідальності за можливі дії третіх осіб; не пов'язане із вчиненням кримінального правопорушення.
Фактично транспортний засіб: не використовується; перебуває під впливом зовнішніх факторів; перебуває на майданчику та втрачає свою вартість.
Це створює надмірний тягар для власника та порушує баланс між інтересами слідства і правом власності.
Таким чином, на даний час відсутні об'єктивні підстави для подальшого арешту майна, оскільки сторона обвинувачення не довела необхідність такого обмеження, а попереднє судове рішення не може вважатися належною правовою підставою для продовження втручання у право власності.
За таких обставин подальше застосування арешту майна за відсутності належного обґрунтування фактично свідчить про невиправдане та формальне обмеження права власності, що суперечить завданням кримінального провадження.
Подальше утримання майна під арештом за відсутності належного обґрунтування фактично призводить до ситуації, коли обмеження права власності здійснюється не в інтересах кримінального провадження, а виключно внаслідок формального підходу до його застосування, що є неприпустимим у світлі вимог кримінального процесуального законодавства.
В судовому засіданні представника заявника ТОВ «Авентус Лізинг» - ОСОБА_3 , підтримав заявлене клопотання, просив його задовольнити в повному обсязі.
Дізнавач в судове засідання не з'явилась про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Слідчий суддя, вислухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання не підлягає задоволенню за таких підстав.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст.1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
В силу ст.41 Конституції України та ст.1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.
Згідно з ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При цьому, ч.3 ст.170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті (збереження речових доказів), арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Разом з цим, згідно з ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Так, ухвалою слідчого судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 березня 2026 року накладено арешт на майно, а саме: транспортний засіб марки TOYOTA CAMRY, VIN: НОМЕР_1 , 2005 року випуску, сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_2 , на свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу та ключ від автомобіля.
Метою застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження зазначено - забезпечення збереження речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
Окрім того, постановою дізнавача СД ВП №4 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_6 від 18.03.2025 року зазначене вище майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12025046750000084 від 18.03.2025 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.290 КК України.
Частиною 1 статті 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Нормами ч.1 ст.100 КПК України передбачено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 КПК України.
Відповідно до ч.9 ст.100 КПК України, питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно з ст.ст.171-174 КПК України.
Так, слідчим суддею встановлено, що відомості про вчинення кримінального правопорушення було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.03.2025 року, тобто, на теперішній час, досудове слідство перебуває лише на початковому етапі, органи досудового розслідування проводять значний об'єм слідчих дій, передбачених кримінальним процесуальним законодавством для встановлення всіх обставин вчинення злочину.
На стадії досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні була виправдана потреба в тимчасовому втручанні в права та інтереси власника майна, шляхом накладення арешту. Негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, не встановлено. Арешт є розумним та спів мірним із завданнями кримінального провадження.
Слідчий суддя звертає увагу, що доводи викладені представником заявника в клопотанні, в порушення ст.174 КПК України, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, арештований автомобіль визнано речовим доказом, а тому скасування арешту є передчасним.
Також, слідчим суддею не встановлено будь-яких нових обставин та доводів, яких не існувало на час накладення арешту на майно вказане в клопотанні, за яких би на даний час відпала потреба у застосуванні вказаного виду заходу забезпечення кримінального провадження або арешт накладено необґрунтовано.
Приймаючи до уваги викладене, виходячи із завдань кримінального провадження, беручи до уваги ознаки складу кримінального правопорушення, який розслідується в межах вказаного кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання є необґрунтованимна теперішній час підстави для його задоволення відсутні.
Окремо, слідчий суддя наголошує, що за вказаних обставин певне тимчасове втручання в реалізацію права власності, яке прямо передбачено законом, не суперечить змісту статті 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини, оскільки переслідує легітимну мету в суспільних інтересах розгляду кримінального провадження, з дотриманням справедливого балансу інтересів.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.170, 174, 372 КПК України, слідчий суддя -
У задоволенні клопотання представника заявника ТОВ «Авентус Лізинг» - ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному проваджені №12025046750000084 від 18.03.2025 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.290 КК України - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складений 06 квітня 2026 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1