06 квітня 2026 р. Справа № 520/30109/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 року (ухвалене суддею Заічко О.В.) в справі № 520/30109/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №204150008733 від 04.11.2025 р. про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідки про заробітну плату для обчислення пенсії від 20.08.2025 р. № 515, виданої Філією Бурового управління “Укрбургаз» АТ “Укргазвидобування» починаючи з 26.08.2025 р.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №204150008733 від 04.11.2025 р. про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунку пенсії від 27.10.2025 р. з урахування довідки від 20.08.2025 р. № 515, виданої Філією Бурового управління “Укрбургаз» АТ “Укргазвидобування»; в іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача на підставі довідки №515 від 20.08.2025 р. виданої Філією Бурового управління "Укрбургаз" АТ “Укргазвидобування, оскільки відсутні первинні документи. Також, відповідач зазначає, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта є помилковим.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та з 26.08.2025 р. отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV.
При призначенні пенсії позивачем була надана довідка про заробітну плату для обчислення пенсії від 20.08.2025 р. № 515, виданої Філією Бурового управління “Укрбургаз» АТ “Укргазвидобування.»
Однак, пенсійним органом не було враховано довідку про заробітну плату від 20.08.2025 р. №515, видану Філією Бурового управління “Укрбургаз» АТ “Укргазвидобування».
27.10.2025 р. позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про здійснення перерахунку пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату від 20.08.2025 р. № 515, виданої Філією Бурового управління “Укрбургаз» АТ “Укргазвидобування» за період з липня 1995 року по червень 2000 року.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача було передано на розгляд до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області від 04.11.2025 р. №204150008733 відмовлено в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , оскільки під час розгляду заяви виявлено, що відсутні первині документи та акт перевірки довідки про заробітну плату.
Позивач вважає протиправним дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №204150008733 від 04.11.2025 р. про відмову у перерахунку пенсії, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунку пенсії від 27.10.2025 р. з урахування довідки від 20.08.2025 р. № 515, виданої Філією Бурового управління “Укрбургаз» АТ “Укргазвидобування».
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в подальшому - Закон №1058-IV).
Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 1 статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Згідно з п. 1 ст. 41 Закону № 1058-IV, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.
Водночас, питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до цього Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в подальшому - Порядок № 22-1).
Відповідно до пп. 3 п. 2.1 Порядку № 22-1, для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року.
Згідно з п. 2.10 Порядку № 22-1, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Установлення заробітку для обчислення пенсії на підставі показань свідків не допускається. Виписка зі штатного розпису про посадовий оклад, профспілкові квитки, квитки партій та рухів, громадських об'єднань не є документами, що засвідчують фактичний заробіток для обчислення розміру пенсії.
Отже, за загальним правилом ч. 1 ст. 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.
Натомість, обчислення пенсії із врахуванням заробітної плати (доходу) за будь-які 60 календарних місяців законом передбачено лише за певних обставин, а саме: за бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців.
Згідно з п. 17 Порядку № 22-1, довідка про заробітну плату особі видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за призначенням пенсії..
Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що за загальним правилом підставою для проведення розрахунку/перерахунку пенсії на підставі заробітної плати є довідки про нарахування такої заробітної плати. Видача довідок про заробітну плату проводиться підприємством відповідно до первинних документів.
Судовим розглядом встановлено, що 27.10.2025 р. позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про здійснення перерахунку пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату від 20.08.2025 р. № 515, виданої Філією Бурового управління “Укрбургаз» АТ “Укргазвидобування» за період з липня 1995 року по червень 2000 року.
Зі змісту спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №204150008733 від 04.11.2025 р. встановлено, що позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки відсутні первині документи та акт перевірки довідки про заробітну плату.
Дослідивши довідку про заробітну плату від 20.08.2025 р. № 515, судом апеляційної інстанції встановлено, що у даній довідці зазначено відомості про суми отримуваної позивачем заробітної плати, вона завірена підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень. Відповідний період роботи також зазначений у трудовій книжці позивача. Крім того, стаж роботи у період, зазначений у вказаній довідці, позивачу зараховано до страхового стажу та не є спірним у даних правовідносинах.
Між тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що ч. 3 ст. 44 Закон №1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Верховний Суд у постанові від 29.07.2020 р. в справі № 341/1132/17 дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження недостовірності первинних документів, на підставі яких позивачу видана вищевказана довідка про заробітну плату.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон №1058-IV та Порядок № 22-1 не встановлює право органу Пенсійного фонду України вимагати від особи, яка звернулася за призначенням чи перерахунком пенсії, копій первинних документів, що підтверджують нарахування заробітної плати, зазначеної в довідці про заробітну плату, та відповідно не встановлюють для особи, яка звертається за призначенням чи перерахунком пенсії, обов'язку надавати до пенсійного органу копії первинних документів, що підтверджують нарахування заробітної плати.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 р. в справі №520/7125/17, посилання органу Пенсійного фонду України на неможливість врахування заробітної плати у зв'язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості видачі довідки є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки надана позивачем довідка містить посилання на особові рахунки як на первинні документи, на підставі яких вона видана, тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача були відсутні.
Виходячи з наведеного, відповідач наділений повноваженнями щодо перевірки наданих позивачем документів. Ці повноваження можуть бути реалізовані шляхом відповідних запитів, витребування первинних документів щодо підтвердження виплаченої заробітної плати, проведення фактичних перевірок тощо.
Разом з тим, перевірка достовірності виданих документів покладається саме на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для не врахування заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 24.06.2021 р. в справі № 233/179/17, від 21.02.2020 р. в справі № 291/99/17.
Водночас, відповідачем не надано жодних доказів того, що спірний період роботи позивача не підтверджений первинними документами.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №204150008733 від 04.11.2025 р. про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання Головне управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунку пенсії від 27.10.2025 р. з урахування довідки від 20.08.2025 р. № 515, виданої Філією Бурового управління “Укрбургаз» АТ “Укргазвидобування», у зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги відповідача задоволенню не підлягають.
Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 04.11.2025 р. №204150008733, оскільки одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта, суд апеляційної інстанції вважає помилковим з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Аналізуючи приписи вказаної норми права, суд апеляційної інстанції вважає, що визнаючи спірне рішення суб'єкта владних повноважень від 04.11.2025 р. №204150008733 протиправним та скасовуючи його, суд першої інстанції не порушував норм процесуального права, та діяв в межах положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 в справі № 520/30109/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін