06 квітня 2026 року Чернігів Справа № 620/1612/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №254150033185 від 13.12.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати у подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до страхового стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 08.09.2010 по 23.05.2019 на посаді молодшої медичної сестри догляду за хворими у другому терапевтичному відділенні КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер» та призначити ОСОБА_1 з 10.12.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до п. «б» ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням його застосування відповідно до рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020.
Позовні вимоги мотивує тим, що належним чином оформленими документами підтверджується її право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020. Відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії, не зарахувавши періоди роботи у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що порядок призначення пенсій за віком на пільгових умовах у відповідності до Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» з 01.01.2018 року визначається положеннями статті 114 Закону України №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивачці відмовлено у призначені пенсії на пільгових умовах, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи за Списку №2 та недосягненням пенсійного віку 55 років. Головне управління діяло відповідно до норм чинного законодавства, в межах повноважень покладених на органи Пенсійного фонду України.
Розглянувши матеріали справи та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд установив такі обставини.
10.12.2024 ОСОБА_1 звернулася до державного пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VІІІ).
З огляду на матеріали справи, разом із заявою було надано пакет документів, у тому числі, висновок про результати атестації робочих місць, довідка, що визначає право на пенсію на пільгових умовах та довідка на підтвердження зарахування стажу роботи в подвійному розмірі.
Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 04.12.2024 №2-28/02/426 ОСОБА_1 працювала повний робочий день в КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер» (КНП «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» ЧОР) з 08.09.2010 по 29.11.2022, з 08.09.2010 по 23.05.2019 (8 років 8 місяців 16 днів) виконувала роботи постійно і безпосередньо пов'язані з обслуговуванням хворих на туберкульоз у другому терапевтичному відділенні за професією, посадою молодша медична сестра з догляду за хворими, що передбачена Списком № 2 розділу ХХІV підрозділ 24а код КП 5132 підстава Постанова КМУ від 16.01.2003 №36 (із змінами, внесеними Постановами КМУ від 13.12.2004 №1644, від 13.03.2006 №276, 24.02.2010 №173, 09.01.2014 №3 та Списком 2 розділ ХХІV підрозділ «Охорона здоров'я та соціальна допомога» підстава постанова Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №4610). З 24.05.2019 відповідно до наказу по КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер (від 24.05.2019 №83) право на пільгове пенсійне забезпечення за посадою «молодша медична сестра з догляду за хворим» не підтверджено через відсутність повної зайнятості працівників (менше 80% безпосереднього обслуговування хворих) (а.с. 12, 37).
Відповідно до довідки КНП «Чернігівська обласна лікарня» ЧОР від 04.12.2024 №2-28/02/425 ОСОБА_1 працювала в КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер» (КНП «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» ЧОР) з 08.09.2010 по 29.11.2022. Згідно статті 60 Закону України про пенсійне забезпечення» робота в інфекційних закладах (відділеннях) зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Відповідно до наказу МОЗ України від 19.07.1995 №133 «Про затвердження переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб і носійства збудників цих хвороб» - робота в протитуберкульозних закладах класифікується як небезпечна (а.с. 10-11, 38-39).
Заява позивачки про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 13.12.2024 №254150033185, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку (55 років) та відсутністю пільгового стажу за Списком №2. У рішенні зазначено: вік заявника - 53 рік, страховий стаж становить - 28 років 00 місяці 12 днів, у тому числі пільговий стаж за Списком №2 становить 08 років 08 місяців 16 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано: - період навчання з 01.09.1989 по 01.07.1990 згідно трудової книжки від 05.09.1980 серії НОМЕР_1 , оскільки відсутня дата видачі диплому; - період роботи в ПП «Лік'с» з 25.11.2002 по 19.09.2003 згідно трудової книжки від 05.09.1980 серії НОМЕР_1 , оскільки відсутні відомості про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу. До пільгового стажу зараховані всі періоди (а.с. 14, 54).
Не погоджуючись з таким рішенням, позивачка звернулася до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із пунктом «б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років.
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (11.10.2017), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений статтею 114, згідно із частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Водночас Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де указувалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII) та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII).
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Тобто, відповідно до Рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 зменшення віку виходу на пенсію за наявності стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці здійснюється не від загального пенсійного віку, встановленого нормами Закону №1058-ІV, а від загального пенсійного віку, встановленого Законом №1788-XII.
Статтею 13 Закону №1788-XII передбачено право на пенсію за віком жінкам після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відтак, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII) та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII).
Відносно позивачки правила вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII).
Конституційний Суд України в рішенні від 08.06.2016 у справі №4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина 2 статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина 2 статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення №4-рп/2016).
З огляду на викладене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі №4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення №4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Відтак, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
За наведених обставин до даних правовідносин підлягає застосуванню пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, щодо пенсійного віку, який складає для жінок - 50 років. Отже, висновки відповідача про відсутність у позивачки права на пенсію на пільгових умовах за віком у зв'язку з недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, є безпідставними.
Щодо зарахування у подвійному розмірі до страхового стажу періоду роботи 08.09.2010 по 23.05.2019 суд зазначає наступне.
Як встановлено судом позивачка з 08.09.2010 по 23.05.2019 працювала повний робочий день в КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер», виконувала роботи постійно і безпосередньо пов'язані з обслуговуванням хворих на туберкульоз у другому терапевтичному відділенні за посадою молодша медична сестра з догляду за хворими, за зазначений період у відпустках по догляду за дитиною та без збереження заробітної плати не перебувала, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 від 05.09.1990 (а.с. 24-27, 55-61), довідками КНП «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради від 04.12.2024 №2-28/02/425, від 04.12.2024 №2-28/02/426.
Відповідно до форми РС-право період роботи з 08.09.2010 по 23.05.2019 зараховано до страхового стажу в одинарному розмірі (кратність 1) - 8 років 9 місяців (а.с. 15, 52).
Пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах встановлює стаття 60 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до стаття 60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
За правилами, встановленими частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 3 статті 24 вказаного Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Нормами пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV передбачено, що Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Отже, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що Закон №1058-IV не передбачає обмежень щодо застосування статті 60 Закону №1788-ХІІ під час обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону №1788-ХІІ є чинною на теперішній час.
Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 24 Закону №1058-IV та статті 60 Закону №1788-ХІІ викладена у постановах Верхового Суду від 04.12.2019 у справі №689/872/17 та від 27.02.2020 у справі №462/1713/17, від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 27.04.2023 року у справі №160/14078/22, які, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для врахування судами.
У постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом №1058 та Законом №1788 вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України "Про пенсійне забезпечення", то він мав би виключити із Закону України "Про пенсійне забезпечення" усі інші положення, чого зроблено не було.
Відповідно до наказу МОЗ України від 19.07.1995 №133 «Про затвердження переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб і носійства збудників цих хвороб» (у редакції на момент спірних правовідносин) - робота в протитуберкульозних закладах класифікується як небезпечна.
Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Пенсійного Фонду України від 29.12.2005 №625/15-05/039-6, №10.01.09/2606, №16918/02-20 заклади охорони здоров'я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Згідно з роз'ясненнями Міністерства охорони здоров'я України від 27.01.2010 №05.03-18-54/973 "інфекційний заклад (відділення)" є заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб.
Відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України від 05.07.2001 № 2586-III «Про протидію захворюванню на туберкульоз» протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Перелік протитуберкульозних закладів затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.07.2009 №514, підпунктом 1.1 якого визначено, що до протитуберкульозних закладів відноситься, зокрема, протитуберкульозний диспансер.
Отже, стаж роботи особи у протитуберкульозному чи іншому подібному закладі охорони здоров'я, а також інфекційному закладі (відділенні) надає пільги при обчисленні стажу, а саме зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Рішенням 11 сесії восьмого скликання Чернігівської обласної ради від 22.09.2022 №44-11/VІІ «Про реорганізацію КНП «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» Чернігівської обласної ради заклад реорганізовано шляхом приєднання до КНП «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради.
Рішенням 12 сесії восьмого скликання Чернігівської обласної ради від 29.11.2022 №6- 12/VІІІ було затвердження передавальний акт КНП «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» Чернігівської обласної ради.
Таким чином, в результаті реорганізації КНП «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб», вказаний заклад було приєднано до КНП «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправно не зарахувало відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у подвійному розмірі до страхового стажу періоди роботи позивачки з 08.09.2010 по 23.05.2019 в КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер» (КНП «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» Чернігівської обласної ради).
Підсумовуючи викладене, суд констатує, що на момент звернення до органу Пенсійного фонду України позивачка досягла 50 років, має достатній страховий стаж більше 20 років, з них більше 10 років на роботах за Списком №2, що , враховуючи положення пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням його застосування відповідно до рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, є підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах
Оскільки доводи відповідача, якими він обґрунтовував прийняття спірного рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії спростовані доводами позивачки та доданими до матеріалів справи доказами, то наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії від 13.12.2024 №254150033185.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У пункті 54 Рішення у справі Пічкур проти України ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
На підставі викладеного, суд вважає, що в даному випадку є порушення конституційних прав позивачки на отримання належного пенсійного забезпечення.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У даному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов'язання призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішено.
Визначаючись щодо органу, який має приймати рішення про призначення пенсії, суд зазначає, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі-Порядок №22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1), передбачає можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Так, згідно із пунктом 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Відповідно до матеріалів справи, заява позивачки про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 01.05.2025 розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області і рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України.
З огляду на зазначене та положення Порядку №22-1, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах.
Щодо дати з якої позивачка набула право на призначення пенсії, суд урахував таке.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Вказаним приписам кореспондують також положення статті 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої, пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: а) пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.
За наведених обставин пенсія за віком позивачці на пільгових умовах має бути призначена з 10.12.2024 (дня звернення за призначенням пенсії).
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу частини 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог повністю.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивачки належить стягнути сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 968,96 грн (а.с. 6).
Керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.12.2024 №254150033185 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 з 10.12.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням його застосування відповідно до рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020, зарахувавши у подвійному розмірі до страхового стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 08.09.2010 по 23.05.2019 в КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер» (КНП «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» Чернігівської обласної ради).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл.Соборна, 3, м.Слов'янськ, Краматорський р-н, Донецька обл., 84122, код ЄДРПОУ 13486010).
Повний текст рішення суду складено 06 квітня 2026 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО