31 березня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 686/20576/24
Провадження № 22-ц/820/493/26
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Грох Л.М. (суддя-доповідач), П'єнти І.В., Талалай О.І.,
секретар судового засідання Плінська І.П.,
з участю апелянта ОСОБА_1 та його представниці,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Хмельницької міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2025 року в складі судді Карплюка О.І.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
У липні 2024 року ОСОБА_1 , зертаючись в суд з цим позовом до відповідача, вказував, що він є сином відповідача ОСОБА_2 , його батьки у період з 29.04.2007 року по 05.03.2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.
Судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02.09.2019 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29.08.2019 і до досягнення повноліття.
Згідно довідки-розрахунку Другого відділу ДВС у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) від 26.06.2024 року, станом на 01.06.2024 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 56174,50 грн.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11.02.2021 року стягнуто з ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання сина за період з 02.09.2019 року по 09.12.2020 року у розмірі 11782 грн.
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05.03.2021 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.
ОСОБА_1 проживає разом зі своєю матір'ю за однією адресою, перебуває на повному її утриманні, матір здійснює оплату освітніх послуг позивача у навчальному закладі, Відокремленому структурному підрозділі «Хмельницький політехнічний фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка».
Його батько ухиляється від виконання батьківських обов'язків з його утримання та виховання, не цікавиться його життям, не спілкується з ним як батько з сином, що свідчить про самоусунення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків. За наведеного, позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно нього, неповнолітнього ОСОБА_1 .
Вказана справа розглядалася судами неодноразово.
Постановою Верховного Суду від 30 липня 2025 року скасовано заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 березня 2025 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2025 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про позбавлення батьківських прав щодо сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду як незаконне та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. На його думку, судом першої інстанції не взято до уваги факт, що відповідач залишив сина повністю на матір, більше 6 років не цікавиться сином, його здоров'ям та життям, не бере участі у його вихованні, а навпаки звинувачує матір в його неналежному вихованні. На жодне із судових засідань відповідач не з'являвся, кошти на утримання сина в добровільному порядку не надає. Суд не врахував, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, відповідач висловив свою позицію, що «син дорослий і знає, що робить». На уточнююче питання вказав, що не погоджується з позовом сина, оскільки він має інвалідність, погано себе почуває, і в подальшому буде потребувати допомоги та опіки. Тому, на думку апелянта, дійсним наміром батька не відновлення стосунків з сином і піклування про нього, а отримання в майбутньому допомоги від сина. Саме лише заперечення відповідача проти позбавлення батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови в задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав. Судом не взято до уваги, що відповідач тривалий час нехтує своїми батьківськими обов'язками, що підтвердили свідки, має заборгованість зі сплати аліментів, відсутні будь-які докази участі батька у його житті, при цьому відсутні об'єктивні причини, які б перешкоджали останньому особисто спілкуватися із сином та повноцінно брати участь у його вихованні. Суд не врахував його думку та бажання, що навіть спілкування з батьком по телефону призводить до стану стресу та зумовлює негативні емоції. Відповідач не просто нехтував весь час своїми батьківськими обов'язками щодо виховання сина, а свідомо ухиляється від проведення часу з ним, спілкуванні, самоусунувся від виховання.
В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та його представниця підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належно.
Представниця третьої особи надіслала заяву, в якій просила розглядати справу у її відсутності.
Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального прав.
Суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також невідповідність певних висновків обставинам справи, у зв'язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б вказували на ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків щодо його виховання, не зазначено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як це поліпшить ситуацію і сприятиме захисту його інтересів. За наявного висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача, позивач не довів необхідність застосування такого заходу впливу як крайнього.
Проте з цим висновком не можна погодитися.
Так, відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
За частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
За змістом пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги про свідоме ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків щодо сина є обґрунтованими та заслуговують на увагу.
Так, апеляційним судом встановлено, що батьками позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . На цей час позивач ОСОБА_4 досяг повноліття.
Судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02.09.2019 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29.08.2019 і до досягнення повноліття.
Згідно довідки-розрахунку Другого відділу ДВС у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) від 26.06.2024 року, станом на 01.06.2024 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 56174,50 грн.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11.02.2021 року стягнуто з ОСОБА_2 пеню за прострочення аліментів на утримання сина за період з 02.09.2019 року по 09.12.2020 року у розмірі 11782 грн.
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05.03.2021 шлюб між батьками позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.
ОСОБА_1 зареєстрований разом із матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_4 на цей час є студентом 3 курсу денної форми навчання, спеціальність «Прикладна механіка» Відокремленого структурного підрозділу «Хмельницький політехнічний фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка».
Згідно договору від 29.07.2022 року між Відокремленим структурним підрозділом «Хмельницький політехнічний фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка» та ОСОБА_3 загальна вартість платної освітньої послуги становить 99000 грн.
Відповідно до наданих платіжних документів від 02.08.2022, 02.01.2023, 13.07.2023, 03.01.2024 року (ас. 25-29) оплату вартості навчання ОСОБА_1 у цьому навчальному закладі здійснює мати позивача ОСОБА_3 .
Батько ОСОБА_2 за період навчання ОСОБА_1 в коледжі з 01.09.2022 по теперішній час не відвідував батьківські збори та у телефонному режимі не цікавився навчанням сина.
У зв'язку з непогашеною наявною заборгованістю зі сплати аліментів відомості про боржника ОСОБА_2 внесено до Єдиного реєстру боржників. Також постановами державного виконавця від 16.11.2020 у виконавчому провадженні № 61386318 встановлено тимчасові обмеження боржника у праві виїзду за межі України, у праві полювання, у праві користування вогнепальною зброєю та у праві користування транспортними засобами.
Згідно з висновком виконкому Хмельницької міської ради як органу опіки та піклування висновку від 24.10.2024 №2687/01-31 визнано недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_1 , оскільки батько періодично сплачував аліменти на утримання сина, органом опіки та піклування не отримано інформації, яка підтверджує винну поведінку батька, свідоме та систематичне нехтування батьківськими обов'язками, ухилення від виховання і утримання дитини, попередження його про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов'язків.
Як пояснила мати позивача ОСОБА_3 в суді першої інстанції, з 2018 року вони з ОСОБА_2 фактично не проживали однією сім'єю, шлюб розірвали у 2021 році. ОСОБА_2 сином не цікавиться, матеріальної допомоги не надає, вихованням, навчанням сина не цікавиться, на день народження, свята сина не вітає. Телефонує рідко, раз в три - шість місяців, будучи в нетверезому стані, в розмові з сином ОСОБА_2 вживає нецензурну лайку, агресію, образи.
Як показала свідок ОСОБА_5 (баба ОСОБА_1 ) в суді першої інстанції, відповідач щоразу виявляє агресію до онука та її дочки. Навіть на день народження подзвонив синові і образив його нецензурним словами. В село, де вона проживає, він приїжджав в стані алкогольного сп'яніння, ображав та погрожував усім, своїми діями створює нестерпну обстановку, «кошмарить» усіх. З онуком не зустрічається, не допомагає йому, не цікавиться його життям, телефонує рідко і виключно з претензіями.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_6 підтвердив, що батько ним не цікавиться і відсутній в його житті, телефонувати почав після того, як він звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав. У телефонних розмовах батько ображає його та матір нецензурними словами в стані алкогольного сп'яніння, говорить агресивно, погрожує. Востаннє бачилися 4 роки тому, він приїздив до нього на день народження на 14-річчя, та зустріч теж закінчилася сваркою та звинуваченнями з його боку. Бажає позбавити батька батьківських прав щодо нього, оскільки він не цікавиться його життям і не допомагає йому, а спілкування з ним є нестерпним через його агресію та образи, що негативно впливає на його психологічний стан.
Апеляційний суд не бере до уваги висновок виконавчого комітету як органу опіки та піклування від 24.10.2024 року щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки вказаний висновок не містить достатнього обґрунтування. Органом опіки не з'ясовано у ОСОБА_2 як часто та в який спосіб він спілкується з сином, які в них стосунки, чим зумовлено цей позов, чому він самоусунувся від виховання та підтримки сина і чи існують об'єктивні перешкоди.
Всупереч ст.ст.12, 81 ЦПК України ОСОБА_7 не надав органу опіки та піклування і суду жодних документів, які б свідчили про його участь у вихованні сина чи наявність обставин, які б об'єктивно перешкоджали виконанню батьківських обов'язків щодо сина ОСОБА_1 .
В апеляційний суд відповідач, попри належне повідомлення, не з'явився, що свідчить про відсутність інтересу до питання позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції не взяв до уваги, що сімейні зв'язки між батьком ОСОБА_2 та його сином ОСОБА_1 вже давно втрачено саме з вини батька, який не виконує належно своїх батьківських обов'язків, не цікавиться життям сина, навпаки, як пояснив син, завдає психологічної травми через неприйнятне спілкування з ним.
Позбавлення батьківських прав дійсно є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Разом з тим, поведінка батька щодо сина впродовж розгляду цієї справи в судах з 2024 року цілком свідчить, що змінити його ставлення до сина у кращу сторону неможливо.
При цьому рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відповідатиме якнайкращому забезпеченню інтересів позивача, психоемоційний стан якого страждає внаслідок неприйнятного спілкування з ним відповідача, який в результаті втратить права щодо позивача, засновані на кровній спорідненості.
За наведеного рішення суду слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч.ч. 1-2, 13 ст. 141 ЦПК України у зв'язку з задоволенням позову та апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 2664,64 грн. понесених судових витрат (за подачу позовної заяви 1211,20 грн. та апеляційної скарги 1453,44 грн.).
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) батьківських прав відносно сина ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 2664,64 грн. понесених судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 03 квітня 2026 року.
Судді Л.М. Грох
І.В. П'єнта
О.І. Талалай