Номер провадження: 11-сс/813/725/26
Справа № 947/29601/25 1-кс/947/1044/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
01.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
власника майна ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 , в інтересах ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 28.01.2026 про арешт майна ук/п №72025161000000071 від 08.08.2025 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 201-4, ч. 1 ст. 204 КК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Зазначеною ухвалою слідчого судді в межах к/п №72025161000000071 від 08.08.2025 було задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 та було накладено арешт на майно вилучене під час обшуку 21.01.2026 за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення в межах географічних координат: 46.3937233, 30.7066738; 46.3937073, 30.7068850; 46.3939968, 30.7069658; 46.3940322, 30.7067328, а саме на:
1)Паливо роздавальну колонку «NOVA-А 1.2-2», заводський номер 3524;
2)Ємність «Petrometol» білого кольору об'ємом 25 м3, ПЗП 2-10/15-2, серійний номер 005/24, шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном до скасування арешту у порядку встановленому КПК України.
Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя прийшов до висновку про те, що накладення арешту є необхідним з метою збереження речових доказів.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
Не погодившись із ухвалою слідчого судді представник ОСОБА_8 , в інтересах ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що вона є незаконною та необґрунтованою з таких підстав:
- клопотання прокурора та оскаржувана ухвала слідчого судді не містять посилання на докази, які б свідчили про те, що вилучене майно є предметом злочину, при цьому поза увагою слідчого залишилося, що вилучене обладнання є промисловим технологічним обладнанням заводського виробництва, на його використання надано дозвіл Державної служби України з питань праці. В ході проведення обшуку була вилучена також ємність, яка була порожня, відтак не є зрозумілим яке значення вона має для встановлення обставин зазначеного кримінального провадження;
- майно було вилучене за місцем розташування земельної ділянки, належної ОСОБА_7 , цільове призначення якої було здійснення господарської діяльності, пов'язаної із обслуговуванням транспортних засобів;
- стороною обвинувачення не доведені ризики знищення, пошкодження, приховування або відчуження майна, які б виправдовували застосування такого значного обмеження права власності;
За таких обставин, представник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 28.01.2026 та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання.
У судовому засіданні апеляційного суду власник майна та його представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, натомість прокурор заперечував проти її задоволення.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників апеляційного провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз оскаржуваної ухвали свідчить про те, що вона зазначеним вимогам КПК України відповідає не у повному обсязі з огляду на такі обставини.
За приписами ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна відповідно до приписів ч. 2 ст. 171 КПК України повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч. 6 ст. 170 цього Кодексу.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно із ч. 2 ст. 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Так, як вбачається з матеріалів, які надані апеляційному суду, Одеською обласною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у к/п № №72025161000000071 від 08.08.2025 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 201-4, ч. 1 ст. 204 КК України.
В ході проведення досудового розслідування було встановлено, що на території м. Одеси та Одеської обл. невстановлені особи здійснюють незаконне придбання з метою збуту, зберігання з метою збуту, транспортування з метою збуту та збут незаконно виготовлених підакцизних товарів - паливно-мастильних матеріалів.
Підставою для накладення арешту на майно прокурор визначив необхідність збереження речових доказів.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст. ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приписами ст. 98 КПК України регламентовано, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Апеляційний суд, дослідивши матеріали провадження за клопотанням прокурора, погоджується з тим, що майно, вилучене в ході проведення обшуку, відповідає критеріям речових доказів, оскільки вони могли використовуватися, як засоби вчинення кримінального правопорушення, у зв'язку з чим мають значення речових доказів, а також мають значення для виявлення ознак кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 201-4, ч. 1 ст. 204 КК України, в діях відповідних осіб.
Водночас, у судовому засіданні прокурором був долучений протокол результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 30.01.2026, з якого вбачається, що за адресою: м. Одеса, вул. Небесної Сотні імовірно здійснювався продаж пального. Окрім того, прокурор зазначив, що наразі органом досудового розслідування вживаються заходи щодо встановлення осіб, які здійснюють незаконний збут пального.
Колегія суддів враховує аргументи апелянта з приводу того, що у вказаному провадженні відсутні відомості саме про незаконно виготовлене пальне, що є необхідним для наявності складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 204 КК України, в той же час зауважує, що на даному етапі кримінального провадження до завдань слідчого судді не належить оцінювати, наскільки повно органом досудового розслідування зібрано докази, що стосуються зазначеного кримінального провадження. Його завдання полягає в тому, щоб дослідити ті обставини, про які органу досудового розслідування відомо на даний час та які дають достатньо обґрунтовані підстави для втручання в права та інтереси відповідних осіб.
При цьому, надані матеріали свідчать, що потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що їх сукупність, відповідно до вимог ст. 170 КПК України, є достатньою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
В той же час, накладення арешту не є припиненням права власності на них або невідворотнім позбавленням такого права. Хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей щодо відповідного майна, однак такий захід є тимчасовим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
Відтак, ступінь втручання у право мирного володіння майном колегія суддів оцінює як незначний з урахуванням потреб кримінального провадження та його суспільного інтересу з огляду обставини кримінальних правопорушень, які розслідуються та тимчасовий характер позбавлення можливості володіння та користування майном, обумовлений наявністю правового механізму, передбаченого ст. 174 КПК України.
Приписами п. 1) ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Отже, апеляційний суд вважає, що на теперішній час підстави для задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_8 та скасування ухвали слідчого судді відсутні.
Керуючись ст.ст. 24, 170-173, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 , в інтересах ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 28.01.2026 про арешт майна, перелік якого міститься в мотивувальній частині ухвали, вилученого в ході проведення обшуку 21.01.2026 за адресою: м. Одеса, пр-кт Небесної Сотні, нежитлові приміщення в межах географічних координат: 46.3937233, 30.7066738; 46.3937073, 30.7068850; 46.3939968, 30.7069658; 46.3940322, 30.7067328 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4