Номер провадження: 22-ц/813/3297/26
Справа № 522/18863/24-Е
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.
Доповідач Карташов О. Ю.
02.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України)
апеляційну скаргу Громадської організації «Товариство «Восток»
на ухвалу Південного міського суду Одеської області від 16 червня 2025 року
за позовом Громадської організації «Товариство «Восток» до Держави України в особі Одеської обласної прокуратури, Южненської міської ради Одеського району Одеської області, Приватного підприємства «Південьпарксервіс» про стягнення коштів за завдану шкоду, визнання недійсним угоди та зобов'язання передати в оренду земельні ділянки
Короткий зміст вимог
У жовтні 2024 року Громадська організація «Товариство «Восток» в особі представника Абрамович О.В.(з врахуванням уточнень) звернулась до суду із позовною заявою до Держави України в особі Одеської обласної прокуратури, Южненської міської ради Одеського району Одеської області, Приватного підприємства «Південьпарксервіс», в якій просила стягнути з Держави Україна кошти в сумі 1000000 грн за бездіяльність Одеської обласної прокуратури, стягнути з Южненської міської ради Одеського району Одеської області кошти в сумі 4000000 грн, стягнути з Приватного підприємства «Півдденьпарксервіс» кошти у сумі 5000000 грн, визнати додаткову угоду Южненської міської ради та ПП «Південьпарксервіс» № 2 від 15.12.2021 до договору оренди земельної ділянки від 26.10.2020 щодо земельних ділянок кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га недійсною, зобов'язати Южненську міську раду передати ГО «Товариство «Восток» в оренду земельні ділянки кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Південного міського суду Одеської області від 16 червня 2025 року передано цивільну справу №522/18863/24-Е до Доброславського районного суду Одеської області.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач змінив предмет позову та залучив співвідповідачів так, що справа належить до виключеної підсудності, адже стосується земельних ділянок, які знаходяться на території села Сичавки Одеської області Лиманського району.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У поданій апеляційній скарзі Громадська організація «Товариство «Восток» просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передачу вищевказаної справи на розгляд за підсудністю до Доброславського районного суду Одеської області, оскільки справа передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 31 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана, а спори між судами про підсудність не допускаються.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
Сторони провадження своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України не скористалися, відзив на адресу суду не надходив.
За положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Положенням ч. 1 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
За змістом параграфу 3 Глави 2 ЦПК України основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Таким чином, загальне правило територіальної підсудності щодо пред'явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями ЦПК України.
Разом з тим, ст. 30 ЦПК України встановлена виключна підсудність справ.
Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним цивільним судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. У цих категоріях справ не допускається також договірна підсудність.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються загальним судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
При цьому, слід врахувати, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Тлумачення ч. 1 ст. 30 ЦПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті цього спору, полягає у забезпеченні здатності правильного тлумачення закону пересічною особою.
Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, ЄСПЛ у рішенні від 13.07.1995 у справі «Толстой Милославський» проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну «передбачений законом» сформулював таку умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.
З огляду на зазначений підхід ЄСПЛ до тлумачення правових норм, положення ч.1 ст. 30 ЦПК України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення.
Нерухоме майно є особливим об'єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв'язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення. Майнове право на об'єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об'єкта цивільних прав.
Із пунктів 41, 42 роз'яснень, які містяться в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» випливає, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).
З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю випливає її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Подібні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.
У постанові Верховного Суду від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 (провадження № 61-35697св18) зазначено, що «правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об'єкти нерухомості, об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення».
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 (провадження № 61-30812св18) зазначено, що «правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно».
Апеляційний суд встановив, що підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що предметом позову в цій справі є стягнення коштів за завдану шкоду, визнання недійсним угоди та зобов'язання передати в оренду земельні ділянки, що розташована за адресою: село Сичавка Лиманського району Одеської області.
Зазначені обставини свідчать про те, що у цьому випадку спірні правовідносини виникли щодо договору, що стосується нерухомого майна, розташованого в селі Сичавка Лиманського району Одеської області, а тому колегія суддів вважає, що спір у цій справі виник з приводу нерухомого майна, оскільки позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв'язок з нерухомим майном. Таким чином, оскільки вказана вимога стосується прав на об'єкт нерухомого майна, то підсудність цього спору повинна визначатися за правилами, встановленими ст. 30 ЦПК України, якою регулюються правила виключної підсудності.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказана справа підлягає розгляду Доброславським районним судом Одеської області з наступних підстав.
Згідно з п.31 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року №807-IX, але не довше ніж один рік із дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX.
Листом від 16 березня 2021 року №176/0/158-21 Верховний Суд України роз'яснив, що юрисдикція місцевих районних судів поширюється на територію відповідних районів, що були ліквідовані. Суди повинні продовжувати здійснювати правосуддя в межах існуючої територіальної юрисдикції до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів.
Територіальна юрисдикція Доброславського районного суду Одеської області розповсюджується на територію: Південнівської, Визирської, Доброславської, Красносільської, Фонтанської, Чорноморської територіальних громад Одеського району Одеської області.
Судом установлено, що нерухоме майно, а саме земельні ділянки, щодо якого позивач заявляє свої вимоги, знаходиться на території Підвеннівської територіальної громади, але згідно з п.31 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відноситься до Лиманського району Одеської області, а тому вказана справа підсудна Доброславському районному суду Одеської області.
Згідно зі статтею 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що повернення справи, яка передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, не передбачено процесуальним законом, оскільки така справа повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Разом з тим, у справі, що переглядається Південний міський суд Одеської області не допустив повторне повернення справи до суду, яким вона була передана, а передав її до належного суду за встановленою підсудністю.
Необхідною умовою для прийняття справи до провадження судом, якому вона надіслана, є, власне, дотримання порядку передачі такої справи, який визначений статтею 31 ЦПК України, зокрема, в даному випадку - встановлення належності справи до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції положень статті 32 ЦПК України (щодо недопущення спорів між судами про підсудність) не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки в даному випадку саме Доброславський районний суд Одеської області є повноважним, створеним відповідно до закону («встановленим відповідно до закону») судом для розгляду вказаної справи.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
За наведених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Також колегія суддів зазначає, що у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись п. 1 ч.1 ст. 374, ст. 367, 368, 375, 379, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Громадської організації «Товариство «Восток» залишити без задоволення.
Ухвалу Південного міського суду Одеської області від 16 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицький