Справа № 464/2681/25 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В
Провадження № 22-ц/811/4377/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
06 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Костюк С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
В травні 2025 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до Сихівського районного суду м.Львова з позовною заявою в порядку цивільного судочинства, в якій просили визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 з підстав непроживання в такій.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26 листопада 2025 року задоволено позов.
Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1211,20 грн судового збору на кожного.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 .
Зазначають, що під час розгляду справи позивачі, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які були допитані судом в якості свідків заявили, що ОСОБА_1 не проживає у квартирі АДРЕСА_2 з 2010 року без причини. Однак, судом не взято до уваги, що між ОСОБА_1 та дружиною у 2005 році розірвано шлюб. Після розірвання шлюбу, він проживав у квартирі більше 5-ти років, намагаючись відновити сімейні відносини, однак це не вдавалось.
Стверджує, що при постановленні оскаржуваного рішення, судом не взято до уваги тих обставин, які були вагомими щодо непроживання за місцем реєстрації. Основним аргументом є те, що після розірвання шлюбу із ОСОБА_5 , відповідач став для неї чужою людиною. Діти, які стали дорослими, облаштовували своє особисте життя із врахуванням власних інтересів. Здійснити обмін житла із збереженням інтересів кожного наймача, було неможливим, оскільки помешкання є неприватизованим. Безпідставним та завчасним є висновок суду, що на даний час я займаюся питанням оформлення спадшини, оскільки судом, ще не встановлено моїх спадкових прав. На час постановлення рішення судом не взято до уваги, що відповідач не має у власності іншого житлового приміщення.
Просять рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
У судове засідання 30 березня 2026 року належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи відповідач по справі ОСОБА_1 не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.
Від представника позивачів ОСОБА_6 надійшло клопотання про відкладення справи.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання сторін і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не проживає у спірній квартирі понад встановлений законом строк збереження права користування ним, поважних причин непроживання чи перешкод йому у користуванні такою судом не встановлено, поведінка відповідача свідчить про свідому втрату інтересу до квартири.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 8 вересня 1995 року відповідачу - основному наймачу з сім'єю: ОСОБА_5 - дружиною, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 - дітьми надано право зайняття житлового приміщення - квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується ордером за № 000092.
На даний час у цій квартирі мають зареєстроване місце проживання сторони, що визнається останніми та підтверджується відомостями з реєстру Львівської міської територіальної громади та Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України у Львівській області.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право від 10 березня 2025 року приватної власності на квартиру не зареєстровано, про що також ствердили сторони.
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців.
Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Колегія суддів виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки.
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім'ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («KryvitskaandKryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем.Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач по справі є батьком позивачів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 . ОСОБА_4 вказали, що відповідач не проживає та не користується спірною квартирою протягом 21 року, з 2010 року відповідач забрав усі свої речі з квартири, тане сплачує комунальні послуги, які розраховані від кількості зареєстрованих осіб, що свідчить про те, що він повністю втратив інтерес до житла.
На спростування наведених доводів, відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що він не втратив інтересу до спірної квартири, про те, що він періодично навідувався за місцем своєї реєстрації.
Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , сусіди позивачів, будучу приведеними до присяги та попередженими про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України за давання суду завідомо неправдивих показань, показали, що відповідач разом з колишньою дружиною та дітьми проживав у спірній квартирі. З 2005 року у ній не проживає, адже покинув сім'ю та пішов жити до іншої жінки. Ствердили, що відповідачу не чинилися перешкоди у користуванні квартирою, очевидцями таких подій не були, відповідач ніколи не скаржився та поліцію з цього приводу не викликав.
Сам факт реєстрації у спірній квартирі відповідача не може свідчити про зв'язок із вказаним житлом, оскільки відповідач ОСОБА_1 залишив спірне житло свідомо та добровільно ще у 2004 році. Його відсутність, як мінімум з цього часу, свідчить про відсутність достатніх та триваючих зв'язків із спірним житлом, також відповідач протягом тривалого часу не намагався відновити втрачений зв'язок з квартирою шляхом його вселення, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів чинення йому перешкод у користуванні квартирою зі сторони позивачів та докази неможливості проживання у спірній квартирі. Тобто, відповідачем не доведено поважності причин своєї відсутності у спірній квартирі понад строки, встановлені законом.
Крім того, факт непроживання відповідача у спірній квартирі з 2010 року підтверджується також показаннями самого відповідача (допитаний в якості свідка у порядку ст.92 ЦПК України), який ствердив, що проживав у спірній квартирі разом із сім'єю. У судовому порядку у 2005 році розлучився із дружиною ОСОБА_5 (підтверджується рішенням суду, що надалі у 2013 році оформлено в органах реєстрації актів цивільного стану). У зв'язку із конфліктними ситуаціями у 2010 році виїхав з квартири. Протягом 14 років проживав у Винниках в цивільному шлюбі з ОСОБА_10 , яка померла у березні 2024 року.
Досліджуючи пропорційність втручання в особисті немайнові права відповідача, як право на житло, в аспекті втрати права на проживання через відсутність особи за місцем реєстрації понад шість місяців, колегія суддів звертає увагу на те, що тривале непроживання у спірній квартирі без поважних причин не буде становити для останнього надмірний тягар.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів, надаючи оцінку судовому рішенню на предмет його законності у межах доводів апеляційної скарги, погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки позивачами доведено, що відповідач протягом тривалого часу в спірній квартирі не проживає, спірним житлом не цікавиться, тому припинення права користування відповідача спірним житлом відповідає пропорційності втручання у право в розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підставами для зміни чи скасування оскаржуваного рішення не є.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 06.04.2026 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.