Справа № 457/525/19 Головуючий у 1 інстанції Марчук В. І.
Провадження № 22-ц/811/3995/25 Доповідач в 2-й інстанції Ванівський О. М.
06 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Костюк С.О.,
з участю: апелянта - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання права власності, -
В травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що 01.03.2019 року між ОСОБА_2 та її батьком ОСОБА_3 , було досягнуто домовленості та укладено, у присутності ОСОБА_5 , усний договір, відповідно до якого Відповідач зобов'язався передати (продати) йому гараж (цегляний сарай), що знаходиться на території домоволодіння АДРЕСА_1 , взамін чого позивач передав відповідачу грошову суму в розмірі 5000 грн. При цьому, з метою підтвердження його прав на цю споруду, ОСОБА_3 надав йому копію Довідку виконавчого комітету Трускавецької міської ради за підписом ОСОБА_6 , заповіту ОСОБА_7 , схеми-плану від 08.12.1970 року, експлікації внутрішніх площ до плану будівель літ. «Г-1». Зазначає, що даним гаражем (цегляним сараєм) він особисто користується уже більше двох років. Також зазначав, що спадкодавця ОСОБА_3 - ОСОБА_7 , єдиними родичами якої вони являлися і підтримували з нею зв'язки аж до дати її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , після 12 липня 1996 року, тобто після складання нею заповіту, неодноразово зазначала, що її воля полягає в тому аби гараж успадкував позивач, ОСОБА_2 . Всупереч цьому, відповідач відмовлявся оформити документи на цю споруду на його ім'я.
ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання права власності, відповідно до якого просив, визнати за ОСОБА_3 (паспорт: серія НОМЕР_1 , виданий Жовківським РВ УМВС України у Львівській області 14.10.1997 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ), право власності на цегляний сарай (гараж), що знаходиться на території домоволодіння АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 зустрічні позовні вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , єдиними відомими родичами якої являється їх сім'я. Так, за визначенням ст. 1265 ЦК України, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є спадкоємцями 5 черги для померлої. Водночас, 12.07.1996 року, ОСОБА_7 , склала заповіт у якому належну їй квартиру АДРЕСА_3 , а також гараж, що знаходиться у дворі цього будинку, заповіла ОСОБА_3 . При цьому, у нього на руках залишилися необхідні правовстановлюючі документи, а саме: Довідка виконавчого комітету Трускавецької міської ради за підписом ОСОБА_6 ; Заповіт ОСОБА_7 ; Схема - план (технічний паспорт) від 08.12.1970 року; Експлікація внутрішніх площ до плану будівель літ «Г-1»; Викопіювання по АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 наголошує, що він є єдиним спадкоємцем, який у встановлений 6-місячний строк подав заяву про прийняття спадщини. Не зважаючи на це, державний нотаріус Панкевич Р.І. видав свідоцтво про право на спадщину за заповітом тільки на квартиру АДРЕСА_4 . Згідно з чинними на той час правилами (Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), нотаріус відмовляв у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії. Однак, після 2005 року і досі змінювалося законодавство України, зокрема, була проведена так звана «будівельна амністія». Станом на сьогодні, відповідно до п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року (у новій редакції), для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси. При цьому, ОСОБА_3 наголошує, що спірний гараж збудовано у 1970 році. Проте, в силу відсутності у нього свідоцтва про право на спадщину він не може зареєструвати своє існуючи право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Як наслідок, його право власності оспорюється ОСОБА_2 .
Оскаржуваним рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності, відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання права власності задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 (паспорт: серія НОМЕР_1 , виданий Жовківським РВ УМВС України у Львівській області 14.10.1997 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ), право власності на цегляний сарай (гараж), що знаходиться на території домоволодіння АДРЕСА_1 .
Рішення суду оскаржив керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області.
В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з'ясуванням усіх обставин справи.
Зокрема покликається на те, що у матеріалах судової справи відсутні правовстановлюючі документи на цегляний сарай (гараж) та правовстановлюючі документи па земельну ділянку, яка знаходиться під цегляним сараєм (гаражем), а відповідно до поданих документів не вбачається, що спірний об?єкт нерухомості належав ОСОБА_7 , яка згідно Заповіту від 12.07.1996 заповіла спірний гараж ОСОБА_3 .
Звертає увагу на те, що нежитлова будівля сарай (цегляний гараж позначений літ. «Б.) знаходиться на земельній ділянці, яка належить Трускавецькій територіальній громаді, представником якої є Трускавецька міська рада Львівської області. В порушення ст. ст. 51, 81 ЦПК України суд першої інстанції не з'ясував питань щодо складу осіб, які мають брати участь у розгляді справи. Так, спірне нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності Трускавецької територіальної громади та знаходиться у спільному користуванні жителів цієї громади. Відтак, оскаржуване рішення вплинуло на права громади, інтереси яких представляє Трускавецька міська рада Львівської області, яка не була залучена до участі у розгляді справи.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову відмовити.
У судове засідання 30 березня 2026 року належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи позивач та відповідач не з'явилися, про причини неявки суд не повідомляли, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання сторін і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю сторін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта - Мацюри Я.Р.,дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без розгляду.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
У рішенні від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьев проти України" (заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 34) ЄСПЛ вкотре повторив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Відповідно до приписів частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Процесуальним законом визначено алгоритм дій суду при надходженні апеляційної скарги, зокрема щодо перевірки відповідності її форми і змісту вимогам закону та дотримання визначених законом процесуальних строків оскарження судових рішень, вирішення питання про поновлення цих строків, за умов наявності поважних причин їх пропуску. Процесуальними наслідками такої перевірки є: залишення апеляційної скарги без руху (частина перша статті 357 ЦПК України), поновлення строку на апеляційне оскарження (у разі пропуску строку з поважних причин за наявності відповідного клопотання) та відкриття апеляційного провадження у справі (статті 354, 359 ЦПК України), відмова у відкритті апеляційного провадження (з підстав, передбачених статтею 358 ЦПК України), повернення апеляційної скарги (стаття 185, частина п'ята статті 357 ЦПК України).
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).
ЦПК України встановлює повноваження, якими наділені суди кожної з інстанцій при прийнятті скарг (заяв) та розгляді справ по суті.
Висновки суду апеляційної інстанції про відповідність форми і змісту апеляційної скарги вимогам процесуального закону повинні мати місце до вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, а не після постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, якою суд фактично встановив відсутність перешкод для прийняття скарги до провадження та апеляційного перегляду судового рішення.
Так, статтею 362 ЦПК України визначено перелік підстав закриття апеляційного провадження.
До таких підстав процесуальне законодавство відносить випадки, якщо: 1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; 2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Зазначена норма не передбачає можливості закриття апеляційного провадження з підстави його помилкового відкриття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року в справі № 601/485/23 (провадження № 14-139цс24)).
Згідно зі частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій (пункт 3 частини п'ятої статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 44 ЦПК України суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (частина четверта статті 81 ЦПК України).
Одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є пропорційність (пункт 6 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Отже, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Добросовісність необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (частина друга статті 44 ЦПК України).
Наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , підтвердженням чого є свідоцтво про смерть НОМЕР_3 .
Згідно складеного ОСОБА_7 за життя заповіту, ОСОБА_7 заповіла ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 , гараж що знаходиться в дворі будинку АДРЕСА_1 .
Згідно дубліката свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 14.04.2014 року державним нотаріусом Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевич Р.І., зареєстрованого в реєстрі за №209, ОСОБА_3 видано свідоцтво на квартиру АДРЕСА_3 .
З матеріалів справи вбачається, що спірний гараж збудовано у 1970 році. Проте, в силу відсутності у ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину він не може зареєструвати своє існуючи право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Оформити належним чином спадщину, а саме: гараж що знаходиться в дворі будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 не зміг, оскільки відсутні правовстановлюючі документи.
Позивач за первинним позовом ОСОБА_2 , як на підставу виникнення у нього справ на спірний гараж посилається на усний договір купівлі продажу.
Оскаржуване рішення мотивовано наступним.
Відмовляючи в задоволенні первинного позову та задовольняючи зустрічний позов про визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір мав укладатися в письмові формі з нотаріальним посвідченням, що зроблено не було, крім цього, відповідач за первинним позовом не міг бути належним продавцем, оскільки він не являвся власником майна зазначеного в позові. У ОСОБА_3 наявні майнові права на спірну споруду, оскільки спадкодавець у заповіті передав йому такі, однак належним чином оформити право власності в позасудовому порядку ОСОБА_3 не може, оскільки відсутній правовстановлюючий документ.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 01.12.2025 року поновлено керівнику Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області строк на апеляційне оскарження рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року та відкрито провадження по справі. Прокурор у клопотанні про поновлення строку на апеляційне провадження посилався на те, що Дрогобицька окружна прокуратура скеровувала лист № 14.52/04 від 28 жовтня 2024 року Трускавецькому міському голові Андрію Кульчинському, в якому вказувала про те, що рішенням Трускавецького міського суду від 27 серпня 2019 року у справі № 457/525/19 за ОСОБА_3 визнано право власності на цегляний гараж літ. «Б» на вул. Дрогобицька, 29 в м. Трускавець. Із заявою про ознайомлення з матеріалами справи керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області звернувся до Трускавецького міського суду 25 листопада 2024 року, тобто через місяць як йому стало відомо про наявність рішення Трускавецького суду від 27 серпня 2019 року. З апеляційною скаргою звернувся протягом 30 днів з дня ознайомлення з рішенням суду.На цій стадії апеляційний суд прийшов до висновку, про підставність клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суд виходив із того, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судом з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Прецедентна практика ЄСПЛ виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії").
Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими.
Суд повинен перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип "res judicata" (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України").
Пунктом 13 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України передбачено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення Шевченківським районним судом м.Львова (3 лютого 2012 року) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
У постанові від 16 серпня 2017 року (справа № 2-779/09) Верховний Суд України зазначив, що національні суди мають ухвалювати рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. У кожному випадку вони повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. При цьому у справі № 2-779/09 Верховний Суд України звернув увагу на те, що відповідач оскаржила рішення суду першої інстанції через 6 років після його ухвалення.
У постанові Верховного Суду від 1 березня 2018 року у справі № 1326/3235/12 зазначено, що за положеннями частини третьої статті 297 ЦПК України (чинної, на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення. В пункті 70 Рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04), яке набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Враховуючи, що річний строк, визначений частиною третьою статті 297 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з апеляційною скаргою) для органу місцевого самоврядування є присічним, а тому поновленню не підлягає. Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, - Львівської міської ради на рішення Франківського районного суду міста Львова від 6 грудня 2012 року, оскільки апеляційне провадження було відкрито помилково. Рішення Франківського міського суду проголошено 6 грудня 2012 року, Львівська міська рада звернулась з апеляційною скаргою 23 серпня 2017 року, тобто через більш ніж 4 роки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05 (провадження № 14-262цс19) та в постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 638/11409/15-ц (провадження № 61-530св20), від 11 червня 2020 року у справі № 2-о-192/2008 (провадження № 61-40761св18), від 9 вересня 2020 року у справі № 2-о-72/08 (провадження № 61-15787св19) зазначено, що враховуючи імперативний характер положень абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року та те, що річний строк, визначений для органу місцевого самоврядування, є присічним і поновленню не підлягає, то суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 Велика Палата ВерховногоСуду відступила від висновків щодо строку на апеляційне оскарження судових рішень, сформульованих, зокрема в її постанові від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05, та зауважила, що абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" стосувався випадків, коли після спливу присічного строку рішення суду першої інстанції оскаржила сторона спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70)), від імені якої у спірних правовідносинах діяв орган державної влади чи місцевого самоврядування, якщо така сторона брала участь у справі та була належно повідомленою про її розгляд.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 зазначено, що позивачка ініціювала спір про визнання права власності на земельну ділянку комунальної власності територіальної громади міста Львова. Ця ділянка, якою, за твердженням позивачки, користувався її батько, після його смерті нібито не ввійшла до складу спадкового майна. Міськрада діє у спірних матеріальних правовідносинах як представник інтересів власника земельної ділянки - відповідної територіальної громади. Але такого власника позивачка відповідачем не визначила. Територіальна громада міста Львова не брала участі у справі (не була її стороною), але щодо неї суд вирішив питання про її право власності. Тобто вона є стороною ініційованого позивачкою спору. Відповідачами визначені філія Центру державного земельну кадастру та територіальний орган Державного агентства земельних ресурсів України, які є неналежними за вимогою позивачки. Ні міськрада, ні інший орган місцевого самоврядування Львова не були залученими до участі у справі. З огляду на вказане для визначення межі строку на апеляційне оскарження абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-V не застосовний. Перебіг строку на апеляційне оскарження судового рішення від 7 серпня 2009 року для територіальної громади міста Львова розпочався згідно з матеріалами справи з моменту отримання копії цього рішення 3 вересня 2018 року. А 2 жовтня 2018 року Львівська міська рада подала таку скаргу. Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано поновив їй строк на апеляційне оскарження з метою захисту прав та інтересів територіальної громади Львова.
Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.
Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для пропуску процесуального строку, зокрема, на апеляційне оскарження рішення.
Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне апеляційне оскарження стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.
Такі висновки наведені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц (провадження № 61-27658св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007 (провадження № 61-10856св20).
Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що згідно офіційного сайту Трускавецької міської ради (URL: https://tmr.gov.ua/mayor/pro-sklykannya-55- sesiyi-miskoyi-rady-vos/), на підставі Розпорядження міського голови м. Трускавця № 343-р від 20.10.2023, на розгляд сесії міської ради було винесено, зокрема, такі питання як: «6. Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 по АДРЕСА_5 ».
Крім того, Рішенням Трускавецької міської ради № 3102 від 06.07.2023 «Про надання дозволу ОСОБА_3 проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0600 га по АДРЕСА_1 » ОСОБА_3 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою та запропоновано звернутися у землевпорядну організацію для виготовлення проекту відведення земельної ділянки.
Також у 2021 році на підставі Рішення Виконавчого комітету Трускавецької міської ради «Про створення комісії щодо передачі житлового будинку АДРЕСА_1 на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дрогобицька,29»» (URL: https://tmr.gov.ua/doc/19689/), дозволено комунальному підприємству «Трускавецьжитло» передати на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дрогобицька, 29» багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 , а також затверджено комісію з питань передачі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 .
Відтак, Трускавецька міська рада могла довідатися про право власності ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна ще у 2021 році.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи і органи прокуратури, і орган місцевого самоврядування ще в жовтні 2024 року були обізнані про наявність судового рішення, а апеляційна скарга була подана аж 27 грудня 2024 року. При цьому, сама лише обізнаність про судову справу (провадження) є достатньою підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження за пропуском річного строку на оскарження судових рішень (такий висновок вбачається за результатами аналізу ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.01.2024 року у справі № Б-24/129-08, постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.02.2024 у справі № 340/3/20, від 19.10.2022 у справі № 214/63/20, від 14.09.2023 у справі № 240/6538/20).
Однак, рішення суду першої інстанції керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області оскаржив в апеляційному порядку через 5 років після ухвалення рішення.
Сам лише факт подання апеляційної скарги після спливу 5 років особою, не залученою до участі у справі, за наявності обставин, які стверджують про обізнаність Трускавецької міської ради про набуття ОСОБА_3 права власності на цегляний сарай (гараж), що знаходиться на території домоволодіння АДРЕСА_1 , про що апеляційному суду стало відомо під час розгляду справи, належить розцінювати як зловживанням процесуальними правами на підставі частини другої статті 44 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 381 ЦПК України процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без розгляду, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні, адже можливість їх розподілу передбачена статтями 142, 257 ЦПК України лише для залишення позову без розгляду, а не залишення без розгляду документа у зв'язку із визнанням його подання зловживанням процесуальними правами.
Керуючись статтями 14, 44, 258 - 261, 268, 367, 368, 381, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
апеляційну скаргу керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання права власності, залишити без розгляду.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту її проголошення.
Повний текст ухвали складено 06.04.2026 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.