Справа № 450/5370/21 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.
Провадження № 22-ц/811/4309/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
06 квітня 2026 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря Костюк С.О..
з участю: представника апелянта - адвоката Райхеля Р.П
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 березня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-
У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що 10 березня 2014 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір позики. Відповідно до даного договору ОСОБА_2 надала ОСОБА_5 у борг 150 000 доларів США з умовою сплачувати за користування коштами 10 % річних. На підтвердження позики ОСОБА_6 написав розписку про отримання вказаних коштів та зобов?язався повернути основний борг і проценти за користування коштами до 10 березня 2019 року; 10 % річних складали суму 15 000 доларів США. 01 березня 2015 року ОСОБА_6 повернув 5 000 доларів США як частину процентів за користування позикою. В подальшому решта коштів ОСОБА_6 не повернув, покликаючись на скрутне матеріальне становище та відсутність коштів. У результаті ОСОБА_6 прострочив повернення позики на 7 років 8 місяців. ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_3 150 000 доларів США позики та 10 % річних від простроченої суми у розмірі 110 000 доларів США, що разом становить 260 000 доларів США.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 березня 2022 року у справі №450/5370/21, позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 10 березня 2014 року в розмірі 220 000 доларів США, з яких 150 000 доларів США сума основного боргу позики та 70 000 доларів США проценти за користування позикою. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 50 % сплаченого судового збору, що на час подання позову відповідно до квитанції № 19 від 13 грудня 2021 року, складав суму в розмірі 5 675 грн.
Суд першої інстанції, ухвалюючи вказане судове рішення, виходив з того, що ОСОБА_6 до початку розгляду справи по суті позовні вимоги визнав, підтвердив факт отримання коштів та власноручне написання розписки від 10 березня 2014 року. З урахуванням повернутих 01 березня 2015 року частини процентів за користування позикою коштів в сумі 5 000 доларів США, суд першої інстанції визначив суму заборгованості відсотків за користування позикою у розмірі 70 000 доларів США.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 березня 2022 року у справі №450/5370/21, в частині задоволення позовних вимог оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що договір позики між пов'язаними особами, якими є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , 10 березня 2014 року не укладався, а сторони уклали фраудаторний правочин у 2022 році без реального передання коштів та наміру його виконання. Вважає, що вказаний удаваний договір був укладений виключно з метою зменшення можливості стягнення із ОСОБА_3 на її - ОСОБА_1 користь 200 000 доларів США, у порядку виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року у справі № 450/2275/18. З цією метою створювалось штучне обтяження ОСОБА_3 додатковими боргами, щоб утруднити стягнення і під час реалізації майна боржника більша частина повернулась у родину.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 березня 2022 року у справі №450/5370/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості закрито.
Постановою Верховного Суду від 15 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року скасовано, а справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
У судове засідання 30 березня 2026 року належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи позивач та відповідач не з'явилися, про причини неявки суд не повідомляли.
Від представника відповідача - ОСОБА_7 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання сторін і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта - адвоката Райхеля Р.П. на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження укладення договору позики, ОСОБА_6 оформив розписку, датовану 10.03.2014, за якою прийняв у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 150000 доларів США, які зобов'язувався повернути до 10.03.2019 року, сплачуючи 10% річних. Необхідність даної позики обґрунтовував потребами бізнесу. Відповідно до відмітки в розписці, 01.03.2015 було повернуто позикодавцю - ОСОБА_2 5000 доларів США, як відсотки за користування позикою. Зобов'язання щодо повернення позики, у передбачений договором строк позичальник - ОСОБА_6 не виконав покликаючись на банкрутство бізнесу, для якого позичав кошти. Позов визнав.
З огляду на визначений сторонами строк договору, а відтак - період нарахування 10% річних, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 150000 доларів США основного боргу та 70000 доларів США заборгованості за відсотками за користування позикою.
Колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов?язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов?язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У частині першій статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов?язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Суд апеляційної інстанції має першочергово з?ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов?язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов?язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов?язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 509/84/14-ц (провадження № 61-10946св22) зазначено про те, що у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення, зокрема якщо поділ майна подружжя спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника, то відповідне судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (особи на користь якої постановлено таке судове рішення).
Учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій (зокрема, позов про стягнення аліментів) для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення про стягнення боргу, тобто з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. Очевидно, що суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри».
Якщо «пов?язані» чи «афілійовані» особи, наприклад, родичі, колишні члени подружжя, ініціюють, зокрема, справу про стягнення аліментів для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення, формування пасиву (боргів), виключення певного майна з-під звернення стягнення на час виконання судового рішення, якщо стягнення аліментів направлене на недопущення звернення стягнення на майно боржника, створення переваг у черговості розподілу стягнених з боржника грошових сум, такі учасники діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора (стягувача). Тому в такому разі відбувається використання конструкції позову про стягнення аліментів не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (стягувача).
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 7 серпня 2024 року у справі № 501/3714/22 (провадження № 61-607св24).
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує, у тому числі відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК Україниучасники справи,а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов?язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов?язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 зазначив, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов?язків.
У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв?язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов?язок і такий зв?язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов?язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Схожі висновки сформульовані Верховним Судом у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Матеріалами справи підтверджується, що у провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебувала справа № 450/2275/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь з ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 200000 доларів США за договором позики, укладеним між нею та ОСОБА_4 09 квітня 2010 року, і за яким відповідач зобов'язувався повернути борг до 01 січня 2017 року.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року у справі № 450/2275/18 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 200 000 доларів США, що еквівалентно 5 244 000 грн. Дане рішення набрало законної сили і з 16.09.2021 року перебувало на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М.
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду від 27 вересня 2018 року у справі №450/2275/18 - задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.
Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 450/2275/18 (провадження № 61-9415св23) касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 травня 2024 року у справі № 450/2275/18 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - закрито.
Враховуючи наведене, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року у справі № 450/2275/18, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у розмірі 200 000 доларів США, що еквівалентно 5 244 000 грн, знову набрало законної сили 27 травня 2024 року.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року у справі № 450/2275/18 встановлено, що з 09 квітня 2010 року у ОСОБА_3 виникли боргові зобов'язання перед ОСОБА_1 на значну суму - 200000 доларів США, а з 01 січня 2017 року заборгованість на цю суму вважалась простроченою.
З урахуванням висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 7 серпня 2024 року у справі № 501/3714/22 (провадження № 61-607св24), рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 березня 2022 року у справі №450/5370/21 про стягнення заборгованості може унеможливити чи ускладнити виконання судового рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року у справі № 450/2275/18 шляхом формування пасиву (боргів), або виключення певного майна з-під звернення стягнення на час виконання судового рішення.
З огляду на викладене, колегія приходить до висновку про обґрунтованість підстав для звернення ОСОБА_1 до апеляційного суду за захистом охоронюваного законом інтересу, який полягає у правгненні отримати матеріальне задоволення від виконання судового рішення у справі №450/2275/18.
В постанові від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17 та від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17 Верховний Суд сформував висновок, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника. (Постанова ВС від 10.05.2023 у справі №755/17944/18)
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, провадження № 12-60гс21 визначила, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
В постанові від 01 квітня 2020 року у справі №182/2214/16-ц, Верховний Суд визначив критерії, для кваліфікації договору, як фраудаторного. Такими є: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); відчуження майна на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); відчуження майна на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі №754/2450/18.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі №369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України). Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду в п.48 Постанови від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 вказала, що правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам».
Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку договору позики, оформленого розпискою датованою 10.03.2014, за якою ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_2 у борг 150000 доларів США зі сплатою 10% річних, враховує, що доказів на підтвердження реальності такого договору позики сторонами справи не надано. ОСОБА_6 не надав суду доказів спрямування коштів на «розвиток бізнесу», а також його банкрутства. У свою чергу, ОСОБА_2 не надала суду доказів оподаткування коштів, отриманих в якості відсотків за користування позикою.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду, бере до уваги обставини встановлені:
- рішенням Пустомитівського районного суду від 05.12.2018 у справі № 450/3344/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8 (син ОСОБА_3 ) про поділ майна подружжя. При визначенні обсягу набутого подружжям майна сторони вказали лише два автомобілі.
Аналогічні обставини щодо майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_8 встановлені Постановою Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №463/13099/21 за позовом ОСОБА_2 до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М., ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_9 , про визнання дій протиправними та скасування постанов і актів про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.
Окрім цього, ОСОБА_9 , також, виступає боржником у виконавчому провадженні, стягувачем у якому є ОСОБА_1 .
Ухвалою Сихівського районного суду від 07.11.2023 у справі №464/5555/23 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності затверджена мирова угода. Як вбачається з ухвали суду, серед обсягу спільно нажитого майна, суми позики ОСОБА_5 та процентів за неї сторони не вказали.
В подальшому, 11 березня 2024 року Львівським апеляційним судом ухвалено постанову про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасовано ухвалу Сихівського районного суду від 07.11.2023 у справі №464/5555/23.
13.06.2024 ухвалою Сихівського районного суду у справі №464/5555/23 позов ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності було залишено без розгляду через повторну неявку сторін в судове засідання.;
Пустомитівський районний суд Львівської області 30.05.2022 року виніс рішення у справі № 450/4015/21 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна.
Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_10 30.09.2021 року зареєстрували шлюб. До цього, починаючи з грудня 2012 року сторони спільно проживали, вели спільне господарство та побут, вели спільний бюджет, а також підтримувати сімейні стосунки, тобто проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначала, що за час проживання однією сім'єю спільними зусиллями та спільними коштами сторони набули у власність майно, яке зареєстроване за ОСОБА_4 , а саме: автомобіль Dacia Logan, д.н.з. НОМЕР_1 ; земельна ділянка з кадастровим номером 4623682400:01:002:0379; житловий будинок АДРЕСА_1 ; корпоративні права на ТзОВ «ТВД «ТОР» та корпоративні права на ТзОВ ВП «Координата», одноособовим власником яких є Сай М.М
Пустомитівським районним судом Львівської області на підставі поданих сторонами доказів встановлено, обсяг майна, спільно нажитого ОСОБА_10 та ОСОБА_4 за період з 2012 по 2022 рік. Будь-яких позик, або боргових зобов'язань, які б підлягали поділу між сторонами, судом встановлено не було.
Рішенням Пустомитівського районного суду від 30 травня 2022 року спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_3 визнано автомобіль Dacia Logan, д.н.з. НОМЕР_1 , а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області у справі №450/5548/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору встановлено, що, ОСОБА_6 , незважаючи на невиконані перед дружиною свого сина - ОСОБА_2 борговими зобов'язаннями, встановлені судовим рішенням Пустомитівського районного суду від 03 березня 2022 у справі №450/5370/21, подарував ОСОБА_2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,088 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку). Будь-яких застережень щодо повного чи часткового погашення боргових зобов'язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 договір дарування не містив.
Рішенням Пустомитівського районного суду від 16 вересня 2025 року у справі №450/5548/24 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір дарування частки житлового будинку та земельної ділянки від 22.04.2024, за яким ОСОБА_6 подарував ОСОБА_2 нерухоме майно, з мотивів фраудаторності правочину. Рішення суду вступило в закону силу.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, на підставі зібраних доказів, з урахуванням обставин, встановлених вищезгаданими судовими рішеннями, які стосуються учасників справи, колегія суддів апеляційного суду, приходить до висновку, що договір позики, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , оформлений розпискою від 10 березня 2014 року, за яким ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_2 в позику 150 000 доларів США з виплатою 10% річних, з відміткою про те, що 01 березня 2015 року ОСОБА_6 повернув позичальниці 5 000 доларів США як частину процентів за користування позикою, носить характер удаваного та фраудаторного правочину.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду, приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 березня 2022 року у справі №450/5370/21 підлягає скасуванню на підставі п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Згідно зі частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 при поданні апеляційної скарги сплатила судовий збір в розмірі 8512,50 грн.
Оскільки апеляційним судом задоволено апеляційну скаргу та ухвалено по справі нове рішення, то з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 слід стягнути 8512,50 гривень судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.82, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, 381-384, ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 березня 2022 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 8512,50 гривень судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Повний текст постанови складено 06.04.2026 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.