Справа № 465/4749/25 Головуючий у 1 інстанції: Чорний І.Я.
Провадження № 22-ц/811/4237/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
06 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Костюк С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2025 року,-
у червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про встановлення відсутності заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 28.08.2020 року між ним та АТ «Банк Форвард» укладено кредитний договір №200290588 з метою отримання кредиту в розмірі 77 344,00 гривень. 25.07.2024 року між АТ «Банк Форвард» та ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги № GL1N426202/1, у зв'язку з чим відповідач почав вимагати оплати коштів за даним кредитним договором. 04.09.2024 року позивачем було сплачено на реквізити відповідача суму в розмірі 30 494,21 грн., яка становить тіло кредиту та нараховані відсотки. На неодноразові телефонні дзвінки позивач повідомляв відповідача, що оплатив заборгованість за кредитним договором, а тому така відсутня. В серпні 2024 року він звернувся з заявою до ТзОВ «ФК «Кредит Капітал» в якій він просив роз'яснити суму заборгованості та отримав відповідь, що решта суми боргу це заборгованість по комісії в сумі 68208,54 грн. Вважає, що відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови кредитного договору №200290588 про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3086,07 грн. на місяць з 29.10.2020 року є нікчемними, а тому вимоги відповідача про стягнення такої заборгованості є безпідставними. Разом з тим, відповідач не звертається до суду з позовом про спростування цих обставин, проте вносить відомості про позивача, як боржника, у реєстри кредитних історій, що порушує права та інтереси ОСОБА_1 , оскільки обмежує його в доступі до фінансових ресурсів. З наведених підстав просить встановити відсутність заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №200290588 від 28.08.2020 року укладеним з Акціонерним товариством «Банк Форвард».
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови кредитного договору №200290588 про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3086,07 грн. на місяць з 29.10.2020 року є нікчемними, а тому вимоги відповідача про стягнення такої заборгованості є безпідставними. Разом з тим, відповідач не звертається до суду з позовом про спростування цих обставин, проте вносить відомості про позивача, як боржника, у реєстри кредитних історій, що порушує права та інтереси ОСОБА_1 , оскільки обмежує його в доступі до фінансових ресурсів. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів у вказаних правовідносинах
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.08.2020 року ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту до Оферти (договору про споживчий кредит) № 200290588, відповідно до якого було запропоновано (надано оферту) АТ «Банк Форвард» на умовах, визначених в цій пропозиції та відповідно до пунктів Оферти (договору про споживчий кредит) №200290588 від 28.08.2020 року, що є невід'ємною частиною цієї пропозиції.
Відповідно до паспорту споживчого кредиту до Оферти № 200290588 від 28.08.2020 року, ОСОБА_1 підтвердив отримання примірника, підписаного сторонами цього паспорту споживчого кредиту, до початку надання кредиту, в дату підписання договору, та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування, а також отримання ним усіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які можуть виникнути для нього, в тому числі в разі невиконання ним зобов'язань за таким договором.
На підставі зазначеного договору банком було здійснено відкриття поточного рахунку з використанням картки, а саме: тип: простір; номер: НОМЕР_1 ; тип кредиту: кредит, сума кредиту: 77344,96 грн.; строк кредитування: 48 міс.; мета отримання кредиту: на спожиті потреби; спосіб надання кредиту: безготівковим шляхом.
Судом також встановлено, що між 25.07.2024 року між АТ «Банк Форвард» та ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги№GL1N4426202/1, відповідно до умов якого АТ «Банк Форвард» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні АТ «Банк Форвард» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до Інформації з витягу з реєстру боржників від 25.07.2024 року до договору про відступлення права вимоги №GL1N4426202/1, ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 98707,55 грн.
З листа ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» від 17.03.2025 року вбачається, що 04.09.2024 ОСОБА_1 оплатив на реквізити ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» суму в розмірі 30494,21 грн. а також вказано, що решта суми боргу, а саме 68 208,54 грн. - це заборгованість по комісії.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови кредитного договору №200290588 про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3086,07 грн. на місяць з 29.10.2020 року є нікчемними, а тому вимоги відповідача про стягнення цієї суми заборгованості є безпідставними, стверджуючи про нікчемність окремих пунктів кредитного договору в частині стягнення з нього боргу по комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а тому просить встановити відсутність заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №200290588 від 28.08.2020 року укладеним з Акціонерним товариством «Банк Форвард».
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 та інші).
Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, є визнання права.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Отже, зобов'язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов'язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.
Виходячи з наведеного, способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов'язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, провадження № 12-20гс22).
У розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права чи інтересу та припинення дій, які порушують це право або інтерес. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу в потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При цьому правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 пред'явлені вимоги про встановлення відсутності заборгованості за кредитним договором №200290588 від 28.08.2020 року укладеним з Акціонерним товариством «Банк Форвард».
Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги виключно неправомірністю дій банку щодо нарахування йому заборгованості за комісією в розмірі 68208,54 грн., так як кредит погашено, та просив встановити відсутність такої.
Колегія суддів вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги не відповідають критерію ефективності способу захисту порушеного права, оскільки належним способом захисту є саме визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором кредитного договору №200290588 від 28.08.2020 року внаслідок їх повного виконання, як превентивний спосіб захисту у правовідносинах між позивачем і відповідачем, який має забезпечити, щоб обидві сторони могли знати свої права та обов'язки за кредитним договором та діяти, не порушуючи їх.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові у зв'язку з обранням позивачем неефективного способу захисту своїх прав та інтересів у вказаних правовідносинах, пред'явлені позивачем позовні вимоги не відповідають критерію ефективності способу захисту права, за захистом якого звернувся позивач.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 06.04.2026 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк