Справа № 466/8662/24 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І.
Провадження № 22-ц/811/3805/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
06 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Посікіри Романа Романовича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2025 року,-
у серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 11.12.2021 року між ТзОВ « Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №08882-12/2021, відповідно до умов якого ТзОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» надає позичальнику грошові кошти в сумі 6500.00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити кошти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно - телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного цифрового підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію». Кредитодавець належним чином виконав свої зобов'язання за договором кредиту, надавши позичальнику кредитні кошти в порядку, передбаченому умовами договору, однак відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання за договором позики, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 15 356.25 грн., яка складається з 6500 грн. заборгованості за основною сумою боргу та 8856.25 грн. заборгованості за відсотками. 21.09.2022 року між ТзОВ « Фінансова компанія Інвеструм» та ТзОВ «Фінансова компанія « Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №21092022 відповідно до умов якого ТзОВ «Фінансова компанія Інвеструм» передає (відступає) ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «Фінансова компанія Інвеструм» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу №21092022 від 21.09.2022 року, ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 15 356.25 грн.
З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №08882-12/2021 від 11.12.2021 року в розмірі 15 356.25 грн. та 3028 грн. судового збору.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №08882-12/2021 в розмірі 15356,25 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір в розмірі 3028,00 грн.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - Посікіра Роман Романович, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт вказує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 зроблено висновок, що умова договору про право банку нараховувати проценти за користування кредитом по день повного погашення заборгованості не може бути підставою для нарахування процентів за ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Зазначає, що пунктом 1.2 договору про надання фінансового визначено, що кредит надається строком на 30 днів, тобто до 09.01.2022 року, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів, нарахованих після 09.01.2022 року на суму 6418,75 грн, є незаконними. З наведених підстав просить рішення суду скасувати частково та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в частині стягнення заборгованості по процентах у сумі 6418,75 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконав взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №08882-12/2021 від 11.12.2021 року, не повернув отримані в кредит кошти, не сплатив проценти за користування кредитними коштами, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 15 356.25 грн., належних та допустимих доказів сплати якої відповідачем суду не надано.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст.10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Судом встановлено, що 11.12.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №08882-12/2021, згідно з яким відповідачу надано фінансовий кредит в розмірі 6500.00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач (клієнт) зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Кредит надавався строком на 30 днів, тобто до 09.01.2022 року. Строк дії договору починається з моменту його укладення відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Сторони погодили розмір процентів за користування кредитом та порядок їх нарахування. Зокрема, відповідно до п.1.3 цього договору, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 456.25% річних від суми кредиту в розрахунку 1,25% на добу.
Згідно з п.1.6 договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Також відповідно до п.2.2 договору, сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штраф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок товариства у строк, встановлений договором.
Згідно з п.2.3 договору, у разі недотримання умов, встановлених п.1.4 цього договору, та/або в разі пролонгації кредиту, нарахування процентів здійснюється на загальних умовах за стандартною процентною ставкою з першого дня користування кредитними коштами відповідно до п.1.3 цього договору, при цьому, клієнт погоджується, що такий перерахунок процентів за користування кредитом не є односторонньою зміною умов договору.
У пункті 2.4 передбачено, що якщо відповідно до п.1.5 цього договору, клієнт прострочить виконання зобов'язання, або в разі пролонгації кредиту зі зниженою процентною ставкою, нараховані згідно умов договору проценти підлягають перерахуванню за стандартною процентною ставкою 2.5% на добу з першого дня прострочення користування кредитними коштами та оплаті клієнтом в повному обсязі на загальних умовах, при цьому клієнт погоджується, що такий перерахунок процентів за користування кредитом не є односторонньою зміною умов договору.
Пункт 2.5 договору передбачає, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
У пункті 3.3.4 договору сторони передбачили відстрочення виконання зобов'язання на строк 7/14/30 днів, за умови сплати для цього процентів до наведеного розрахунку: 7 днів - 3% на добу від тіла кредиту; 14 днів - 2,5% на добу від тіла кредиту; 30 днів - 2,2 % на добу від тіла кредиту.
Відповідно до п.4.3 договору, у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п.1.2 цього договору, проценти, передбачені в п.2.4 договору, продовжують нараховуватися за кожен день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення договору.
Зазначений договір підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» W0163.
Згідно додатку №1 до договору про надання фінансового кредиту №08882-12/2021, сума кредиту за договором становить 6500 грн., проценти за користування кредитом 2437.50 грн., загальна вартість кредиту 8937.50 грн.
21.09.2022 року між ТзОВ «Фінансова компанія Інвеструм» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №21092022, відповідно до якого ТОВ «ФК «Інвеструм» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «ФК «Інвеструм» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №21092022 від 21.09.2022 року, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 в сумі 15356.25 грн., що складається з 6500.00 грн. заборгованості за основною сумою боргу та 8856.25 грн. заборгованості за процентами.
Із розрахунку заборгованості за кредитним договором №№08882-12/2021від 11.12.2021 року вбачається, що внаслідок невиконання зобов'язань у ОСОБА_1 утворилась заборгованість в розмірі 15356.25 грн., що складається з 6500.00 грн. заборгованості за основною сумою боргу та 8856.25 грн. заборгованості за процентами.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір підписаний позичальником за допомогою одноразового пароля-ідентифікаторів, який було надіслано первісним кредитором на номер телефону, зазначений відповідачем при реєстрації на сайті кредитодавця.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не заперечує як факту підписання вказаного кредитного договору, так і отримання ним кредитних коштів.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано вважав встановленим факт отримання ОСОБА_1 кредиту за договором про надання фінансового кредиту №08882-12/2021 від 11.12.2021 року в розмірі 6500.00 грн.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» надало належні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 а саме договір, укладений між первісним кредитором та відповідачем, договір факторингу, укладений між первісним кредитороми та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», які у встановленому порядку недійсними не визнані, а тому відповідно до статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №08882-12/2021 від 11.12.2021 року в повному обсязі, суд першої інстанції не врахував наступного.
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа №910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що за договорами про надання фінансового та споживчих кредитів, проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену фіксовану процентну ставку за кредитами, нарахування процентів має проводитися на рівні фіксованої процентної ставки.
Як вбачається з умов договору про надання фінансового кредиту №08882-12/2021 від 11.12.2021 року укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 сторонами передбачено надання кредиту в розмірі 6500.00 грн. строком на 30 днів, тобто до 09.01.2022 року.
Пунктом 1.3 договору передбачено, що за користування кредитом клієнт сплачує товариству 456.25% річних від суми кредиту в розрахунку 1,25% на добу.
Отже, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» мало право на стягнення процентів за користування кредитними коштами за вказаним договором за 30 днів, що, виходячи із установлених у договорі процентних ставок, становить 2437.50 грн.
Правильність такого висновку підтверджується й додатком №1 до договору про надання фінансового кредиту №08882-12/2021 від 11.12.2021 року.
Пунктом 4.3. договору про надання споживчого кредиту №08882-12/2021 від 11.12.2021 року, яким передбачено нарахування процентів за кожен день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів знаходиться у розділі 4 договору, в яких передбачена відповідальність сторін та порядок вирішення спорів. Тобто, зазначений пункт не стосується предмету та строку дії договору. При цьому, позивач не заявив до відповідача вимоги про стягнення процентів, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, положення п.4.3 договору після закінчення їх строку не можуть застосовуватися.
Водночас, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №08882-12/2021 від 11.12.2021 року в повному обсязі, суд першої інстанції в достатній мірі не врахував, що за змістом ст.1048 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц, у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі №300/438/18.
Отже, нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеними строками суперечить вказаним вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду, а тому рішення в цій частині слід змінити, зменшивши розмір заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №08882-12/2021 від 11.12.2021 року з 15 356.25 грн. до 8937.50 грн., з яких: 6500. 00 грн. - за основною сумою боргу та 2437.50 грн. - за процентами.
Відповідно до статті 141 ЦПК України та з урахуванням наслідків розгляду справи апеляційним судом - часткового задоволення позовних вимог позивача, з відповідача у користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1762.30 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1453.44 грн.
Згідно з ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 308 грн. 86 коп. (1762.30 грн.- 1453.44 = 308.86 грн.), у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає зміні і в частині розподілу судових витрат.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Посікіри Романа Романовича - задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2025 року в частині розміру заборгованості за договором про надання фінансового кредиту, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та в частині розміру стягнутого судового збору - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №08882-12/2021 від 11.12.2021 року в розмірі 8937.50 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 308.86 грн. судового збору за подання позовної заяви.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 06.04.2026 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк