Справа № 466/13257/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/93/26 Доповідач: ОСОБА_2
02 квітня 2026 року у м.Львів.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суд
під головуванням судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 03 грудня 2025 року щодо ОСОБА_8 ,
з участю: прокурора ОСОБА_9 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_10 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
встановила:
Вироком Шевченківського районного суду м.Львова від 03 грудня 2025 року ОСОБА_8 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_6 за заподіяну моральну шкоду кошти в розмірі 500000 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про арешт майна, речові докази та процесуальні витрати.
За вироком суду, ОСОБА_8 17 жовтня 2023 року близько 23 год. 43 хв., керуючи автомобілем марки «HONDA ACCORD», р.н. НОМЕР_1 , та рухаючись ним по вул. Шевченка у м. Львова, неподалік будинку №360 В в напрямку до центральної частини міста, порушив вимоги Розділу 2 п.2.3 б), Розділу 10 п.10.1,Розділу 12 п.12.3 та Розділу 13 п.13.1 Правил дорожнього руху, які виразились в тому, що він керуючи технічно справним транспортним засобом проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, залежно від швидкості руху та дорожньої обстановки не дотримався безпечної дистанції та безпечного інтервалу, маючи об'єктивну можливість виявити на своїй смузі перешкоду для руху у вигляді тимчасово встановленої інформаційної таблички «Увага оформлення ДТП» та конусів, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, внаслідок чого допустив попутне зіткнення із нерухомим спеціалізованим фургоном марки «IVECO TURBO DAILY 35-12» р.н. НОМЕР_2 , та одночасно з цим здійснив наїзд на пішоходів громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які знаходилися на проїзній частині дороги біля фургону, після чого продовжуючи рух прямо здійснив зіткнення із нерухомим спеціалізованим легковим оперативним автомобілем марки «CKC MOU-04 МП»,р.н. НОМЕР_3 .
В результаті вказаної ДТП потерпілий громадянин Китайської Народної Республіки Донг ОСОБА_13 отримав тупу поєднану травму тіла у вигляді множинних переломів кісток тулуба та кінцівок з пошкодженням внутрішніх органів, що призвело до гострої крововтрати, від яких він помер на місце пригоди.
Окрім цього, потерпілий ОСОБА_12 внаслідок дорожньо - транспортної пригоди отримав тяжкі тілесні ушкодження за критеріями небезпеки для життя в момент спричинення.
На вказаний вирок суду потерпіла ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_6 просить скасувати оскаржуваний вирок у частині призначеного обвинуваченому покарання та призначити ОСОБА_8 покарання у виді 8 років позбавлення волі.
На підтримку своїх вимог покликається, що оскаржуваний вирок є незаконним та необґрунтованим у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Вважає призначене ОСОБА_8 покарання надто м'яким.
Вказує, що ОСОБА_8 вчинив тяжкий злочин, об'єктивна сторона якого виразилась у грубому порушенні обвинуваченим правил дорожнього руху, що призвело до смерті її чоловіка та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншому потерпілому.
Потерпіла вважає, що у судове рішення слід включити обставину, яка обтяжує покарання, передбачену п.5 ч. 1 ст. 67 КК України, а саме тяжкі наслідки, завдані злочином, оскільки вироком встановлено, що дії обвинуваченого призвели до смерті її чоловіка та отримання тяжких тілесних ушкоджень іншим потерпілим.
Покликається, що в результаті дій обвинуваченого вона залишилась без чоловіка, а її донька без батька. Звертає увагу, що обвинувачений примирився та розрахувався з іншим потерпілим у справі, а їй жодним чином не компенсував матеріальні та моральні збитки.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить змінити оскаржуваний вирок, призначити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України, додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки скасувати.
На підтримку своїх апеляційних вимог покликається, що оскаржуваний вирок є надто суворим, не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного.
Зазначає, що ОСОБА_8 впродовж усього провадження у справі давав послідовні і незмінні покази, не намагався уникнути відповідальності за скоєне, щиро розкаювався.
Вказує, що суд першої інстанції не встановив та не врахував всіх обставин, які пом'якшують покарання. Стверджує, що суд не врахував характер та тяжкість вчиненого злочину, фактичні обставини справи, спосіб вчинення злочину і його мотиви, форму вини, обстановку вчинення злочину, особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцевим проживання та праці, має міцні соціальні зв'язки раніше не судимий, у вчиненому щиро розкаявся, не перебуває на спеціалізованих обліках, має дуже серйозні проблеми із здоров'ям, що в сукупності із позитивною посткримінальною поведінкою ОСОБА_8 істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а відтак свідчить про те, що призначення обвинуваченому за ч. 2 ст. 286 КК України навіть мінімального покарання у даному випадку є недоцільним і несправедливим.
Звертає увагу на наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, а саме визнання вини в повному обсязі, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне часткове відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілим.
Наголошує, що ОСОБА_8 шкодує про вчинене, він добровільно і без зволікань відшкодував в повному обсязі матеріальну та моральну шкоду потерпілому ОСОБА_12 , а також впродовж провадження у справі постійно намагався принести щирі вибачення і співчуття та відшкодувати шкоду потерпілій ОСОБА_6 , однак незважаючи на численні листи, грошові перекази, які було надіслано на адресу потерпілої, остання жодного разу позитивно не реагувала, зустрічей уникала чи відмовлялась.
Крім цього, вказує, що суд не взяв до уваги та належним чином не дослідив, що згідно Розпорядження Личаківської адміністрації № 112 від 08.05.2025 обвинувачений ОСОБА_8 зареєстрований помічником ОСОБА_14 , 1942 р.н., яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки. Тобто, ОСОБА_14 фактично перебуває на утриманні обвинуваченого.
Акцентує, що суд не надав належної оцінки захворюванню обвинуваченого на тромбоцитопенію, що може призвести до фатальних наслідків у випадку перебування ОСОБА_8 в умовах обмеження чи позбавлення волі.
Вимогу про скасування обвинуваченому застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, захисник мотивує тим, що на даний час в Україні спостерігається дефіцит водіїв, зокрема, вантажівок.
При апеляційному розгляді справи потерпіла та її представник підтримали апеляційну скаргу потерпілої у повному обсязі та просили таку задоволити. Апеляційну скаргу захисника заперечили як безпідставну та необґрунтовану.
Обвинувачений та його захисник повністю підтримали апеляційну скаргу захисника, з наведених у ній мотивів, просили таку задоволити. Апеляційну скаргу потерпілої заперечили.
Прокурор заперечив апеляційні вимоги захисника та потерпілої як безпідставні.
Заслухавши доповідача, пояснення присутніх сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за встановлених судом першої інстанції обставин, кваліфікація його дій в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому, з урахуванням вимог ч.1 ст.404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.
Згідно поданих апеляційних скарг потерпіла та захисник в апеляційному порядку вирок суду щодо ОСОБА_8 оскаржують у частині призначеного обвинуваченому покарання.
Перевіривши наведені потерпілою та захисником апеляційні доводи щодо призначеного місцевим судом обвинуваченому покарання, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до положень ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст.65 КК України суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності у кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання у цілому.
Згідно матеріалів справи при призначенні ОСОБА_8 покарання місцевим судом враховано ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є тяжким необережним злочином, та його наслідки у вигляді смерті потерпілого Донг Чао та спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_12 , конкретні обставини справи, дані про особу винного, який вину визнав повністю, раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання та праці, характеризується позитивно за попереднім місцем праці, на обліку у психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває, його стан здоров'я, зокрема, наявність захворювання з дитинства (Еритоматозна гастродуоденопатія. Недостатність кардії), думку потерпілого ОСОБА_12 , який просив суворо не карати обвинуваченого, оскільки йому відшкодовано матеріальні та моральні збитки, думку потерпілої ОСОБА_6 , яка звернулась до суду з цивільним позовом та просила призначити обвинуваченому покарання, пов'язане з позбавленням волі, наявність обставин, які пом'якшують покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_12 , а також відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Апеляційні доводи потерпілої про те, що у даному випадку слід врахувати наявність обставини, як обтяжує покарання, передбаченої п.5 ч.1 ст.67 КК України, а саме тяжкі наслідки, завдані злочином, оскільки вироком встановлено, що дії обвинуваченого призвели до смерті її чоловіка та отримання тяжких тілесних ушкоджень іншим потерпілим, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до роз'яснень, які наведено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» якщо якась з обставин, наведених у ч.1 ст.67 КК України, передбачена в статті Особливої частини цього кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд при призначенні покарання не може ще раз враховувати її як обтяжуючу покарання обставину.
Так, відповідальність за ч.2 ст.286 КК України настає за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого або заподіяло тяжке тілесне ушкодження.
Оскаржуваним вироком дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України, а саме як порушення правил безпеки дорожнього руху, будучи особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого Донг Чао та спричинило потерпілому ОСОБА_12 тяжкі тілесні ушкодження.
Отже, у даному випадку смерть потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження є кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та відповідно тяжкими наслідками, завданими цим злочином, а відтак при призначенні ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.286 КК України, не може бути ще раз врахована як обтяжуюча покарання обставина, передбачена п.5 ч.1 ст.67 КК України, а саме тяжкі наслідки, завдані злочином.
З приводу апеляційних доводів потерпілої про те, що обвинувачений ОСОБА_8 відшкодував заподіяну шкоду потерпілому ОСОБА_12 , а їй жодним чином не компенсував матеріальні та моральні збитки, колегія суддів враховує, що згідно матеріалів справи обвинувачений ОСОБА_8 намагався налагодити контакт з потерпілої ОСОБА_6 та відшкодувати заподіяну шкоду, просив у неї вибачення та у судовому засіданні визнав її цивільний позов, однак частково, оскільки, як зазначив ОСОБА_8 , заявлена потерпілою сума відшкодування для нього є недосяжною.
Таким чином відсутні підстави вважати, що обвинувачений намагався ухилитись від відшкодування заподіяної його діями шкоди потерпілій ОСОБА_6 .
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_14 за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, основне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, тобто у межах санкції інкримінованої йому статті, у повній мірі відповідає вимогам закону.
З огляду на встановлене, підстав для призначення ОСОБА_8 більш суворого основного покарання, як просить потерпіла в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Також колегія суддів не вбачає підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.69 КК України, як просить захисник в апеляційній скарзі.
Крім цього, з огляду на конкретні обставини даного кримінального провадження, характер допущенних обвинуваченим ОСОБА_8 порушень Правил дорожнього руху, та їх наслідки, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що передбачено санкцією інкримінованої йому статті.
А тому апеляційні доводи захисника, які стосуються призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, колегія суддів визнає безпідставними.
Перевіривши апеляційні доводи захисника з приводу можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України Якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Колегія суддів враховує, що обвинувачений ОСОБА_8 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду повністю визнав свою вину у вчиненому злочині та погодився на судовий розгляд кримінального провадження у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
Крім цього, обвинувачений добровільно повністю відшкодував заподіяну шкоду потерпілому ОСОБА_12 і такий до нього жодних претензій не має, а також обвинувачений вживав активних заходів для добровільного відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_6 , про що зазначено вище.
Наведені обставини у сукупності, а також відсутність у матеріалах справи даних про те, що після події злочину ОСОБА_8 вчинив будь яке нове кримінальне чи адміністративне правопорушення, свідчать про позитивну посткримінальну поведінку ОСОБА_8 , яка спрямована на усвідомлення своїх дій та виправлення їх наслідків.
Також колегія суддів враховує, що згідно наявної у матеріалах справи копії Розпорядження голови Личаківської районної адміністрації ЛМР № 112 від 08.05.2025 обвинувачений ОСОБА_8 зареєстрований помічником ОСОБА_14 , 1942 р.н., яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки (а.с. 244, т.1).
Отже, колегія суддів бере до уваги тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, який є тяжким необережним злочином, та його наслідки, конкретні обставин кримінального провадження, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, повністю визнав свою вину, має позитивні характеристики та міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання та праці, наявність у нього зазначених захворювань з дитинства, факт того, що ОСОБА_8 офіційно визнаний помічником особи, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, думку потерпілих, зокрема, потерпілого ОСОБА_12 , який просив суворо не карати обвинуваченого, факт того, що обвинувачений намагався добровільно відшкодувати шкоду потерпілій ОСОБА_6 , наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_12 , а також відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Наведені вище обставини у своїй сукупності спонукають апеляційний суд прийти до переконання, що ОСОБА_8 на даний час не становить підвищеної суспільної небезпеки, а тому надалі досягнення мети його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою впродовж річного іспитового строку, що передбачено законом.
З урахуванням викладених вище обставин кримінального провадження, даних про особу винного, який на даний час не представляє підвищеної суспільної небезпеки, колегія суддів дійшла висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 без відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі й звільнення його на підставі ст.75 КК України від його відбування з випробуванням з іспитовим строком та з покладенням на обвинуваченого обов'язків, визначених ст.76 КК України.
Апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки із звільненням його від відбування основного покарання з випробуванням із встановленим іспитовим строком в 1 рік буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень, а відтак буде досягнуто, передбачену ст.50 КК України, мету покарання.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задоволити частково.
Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 03 грудня 2025 року щодо ОСОБА_8 змінити у частині призначеного покарання.
Вважати ОСОБА_8 засудженням за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді 4 (чотири) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю один рік.
Згідно п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов'язки: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, навчання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
У решті вирок залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: