Справа № 307/1183/26
Провадження №1-кп/307/70/26
про продовження запобіжного заходу
у вигляді тримання під вартою
01 квітня 2026 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області
у складі головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
та його захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 лютого 2026 року за № 12026071160000065 про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Лопухів, Тячівського району, Закарпатської області, місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, із загальною середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
20 березня 2026 року до Тячівського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 06 лютого 2026 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026071160000065 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Згідно ухвали судді від 24 березня 2026 року підготовче судове засідання призначено на 01 квітня 2026 року.
Під час підготовчого судового засідання прокурор заявив клопотання про продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що ОСОБА_4 06 лютого 2026 року, приблизно о 13 год. 30 хв., перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 та перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у приміщенні вітальні, під час застілля, вживаючи алкогольні напої із своїм батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи з прямим умислом, з метою заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, тримаючи в руках ніж, наніс ним ОСОБА_6 , один удар в область черевної порожнини, внаслідок чого спричинив потерпілому тяжке тілесні ушкодження у вигляді пошкодження сальника кишечника, проникаючу колото-різану рану черевної порожнини живота.
Враховуючи викладене, ОСОБА_4 , обґрунтовано обвинувачується у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України - умисному тяжкому тілесному ушкодженні, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, яке спричинило розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину.
06 лютого 2026 року, о 21 год. 05 хв. ОСОБА_4 затримано у порядку ст.208 КПК України та вручено повідомлення про підозру у вчиненні ним злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
Ухвалою слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 09 лютого 2026 року щодо ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з без визначенням розміру застави.
20 березня 2026 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 скеровано до суду.
Відповідно до п. 4) ч. 2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочини, за який передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, і відповідно до вимог п.4) ч.1 ст.184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1), 3), 4), 5) ч.1 ст.177 КПК України, а саме встановлено, що ОСОБА_4 може: переховуватися від суду, оскільки інкримінований йому злочин є тяжким, а тому він, усвідомлюючи тяжкість злочину та невідворотність покарання за його вчинення, має реальні можливості покинути територію України з метою уникнення відповідальності; слід врахувати, що обвинувачений не має постійного місця роботи або навчання, що вказує на додатковий ризик переховування від суду;
незаконно впливати на свідків та потерпілого у вказаному кримінальному провадженні, оскільки такі особи не допитані у ході судового розгляду і є підстави вважати, що обвинувачений може вчиняти тиск та вплив на свідків і потерпілого з метою надавання ними завідомо неправдивих показань чи відмови від надавання таких;слід зважити також на те, що потерпілий являється батьком обвинуваченого і проживає разом з ним в одному будинку, що дає додаткові підстави вважати на можливість впливу на потерпілого;
перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема шляхом недотримання своїх обов'язків, передбачених ч.7 ст.42 КПК України;
вчинити інше кримінальне правопорушення, зважаючи на обставини вчинення злочину в стані сп'яніння та покази обвинуваченого на систематичне вживання ним алкогольних напоїв.
На даний час встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 тяжкими захворюваннями не страждає, відомостей, які б вказували на неможливість продовження строку дії строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено, інформації про неможливість його утримання в умовах закладів виконання покарань немає.
Інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Альтернативні запобіжні заходи не забезпечать належний рівень гарантії його доброчесної поведінки, тому наявна необхідність у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статі. Разом з тим, пунктом 1 ч. 4 ст. 183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.
Враховуючи викладене, просив продовжити ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів без визначення розміру застави.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - ОСОБА_7 подала письмові заперечення щодо продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просила змінити такий на домашній арешт. Щодо заявлених прокурором ризиків зазначила, що на даний час більшість із них відпала. Так, ризик переховування від суду прокурором не доведений, оскільки саме обвинувачений, згідно рапорту події, є заявником щодо вчиненого злочину, він був затриманий на місці події, що підтверджується протоколом затримання, відсутні докази, що він намагався покинути місце події та переховувався від органів досудового розслідування. Щодо ризику незаконного впливу на свідків та потерпілого, то відповідно до протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, потерпілий підтвердив, що очевидців злочину немає, оскільки в приміщенні був тільки він та його син - обвинувачений та зазначив, що претензії до сина у нього відсутні. Прокурор на обгрунтовання ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, не додав жодних належних доказів, які б підтверджували існування такого, оскільки ОСОБА_4 раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки у місці свого проживання, зокрема із сестрою ОСОБА_8 , яка подала заяву, що вона готова забезпечити житлом обвинуваченого ОСОБА_4 за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 на час застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Також просила врахувати, що ОСОБА_4 визнає свою вину у нанесенні ножового поранення батьку, сприяв здійсненню досудового розслідування, матеріальна шкода відсутня, що стверджується обвинувальним актом, він раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягався та примирився з потерпілим.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав свого захисника.
Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши обставини вказаного клопотання, суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора та відмову у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу, виходячи із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 199 цього Кодексу обставиною, яка є підставою для продовження строку тримання під вартою є те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
На підставі ухвали слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 09 лютого 2026 року відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 21 год. 05 хв. 06 квітня 2026 року без визначення розміру застави.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя виходив з того, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який кримінальним законодавством України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, може в подальшому, в разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення, може незаконно впливати на потерпілого та свідків, та може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Тобто під час застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу, прокурором в судовому засіданні доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів щодо ОСОБА_4 не зможе запобігти вказаним ризикам.
Вирішуючи питання про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу, суд дійшов висновку, що на даний час суду не надано доказів того, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та які були враховані слідчим суддею при обранні щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутні або зменшилися.
Також суд враховує вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин злочину у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , а також те, що у разі доведення його вини і визнання його винним у його вчиненні, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, а також існування на даний час ризиків, які стали підставою для застосування щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки судовий розгляд не розпочато, жодні докази не досліджені, свідки та потерпілий не допитані і наведені ризики та обставини є реальними і триваючими, об'єктивно існують, а тому його тримання під вартою буде виправданим та необхідним.
Хоча ОСОБА_4 має сталі міцні соціальні зв'язки у місці його постійного проживання, крім того він раніше не судимий, однак, беручи до уваги в сукупності обставини злочину у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , враховуючи також, що обвинувачений під час вчинення злочину перебував у стані алкогольного сп'яніння та вчинив такий відносно особи, з якою перебуває у сімейних стосунках, суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав інтересів потерпілого та суспільства в цілому - суд не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника обвинуваченого про зміну обраного запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно п. 1) ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Оскільки, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину із застосуванням насильства, відсутні підстави для визначення розміру застави.
Керуючись ст. ст. 314, 371, 372, 376 КПК України,
Клопотання прокурора Тячівської окружної прокуратури про продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до шістдесяти днів, тобто по 29 травня 2026 року включно.
Відмовити у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, його захиснику та направити Державній установі «Закарпатська установа виконання покарань № 9».
Ухвала щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення копії ухвали.
Повний текст ухвали буде складено та оголошено 06 квітня 2026 року, о 10 год.
Суддя ОСОБА_1