02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 240/12897/25
провадження № 11-29заі26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Губської О. А.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди С. І., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2025 року (судді Гончарова І. А., Бившева Л. І., Олендер І. Я., Ханова Р. Ф., Хохуляк В. В.) у справі № 240/12897/25 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. 15 вересня 2025 року Житомирським окружним адміністративним судом передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції позовну заяву ОСОБА_1 до Верховної Ради України (далі - ВР України), у якому позивач просив:
- визнати протиправними дії ВР України, що полягають у ненаданні публічної інформації на запити на інформацію ОСОБА_1 від 13 квітня та 04 травня 2025 року;
- визнати протиправними та скасувати рішення відповідача, що оформлені листами від 18 квітня та 09 травня 2025 року, про відмову в наданні публічної інформації на запити на інформацію ОСОБА_1 від 13 квітня та 04 травня 2025 року;
- зобов'язати ВР України виконати вимоги запитів на інформацію позивача від 13 квітня та 04 травня 2025 року.
2. На обґрунтування позову стверджує, що підстави для відмови в задоволенні запиту на інформацію визначено частиною першою статті 22 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI) і наведений перелік є вичерпним. А саме: розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Проте, на переконання позивача, жодну з перелічених підстав відмови в задоволенні його запиту ВР України не зазначила, а лише наголосила на необхідності додаткового аналізу та наданні роз'яснень законодавства, а також вказала про електронні тексти оригіналів прийнятих ВР України актів на офіційному вебсайті парламенту.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВР України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії відмовлено повністю.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з аналізу змісту запитів позивача від 13 квітня та 04 травня 2025 року слідує, що він просить надати інформацію, яка не є (і не повинна бути відповідно до чинного законодавства) відображена чи задокументована будь-якими засобами інформації, а потребує створення нової, зокрема шляхом здійснення аналітичної роботи.
5. Суд першої інстанції дійшов висновку, що звернення ОСОБА_1 за своєю суттю не є запитом на інформацію в розумінні Закону № 2939-VI, оскільки не передбачає надання уже відображеної та задокументованої інформації будь-якими засобами. Натомість надання відповіді на запити позивача вимагає проведення аналізу наявності в прийнятих законодавчих актах правових норм, які встановлюють обмеження чи заборони громадянам України в перетині державного кордону України. Надання такої інформації, з огляду на викладене, не охоплюється сферою дії Закону № 2939-VI.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
6. Не погодившись із таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що воно ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушеннями норм процесуального права.
7. Позивач зазначає, що він не просив тлумачити норми, аналізувати законодавство, надавати правову консультацію, а просив надати скан-копії законодавчих актів, що перебувають у розпорядженні ВР України, які встановлюють обмеження чи заборони громадянам України в перетині державного кордону України.
8. Позивач зауважив, що у випадку прийняття ВР України законодавчих актів, які встановлюють обмеження чи заборони громадянам України в перетині державного кордону України копії (електронні копії) таких актів перебувають у розпорядженні ВР України.
9. ОСОБА_1 звертає увагу, що його запит є таким, що абсолютно відповідає вимогам законодавства як по формі, так і по змісту, з огляду на що будь-якої логіки в іменуванні його запиту зверненням у розумінні Закону України «Про звернення громадян» немає.
10. Позивач також зауважив, що він не звертався до відповідача зі зверненнями, які містять пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, а звертався саме із запитом на публічну інформацію, і його запит на публічну інформацію стосується саме раніше створеної інформації, якою володіє (має володіти) розпорядник-відповідач, з огляду на що висновок Верховного Суду про правову ідентифікацію його запиту як звернення в порядку статті 3 Закону України від 20 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), а не статті 19 Закону № 2939-VI не витримує перевірки ні змістом вказаних Законів, ні - звичайною логікою, а тому є помилковим. Більше того - іменування запитів, поданих в порядку Закону № 2939-VI та які повністю відповідають вимогам вказаного Закону, зверненнями в порядку Закону № 393/96-ВР є очевидним зловживанням з боку відповідача з метою уникнення надання відповіді на запит на публічну інформацію і така практика, підтримана Верховним Судом, є відвертою загрозою цінностям демократичного суспільства, що його намагаємося збудувати в Україні, яке суд покликаний захищати у межах своїх повноважень.
11. Звертає увагу, що суд в оскаржуваному рішенні абсолютно помилково послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі №9901/390/21, оскільки правовідносини у справі № 9901/390/21 не є подібними до правовідносин у цій справі, бо у справі № 9901/390/21 йшлося про формування нової інформації та правового аналізу, тоді як у цій справі йдеться виключно про доступ до існуючих актів або актів неіснуючих, що мало б викликати чи надання копій документів, чи відмову в наданні копій документів з огляду на відсутність документів, проте жодним чином не відмову в наданні інформації у зв'язку з тим, що відповідач нібито «не є розпорядником інформації за запитами на інформацію стосовно інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення, аналітичної обробки даних або потребує створення в інший спосіб».
12. Позивач наголошує, що в розумінні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) обмеження в доступі до інформації, що його вжив відповідач та суд щодо нього, допускається проте, відмова органу влади у доступі до інформації, яка вже існує та перебуває у його володінні, без належного обґрунтування є непропорційним втручанням у право, гарантоване статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary» (2009), «Kenedi v. Hungary» (2009).
13. ОСОБА_1 звертає увагу на те, що ні відповідач, ні суд першої інстанції не послалися на жодну з легітимних підстав обмеження доступу, передбачених законом, а суд фактично узаконив відмову, що не відповідає критерію «необхідності в демократичному суспільстві».
Позиція інших учасників справи щодо апеляційної скарги
14. Відповідач подав відзиви на апеляційну скаргу, у якому не погодився з доводами апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, а тому просить залишити скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Рух апеляційної скарги
15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 січня 2026 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2025 року, ухвалою від 18 лютого 2026 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) за наявними у справі матеріалами.
Установлені судом першої інстанції обставини справи
16. 13 квітня 2025 року позивач звернувся до ВР України із запитом на інформацію, в якому просив надати скан-копії законодавчих актів, що перебувають у розпорядженні відповідача, які встановлюють обмеження чи заборони громадянам України в перетині державного кордону України.
17. 18 квітня 2025 року ВР України відмовила ОСОБА_1 в задоволенні запиту та повідомила його про те, що не є розпорядником інформації за запитами на інформацію стосовно інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення, аналітичної обробки даних або потребує створення в інший спосіб. При цьому проінформувала, що відповідь на запит позивача не передбачає надання відображеної та задокументованої будь-якими засобами інформації, розпорядником якої є Апарат ВР України, а потребує додаткового аналізу та надання роз'яснення законодавства, тобто створення нової інформації, а тому цей запит не може розглядатися як запит на інформацію.
18. 04 травня 2025 року ОСОБА_1 повторно звернувся до ВР України із запитом аналогічного змісту, за наслідками розгляду якого відповідач 09 травня 2025 року повідомив, що не є розпорядником інформації, щодо якої позивачем подано запит.
19. Вважаючи дії ВР України, що полягають у ненаданні публічної інформації на запити на інформацію від 13 квітня та 04 травня 2025 року протиправними, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції із цим адміністративним позовом.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
20. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. За частиною другою статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
22. Частинами першою та другою статті 7 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII) передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
23. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).
24. Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5 Закону № 2657-XII).
25. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон № 2939-VI, відповідно до статті 2 якого метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
26. Згідно з вимогами статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
27. Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє (пункти 1 та 2 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI). Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI).
28. Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI).
29. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
30. Частинами першою, другою статті 19 Закону № 2939-VI закріплено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
31. Відповідно до частини п'ятої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
32. За частиною першою статті 20 Закону № 2939-VI та постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 583 «Питання виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації» в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органах виконавчої влади» запитувач інформації має право на отримання запитуваної інформації, якою володіє розпорядник інформації, у спосіб, обраний запитувачем, протягом п'яти робочих днів з дня надходження запиту.
33. Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону (частина перша статті 22 Закону № 2939-VI).
34. Відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою (пункт 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ).
35. Згідно з частиною третьою 3 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
36. За змістом положень статей 75 та 76 Конституції України ВР України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, конституційний склад якої складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України.
Законодавча влада безпосередньо пов'язана з головною функцією парламенту - законотворчістю. Цю функцію не може здійснювати жоден інший державний орган. Рішення парламенту ухвалюються спільною діяльністю народних депутатів України.
37. За змістом положень статті 88 Конституції України ВР України, зокрема, обирає зі свого складу Голову ВР України, який, з-поміж іншого, організовує роботу апарату ВР України та здійснює повноваження, передбачені Конституцією України, у порядку, встановленому законом про регламент ВР України.
38. Повноваження Голови ВР України також визначені статтею 78 Регламенту Верховної Ради України (далі - Регламент), затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України». Так, Голова ВР України на виконання повноважень, визначених Конституцією України, серед інших питань, зокрема, організовує роботу Апарату ВР України та здійснює контроль за його діяльністю.
39. Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 3 Регламенту (частину п'яту статті 3 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1170-VIІІ від 27 березня 2014 року) ВР України надає інформацію за запитами відповідно до Закону № 2939-VI. Розгляд та надання відповіді на запити на інформацію забезпечуються Апаратом ВР України.
40. Велика Палата Верховного Суду вважає, що розпорядник публічної інформації має обов'язок надати ту публічну інформацію, якою він володіє і яка певним чином задокументована / відображена на матеріальних носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації. Тому розпорядник не може нести тягар відповідальності за ненадання запитувачу інформації, якої нема в його володінні (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 9901/925/18, від 30 вересня 2021 року у справі № 9901/391/20).
41. Отже, норми Закону № 2939-VI регулюють відносини щодо допуску до інформації, яка вже існує, і не вимагають у відповідь на запит створювати певну інформацію.
42. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).
43. До того ж Закон № 2939-VI не поширюється на відносини у сфері звернень громадян щодо надання юридичної консультації, проведення аналізу правових норм стосовно конкретних обставин, повідомлених запитувачем інформації, тощо, оскільки такі відносини регулюються спеціальним законом - Законом України «Про безоплатну правову допомогу».
44. Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях (тобто відповідала критеріям «відображеності та задокументованості») і знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
45. Тобто ключовою ознакою такої інформації є її попереднє існування в об'єктивно зафіксованому вигляді, що унеможливлює тлумачення обов'язку розпорядника як такого, що включає створення нової інформації на вимогу запитувача.
46. У ході розгляду справи було встановлено, що у ВР України відсутня створена інформація щодо питань, поставлених ОСОБА_1 у запиті, який він подав 02 вересня 2021 року.
47. Позивач у своєму запиті фактично просив надати узагальнений перелік (шляхом надання скан-копій) усіх законодавчих актів, які встановлюють обмеження або заборони для громадян України щодо перетину державного кордону. Водночас такий запит за своїм змістом не спрямований на отримання конкретно визначеного документа чи чітко окресленого масиву документів, що вже існують у розпорядженні відповідача у систематизованому вигляді, а передбачає здійснення попереднього правового аналізу, відбору нормативно-правових актів за критеріями, сформульованими самим запитувачем, їх узагальнення та фактично створення нового інформаційного продукту.
48. Тобто скаржник просить надати інформацію, яка не є (і не повинна бути відповідно до чинного законодавства) відображена чи задокументована будь-якими засобами інформації, а потребує створення нової, зокрема шляхом здійснення аналітичної роботи.
49. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що обов'язок розпорядника інформації обмежується наданням тієї інформації, яка вже існує та зафіксована. Закон № 2939-VI не покладає на розпорядника обов'язку здійснювати інтелектуально-аналітичну діяльність, у тому числі правовий аналіз, систематизацію нормативного матеріалу чи формування нових добірок інформації за індивідуальними критеріями запитувача. Інше тлумачення призвело б до необґрунтованого розширення обсягу обов'язків суб'єктів владних повноважень та фактичної заміни інституту доступу до публічної інформації механізмом надання правової допомоги або консультацій.
50. При цьому слід урахувати, що законодавчі акти як такі є офіційно оприлюдненими та загальнодоступними, зокрема через офіційні джерела їх публікації. Однак вимога позивача полягає не у наданні доступу до конкретного нормативно-правового акта, а у формуванні переліку таких актів за ознакою їх регуляторного змісту (наявності обмежень чи заборон щодо перетину державного кордону громадянами України), що об'єктивно потребує правової кваліфікації та аналітичної обробки.
51. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що запитувана позивачем інформація у тому вигляді, в якому її сформульовано у запиті, відсутня у володінні ВР України як вже створена та задокументована, не створювалася нею в процесі здійснення повноважень та, що принципово, її створення не передбачено обов'язками розпорядника інформації у розумінні Закону № 2939-VI.
52. Оскільки зазначену інформацію у тому вигляді, у якому створено запит, ВР України не отримувала, не створювала під час своєї діяльності та не зобов'язана була створювати, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
53. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернення скаржника за своєю суттю не є запитом на інформацію в розумінні Закону № 2939-VI, оскільки не містить конкретного опису запитуваної інформації чи реквізитів документів, а сформульоване узагальнено, не передбачає надання уже відображеної та задокументованої інформації будь-якими засобами, а передбачає створення нової інформації шляхом аналітичної обробки нормативного матеріалу та надання його у вигляді узагальненого результату.
54. Його виконання потребувало б проведення додаткового аналізу значного масиву нормативно-правових актів (зокрема, пов'язаних із Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», кількість яких є значною та частково прийнята іншими органами), а також врахування актів, що не є законодавчими.
55. Такий запит фактично передбачає створення нової інформації та надання правового роз'яснення, що не охоплюється механізмом доступу до публічної інформації та виходить за межі обов'язків Апарату Верховної Ради України, оскільки він не є суб'єктом надання безоплатної первинної правничої допомоги.
56. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу скаржника на те, що розгляд його запиту по суті не передбачений у межах Закону № 2939-VI, оскільки запитувана інформація не містить ознак публічної, зокрема такої, що створена і відображена на будь-яких інформаційних носіях.
57. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2025 року ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а відтак відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
58. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
59. Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
60. Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
61. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
63. На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
64. Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2025 року у справі № 240/12897/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Cуддя-доповідач О. А. Губська
Судді:О. О. Банасько О. В. Білоконь О. Л. Булейко І. А. Воробйова М. М. Гімон А. А. Ємець Л. Ю. Кишакевич В. В. Король С. І. Кравченко О. В. Кривенда М. В. Мазур Н. М. Мартинюк К. М. Пільков С. О. Погрібний Н. С. Стефанів Т. Г. Стрелець О. В. Ступак І. В. Ткач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич